Праця – як сфера життєдіяльності людини. Трудові ресурси.

Економічно активне населення. Профорієнтаційна робота з молоддю.

Економічно активне населення (ЕАН) – це населення певного віку, яке бере активну участь у трудовій діяльності або прагне реалізувати свою працездатність за винагороду. В економічно розвинутих країнах ЕАН визначається як сума зайнятого і незайнятого зареєстрованого у відповідних службах населення, що активно займається пошуком роботи.

ЕАН визначається достатньо тривалим періодом (наприклад, рік). Припускається, що протягом цього періоду особа визнається трудоактивною, якщо у визначений період (наприклад, протягом 12 тижнів з минулого календарного року або з минулих 12 місяців) вона мала статус працюючого або безробітного (тобто мала роботу, активно її шукала або була зареєстрована як безробітний).

Частка економічно активного населення (ЕАН) залежить від кількості людей працездатного віку в Україні (приблизно 62,6%), а також від рівня зайнятості людей у допенсійному та післяпенсійному віці [5].

Вирішення проблеми профорієнтації, праці молоді, як і процес соціалізації молоді взагалі, є найбільш ефективним тоді, коли у державі створена своєрідна молодіжна інфраструктура, складовими якої є:

- розвиток та захист інтелектуального потенціалу нації і молоді. Мають бути забезпечені гарантії щодо отримання кожною молодою людиною будь-якої освіти, але загальної-безкоштовно;

- збереження і подальше формування кадрового потенціалу висококваліфікованих спеціалістів різноманітних галузей виробництва;

- захист і адаптація непрацюючої молоді;

- підтримка молодіжних ініціатив, молодіжного підприємництва;

- розвиток інформаційних систем.

Становище на ринку праці характеризується подальшим напруженням, зростанням кількості молоді серед безробітних, з одночасним відтіком її зі сфери зайнятості в народному господарстві в сферу нерегламентованої діяльності, тобто в тіньову економіку. Ще більше напруження складається під час працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які не отримали направлення на роботу. Але і серед тих, хто пройшов розподіл, не завжди залишаються працювати за місцем призначення. Їх не задовольняють розміри заробітної плати та умови праці. Ситуація вельми тривожна, адже якщо молоді люди не знайдуть свого місця в економічній структурі суспільства, саме вони є кандидатами для еміграції, виїзду за кордон в пошуку заробітка, або у своїй країни опускатися до рівня жебракування, деградації особистості як такої.

 

 

Праця – як сфера життєдіяльності людини. Трудові ресурси.

Праця (фізична, розумова або в поєднанні обох видів) — ос­новний засіб задоволення потреб людини, забезпечення її жит­тєдіяльності. Ще Адам Сміт зауважував, що головним, першо­черговим джерелом багатства будь-якої країни, держави є праця, а вже потім природні ресурси.

Найбільш широке і точне таке наукове визначення праці: "Це фундаментальна форма діяльності людини, завдяки якій створюється уся сукупність предметів, необхідних для задово­лення її потреб. Праця є вирішальною силою формування са­мої людини, виникнення у неї таких якостей, як свідомість, мова, і таких, що роблять її здібною до спілкування" [].

У наведеному визначенні ключовими є слова, що становлять поняття "праця" і ще глибше розкривають його соціальну сут­ність: "діяльність", "людина", "спілкування".

У процесі праці люди створюють матеріальні й духовні цін­ності для задоволення як власних, так і колективних потреб. Тому вживаються також поняття "спільна" або "колективна" праця.

Будь-яке суспільне виробництво неможливе без засобів і пред­метів праці, робочої сили, яка ними рухає і предметів споживан­ня, без яких не може обійтися носій робочої сили — людина.

Ще донедавна дослідники в СРСР стверджували, що в пост- капіталістичних умовах ринок праці взагалі відсутній; понад усе, зникає товарність робочої сили і вона сама. Найчастіше користувалися поняттями "робоча сила" і "трудові ресурси".

Зокрема, під «робочою силою» розуміли певну сукупність фізичних і духовних можливостей окремо взятої людини, які вона використовує в процесі створення будь-яких споживаць­ких вартостей.

У 60-80-х роках XX ст. під "трудовими ресурсами" розумі­ли фізично розвинену частину населення конкретної країни, що має певні розумові здібності і знання, потрібні для роботи в народному господарстві. Слід зауважити, що народне госпо­дарство головним чином і розвивалося за рахунок постійного приросту трудових ресурсів, тобто інтенсивного включення в нього усе нових і нових загонів працівників. Основним джерелом їхньої підготовки була широко розгорнута мережа про­фесійно-технічних училищ, технікумів, заводів-вузів (вищих технічних навчальних закладів). Флагманами в цьому були професійно-технічні училища, які створювалися й функціону­вали на основі великих промислових підприємств, — так зва­ні базові ПТУ.

Сучасна ситуація на ринку праці в пострадянських країнах має принципово відмінний характер порівняно з тією ситуа­цією, що була за "комуністичної" доби. Інтенсивне технічне переозброєння виробництва, комп'ютеризація, впровадження новітніх технологій, інформаційних систем, електронні та біо­логічні революції принципово змінили статус і роль людини в процесі створення матеріальних і духовних засад існування суспільства. Водночас що інтенсивніше, технічно озброєне ви­робництво, то більше людина має вчитися, підвищувати свою кваліфікацію і навіть переучуватися, міняючи характер діяль­ності. За даними соціологічних обстежень доведено, що впро­довж трудового життя людина має 5-6, а то й більше разів міняти професію, спеціальність. Крім того, у світі щорічно з'являються тисячі нових професій і спеціальностей, змінюєть­ся їх рейтинг, престиж, потреба в багатьох із них відпадає.

Від складності праці залежить термін та особливості освіт­ньої і професійної підготовки працівника.

Підготовка до праці передбачає навчання, оволодіння про­фесією і відповідними трудовими навичками, виховання пот­рібних якостей. Такі якості останнім часом набули істотних змін. Розглянемо таку якість, як працелюбність. Багато вче­них і практиків пояснюють її як своєрідне позитивне ставлен­ня до праці, яке виявляється в активності, ініціативності, захопленості і задоволеності самим процесом праці. Крім того, в психологічному плані працелюбність передбачає ставлення до праці як до важливішого, а то й основного сенсу життя. У 60-80-х роках з працелюбністю пов'язували і продуктив­ність праці, стверджуючи, що вона з року в рік зростає.

У 60-80-х роках трактування поняття "працелюбність", і особливо "праці" як основного сенсу життя, насамперед слугу­вало ідеалам так званого соціалістичного суспільства. В умовах ринкової економіки термін "працелюбність" практично не ви­користовується, оскільки об'єктивно для його поліпшення ви­користовуються інші стимули — менш декларативні, удавані, але такі, що реально поціновують людську працю. Частіше вживаються такі поняття, як "рівень економічної освіти", "економічна грамотність", "економічна свідомість", а економіч­ною діяльністю на користь суспільства є створення тим, хто працює, особистої приватної власності в усіх сферах виробниц­тва.

Варто зазначити, що найбільш привабливими для молоді нині є сфера послуг, страховий і туристичний бізнес, банківська справа.