Тема7. Загальні основи ринку. Суб’єкти ринкової економіки. Підприємництво.

Головне завдання цієї теми – вияснити суть поняття ринок, його суб’єкти, об’єкти, види конкуренції, функції, принципи організації підприємницької діяльності.

 

Якщо і є якесь центральне питання

у будь-якій так званій ринковій економіці,

то це питання конкуренції.

Філіп Кімоно

Для чого людині дві руки? Щоб однією

брати, а другою – давати.

Прислів’я

Нажити багато грошей- хоробрість,

зберегти їх – мудрість, а уміло їх

витратити – мистецтво.

В Авербах

Банк – таке місце, де вам позичать парасольку в ясний день,

а потім вимагають повернути, коли починається дощ.

Р.Фрост

План.

1. Ринок, його суть, суб’єкти, види.

2. Ринковий механізм.

3. Ринкова інфраструктура.

4. Позичковий процент, банки.

5. Капітал у сфері торгівлі. Торговий прибуток.

6. Цінні папери. Фондові біржі.

7. Домогосподарства як суб’єкти ринкової економіки.

8. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.

9. Капітал підприємства і його кругооборот. Основний і оборотній капітал.

10. Суть підприємництва.

11. Особливості підприємництва в аграрному секторі.

 

1. Під терміном “ринок” розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців.

Залежно від умов, у яких діють суб’єкти господарського життя, розрізняють вільний, монополізований і регульований ринки. Вільний ринок – це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому не має обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість продукції. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар’єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. Монополізований ринок – це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, існує дефіцит необхідної інформації, забруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок, це ринок який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії розрізняють місцевий, регіональний, національний і світові ринки.

З точки зору відповідності чинному законодавству – легальний (офіційний) і тіньовий.

Залежно від об’єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок – окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників – організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.

Ринок проміжних продавців – організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ – державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок – це покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

2. Складовими елементами ринку є попит, пропозиція, ринкова рівновага, конкуренція.

Розмір попиту (Qd) визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.

Qd = f (P; К, L, М...),

Де,

Qd – об’єм попиту;

Р – ціна товару;

К,М,L... – нецінові фактори впливу на Qd.

 

 

Залежність об’єму попиту від ціни характеризує крива попиту Д. Нецінові фактори переміщують криву попиту вліво або вправо відповідно зменшуючи або збільшуючи об’єм попиту. До нецінових факторів відносять: зміну смаків покупців, зміну рівня доходів, зміну цін на взаємозамінні товари, зміни в кількості покупців, зміни в очікуванні.

 

Р P

Д₂

Д₀

D

Д₁

 

Q Q

Крива попиту Влив нецінових факторів Q_Д

 

Обсяг пропозиції (Q_s) визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.

Q_s =f (P; N, O, Z...),

 

де,

Р – ціна товару;

N, O, Z – нецінові фактори пропозиції.

Обсяг пропозиції визначається кривою пропозиції. Як видно із графіка, чим вища ціна, тим більший об’єм пропозиції і навпаки. Нецінові фактори переміщують криву пропозиції вліво або вправо відповідно збільшуючи чи зменшуючи пропозицію товару. До них відносять: зміни цін на ресурси, зміни в технології, зміни в податках, зміни цін на взаємозамінні товари, зміна числа продавців, зміни в очікуванні.

 

Р Р S₁

S

 

S₀

S₂

 

Q Q

Крива пропозиції Вплив нецінових факторів на Q_s

 

 

 

 

 

 

Ціна, яка встановлюється при рівновазі попиту і пропозиції називається ціною ринкової рівноваги. Якщо ринкова ціна встановлюється на рівні вище рівноважної, на ринку виникає надлишок товарів. Виробник, прагнучи швидше реалізувати товар знижує ціну на нього, зменшує його виробництво, а споживач навпаки буде більше купувати. Таке падіння ціни буде відбуватися до тих пір поки попит не зрівняється з пропозицією і встановиться ціна ринкової рівноваги. Протилежна ситуація виникає, коли ціна знаходиться на рівні нижче ціни ринкової рівноваги.

