Вплив християнства на духовну культуру київської Русі.

У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.

Спочатку князь Володимир здійснив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави з метою об’єдннаня племен навколо Києва, призначивши головним богом Перуна. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів, невідворотність покарання. Для цього на Старокиївській горі було створено пантеон, де боги мали урочистий і грізний вигляд. Більш того, за переказами, Володимир відродив забутий і не вельми популярний звичай людських жертвоприношень, щоб надати новому культу трагічно пишного характеру.

Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії – на відміну від західноєвропейських країн – церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.

Тоді Володимир у 988 р. прийняв хрещення за православним обрядом і запровадив на Русі християнство. Прийняття християнства мало велике значення. Це дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі. Також це сприяло розвиткові кам’яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески; Русь ознайомилася з античними традиціями. Було запроважено слов’янську писемність (кирилицю). Почалося літописання, поширилися книги. Міжнародне становище Київської Русі через прийняття християнства зміцнилося, також укріпилася князівська влада. Охрестивши Русь, Володимир Великий зрівняв її з провідними європейськими державами. Таким чином, прийняття християнства сприяло створенню єдиного народу і було великим кроком уперед.

Зауважимо, що у реальному житті нова релігія утверджувалася не лише через заперечення старої, а й шляхом її пристосування до традиційного язичницького світогляду. Не випадково християнство запозичило багато елементів старої релігії. Слов’янським богам дали нові імена. Річний цикл язичницьких свят також використало християнство. Новорічні свята відносили до церковних свят Різдва і Хрещення, день бога Ярила об’єднався з християнською Трійцею, день Перуна Громовержця - з днем Іллі Пророка. Цей вимушений з боку православної церкви компроміс був зумовлений її намаганням послабити протидію широких народних мас утвердженню нової віри.

Таке явище в науці було назване православно-язичницьмим синкретизом (у перекладі з гр. – поєднання) або двовір’ям. Двовір'я як форма компромісного існування протилежних світоглядних концепцій з'явилося вже в перші десятиліття після християнізації. Отже, весь понятійний апарат був використаний і перенесений до християнства з старої віри, оскільки і наука, й філософія, і мистецтво все ще залишалися язичницькими.

Запровадження християнства на Русі не слід розглядати як одноактну дію. Це був тривалий і складний процес, який розпочався задовго до князювання Володимира і тривав після нього. Існує декілька варіантів тлумачення здійснення релігійної реформи:

1) богословський: князя Володимира вело Боже провидіння;

2) примітивність “не конкурентноздатних” язичницьких звичаїв та обрядів і естетичної привабливості православної літургії.

3) невідповідність старих язичницьких поглядів інтересам панівної верстви.

Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Головним із монастирів був Києво-Печерський (1051 р.). Чернецтво найбільш повно і наочно втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу.

Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Іларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного.