Трасування ПЛЕП і розмітка траси.

 

Смуга, яка безпосередньо прилягає до лінії електропе­редачі, називається трасою лінії.

Горизонтальна відстань між сусідніми опорами нази­вається довжиною проміжного прольоту, або просто про­льотом. Крім проміжного прольоту, у повітряних лініях розрізняють ще анкерні прольоти — відстань між двома анкерними опорами.

Розбивання траси ПЛ вклю­чає комплекс робіт з визначення на місцевості проектних напрямків лінії та місць встановлення опор. Траса має бути прокладена на місцевості так, щоб після спорудження лінії забезпечувалися нормальні умови руху транспорту та пішоходів, зручності експлуатаційного обслуговування та ремонту всіх елементів лінії. На опорах на висоті 2,5-3,0 м від землі наносять їх порядковий номер та рік встановлення.

Допускається будь-яке розміщення фазних проводів на опорах незалежно від кліматичних умов. Нульовий провід, як правило, розміщують нижче фазних, а проводи зовнішнього освітлення, що прокладені на цих же опорах, мають проходити вище нульового.

Відстань між проводами на опорі та в прогоні повинна становити не менше 40 см в районах, де під час ожеледиці товщина шару криги 20 мм і більше.

Вирубка просіки там, де повітряна лінія проходить через зелені насадження, не обов'язкова, при цьому мінімальна відстань від проводів до дерев і кущів - не менше 1 м.

Відстані від опор і проводів до різних підземних комунікацій та надземних споруд наведені у табл. 1.1.

Табл. 1.1. Відстані від опор і проводів до різних комунікацій

Об'єкт зближення	Найменші відстані, м
Підземні трубопроводи, каналізаційні труби і кабелі Пожежні гідранти, водорозбірні колонки, колодязі (люки) підземної каналізації Бензинороздавальні колонки

 

Перехрещування низьковольтних ліній між собою виконують на перехресних опорах, проте воно може бути і в прогоні, за умови, що відстань по вертикалі між найближчими проводами не менше 1 м. Якщо перехрещуються проводи лінії 380/220 В з проводами або кабелями лінії зв'язку чи радіомережі, відстань по вертикалі між ними - не менше 1,25 м.

Не допускається проходження повітряних ліній напругою до 1000 В через території шкіл, стадіонів.

Для монтажу повітряних ліній напругою 380/220 В застосовують однодротові та багатодротові проводи. У сільському господарстві найчастіше використовують алюмінієві та сталеалюмінієві проводи.

Для повітряних ліній застосовують залізобетонні, дерев'яні з залізобетонними приставками, дерев'яні та металеві опори. Найчастіше в сільському господарстві при спорудженні нових ліній та реконструкції старих використовують залізобетонні та дерев'яні з залізобетонними приставками опори. Стояки залізобетонних опор, як правило, мають трапецієподібний переріз і виготовляються з важкого вібраційного попередньо напруженого бетону марки 400. Маркують стояки дробом, чисельник якого складається з літер СНВ, що означає "стояк напружений вібраційний", допоміжної літери "с" або "п", якою позначається тип арматури (стержньова або дротяна) та цифри, що показує розрахунковий згинальний момент у тонно-метрах та цифри, що вказує на довжину стояка в метрах; перша цифра знаменника означає морозостійкість бетону, друга - можливість застосування в районі будівництва і третя - можливість застосовування в агресивному середовищі. Наприклад,

 

СНВс-1,1-9,0

100-1,1

 

розшифровується так: стояк напружений вібраційний із стержньовою арматурою, розрахунковий згинальний момент - 1,1 т • м, довжина -9 м, морозостійкість бетону - 100, призначений для застосування в районі будівництва з агресивним середовищем. Залізобетонні стояки виготовляють переважно довжиною 9 і 11 м, а залізобетонні приставки - довжиною 3,25 і 4,25 м.