 

 

Якщо в тебе є щось краще - запропонуй,

Р якщо ні – скорись.

Р₁

S Латинська приказка

 

О

 

Р₂

D

Q

 

 

Стан рівноваги на ринку

 

Q

В умовах ринку діє конкуренція. Розрізняють вільну або досконалу та недосконалу або монополістичну конкуренцію.

Вільна конкуренція представлена великою кількістю дрібних товаровиробників, кожен із яких виготовляє незначну долю товару від загального об’єму пропозиції і ціни встановлюються стихійно під впливом попиту і пропозиції.

Недосконала конкуренція представлена одним або декількома виробниками, які виготовляють основний обсяг даної продукції, що створює можливість впливати на встановлення ринкової ціни. Недосконала конкуренція може бути представлена існуванням монополій або олігополій.

Ринок виконує такі функції: інформативна, регулююча, сануюча.

Інформативні функція. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об’єктивну інформацію про суспільно - необхідні витрати виробництва, якість, асортимент товарів і послуг.

Регулююча функція. Шляхом відхилення ринкової ціни від вартості товару створюється зацікавленість збільшувати виробництво дефіцитних товарів (забезпечує одержання більших прибутків) і навпаки зменшувати виробництво товарів, що є в надлишку (зменшення прибутків).

Сануюча функція. Цю функцію ринок виконує тоді, коли за допомогою конкуренції “очищає” суспільне виробництво від економічно слабких господарських одиниць і сприяє розвитку більш ефективних виробництв.

 

Біржовий спекулянт – людина, яка вивчає майбутнє і діє до того, як воно наступить.

Б. Барух

 

3. Інфраструктура ринку – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Вона забезпечує взаємозв’язок між виробництвом і споживанням. Основними елементами ринкової інфраструктури є:

1. організаційна база, до якої входять: товарні біржі, аукціони, торговельні доми, торгові палати, холдингові і брокерські компанії, ярмарки;

2. матеріальна-технічна база: склади, транспортні організації, підприємства зв’язку, рекламні агентства;

3. кредитно-розрахункова база, до якої входять комерційні банки і страхові компанії.

4. Позичковий капітал – це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власнику-підприємцю на певний час на умовах повернення, за плату у вигляді процента. Позичковий капітал у грошовій формі обслуговує промисловий і торговий капітал. Підприємець сфери виробництва “ділиться” часткою прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс – капітал. Позичковий процент – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнту), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений термін.

Норма процента = сума процента / позичковий капітал * 100%

Різниця між процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками називається банківським прибутком. Відношення чистого прибутку до власних коштів банку називається нормою банківського прибутку.

Банк – це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні кошти, надає їх у тимчасове користування у формі кредиту, виступає посередником у взаєморозрахунках, регулює грошовий обіг у країні.

Банківська система України включає:

1. центральний банк;

2. комерційні банки, в тому числі ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.

5. Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесів купівлі і продажі товарів. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмінностей від сфери виробництва. Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу.

Торговий прибуток – це дохід, який отримують підприємства оптової і гуртової торгівлі. Він визначається як різниця між загальним виторгом і витратами обігу.

6. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, з особою, яка є їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або процента, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів іншим особам.

Згідно із Законом “Про цінні папери і фондову біржу” в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі.

Акція – це цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді АТ, підтверджує членство в АТ та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також участь у розподілі майна у разі ліквідації АТ.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника, привілейовані та прості. Ціна, по якій продається акція, називається курсом акції.

 

Курс акції = дивіденд / % * 100%

 

Кількість акцій, яка надає право здійснювати безпосередній контроль над діяльністю АТ називається контрольним пакетом акцій.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодування йому номінальної вартості в передбачений строк з виплатою фіксованого процента.

Казначейські зобов’язання України – це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яка засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за них.

Вексель – це цінний папір (боргове зобов’язання), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Продаж цінних паперів відбувається на фондових біржах.

7. Домогосподарство визначається як особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхіднім для життя, тобто об’єднаних спільним веденням господарства. Його не можна ототожнювати з поняттям сім’я. До домашніх господарств відносять домашню прислугу, вихованців дитячих будинків, інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інвалідів в будинках інвалідів, ув’язнених. В Україні налічується 13,2 млн. Домогосподарств.

В будь –якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. І в першу чергу робочої сили. Згідно із Законом України “Про власність” кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житло, машини, обладнання, сировину, матеріали. Застосовуючи їх, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс-капітал.

Домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси. Вони купують акції корпорацій, банків, кладуть гроші на рахунки, купують облігації. Головне джерело доходів домогосподарств – це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва, а також трансфертні платежі.

Трансфертні платежі – це всі виплати, які відповідають реальному економічному внеску домогосподарства, але не еквівалентні виробничим витратам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:

1. оплата праці членів сім’ї;

2. пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації на путівки, на утримання дітей у дошкільних закладах;

3. надходження від особистого підсобного господарства;

4. дохід з інших джерел.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму.

Споживання домогосподарства – це придбання товарів особистого користування, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Домогосподарство як споживач намагається максимізувати свою корисність. Домогосподарство як покупець повинен так упорядкувати своє споживання, щоб гранична корисність останньої гривні, витраченої на певний товар була такою ж як і гранична корисність останньої гривні, витраченої на будь-який інший товар.

 

де, ГК_А, ГК_В - гранична корисність товарів А, В.

٨ – гранична корисність грошової одиниці (гривні).

Заощадження – це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання.

8. Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

Підприємство виконує такі функції:

а) організаційну – забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізація;

б) відтворювальну – інвестування капіталу на розвиток, оновлення;

в) соціальну – задоволення суспільних потреб споживачів.

 

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

- індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, весь дохід належить виробнику;

- сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

- приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом найма робочої сили;

- колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, громадської чи релігійної організації;

- державне, засноване на загальнодержавній власності;

- комунальне, засноване на власності місцевих органів влади;

- спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

- орендне, підприємства різних форм власності, які функціонують з використанням орендованого майна.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

а) партнерство – (або товариство) – форма власності підприємства що базується на об’єднанні майна різних власників. (повне товариство, ТЗОВ, змішане (командитне товариство);

б) асоціації – об’єднання, створенні з метою постійної координації господарської діяльності;

в) корпорації (АТ) – об’єднання створенні на основі поєднання виробничих, наукових, комерційних інтересів. Вони належать до ТЗОВ. Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств;

г) консорціуми – об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;

д) концерн – об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Функціонування ринкових відносин пов’язане з виникненням фірм, які обслуговують ринок: лізингові фірми – надають виробниче обладнання в оренду; інноваційні фірми – впроваджують і реалізують науково-технічні проекти; венчурні фірми – проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок; аудиторські фірми – за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність; брокерські (маклерські) фірми – виступають посередниками в торгівлі товарами чи послугами.

За розмірами підприємства поділяють на:

- малі;

- середні;

- великі.

За видами діяльності підприємства розрізняють:

- виробничі;

- фінансові,

- посередницькі;

- страхові.

 

 

9. Капітал – це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

У процесі кругообігу капітал проходить три стадії. На першій стадії капітал із грошової форми перетворюється у продуктивну: в сфері обігу купуються економічні ресурси. На другій стадії відбувається виробництво продукції і капітал із продуктивної форми переходить у товарну. На третій стадії відбувається реалізація продукції і капітал із товарної форми перетворюється в початкову грошову форму. Оптимальний об’єм виробництва продукції досягається за умови вільної конкуренції, коли:

Р = МR = МС, де

Р – ціна

МR – граничний дохід

МС – граничні витрати.

 

Граничний дохід (МR) – це додатковий дохід, який одержує виробник від реалізації кожної наступної одиниці товару. В умовах досконалої конкуренції МR=Р (ціни).

де, ТR- загальний виторг

 

ТR = Р * Q

 

де, Р – ціна товару;

Q – кількість товару

 

 

 

Визначення оптимального об’єму

виробництва.

Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції.

 

де, ТС – загальні витрати;

ТС = ТFС + ТVС

ТFС - постійні витрати;

ТVС – змінні витрати

 

 

 

Визначення оптимального обсягу виробництва

і максимального прибутку.

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній із них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової.

Кругооборот капіталу, взятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється називається оборотом капіталу.

Час обороту капіталу складається з часу виробництва і часу обігу. Чим швидше обертається капітал, тим більшу масу прибутку він приносить.

Капітал, що перебуває у продуктивній формі поділяється на основний і оборотний.

Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка приймає участь у багатьох виробничих процесах і переносить свою вартість на готову продукцію поступово по мірі зношення. Це засоби праці: споруди, машини, устаткування. Процес відшкодування вартості основного капіталу називається амортизацією. Амортизаційні відрахування, величина яких відповідає зносу, включаються у вартість продукції. Після реалізації продукції амортизаційні відрахування формують амортизаційний фонд.

Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створюванні товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, електроенергія), а також витрати на оплату праці.

 

Прибуток

Норма прибутку = ------------------------- 100%

(рентабельність) Вкладений капітал

 

Прибуток визначається як різниця між виторгом і витратами виробництва, реалізації продукції. Норма прибутку характеризує ефективність виробництва.

10. Діяльність будь-якого підприємства нерозривно пов’язана з поняттям підприємництва. Воно з’явилось в економічній науці ще у 18ст.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи – підприємства.

В Україні підприємницька діяльність здійснюється на основі Закону “Про підприємництво”. Підприємництво виконує творчу, ресурсну і організаційну функції.

Ресурсна функція полягає у формуванні і продуктивному використанні капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція полягає в організації маркетингу, виробництва, збуту, реклами.

Творча функція полягає у втіленні у виробництво новаторських ідей, умінні ризикувати.

Розрізняють виробниче, комерційне і посередницьке підприємництво.

Виробниче підприємництво спрямоване на випуск товарів чи надання послуг.

Комерційне підприємництво передбачає проведення торговельних та обмінних операцій з купівлі-продажу товарів чи послуг.

Посередницьке підприємництво призначене для налагодження зв’язків між виробниками і споживачами. Такі форми надають інформаційні, консультаційні та інші послуги.

11. Перехід до ринкових відносин, визнання багатоманітності форм власника на землю, становлення вільної конкуренції вносять значні зміни у форми господарювання в аграрному секторі виробництва.

Відроджуються селянські (фермерські) господарства, усувається відчуження селян від землі. З’являються приватні орендні підприємства, відбуваються процеси агропромислової інтеграції. Переважна частина фермерських господарств – це сімейні ферми. На сучасному етапі склались різні форми агропромислової інтеграції – утворюються агропромислові комплекси.

У сільському господарстві результативність праці в значній мірі залежить від природно - кліматичних умов. Тому однакова якість і кількість праці в різних умовах дає не однаковий результат. Це положення має особливо важливе значення для уяснення рентних відносин у сільському господарстві.

Незалежно від форм власності у с/г утворюється додатковий дохід від землі – диференціальна рента. Її причиною є монополія на землю як об’єкти господарювання. Умовою існування диференціальної ренти є відмінності у природній родючості землі, місцезнаходженню земельних ділянок по відношенню до ринку та її обмеженість.

Особливість сільськогосподарського підприємництва полягає у відмінності ціноутворення на с/г продукцію. В основі цін на с/г продукцію лежать витрати виробництва на гірших за родючістю і місцезнаходженням землях при середньому рівні організації виробництва. Господарі, які володіють гіршими земельними ділянками на вкладений капітал одержують середній прибуток, а власник кращих – окрім середнього прибутку – додатковий розмір якого диференційований в залежності від природно – кліматичних умов. Цей додатковий прибуток одержав назву диференціальна рента. Розрізняють диференціальну ренту І і ІІ. Причиною ДРІ є природно – кліматичні умови та місцезнаходження, а ДР ІІ – інтенсифікація с/г – виробництва, яка дає можливість підвищити результативність праці у с/г.

У країнах, де домінує приватна власність на землю, існує ще і абсолютна рента. Її причиною є монополія приватної власності на землю. Абсолютна рента – це надлишок вартості с/г – продукції над ціною її виробництва.

