Тема: Принципи та методи побудови процесу фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку

ЛЕКЦІЯ

Тема: Принципи та методи побудови процесу фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку

ПЛАН

1. Принципи фізичного виховання

1.1. Принцип доступності та індивідуалізації;

1.2. Принцип систематичності;

1.3. Принцип наочності;

1.4. Принцип свідомості і активності;

1.5. Принцип міцності прогресування

2. Методи фізичного виховання

2.1. Методи демонстрації:

2.1.1. Показ фізичних вправ;

2.1.2. Імітація;

2.1.3. Наочне приладдя;

2.1.4. Зорові та звукові орієнтири

2.2. Методи використання слова:

2.2.1. Назва вправи;

2.2.2. Опис;

2.2.3. Пояснення;

2.2.4. Роз‘яснення;

2.2.5. Вказівки;

2.2.6. Команда;

2.2.7. Розпорядження;

2.2.8. Бесіда;

2.2.9. Оповідання

2.3. Практичні заняття:

2.3.1. Метод цілісної вправи:

а) власне цілісний метод;

б) метод підвідних вправ

2.3.2. Метод розчленованої вправи

а) власне метод розчленування;

б) метод вирішення вузьких рухових завдань

2.4. Основні групи методичних прийомів навчання

Принципи та методи побудови процесу фізичного виховання

Учнів молодшого шкільного віку

Поняття методики в теорії фізичного виховання і в практичній роботі охоплює сукупність засобів, методів і методичних прийомів, які характеризують в цілому шлях реалізації освітніх або виховних завдань. Досконало оволодіти великою кількістю різноманітних вправ, що входять в арсенал фізичного виховання, можливо лише при умові достатньо швидкого формування і закріплення рухових навичок. Тому успіх у оволодінні вправами багато в чому залежить від раціональної методики навчання та правильної реалізації дидактичних принципів, як необхідної умова успішного оволодіння навчання.

Методика навчання фізичних вправ базується на деяких загальних засадах, тому при вивченні вправ слід дотримуватись принципів доступності та індивідуалізації, систематичності, міцності прогресування, наочності та прагнути до того, щоб учні свідомо й активно оволодівали практичним матеріалом.

Принципи фізичного виховання

Принцип доступності та індивідуалізації передбачає облік індивідуальних особливостей учнів і відповідність рухових завдань, які пропонуються їм. Для здійснення цього слід враховувати індивідуальні властивості кожного учня, його вік, стать, рівень загальної і спеціальної фізичної підготовки, вольові якості, здатність до засвоєння готових рухів. Якщо вправи будуть надто складними, учні їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода їх здоров’ю.

В основу принципу доступності покладені правила дидактики: “від легкого до важкого”, “від відомого до невідомого”, “від простого до складного”. Оцінюючи трудність вправ, слід розрізняти їх координаційну складність і величину затрачених фізичних зусиль. Перше і друге не завжди співпадають. Наприклад, деякі вправи силового характеру можуть бути легкими в координаційному відношенні і важкими в м’язових зусиллях. Проте ряд координаційно важких вправ не потребують великих фізичних зусиль.

Суттєву роль в забезпеченні доступності відіграє використання спеціальних засобів і методів, направлених на формування безпосередньої готовності до виконання завдань. Особливе значення при цьому мають підготовчі, а, зокрема, підвідні вправи. На сьогодні розроблені системи підвідних вправ для багатьох основних рухових навиків. Проте в цілому ця проблема ще до кінця не вирішена. Необхідно провести велику роботу по створенню і упорядкуванню запасу підготовчих вправ. Від цього залежить подальша раціоналізація методики навчання.

При вирішенні окремого завдання велике значення має індивідуальний підхід до кожного учня. Це необхідно здійснювати як при формуванні знань, умінь і навиків, так і в вихованні фізичних і духовних якостей. Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їх виконання, норм навантаження і способів його регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу у відповідності з індивідуальними особливостями дитини.

Принцип систематичності проявляється в неперервності і послідовності занять, завдяки чому забезпечується необхідний зв’язок між різними сторонами навчального процесу і його змістом. У процесі занять слід точно дотримуватись норм роботи і відпочинку з урахуванням закономірностей фізичного розвитку учнів. Відомо, що регулярні заняття дають значно більший ефект, ніж епізодичні, тому цей принцип і передбачає неперервність навчального процесу.

