Напрями, шляхи, види аналізу літературно-художнього твору

 

Аналіз літературно-художнього твору – одна з найважливіших ділянок літературознавства. Високопрофесійне його здійснення несе загальнокультурне значення, оскільки:

1) сприяє активнішому засвоєнню суспільством того своєрідного пізнавального, морально-етичного й естетичного потенціалу, який містить у собі художня література;

2) виступає контактно-перехідною ланкою між академічним і навчальним вивченням літератури.

Аналіз літературно-художнього твору допомагає глибоко осягнути твір, прониктнути в його ідейно-тематичну, структурно-композиційну, образно-художню та ін. площини. Він обстоюється і традиційно здійснюється прихильниками описової поетики, яка бере свій початок від “Поетики” Аристотеля. “Платоністи” в літературознавстві намагаються замінити аналіз інтерпретацією. Прихильники прагматичної поетики також використовують спарений термін “аналіз-інтерпретація”, оскільки обидва поняття доволі близькі, а таке поєднання більш-менш об’єктивно передає процедуру процесу осягнення своєрідності завершеного літературно-художнього твору, зафіксованого в тексті. Окремі вчені відкидають поняття і потребу наукового аналізу літературно-художнього твору, апелюючи виключно до естетичного сприйняття.

Мета, з якого аналізується твір, визначає напрями, шляхи та види аналізу літературно-художнього твору.

 

Напрями аналізу літературно-художнього твору

 

1) науково-академічний (він з арсеналу професійних літературознавців, має чітке спрямування на твір-текст, намагається висвітлити і з’ясувати його природу);

2) шкільний (упроваджений у практику навчальних занять із літератури в школах різного типу; спрямований передусім на формування і розвиток особистості учня, але в середніх і, особливо, старших класах – і на естетику художнього цілого);

3) вузівський (поєднує в собі предметний і навчально-формуючий дослідницькі підходи, спрямований на осягнення предмета викладання вчителя-філолога – художньої літератури, а разом із тим – на розвиток його особистості, формування аксіологічних якостей засобом художнього слова; в ідеалі вузівський аналіз мав би найтісніше наближатися до наукового, високопрофесійного).

Шляхи аналізу літературно-художнього твору:

1) пообразний (через характеристику образної системи твору);

2) проблемно-тематичний (аналізується змістова площина твору, окреслені автором питання, втілені образною системною і сюжетною колізією, пошук відповідей на них і самі віднайдені рішення);

3) послідовно-цілісний (за розвитком дії, фабулою);

4) композиційно-цілісний (“за автором”, “за текстом”, це повільне читання, через яке з’ясовується архітектонічна своєрідність твору, її естетична природа).

 

Кожен із зазначених шляхів аналізу може виявляти себе у шкільній, вузівській і науково-академічній практиці вивчення літературно-художнього твору. Вибір шляху аналізу диктує художня природа твору: той чи інший твір продуктивніше прочитується в тому чи іншому ключі, яскравіше виявляючи таким чином мистецькі здобутки й майстерність автора. Так, наприклад, поезію, психологічну прозу доцільно осмислювати через пообразний аналіз; модерна драма глибоко прочитується в проблемно-тематичному аспекті, у послідовно-цілісному плані варто аналізувати реалістичний епос середньої і великої форми, через повільне читання – осягати новелістику, складну метафорично-символічну чи постмодерну поезію. Зазвичай, на практиці різні шляхи аналізу (щодо того самого твору) застосовуються паралельно, доповнюючи один одного і формуючи цілісне бачення твору. Учитель, добираючи шлях аналізу, повинен ураховувати, крім характеру тексту, ще й індивідуально-психічні особливості, інтереси, можливості школярів.

Види аналізу літературно-художнього твору:

 

1) соціологічний (через соціальну характеристику);

2) психологічний (через психічні домінанти, мотиви тощо);

3) естетичний (крізь призму цілісності, системності, довершеності, краси);

4) поетикальний (через систему формальних зображально-вирожальних засобів);

5) формальний (через рівні й закони форми, формально-текстову організацію твору);

6) біографічний (крізь призму відомостей із життя і творчого шляху письменника) тощо.

Кожен літературознавчий дискурс презентує свій оригінальний різновид аналізу літературно-художнього твору.

Донедавна визначали такі принципи аналізу літературно-художнього твору, як принцип єдності змісту й форми, принцип історизму, зокрема такі його аспекти, як історично-функціональний та історично-генетичний; відомі й прийоми аналізу літературно-художнього твору: повторення й перечитування окремих епізодів, сцен у творі; зіставлення елементів художньої стурктури одного й того самого твору; зіставлення творів, близьких за характером, сюжетом, образами, проблемами, способом зображення тощо; зіставлення змісту твору з життєвими фактами, які лежать у його основі…

Розмаїття аналітичного інструментарію дозволяє дібрати найбільш оптимальний підхід до вивчення твору в контексті його художньо-естетичної неповторності.