Основними шляхами піднесення аграрного сектору в Україні є:

а) інтенсифікація с/г;

б) поліпшення використання земель;

в) розвиток матеріально-технічної бази;

г) підтримка з боку держави.

 

Підсумки

1. Ринок - це механізм взаємодії продавців і покупців, на основі якого визначаються ціни та кількість товарів.

2. Головними складовими національного ринку є ринки товарів та послуг, праці, природних ресурсів, капіталів. грошей. цінних паперів тощо.

3. Ринкова інфраструктура - це сукупність допоміжних установ і ланок. діяльність яких прискорює та полегшує укладення і здійснення ринкових угод.

4. У ринковій економіці виробляють лише ті продукти, виготовлення і продаж яких є прибутковим; суверенітет споживача означає. що ділові фірми спрямовують свої зусилля на задовлення його потреб.

5. кожний вид ринку різниться не лише суб’єктами. а й суб’єктами ринкових відносин. особливостями формування попиту, пропозиції та цін.

6. Функціонування будь-якого ринку забезпечують відповідні ринкові установи, біржі,банки, фінансово-кредитні посередники, служби зайнятості), стан та динаміка розвитку яких відображають рівень ділової активності та здоровя економіки.

7. Банківська система сприяє руху капіталів, раціональному використанню тимчасово вільних грошових коштів і прискоренню розрахунків у національній економіці.

8. Попит - це кількість продукту, яку споживачі бажають і спроможні купити за будь-яку ціну за певний проміжок часу.

9. Суть закону попиту полягає в тому, що між ціною і величиною попиту існує обернена залежність.

10. На попит впливають такі основні чинники: ціна продукту, ціни на взаємозамінні та взаємозамінюючі товари, доходи населення, смаки та вподобання покупців, рівень доходів.

11. Пропозиція - це та кількість продукту. яку виробник бажає і спроможний виробляти й постачати для продажу на ринку за певну ціну впродовж визначеного проміжку часу.

12. Із закону пропозиції випливає, що за інших рівних умов величина пропозиції продукту перебуває у прямій залежності від його ціни.

13. На пропозицію продукту впливають такі чинники: ціна продукту, ціни на взаємозамінні та взаємо доповнювані товари, витрати на виробництво, податки, технічний прогрес.

 

Основні поняття і терміни

Ціна, попит, пропозиції, стан рівноваги, цінова еластичність попиту та пропозиції, ринок конкуренція, інфраструктура ринку, цінні папери, акція, облігація, курс акції, банки, позичковий відсоток,торговий прибуток, домогосподарства, підприємство, капітал, кругооборот капіталу, основний капітал, оборотний капітал, прибуток, граничні витрати, граничний дохід, норма прибутку,диференціальна рента, ціна землі.

 

Дай відповіді на запитання

1. Які види ринків ви знаєте?

2. Які функції виконує ринок?

3. Які види конкуренції ви знаєте?

4. Правильне чи помилкове таке твердження: «Крива попиту показує, що зниження ціни супроводжується зростанням величини попиту?»

5. Якщо доходи населення зростають, чи збільшиться попит на всі товари та послуги?

6. Якщо одночасно зростуть і пропозиція продукту, і попит на нього, чи зміниться ціна продукту?

7. Припустимо,що ціни на мінеральні добрива різко зросли. Який вигляд матиме в такому разі крива пропозиції пшениці?

8. Що розуміється під ціною ринкової рівноваги?

9. Із яких елементів складається ринкова інфраструктура?

10. Як визначається прибуток банку?

11. Яка різниця між номінальним і реальним банківським відсотком?

12. Як визначається норма прибутку банку?

13. Які види цінних паперів ви знаєте?

14. Що таке акція?

15. Що таке облігація?

16. Маючи певні заощадження, що краще придбати:акції чи облігації?

17. Що таке курс акції та як він визначається?

18. Назвіть основні суб’єкти ринкової економіки.

19. Що розуміється під домогосподарством?

20. Що таке підприємство?

21. Які види підприємств залежно від форм власності ви знаєте?

22. Назвіть основні організаційно-правові форми підприємств.

23. Що таке оборот капіталу і які стадії в своєму русі він проходить?