Розбивання траси повітряної лінії починають з того, що за допомогою теодоліта визначають напрямок першої прямолінійної ділянки, а потім за цим напрямком встановлюють дві вішки: одну на початку ділянки, а другу на відстані 200-300 м від неї (неза­лежно від умов видимості). За отриманим напрямком у місцях розташування опор, зазначених у проекті, встановлюють тимча­сово вішки, які візують з кінців ділянки для перевірки правильності розташування їх у створі споруджуваної ПЛ, а потім забирають, замінюючи їх пікетними знаками. На кожному пікетному знаку зазначають його номер, а також проектний номер опори, яка буде встановлена в цьому місці. Пікетні знаки встановлюють у центрі майбутніх котлованів.

Котловани під одно стоякові та А-подібні опори, які встанов­люють вздовж осі лінії, повинні довгою частиною розташовувати­ся по осі траси, а котловани під А-подібні опори, що встановлю­ються впоперек створу лінії, - перпендикулярно до осі траси.

У пункті зміни напрямку лінії на А-подібній кутовій опорі треба попередньо провести розбивання кута повороту траси. Для цього, обравши опору за вершину кута (рис. 1.1, а), відкладають у напрямку обох боків однакові відрізки АВ і АС. Потім з'єдну­ють точки В і С, а середину відрізка ВС з'єднують з точкою А. Пряма АD і буде бісектрисою кута. Котловани розміщені на цій бісектрисі й мають бути віддалені від точки А на однакові відстані, що визначаються розхилом ніг опори, яка встановлюється. Розби­вання котлованів під А-подібні опори доцільно здійснювати за допомогою спеціальних шаблонів, застосування яких дає змогу швидко і точно виконати цю операцію. Кути повороту лінії по­значають кутовими знаками. На кутовому пікетному знаку став­лять його номер, величину кута повороту лінії та проектний но­мер опори. Здійснене розбивання траси на місцевості звіряють з проек­том; наявні відхилення від проекту ліквідують або погоджують з проектною організацією, а потім розпочинають риття котлованів під опори.

Контури котлованів

 

Рис. 1.1 Котловани під опори:

а - розбивання котловану під кутову анкерну (А-подібну) опору;

б - готовий котлован для одно стоякової проміжної опори.

3. Зрощування проводів та їх в’язка до ізоляторів.

Монтаж проводів ПЛ до 1000 В складається з таких операцій: розкочування та піднімання проводів на опору; з'єднання, натягування і закріплення проводів на опорах; виконання розгалужень, вводів і заземлення.

 

 

Рис.2 З'єднання багатожильних про­водів трубчастим овальним з'єднувачем:

1 - кінці з'єднувальних проводів; 2 - з'єднувач

Натягування проводів проводять між анкерними, розгалужувальними, кінце­вими і перехресними опора­ми. До початку натягуван­ня підіймають проводи на всі проміжні опори і вико­нують їх кінцеві кріплення (рис.3). Допускається кінцеве з'єднання простим в'язанням (рис. 3. а), при якому кінець про­воду закручують не менше ніж на 10 витків. Натягують проводи вручну за допомогою лебідки або автомашини. Проводи натягу­ють або почергово, або відразу натягують декілька проводів, ви­користовуючи різні пристрої. Натягують провід доти, доки його стріла провисання в прольоті між опорами не сягне значень, зада­них в монтажних кривих або таблицях.

10 витків

 

10 витків

6 витків

Рис. 3 Кінцеве кріплення проводів: а — просте в'язання проводу ПСО-4; б — накладання додаткового бандажу;

в — з'єднання проводів перерізом до 20 мм² овальними з'єднувачами

Натягнуті проводи закріплюють на другій анкерній опорі, а потім прикріплюють в’язкою до шийок ізоляторів на проміжних опорах (рис 4). В’язання алюмінієвих і сталеалюмінієвих проводів виконують без використання пасатижів, щоб запобігти пошкодженню проводів. Для в’язання використовують жили закріплювального проводу.

Рис. 4 Кріплення проводів прив'язуванням до шийки ізолятора на проміжній опорі

 

Розгалуження і виводи роблять після монтування магістральної мережі. Розгалуження і вводи лінії в будинки виконують відповідно до типових креслень цих вузлів. З метою захисту від грозових перенапруг на опорах з розгалуженнями до будинків заземлюють гаки і штирі фазних проводів та нульовий провід.

Між ізоляторами відстань на вводі повинна бути не менше 20 см, між проводами при спусках на опорі (по горизонталі) — не менше 15 см, між проводами та поверхнею опори, траверси - не менше 5 см. Відстань від проводів у місці максимального провисання до землі - не менше 6 м, у важкодоступній місцевості - 3,5 м.

Для повітряних низьковольтних ліній застосовують ізолятори ШФН (штировий фарфоровий низьковольтний), НС (низьковольтний скляний), ТФ (телефонний фарфоровий), РФО (радіотрансляційний фарфоровий відгалужений).

Для повітряних ліній напругою до 1 кВ застосовують переважно алюмінієві, сталевоалюмінієвий і сталеві дроти.

Для з'єднання проводів ПЛ до 1 кВ застосовують: скручування, бандажування, з'єднання в овальному соединителе (гільзі) з подальшою обпресуванням і зварюванням кінців проводів в петлі, зварювання встик кінців проводів та подальшої обпресуванням їх разом з шунтом у двох окремих з'єднувальних гільзах, зварювання встик решт проводів і опресовування їх разом з вставкою в овальної сполучної гільзі, з'єднання проводів внахлестку з спрессовиваніем в сполучній гільзі, з'єднання проводів болтовим затиском.

Рис 1. На приведені зображення з'єднання проводів ПЛ до 1 кВ: а - скручуванням, б - бандажування, в - запресовуванням в гільзі і зварюванням в петлі, г - обпресуванням дроти разом з шунтом, д - зварюванням встик і запресовуванням в гільзі, е - обпресуванням внапуск в гільзі, ж - болтовим затиском

Скручування (рис. 1, а) є найбільш простим способом з'єднання однодротяна сталевих і біметалічних проводів, при якому накладають внахлестку кінці проводів на довжині 180-200 мм, а потім, затиснувши їх пасатижами в середині ділянки з'єднання, навертають один провід на іншій (зліва і праворуч від щипців), укладаючи витки щільно один до одного.

 

Бандажування (рис. 1, б) застосовують при з'єднанні однодротяна проводів. Кінці проводів загинають під прямим кутом і накладають один на інший на довжині 80 - 120 мм в залежності від їх перетину. Далі намотують на один із з'єднуваних проводів - 5 - 6 витків м'якої оцинкованого дроту діаметром 1,5 мм і переходять цієї дротом на бандажування ділянки з'єднання. Покривши витками дроту весь ділянка з'єднання, роблять 5 - 6 витків на другому із з'єднуваних проводів. Для збільшення міцності з'єднання мідних проводів у великих прольотах бандаж пропаивают припоєм ПОС-ЗО або ПОС-40.

З'єднання в овальній гільзі (рис. 1, в) застосовуються для багатодротяних алюмінієвих проводів. Для виконання з'єднання вводять проводу в овальну гільзу, підібрану по перерізу проводів, і проштовхують їх уперед назустріч один одному так, щоб кінці проводів вийшли з протилежних (вихідних) отворів гільзи. Потім гільзу обпресовують, а вільні кінці проводів зварюють встик в петлі.

З'єднання проводів запресовуванням в двох гільзах разом з шунтом (рис. 1, г) застосовують переважно при монтажі багатодротяних алюмінієвих проводів перерізом 70 мм2 і вище. Операція обпресування гільз виконується опресовування механізмами.

З'єднання проводів в овальній гільзі шляхом попередньої зварювання проводів встик і подальшої обпресування гільзи і проводів разом з вставкою (рис. 1, д) застосовують найчастіше в середині великого прольоту при монтажі багатодротяних проводів ПЛ, що знаходиться в III або IV районі ожеледного і при можливому впливі на проводи лінії великих вітрових навантажень.

З'єднання проводів обпресуванням внапуск в овальної гільзі (рис. 1, е) є найбільш простим по виконанню способом, застосовуваним при монтажі багатодротяних проводів перерізом 16 - 50 мм2.

Наведені на рис. 1, а, б, в, г, д, е способи можуть використовуватися для з'єднання проводів в прольоті ПЛ. Гільзи та проводи повинні бути з одного і того ж металу: мідні (СОМ) - для мідних проводів, алюмінієві (СОА) - для алюмінієвих, сталеві (СОС) - для сталевих.

З'єднання голих багатожильних проводів може здійснюватися також за допомогою болтових затискачів. Болтовим затиском (рис. 1, ж) допускається з'єднувати проводи тільки на опорах і за умови, що дроти не будуть відчувати механічних навантажень. Болтової затиск складається з двох чи трьох (залежно від перерізу проводів) оцинкованих болтів з гайками і двох плашок з поздовжніми канавками.

Для забезпечення необхідного контакту в затиску діаметри отворів, утворених при сполук плашок, повинні бути дещо менше діаметрів дротів. При монтажі затискачів контактні поверхні плашок безпосередньо перед з'єднанням проводів промивають бензином і змащують тонким шаром технічного вазеліну.

Поверхні затискачів для з'єднання алюмінієвих проводів зачищають сталевою щіткою по шару вазеліну і також обробляють поверхні проводів. Затягування болтів повинна вестися ключем із зусиллям, що не перевищує 25 кгс. Застосовувати при цьому будь-які пристосування, які збільшують силу затягування, не допускається, щоб уникнути зминання з'єднуються проводів або зриву різьби болтів. Різьба болтів і гайок затиску повинна бути змащена вазеліном або солідолом. Застосування контргайок обов'язково.

Після затягування болтів між плашками повинен залишатися зазор 3 - 5 мм. Повне примикання плашок затиску буде свідчити про відсутність необхідного контакту і затиск необхідно змінити. Для запобігання контактних поверхонь від окислення зовнішні зазори і місця виходу проводів із затиску покривають 1 - 3-міліметровим шаром пасти - свинцевого сурику, розведеного на натуральній оліфі.

Через 8 - 10 днів після монтажу затиску рекомендується додатково підтягти його болти, тому що внаслідок зменшення пружності проводів тиск між плашками і проводами дещо знизиться, що призведе до погіршення контакту між ними і можливого нагріванню ділянки з'єднання.

При раскатке проводів повітряної лінії нерідко виникає необхідність перетинати залізничні колії, шосейні дороги з інтенсивним рухом автотранспорту, а також лінії зв'язку, роботу яких не можна переривати навіть на нетривалий час. У таких випадках для розкочування проводів споруджують тимчасові перехідні пристрої.

Поблизу діючих повітряних електричних мереж, контактних мереж, електрифікованого транспорту і відкритих підстанцій провід потрібно розгортати з дотриманням особливих заходів обережності, що виключають можливість випадкового дотику монтуються проводів до струмоведучих частин цих електроустановок.

 

. Визначення стріли провисання.

Відстань між горизонталлю, що проходить через точки кріплення проводів на опорах, і найнижчою точкою прово­ду в прольоті називається стрілою провисання, а відстань від найнижчої точки проводу до поверхні землі, води або споруди — габаритом лінії.

На рис. 5. показані монтажні криві для прольотів різної довжини і різних марок проводів. Криві дають змогу точно вста­новити стрілу провисання проводу для температури, при якій відбувається монтаж. Наприклад, в прольоті З0 м для проводу А-35 стріла провисання при температурі повітря -10°С буде 1 м; при температурі +10°С - біля 1,1 м. Регулювання стріли провисання проводів при монтуванні виключає небезпечні натяги зимою і недопустиме провисання літом.

Під час натягування про­воду стрілу провисання регу­люють в одному із середніх прольотів між проміжними опорами шляхом візуального огляду. Визначивши за допо­могою таблиць або мон­тажних кривих величину стрі­ли провисання для конкрет­ного прольоту, відкладають її на двох рейках. Рейки з відмітками закріплюють на двох сусідніх проміжних опо­рах на висоті установки ізо­ляторів. Майстер розміщуєть­ся на одній з опор з таким розрахунком, щоб його очі знаходилися на рівні нижньої відмітки рейки.

Під час натягування проводу майстер дивиться на нижню відмітку рейки, закріпленої на сусідній опорі. Натягування проводиться до тих пір, поки нижня точ­ка підіймального проводу не попаде в поле зору монтера і не розміститься на прямій, яка з'єднує нижні відмітки обох рейках. При вертикальному розміщенні проводів регулювання стріли провисання починають з верхнього проводу, а при горизонтальному розміщенні - із середнього проводу. Решту проводів натягують по першому проводу.