Функціональні і структурні зміни, які проходять в організмі під час і в результаті виконання вправ, зворотні, тобто їм властивий зворотний розвиток у випадку припинення їх. Досить відносно невеликої перерви, як розпочинається процес згасання попередньо виниклих умовно-рефлекторних зв’язків, знижується досягнутий рівень функціональних можливостей і навіть виникає регрес деяких морфологічних показників (зменшення питомої ваги активної м’язової тканини, небажані зміни її структурних компонентів і ін.).

Тому і зрозуміло, що оптимальні умови для фізичного удосконалення створюються лише в тому випадку, коли процес навчання неперервний – в тому розумінні, що він не має перерви, яка приводить до небажаних затрат. Успішно оволодіти спеціальними руховими навичками і високою технічною майстерністю можна лише при суворій реґламентації занять і відпочинку. Для здійснення цього принципу необхідно знати закономірності відновлення працездатності й індивідуальні особливості та можливості учня. Цей принцип передбачає певну систему розподілу програмового матеріалу і визначення необхідного часу для його засвоєння (робочі програми, робочі плани, графіки розподілу матеріалу, індивідуальні плани тренувань, конспекти і т.п.). При цьому слід враховувати, що на працездатність учнів впливає як фізичне, так і психічне навантаження. Особливо багато нервової енергії тратиться на початковій стадії вивчення елементу або з’єднання, виконання яких пов’язане з ризиком. У подібних випадках необхідно особливу увагу приділити дозуванню вправ.

Принцип наочності передбачає широке застосування різноманітних засобів і прийомів, які в достатній мірі забезпечують глибоке розуміння суті вправи, яка вивчається, і сприяє створенню правильної уяви про техніку.

Практичне пізнання, як відомо, починається з чуттєвої сфери – “живого споглядання”. Живий образ вправ, які вивчаються, формується при безпосередній участі як зовнішніх, так і внутрішніх рецепторів – сприймаючих органів зору, слуху, вестибулярного апарату, рецепторів м’язів і т.п. Суттєво при тому, що інформація різних чутливих органів доповнює одна одну, уточнює загальну картину руху. Чим більше інформації отримає учень від чутливих органів, тим скоріше і легше (при відповідно рівних умовах) формуються на цій основі рухові уміння і навики, тим результативніший прояв фізичних і вольових якостей.

Принцип наочності реалізується шляхом показу натуральних рухів (безпосередня наочність), демонстрації різних засобів наочності й образного пояснення (опосередкована наочність – малюнки, кінограми і відеоматеріали, графіки, макети, додаткові зорові орієнтири і т.п.).

Завдяки застосуванню наочності учні набувають достовірних знань і поглиблюють своє мислення. Наочність сприяє виявленню істотних ознак вправ, які вивчаються, їх технічної основи, спорідненого зв’язку та ін., а також значно сприяє підвищенню активності учнів у засвоєнні матеріалу, мобілізує їх увагу, підвищує інтерес до занять.

Для підвищення ефективності в реалізації принципу наочності слід враховувати вікові особливості учнів, об’єм загальних і спеціальних знань, якими вони володіють, рівень їх технічної підготовки (руховий досвід).

У навчальному процесі використовуються такі методичні прийоми:

Методи фізичного виховання

Методи - це способи взаємної діяльності учня і вчителя під час вирішення поставлених завдань.

Методичні прийоми – це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання.

Розрізняють три групи методів: демонстрації, словесні та практичні.

Методи демонстрації

Методи демонстрації ґрунтуються на безпосередньому почуттєвому сприйманні фізичних вправ і використовуються для утворення в дітей зорових уявлень про рух.

Необхідність використання методів демонстрації у процесі фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку продиктовано тим, що у дітей цього віку досить малий запас рухових навичок.

До методів демонстрації відноситься безпосередній показ фізичних вправ, імітації (наслідування), наочне приладдя, застосування звукавих і зорових орієнтирів.