24. В яких основних формах може знаходитися виробничий капітал?

25. В чому полягає суть поділу продуктивного капіталу на основний і оборотний?

26. Чому існує таке твердження:»Час –це гроші.»?

27. Що таке амортизація?

28. Як визначається норма прибутку і як вона визначається? В чому полягає економічний зміст цього показника?

29. Що таке підприємництво?

30. В чому полягають особливості підприємництва в аграрному секторі економіки?

 

Тема 8. Змішана економіка.

 

 

В цій темі ознайомимося із основними моделями змішаної економіки.

 

 

План.

1. Американська модель.

2. Японська модель.

3. Німецька модель.

4. Французька модель.

5. Шведська модель.

6. Південно - корейська модель.

7. Китайська модель.

 

1. В реальній дійсності економічні системи розвиваються десь між крайностями чистого капіталізму і командної економіки.

Основу американської моделі становить всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечується прийнятий рівень життя за рахунок часткових пільг та допомоги. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставиться. Державне втручання в економіку є неглибоким і охоплює питання визначення “правил гри” на ринку, підтримання економічної рівноваги, перерозподілу доходів через податковий механізм.

Американська модель ринкової економіки високоефективна за умови, коли населення зростає повільно, що дає змогу поступово нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у промисловості, а через запровадження передових технологій – в сільському господарстві, до того ж населення може мігрувати із с/г у промисловість.

2. Японська модель характеризується значним втручанням держави у господарське життя, спрямоване на створення такого макросередовища в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Розв’язанням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання заробітної плати порівняно із зростанням продуктивності праці. За рахунок цього досягаються зниження витрат виробництва й підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Значних перешкод, що отримують майнове розшарування населення немає, але розрив у рівні доходів між 10% найбагатшого населення і 10% найбіднішого населення істотно менший, ніж у інших країнах. Така модель ринкової економіки може розриватися лише за вийнятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни. У цій моделі законодавча і виконавча влади чітко не розмежовані, не протистоять одна одній, а отже законодавство й управління краще узгодженні. У країні існує компетентна, віддана національній справі еліта.

3. Економічна система Німеччини виходить з того, що ринкова модель економіки має сприяти реалізації соціальних інтересів людини.

Політична система Німеччини подібна до американської: вони обидві є федеральними республіками, мають двопалатні законодавчі органи. Розвинутий виробничий потенціал країни має яскраво виражене експортне спрямування. Країна займає п’яту позицію у списку світових кредиторів. Провідні галузі – хімічна, машинобудування, транспортна, електротехнічна – створюють майже половину загальної вартості промислової продукції і більше 50% німецького експорту.

Власники капіталу у своїй більшості надають перевагу банківським заощадженням, ніж вкладенню коштів у акції чи облігації.

В Німеччині характерною обмеженістю економіки є розумне поєднання соціального захисту людини з почуттям її соціальної відповідальності. В умовах ринку всім громадянам створюються умови стати самостійними підприємцями. У державі створений надійний механізм соціального захисту безробітних, старих і хворих людей.

4. Французька модель ринкової економіки характеризується різноманітністю економічних інструментів, включаючи стратегічне планування, стимулювання конкуренції, регулювання. Відмінною особливістю цієї моделі ринку є включення стратегічного планування у ринковий механізм. Французька модель виходить з того, що ринок сам по собі не вирішує багатьох проблем, зокрема проблеми соціального захисту населення, не забезпечує проведення фундаментальних наукових досліджень.

Тому в розроблений індикативний план, який має рекомендуючий характер, включають замовлення щодо вирішення пріоритетних соціальних проблем. Замовлення стимулюються пільговим оподаткуванням та ціноутворенням. Держава протистоїть укладанню фірмами угод, що стосуються рівня цін. Держава контролює ціни на продукти харчування, житло, медичну допомогу, товари і послуги, що мають важливе соціальне значення. Найбільшим дієвим інструментом виступає податкова система, яка забезпечує 90% надходжень у державний бюджет.

5. Шведська модель є своєрідним поєднанням ринкової економіки та соціалістичної ідеології. Її часто називають розподільним соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу.