Основні терміни і поняття економічного аналізу в охороні здоров’я

В умовах обмежених ресурсів (людей, часу, лікувальних потужностей, устаткування, знань) ключовими стають два запитання:

1. Чи є та чи інша процедура, вид обслуговування або програма охорони здоров'я такою, якій відаватиметься перевага перед іншою, на проведення якої будуть потрібні ті ж самі ресурси?

2. Чи є впевненість, що наявні ресурси охорони здоров'я мають бути витрачені саме в цей спосіб, а не в якийсь інший?

Економічний аналіз розглядає лікування як процес, у якому ресурси (персонал, устаткування, ліки, кошти) використовуються для одержання результату, пов'язаного з поліпшенням стану здоров'я і продовженням життя пацієнта (рис. 1.3.1).

Оцінка програм чи втручань охорони здоров’я може здійснюватися за стадіями: клінічної, технологічної та розподільчої ефективності чи ефективності інвестицій. Перша стадія – клінічна оцінка – включає звичайно два етапи: лабораторний – оцінку клінічної дієвості (efficacy), яка здійснюється в ідеальних умовах клініки, і практичний – оцінку технологічної результативності (effectivenes), що відповідає лікуванню в

 

звичайній лікувальній установі з усіма її недоліками: недбалістю медичних працівників, епізодичним небажанням пацієнтів додержуватися вказівок лікаря тощо. Зрозуміло, що в останньому випадку результати можуть виявитися значно гіршими та будуть залежати від конкретної медичної установи. Оцінити результативність лікування або діагностики необхідно ще до здійснення власне економічних розрахунків (адже, якщо результат діагностики або лікування незадовільний, проводити аналіз просто немає рації.

На другій стадії проводиться оцінка технологічної результативності і вирішується, який з конкуруючих методів має бути вибраний для лікування певного захворювання. Якщо ж усі методи дають практично однаковий результат, то вибирається найменш витратний з них, для чого проводять аналіз мінімізації витрат (наприклад, для вакцинації силами медичних сестер удома, або централізовано в медичній установі). Якщо вибрані методи дають різні результати, застосовується аналіз "витрата-результативність", в якому беруться до уваги як ефект лікування, так і його вартість (наприклад, лікуванняи ниркової недостатності проведенням безперервного діалізу чи трансплантацією нирки). В обох випадках становить інтерес найбільш економічно ефективний (з погляду витрат) спосіб лікування такого стану.

Третя стадія полягає в порівнянні результатів лікування низки хворобливих станів для ухвалення рішення щодо використання обмежених ресурсів якнайкраще. Наприклад, чи інвестувати ресурси в полегшення страждань безнадійних онкологічних хворих чи в лікування ниркової недостатності? Оптимізація цього вибору стосується розподільчої ефективності. Якщо порівнювані методи лікування забезпечують практично однакові результати, наприклад, зберігають життя, то досить проведення аналізу "витрата-результативність". При одержанні в результаті лікування різних результатів, що мають кілька вимірів, проводяться такі види аналізу, як "витрати-вигода" та "витрати-корисність".

Економічний аналіз має дві основні особливості. По-перше, економічний аналіз розглядає як витрати, так і результати діяльності, по-друге, він завжди пов'язаний із проблемою вибору, а тому із зіставленням витрат і результатів кількох альтернатив.

Витрати і вигоди можуть бути розділені на три категорії:

· прямі (тобто фактично оплачені або системою охорони здоров'я (заробітна плата), або пацієнтами (наприклад, вартість ліків);

· непрямі (тобто не оплачувані прямо, але при цьому виникають матеріальні альтернативні витрати, такі як відмова від відпочинку або втрата робочого часу внаслідок проходження лікування. Непрямі витрати – це втрата продуктивності національної економіки в результаті захворюваності;

· нематеріальні (невловимі) витрати (страждання, біль, страх тощо).

Першу категорію витрат найпростіше розрахувати з огляду на те, що вона базується на ринкових цінах вкладених ресурсів (штат, матеріали, устаткування тощо). Друга (виробничі втрати або доходи) включає розрахунок тіньових цін, наприклад використання погодинної оплати для визначення втрат робочого часу.

 

Третя група є найбільш важкою для розрахунків, оскільки містить у собі грошове вираження суб'єктивних почуттів і цінностей, що відрізняються між групами.

Обчислюючи витрати, потрібно з’ясувати деякі основні поняття, які можуть виникнути протягом цього процесу, як наприклад: які витрати слід враховувати і як потрібно оцінювати витрати.

Основні категорії витрат включають у себе організаційні та поточні витрати, видатки пацієнтів ї їх сім’ї, а також витрати поза сектором здоров’я. Вирішуючи, який вигляд матиме конкретний спектр витрат в окремому дослідженні, слід врахувати такі моменти.

Яку точку зору обрати, оскільки те, що є витратами для одних, може не бути витратами для інших. Є так звані трансферні витрати, що не відображають використання ресурсів. Можливі погляди включають: суспільство, міністерство охорони здоров’я, інші місцеві органи управління, пацієнта, роботодавця, виробника, агенцію, що впроваджує певну програму, тощо. В сумнівних ситуаціях доречно поділяти загальносуспільну точку зору, яка є найпоширенішою і завжди доречною.

Чи обмежується наше порівняння двома чи декількома програмами, що безпосередньо вивчаються? Якщо застосовується порівняльний аналіз програм, що безпосередньо підлягають вивченню спільні, витрати обчислювати не потрібно, оскільки вони не впливають на вибір цих програмам. Проте, якщо на якомусь з пізніших етапів передбачається більш широке порівняння, що включатиме інші, досі не визначені альтернативи, врахування всіх витрат може виявитись корисним.

Чи не є врахування деяких витрат простим підтвердженням результатів, отриманих з вужчого переліку витрат? Якщо врахування витрат пацієнта вимагає додаткових зусиль, але не впливає на вибір програми, не варто ускладнювати аналіз. Проте таке виключення певної категорії витрат має бути аргументованим.

Після того, як відповідний перелік витрат встановлено, кожну з його частин слід виміряти і оцінити. Хоча теоретично правильною ціною ресурсу є його альтернативні витрати (вартість виграшу, втраченого внаслідок невикористання ресурсу якнайкраще), прагматичний підхід передбачає використання існуючих ринкових цін, доки не існує інших підстав діяти інакше. Хоча визначення витрат більшості ресурсів є порівняно однозначним, виникає потреба відповісти на запитання:

Як визначити вартість неринкових витрат? Основним неринковим ресурсом, задіяним у програмах охорони здоров’я, є добровільно витрачений час та час для відпочинку пацієнтів і їх сімей. Одним з підходів до їх оцінки могло б бути використання ринкових ставок заробітної плати. Найчастіше втрачений час для відпочинку оцінюють на нульовому рівні і досліджують вплив інших припущень на основі аналізу чутливості.

Як слід управляти капітальними витратами (на обладнання, будівлі і землю)? Існують кілька методів виміру та оцінки капітальних витрат в економічному оцінюванні. Найкращий з них полягає в тому, щоб розподілити вихідну суму капітальних витрат щорічно впродовж періоду корисного існування активу, тобто розрахувати щорічний еквівалент витрат. Завдяки цьому вирішуються дві проблеми - зношення активу та його альтернативних видатків. Інший, хоча й менш точний, метод полягає у визначенні щороку амортизаційних витрат, а також альтернативних витрат на неамортизованому балансі для кожного року. Цей метод можна використовувати для оцінки капітальних витрат, якщо для оренди приміщень і лізингу обладнання існують ринкові ставки. Якщо капітальні витрати стосуються ресурсів, які використовуються в більш ніж одній програмах, вони можуть вимагати розподілу за принципом, подібним до накладних витрат.

Чому важливо розрізняти середні і граничні витрати? Ці витрати - лише два із можливих способів співвіднесення витрат до кількості. Досліджуючи ефект від невеликих змін у випуску, отримаємо результат, відмінний від середніх витрат. Наприклад, додаткові витрати, пов’язані з утриманням пацієнта на ліжку ще на один день наприкінці його лікування, можуть бути меншими від середніх денних витрат.

Як потрібно управляти спільними накладними витратами? Головним стосовно цього є те, що немає однозначно правильних способів розподілу таких витрат. Фактично найсуттєвіше в цьому - ретельно оцінити всі витрати, якщо вони виникають внаслідок впровадження іншої програми. Вибираючи метод розподілу накладних витрат, слід мати на увазі, що більш важливі пункти витрат для аналізу мають бути оцінені точніше.

Як слід оцінювати непрямі витрати? Зміни у випуску продукції здебільшого входять до економічного оцінювання як наслідки впровадження програм з охорони здоров’я. Наприклад, терапія часто знижує майбутні виробничі витрати, оскільки дає змогу хворій людині повернутися до роботи.