Давньоєгипетська цивілізація.

 

У давнину єгиптяни вели літочислення за правлячими династіями фараонів. З приходом нової династії відлік років починався заново. У IV ст. до н.е. єгипетський жрець–історик Манефон розподілив історію Єгипту на Стародавнє, Середнє і Нове царства. Цей розподіл лежить і в основі сучасної періодизації: Раннє царство (рубіж IV–III тисячоліття до н.е.); Давнє царство існувало протягом III тисячоліття до н.е.; Середнє – з кінця III до середини II тисячоліття до н.е., Нове – з середини до кінця II тисячоліття до н.е

У 28-23 століттях сформувалася давньоєгипетська цивілізація. Єдність Єгипту втілювалася у владі фараонів — необмежених господарів всієї країни. Фараон був главою культів всіх богів Єгипта і сам оголошувався богом. Висловленням цього було будівництво у цей період пірамід — гробниць фараонів Джосера, Снофру, Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мікерина (Менкаура). Збільшилось значення геліопольского культу бога сонця Ра, синами якого називали себе всі фараони (в титулатурі).

Соціально-ієрархічна система об'єднаного Єгипту на той час мала вигляд чіткої піраміди, на вершині якої стояв фараон, що володів абсолютною владою (законодавчою, виконавчою і судовою) і вважався втіленням бога Гора в людському тілі. Він був самовладним правителем Єгипту, верховним власником землі і всього, що на ній жило і росло. Нижче стояла каста жерців, хранителів мудрості і знань. Жерці часто були візирами і радниками фараона, виступали разом з ним у походах та виправах.

Від часу правління фараона Санахта (III династія) до фараонів VI династії (2649-2150 роки до н. е.) припадає розквіт Древнього царства в Єгипті. Були сформовані архаїчні соціальні відносини з натуральним господарством і рабовласницький устрій (рабів відносно небагато, переважно військовополонені (єг. - живі мертві)). Регілярної армії в цей період не було. Домінування поклоніння еннеаді бога Сонця Ра (храм в Геліополісі), яке поступово витіснило культ більш давнього божества — Атума. На основі геліопольської системи вірувань укладається подальша абсолютизація влади фараона, починаючи з IV династії, він вважається сином Ра і земним втіленням Гора. Поглиблюються і розробляються релігійні ритуали, повязані із життям після смерті. Культурне життя стрімко розвивається в містах, з'являються знамениті на весь світ пам'ятки мистецтва і архітектури. Початок територіальної експансії єгипетських фараонів на Синай, в Лівію, Фінікію (Бібл стає центром єгипетської торгівлі на Середземному морі) і Палестину.

Релігійні уявлення. Ключем до розуміння всієї культури Стародавнього Єгипту є система релігійних уявлень, відображена в міфології. Основними джерелами, за якими вивчають міфологічні уявлення, є різноманітні релігійні тексти, гімни і молитви богам, записи похоронних обрядів.

Багато богів шанувалися египтянами у вигляді тварин. Священний бик Апіс сприймався як уособлення продуктивної сили природи і родючості. Цілий культ склався навколо жука – скарабея. Йому поклонялися в храмах сонячних божеств, зображали штовхаючим перед собою сонячний диск. Під час муміфікації кам'яне зображення скарабея клали на місце серця. Це – найдавніші, пов'язані ще з тотемізмом вірування.

Поступово уявлення про зовнішній вигляд богів змінювалися. Божества стали зображатися, як правило, у вигляді людей з головами тварин, рідше – у вигляді тварин з головами людей. Наприклад, богиня Хатхор зображалася з коров'ячою головою, бог Амон – з рогами барана, бог Гор – з головою сокола. Сфінкс – божество, яке охороняє кордон пустелі, стереже Єгипет від Сету – бога смерті і гарячого спопеляючого вітру – у вигляді лева з чоловічою головою. Певні звірі і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була мати особливий колір, форму плям, рогів. Після смерті священних тварин муміфікували, ховали за певним обрядом. Археологи знайшли цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.