Показ фізичних вправ (безпосередній показ) через органи зору створює уявлення про рух. Методичні особливості використання показу обумовлюються конкретними завданнями на різних етапах навчання, складності і характеру фізичних вправ, врахування вікових особливостей дітей. Показ вправи повинен виконуватись правильно, у нормальному темпі, з підкресленою легкістю. При поганому показі у дітей будуть формуватись неправильні уявлення про вправу. Ще Я.А.Коменський зазначав: “Бо як ніхто не може провести прямі лінії, користуючись кривою лінійкою, так ніхто не може дати доброї копії з помилкового оригіналу”.

Вправа демонструється багаторазово. При цьому характер показу повинен змінюватись. Якщо спочатку він має загальне зорове уявлення про вправу, то надалі – уточнюються окремі елементи техніки.

Перед показом обов’язково потрібно вказати дітям за чим їм слід спостерігати. При цьому ним не потрібно зловживати коли вже у дітей виробилось правильне рухове і зорове уявлення. Доцільніше надалі викликати словом його образ, активізуючи при цьому мислення дитини.

Виняткового значення набуває процес підготовки до показу вправи. Передусім потрібно створити належні умови і організувати дітей лдя спостереження. Важливо вибрати місце, щоб вправу яку показує вчитель бачили всі учні. Наприклад, загальнорозвиваючі вправи доцільно показувати стоячи на підвищенні при цьому використовуючи дзеркальний показ; при шикуванні в коло вчитель займає місце поряд з дітьми; під час ходьби в колоні по одному іде назустріч дітям; при присідання, нахилах вліво і вправо – боком до дітей; вправи коли руки за спиною чи повороти наліво, направо чи кругом – стоячи спиною до класу.

Складні за технікою вправи потрібно показувати у різних площинах, щоб створити правильне уявлення про положення рук, тулуба, ніг.

Коли діти добре засвоїли рух вчитель може давати учням завдання спостерігати за своїми товаришами, при цьому відзначаючи допущенні ними помилки.

Особливо цінним, якщо це можливо, є показ вправи підготовленим учнем. Це викликає в учнів зацікавленість і знімає психологічний бар’єр страху перед виконанням нової вправи. Крім того діти легше сприймають пропорції тіла свого ровесника чим вчителя.

Діти залучаються до показу у тих випадках коли вчитель сам не може виконати вправу за станом здоров’я, або через невідповідність розміру приладів його зрості, що досить часто зустрічається у молодших класах.

Імітація - наслідування дій тварин, птахів, комах, явищ природи й суспільного життя – займає важливе місце при навчанні рухів дітей молодшого шкільного віку. Відомо, що діти цього віку мають схильність до наслідування того, що побачать, читають чи їм розповідають. Позитивні емоції які при цьому виникають дають змогу до багаторазового повторення вправи не відчуваючи при цьому втоми, а збільшення навантаження, в свою чергу веде до досягнення кращих результатів у закріпленні рухових навичок, умінь та розвитку фізичних якостей.

Деякі характерні ознаки образів допомагають опанувати окремі елементи техніки рухів. Наприклад, для виконання стрибків на двох вчитель може використати образ горобчика, для безшумного бігу на носках, можна згадати про мишку.

Імітація особливо широко використовується при розучуванні і виконанні загальнорозвиваючих вправ.

Наочне приладдя (опосередкована наочність) у процесі фізичного виховання молодших школярів переважно використовується у вигляді площинних зображень (картинки, малюнки, фотографії), а також відеодемонстрація. Малюнки, фотографії, схеми доцільно показувати у вільний від занять час. Розглядаючи їх діти уточнюють свої зорові уявлення і м’язові відчуття та завдяки цьому краще виконують вправи на занятті.

Зорові та звукові орієнтири допомагають дітям поглибити уявлення про рух, що розучується, оволодіти найскладнішими деталями техніки, ритму і темпу, а також сприяти більш енергійному виконанню вправ.

Орієнтири можуть бути як на тілі дитини так і поза тілом. Наприклад, щоб виконати глибше нахил дітям дається завдання торкнутись носків; при вихованні правильної постави – ходьба з предметом на голові; для покращення відштовхування потрібно дістати підвішений предмет, а якщо він ще дзвенить то це значно покращує результат.

Методи використання слова

Словесні методи допомагають цілеспрямовано спостерігати, точніше сприймати вправу, активізують мислення дитини, сприяючи осмисленню рухових дій, допомагаючи утворенню більш повних і точних уявлень про рух. Відомо, що часові зв’язки встановлюються в корі головного мозку швидше і міцніше, коли м’язово-руховий подразник поєднується з мовно-руховим. Завдяки такому поєднанню в подальшому легко вдається оживити слід зорового уявлення образу руху оживленням сліду словесного позначення (назва вправи викликає чітке уявлення про неї). І навпаки, при спостережені за виконанням фізичних вправ оживляється слід словесного подразнення. Отже словесні позначення можуть бути такими ж подразниками як і фізичні вправи

При формуванні рухових навичок і вмінь у дітей молодшого шкільного віку використовуються такі словесні методи:

Назва вправи. Багато фізичних вправ, мають умовні назви, які певною мірою відображають характер руху, наприклад “розтягування резини”, “накачування насосом”, “паровоз”, “поїзд”, “літаки” і ін. Вчитель показує і пояснює вправу одночасно вказує на що схожа дана вправа. Такі назви скорочують час коли потрібно нагадати про вправу і як вона виконується.

Опис – це докладний і послідовний виклад особливостей техніки виконання руху, що розучується. Повний опис необхідний для створення загальної уяви про рух. Словесний опис супроводжується показом вправи.

Пояснення використовується при розучуванні руху. В поясненні підкреслюється суттєве у вправі й виділяється той елемент техніки, до якого буде привернена увага на занятті. Поступово у дітей створюється уявлення про кожний елемент.

При поясненні слід посилатись на відомі вже учням молодшого шкільного віку вправи, даючи можливість осмислювати техніку даного руху. Це активізує мислення дитини і вона швидше сприймає рух, що вивчається.

Роз’яснення використовується з метою спрямувати на щось увагу або поглибити сприйняття дітей, підкреслити ті чи інші сторони руху, що розучуються. Роз’яснення обов’язково супроводжується показом.

Вказівки. При розучуванні рухів, закріплені рухових навичок і вмінь, слово застосовується у вигляді коротких вказівок. Вони повинні бути спрямовані на те, щоб викликати інтерес до вправ, бажання виконувати їх чітко і правильно. Вказівки даються як до виконання вправи (у формі інструктажу), так і під час виконання вправи (у формі інформування про узгодженість рухів накресленим образам).

Команда – це усний наказ, який промовляється вчителем. Він має певну форму і точний зміст і належить до основних способів прямого керівництва діяльністю дітей.

Розпорядження відрізняється від команди тим, що її формулює сам вчитель, але подається так само у наказовій формі.

Бесіда. Найчастіше вона відбувається у формі запитання і відповіді. Допомагає з’ясувати інтереси дітей, їх знання, ступінь засвоєння рухів, правил гри. Крім того бесіда сприяє уточненню, розширенню загальних знань, уявлень про техніку фізичних вправ.

Оповідання, складене вчителем, чи взяте з книжки використовується для збудження у дітей інтересу й бажання займатись фізичними вправами. Сюжетне тематичне оповідання можна застосовувати під час уроків у природних умовах. Діти виконують вправи, мовби ілюструючи складене вчителем оповідання, наприклад “Прогулянка до лісу”.

Практичні методи

Метод цілісної вправи передбачає розучування рухів на фоні цілісного виконання рухової дії. Його застосовують при вивченні нескладних елементів і з’єднань, а також у випадках, коли розучувана дія не піддається розчленуванню на відносно самостійні рухи без суттєвої зміни її основної структури. В основному цей метод використовується в молодших класах, коли розучуються прості вправи, які несуть мінімальний об’єм рухової інформації, коли учень та учитель володіють ефективними прийомами і засобами допомоги та страхування.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”. – К. – 1994. – 21 с.

2. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України/За ред. М. Д. Зубалія. -2-е вид., перероб. і доп. – К., 1997. – 36 с.

3. Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 232 с.

4. Єдинак Г.А., Ареф’єв В.Г. Фізична культура в школі – молодому спеціалісту – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. – 306 с.

5. Плахтій П.Д., Зубаль М.В., Мисів В.М. Біологічні основи фізичного виховання студентів: Навчальний посібник. – Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький О.А., 2008. – 232 с.

6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів “Основи здоров’я і фізична культура” 1-11 класи. – К.: Початкова школа, 2001. – 112 с.

7. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 272 с.

8. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2002. – 248 с.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про освiту " // Рад. шк. - 1991. - N 9. - С. 5-19.

2. Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХI століття") // Освіта. - 1993. - грудень (N 44-45-46).

3. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні: Видання передруковано в ДВПП ДКНТ. 1996. -26 с.

4. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України/За ред. М. Д. Зубалія. -2-е вид., перероб. і доп. -К., 1997. -36 с.

5. Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. – Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. – 114 с.

6. Богданов Г.П., Козлов В.Й. Занимайтесь всей семьей. – М.: Физкультура и спорт, 1987.

7. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Радянська школа, 1989. – 190 с.

8. Вільчковський Е., Борисенко А., Зубалій М. Цвек С., Остапенко О., Стеценко А. Державний стандарт освітньої галузі "Фізична культура і здоров'я"//Фізичне виховання в школі. -1997. -N1. -С3-12.

9. Качеров О., Козетов І. Здорова родина – здорове суспільство Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №2,4. – С.26-29.

10. Комплесная програма физического воспитания учащихся I-X класов общеобразовательной школы. -М,: Просвещение, 1987. -47 с.

11. Кравець В. П. Історія українсьної школи і педагогіки: Навчальний посібник. -Тернопіль, 1994. -357 с.

12. Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.: Тернопіль “Астон”, 1997. – 108 с.

13. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Львів: Штабар, 1997. – 207 с.

14. Папуша В.Г. Фізичне виховання школярів: форми, зміст, організація. – Тернопіль: Збруч, 2000. – 248 с.

15. Петровський В., Поліщук Н. Опанування рухових дій дівчатами молодшого шкільного віку // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №4. – С. 29-32.

16. Помиткін Е. О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти. -К.: 1996. -164 с.

17. Рощенко В., Столітенко В. Самостійні заняття учнів фізичними вправами Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №3. – С.15-18.

18. Сарапулова Є. Фізкультхвилинка – це серйозно Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1997. - №4. – С.20-22.

19. Тельтевская Н. В. Проверка и оценка знаний учащихся. -Саратов: Саратовский университет, 1984. -32 с.

20. Теория и методика физического воспитания. Под ред. Ашмарина Б. А. -М.: Просвещение, 1990. -287 с.

21. Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К: “Радянська школа”, 1986. – 123 с.

Шиян Б. М., Папуша В. Г., Приступа Є. Н. Теорія фізичного виховання. -Львів: ЛОНМІО, 1996. -220 с.
ЛЕКЦІЯ

ПЛАН

1. Фізичні вправи, як основний засіб фізичного виховання

2. Гімнастика, як засіб фізичного виховання:

2.1. Оздоровчі види

2.1.1. Гігієнічні види гімнастики;

2.1.2. Лікувальна гімнастика

2.2. Навчально-розвиваючі види

2.2.1. Базова гімнастика;

2.2.2. Прикладна гімнастика

2.3. Спортивні види

2.3.1. Спортивна гімнастика;

2.3.2. Художня гімнастика;

2.3.3. Спортивна акробатика;

2.3.4. Спортивна аеробіка

Засоби фізичного виховання

Система фізичного виховання є складовою частиною загальної національної системи всебічного виховання громадян нашої країни.

В сучасній практиці фізичного виховання для ефективного вирішення її завдань (освітні, оздоровчі, виховні) накопичено велика різноманітність засобів. До них відносяться фізичні вправи, природні і гігієнічні фактори.

Використання засобів фізичного виховання спрямоване на:

- всебічний гармонійний розвиток організму в цілому й окремих його систем;

- удосконалення функціональних можливостей і здібностей, зміцнення здоров’я і загартування, забезпечення високої працездатності і збереження творчого довголіття людей;

- оволодіння спеціальними руховими навичками, знаннями і вміннями, які потрібні у повсякденному житті, на виробництві і для захисту Батьківщини;

- виховання моральних, вольових й естетичних якостей людини.

Окрім того, вони сприяють:

- виліковуванню від багатьох захворювань;

- підвищенню життєдіяльності і працездатності;

- оздоровленню й активному відпочинкові;

- розвитку мобільності центральної нервової системи.

Оздоровчі види

1.Гігієнічні види гімнастики

 Ранкова гігієнічна гімнастика (зарядка)

Проводиться після сну. Мета – сприяти швидкому переходу від стану сну до активного стану. Зарядка стимулює рухливість в суглобах кінцівок, хребетного стовпа, розігріву організму; її тривалість 10-15 хв.

 Виробнича гімнастика

При систематичному занятті можна підвищити продуктивність праці на 8-12 відсотків.

 Гімнастика до занять

Виконання вправ гімнастики перед заняттями, на початку навчального дня, має на меті сприяти підвищенню працездатності учнів на перших уроках, загартувати організм, попередити викривлення постави. Для кожного класу складають свій комплекс вправ, але їхня кількість, число повторів і характер однакові. Це дасть змогу виконувати вправи всім одночасно під один музичний супровід.

 Фізкультхвилинка

Завдання фізкультхвилинки – повернути втомленій дитині працездатність, увагу, зняти м’язове і розумове напруження, попередити порушення постави. Фізкультхвилинки проводяться на кожному уроці при перших ознаках втоми, яка наступає, як правило, після 20-30 хв. роботи.

 Фізкультпауза

Фізкультпаузи проводяться у групах продовженого дня і в домашніх умовах протягом 10-15 хв. (кожних 50-60 хв. навчальної праці). Крім загальнорозвиваючих вправ, діти виконують біг на місці, стрибки, рухливі ігри. Під час фізкультпауз учні, як правило, роблять домашні завдання з фізичної культури, при можливості - під музичний супровід, що додає емоційності і служить додатковим фактором відпочинку дітей.

 Ритмічна гімнастика

Це - один з різновидів гімнастики, змістом якого є різноманітні, прості за технікою виконання фізичні вправи (загальнорозвиваючі, танцювальні тощо). Завданням є оздоровлення організму і розвиток аеробних механізмів енергозабезпечення, а також оволодіння відчуттям музичного ритму і рухів.

2. Лікувальна гімнастика:

а) Коригуюча гімнастика

Мета – корекція постави та інших дефектів організму.

б) Функціональна гімнастика

мета - поліпшення функціонального стану організму.

в) Реабілітаційна гімнастика

Мета - прискорена реабілітація після травм і захворювань.

Навчально-розвиваючі види

1. Базова гімнастика

а) Основна гімнастика

Мета її - забезпечити загальний фізичний розвиток, підвищити працездатність. Основна гімнастика є найбільш поширеним видом гімнастики. Вона забезпечує гармонійний фізичний розвиток і вдосконалення духовних якостей. Сприяє оволодінню основами рухів, координації, виховує моральні і вольові якості, є фундаментом для виконання нормативів державних тестів та базою для занять різними видами спорту.

2. Прикладна гімнастика

а) Професійно-прикладна гімнастика

Сприяє засвоєнню спеціальних рухів, вольових і фізичних якостей, формуванню професійних навичок, від яких залежить успішна професійна діяльність людини.

в) Спортивно-прикладна гімнастика

Широко використовується в навчально-тренувальному процесі у всіх видах спорту.

Спортивні види

а) Спортивна гімнастика

У практиці підготовки спортсменів і проведення спортивних змагань використовуються дві класифікаційні програми вправ. За класифікацією “Б” готуються і виступають спортсмени на масових змаганнях. Ця програма вважається полегшеною у порівнянні з класифікацією “А”, в яку включений ряд складних вправ для найбільш підготовлених спортсменів. Гімнасти, незалежно від класифікацій, виступають у таких видах багатоборства: чоловіки – вільні вправи, вправи на коні-махи, на кільцях, в опорних стрибках, на брусах і турніку; жінки – опорні стрибки, вправи на різновисоких брусах, колоді та вільні вправи.

б) Художня гімнастика

Вид рухової діяльності, який характеризується застосуванням великої кількості вправ, що виконуються з предметами і без них. Змагання проводяться за такими видами багатоборства: вправи з обручем, стрічкою, м’ячем, булавами, скакалкою. Проводяться як індивідуальні, так і групові змагання.

в) Спортивна акробатика

Вид спорту, який характеризується великою різноманітністю вправ динамічного і статичного характеру.

г) Спортивна аеробіка

Вид спорту, призначений для фізично підготовлених учнів, який має свої програму, правила змагань. Під час виконання композицій реґламентуються їхні тривалість, темп, кількість елементів, склад учасників та ракурси виконання. Забороняються окремі рухи і деякий стиль виконання.

На заняттях з фізичного виховання використовують різноманітні засоби (вправи) гімнастики, які поділяють на такі групи:

Стройові вправи – це способи сумісних дій у строю. Вони виконуються з метою:

- зручного розміщення учнів для розв’язання поставлених завдань;

- швидкого перешикування з одного місця в інше;

- виховання дисциплінованості, навичок колективних дій;

- формування гарної постави, стройової виправки;

- виховання почуття ритму і темпу.

Стройові вправи вивчаються у відповідності до стройового статуту Збройних Сил України і поділяються на:

1) стройові прийоми;

2) переміщення;

3) шикування і перешикування;

4) розмикання і змикання.

Загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) – це вправи, які застосовуються для загального розвитку всіх частин тіла і виконуються без предметів, з предметами, а також на приладах масового типу.

Загальнорозвиваючі вправи, як правило, складають у відповідні комплекси.

ЗРВ можуть виконуватись з наступними предметами: палки, гантелі, обручі, скакалки, булави, лави.

Фізичне навантаження при виконанні ЗРВ, залежно від контингенту учнів, можна дозувати добором вправ, кількістю їх повторень, інтенсивністю м’язового напруження, зміною вихідних положень тощо.

За допомогою загальнорозвиваючих вправ можна:

- вибірково впливати на окремі м’язові групи і на весь руховий апарат;

- розвивати потрібні рухові якості;

- формувати гарну поставу або виправляти окремі недоліки постави.

Вільні вправи – це поєднання вільних, акробатичних і хореографічних вправ, а також елементів художньої гімнастики. Сполучення таких вправ можна виконувати різними частинами тіла (руками, ногами, тулубом - потоково та у вигляді комбінації). За допомогою вільних вправ успішно розвиваються і удосконалюються:

- координація рухів;

- почуття ритму;

- пластичність і виразність рухів;

- відчуття амплітуди, напрямку, швидкості, ступеня м’язового напруження.

Як і загальнорозвиваючі вправи, вільні вправи виконуються з предметами і без предметів. Предмети збільшують дію на організм, тому вправи вимагають більш тонкої координації рухів.

Прикладні вправи – це вправи, які застосовуються в повсякденному житті. Основу прикладних вправ становлять природні рухи: ходьба, біг, стрибки, метання, подолання перешкод, лазіння і перелазіння, перенесення вантажу.

Прикладні вправи завжди виконуються з емоційним піднесенням, а тому їх можна включати в заняття з будь-яким контингентом. Вони є також добрим засобом для підвищення рівня фізичної підготовки.

Вправи на приладах - вони є вищим проявом фізичних можливостей учня і вимагають дуже тонкої координації рухів і великої фізичної сили, вміння орієнтуватись у складних положеннях, вмілого узгодження різних сил, що виникають в процесі виконання вправи, та рішучості і сміливості.

Акробатичні вправи – це вправи, які об’єднують акробатичні стрибки і статичні акробатичні вправи. Прості за координацією і м’язовими зусиллями, її можуть виконувати початківці і діти; а складні вправи, які вимагають високого ступеню розвитку фізичних можливостей, доступні лише спортсменам високої кваліфікації.

Вправи художньої гімнастики характеризуються рухами рук, ніг і тулуба, які виконуються у вигляді комбінацій, подібно до вільних вправ. Вправи художньої гімнастики є дійовим засобом естетичного виховання, в процесі їх виконання створюється певна культура рухів і прищеплюється позитивний художній смак.

Вправи в художній гімнастиці виконуються під музику.

Стрибки (прості й опорні) розвивають багато різноманітних якостей (спритність, стрибучість, функцію рівноваги та ін.), формують спортивні і прикладні навички.

Рухливі ігри (естафети, конкурси та інші види вправ) широко використовують в гімнастиці. Вони значно підвищують емоційний стан, виховують почуття колективізму, активність, ініціативу, наполегливість тощо.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”. – К. – 1994. – 21 с.

2. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України/За ред. М. Д. Зубалія. -2-е вид., перероб. і доп. – К., 1997. – 36 с.

3. Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 232 с.

4. Єдинак Г.А., Ареф’єв В.Г. Фізична культура в школі – молодому спеціалісту – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. – 306 с.

5. Плахтій П.Д., Зубаль М.В., Мисів В.М. Біологічні основи фізичного виховання студентів: Навчальний посібник. – Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький О.А., 2008. – 232 с.

6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів “Основи здоров’я і фізична культура” 1-11 класи. – К.: Початкова школа, 2001. – 112 с.

7. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 272 с.

8. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2002. – 248 с.

 

 

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

22. Закон України "Про освiту " // Рад. шк. - 1991. - N 9. - С. 5-19.

23. Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХI століття") // Освіта. - 1993. - грудень (N 44-45-46).

24. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні: Видання передруковано в ДВПП ДКНТ. 1996. -26 с.

25. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України/За ред. М. Д. Зубалія. -2-е вид., перероб. і доп. -К., 1997. -36 с.

26. Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. – Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. – 114 с.

27. Богданов Г.П., Козлов В.Й. Занимайтесь всей семьей. – М.: Физкультура и спорт, 1987.

28. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Радянська школа, 1989. – 190 с.

29. Вільчковський Е., Борисенко А., Зубалій М. Цвек С., Остапенко О., Стеценко А. Державний стандарт освітньої галузі "Фізична культура і здоров'я"//Фізичне виховання в школі. -1997. -N1. -С3-12.

30. Качеров О., Козетов І. Здорова родина – здорове суспільство Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №2,4. – С.26-29.

31. Комплесная програма физического воспитания учащихся I-X класов общеобразовательной школы. -М,: Просвещение, 1987. -47 с.

32. Кравець В. П. Історія українсьної школи і педагогіки: Навчальний посібник. -Тернопіль, 1994. -357 с.

33. Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.: Тернопіль “Астон”, 1997. – 108 с.

34. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Львів: Штабар, 1997. – 207 с.

35. Папуша В.Г. Фізичне виховання школярів: форми, зміст, організація. – Тернопіль: Збруч, 2000. – 248 с.

36. Петровський В., Поліщук Н. Опанування рухових дій дівчатами молодшого шкільного віку // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №4. – С. 29-32.

37. Помиткін Е. О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти. -К.: 1996. -164 с.

38. Рощенко В., Столітенко В. Самостійні заняття учнів фізичними вправами Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1998. - №3. – С.15-18.

39. Сарапулова Є. Фізкультхвилинка – це серйозно Фізична культура і здоров’я сім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1997. - №4. – С.20-22.

40. Тельтевская Н. В. Проверка и оценка знаний учащихся. -Саратов: Саратовский университет, 1984. -32 с.

41. Теория и методика физического воспитания. Под ред. Ашмарина Б. А. -М.: Просвещение, 1990. -287 с.

42. Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К: “Радянська школа”, 1986. – 123 с.

43. Шиян Б. М., Папуша В. Г., Приступа Є. Н. Теорія фізичного виховання. -Львів: ЛОНМІО, 1996. -220 с.
Лекція

План

1. Загальні положення

2. Основні складові державних вимог

2.1.Ідеологічні основи фізичного виховання

2.2.Організаційно-педагогічні основи фізичного виховання

2.3.Нормативне забезпечення

2.4.Наукове забезпечення

2.5.Методичне забезпечення

2.6.Медичне забезпечення

2.7.Кадрове забезпечення

2.8.Матеріально-технічне забезпечення

2.9.Фінансове забезпечення

2.10.Управління системою фізичного виховання

2.11.Міжнародні зв’язки

3. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”

3.1. Цільова комплексна програма “Фізичне виховання