Знаки збільшення тривалості звука

У нотному письмі застосовуються знаки, які збільшують тривалість тієї чи іншої ноти. До цих знаків належать: крапка, ліга та фермата.

Тривалість ноти можна збільшити, з'єднавши дві однакові за висотою ноти
дужкою - лігою. Якщо дві ноти однієї висоти з'єднані лігою, то друга під _час
співу не повторюється.

Отже, тривалість нот, з'єднаних лігою, буде дорівнювати їх сумі. Ліга має ще й інше значення: вона вказує на те, що мелодію треба виконувати не відривчасто, а плавно (1е§аіо), зв'язуючи один звук з другим.

 

Фермата - це зупинка; вона пишеться над нотою,або під нотою.

І. ^ ^

Вона показує, що даний звук витримується трохи довше ніж написано. Фермата також може бути і над паузою, у такому разі пауза витримується трохи більше своєї тривалості.

 

11. Синкопа

Синкопою називається перенесення наголосу з сильної долі на слабку.

■^|

Дуй, пас-тух, вду-доч-ку на зо - рі!

12. Затакт

Ш

Чимало музичних творів починається неповним першим тактом. Часто твір починається не з першого звука такту, а з другого, третього, з слабкої долі, тоді утворюється неповний такт. Цей неповний такт називається затактом.

 

Реприза

Повторення частини музичного твору двічі називається репризою.

Знаки повторення частини музичного твору двічі] |::| |. Вони показують, що твір або частину його, розміщену між обома знаками, треба повторити двічі. Якщо твір повторюється з самого початку, то перший знак репризи опу­скається.

І - ди, і - ди, до - щи - ку, Зва - рю то - бі бор-щи-ку, В по - лив' - я - нім гор - щи - ку.

Реприза - це один із знаків скорочення нотного запису.

Позначення основних динамічних (силових) відтінків

рр (ріапшіто - піанісимо) -дуже тихо;

р {ріапо - піано) - тихо;

шр (теїгоріапо - меццо-піано) - не дуже тихо;

таї{те2іо/огіе - меццо-форте) - не дуже голосно;

Г (/огіе - форте) - голосно;

ііі/огітіто- фортисимо) -дуже голосно;

сгезс. {сгезсепсіо - крещендо) - посилюючи звук;

сііт. {фтіпиепАо - дімінуендо) - послаблюючи звук.

 

Основні позначення темпу

Ьаг§о (лярго)- широко, протяжно;

Повільні темпи

Ьепіо (ленто) - повільно;

А<1а§іо (адажіо) - повільно, спокійно;

Помірні темпи.

Апсіагне (анданте) - не поспішаючи, кроком;

ІВозіегшіо (состенуто) - стримано;

Мосіегаіо (модерато) - помірно;

А11е§геио (аллегрето) -досить жваво;

А11е§го (аллегро) - швидко;

Швидкі темпи.

Уіуо (віво) - жваво;

Ргевіо (престо) -дуже швидко;

Рге5ІІ58Іто (престісимо) - якомога швидше.

16. Лад. Мажорна гама. Тональність. Тонічний тризвук

Лад - це постійний взаємозв'язок звуків музичного твору за висотою і тя­жінням, що групуються навколо найбільш стійкого головного звука ладу. Го­ловний опорний звук ладу називається тонікою.

У музиці є багато ладів, але найпоширеніші мажорний і мінорний. У перекладі українською мовою мажор означає великий,; з іншого боку, мінор - менший, м'який. Ці значення у великій мірі ха­рактеризують звучання обох ладів. Твори в мажорному ладі звучать, як прави­ло, більш світло, радісно, оптимістично, а у мінорному - сумно, журливо.

Гама - це поступова послідовність звуків ладу, розташованих за висотою у висхідному або низхідному порядку від тоніки до її повторення.

|Мажорний тонічний тризвук

VIII^ (І) Тз Тонка (верхня)

І II III IV V VI VII

Тоніка

Тон-тон-півтон-тон-тон-тон-півтон 1т. - 1т. - 1/2т. - 1т. - 1т. - 1т.- 1/2т. Тональність - це висотне положення ладу.

Лад. Мінор.Натуральна гама Мінорний лад відрізняється від мажорного характером звучання, а також співвідношенням звуків - ступенів у гамі.

Тризвуки І - IV - V ступенів називаються головними тризвуками ладу.

 

|] Мінорний

■б-

тонічний тризв}

І II III IV V VI VII VIII

Тоніка (верхня)

Тоніка

Тон-півтон-тон-тон-півтон-тон-тон 1т. - 1/2т. - 1т. - 1т. - 1/2т. - 1т. - 1т.

17. Паралельні тональності

Паралельні тональності мають спільні звуки, однакові ключові знаки, але різний лад і різні тоніки.

Мажорна і мінорна тональності можуть бути побудовані на одних і тих же звуках, маючи при цьому різні тоніки. В цьому випадку вони називаються паралельними. Наприклад, на звуках до, ре, мі, фа, соль, ля, сі можуть бути побудовані тональності до-мажор і ля-мінор.

При тоніці на звукові до тональність буде мажорною (до-мажор), при тонші на звукові ля - мінорною (ля-мінор). Кожна мажорна тональність має паралельну їй мінорну.

Паралельний мінор будується від IV ступеня мажору, інакше кажучи, тоніка паралельної мінорної тональності розташовується на малу терцію (м.З) нижче від тоніки мажорної.

Паралельні тональності, будучи побудовані на одних і тих же звуках, мають

однакову кількість ключових знаків.

До-мажор (С-диг)___ £____ ля-мінор (а-mоl)

мі-мінор (е-mоl)

Інтервали

Інтервали - це відстань між двома звуками по висоті, співвідношення між ними. Кожна мелодія являє собою виразну послідовність різних інтервалів.

Нижній звук інтервалу називається основою, верхній - вершиною інтервалу. Інтервал, звуки якого взяті послідовно, називається мелодичним; в тому ж випадку, якщо звуки беруться одночасно, інтервал зветься гармонічним.

Звуки інтервалу називаються знизу вгору.

Величина інтервалів вимірюється двояко: 1) за кількістю охоплюваних інтервалом ступенів (ступенева, кількісна величина інтервалу) і 2) за кількістю вміщених в ньому тонів і півтонів (тонова, якісна величина інтервалу). Для позначення кількісної величини інтервалу є 8 основних назв. Ці назви вказують на кількість вміщених в інтервал ступенів, включаючи обидва дані ступені:

Ь * 1.Прима _л 2.Секунда

 

ІІ.Кількісна (ступенева) величина визначає інтервал лише приблизно, тому що не всі відстані між сусідніми ступенями є однаковими.

Секунда - до-ре містить в собі цілий тон, а секунда мі-фа - тільки півтону. У зв'язку з цим необхідне також визначення якісної (тонової) величини інтервалу. Остання позначається прикметниками - велика, мала, чиста, збільшена (З.б) і зменшена (З.м): великими і малими інтервалами бувають секунди (м.2, в.2), терції (м.З, в.З), сексти (с.6, в.6), септими (м.7, в.7); чистими -прими (ч. 1), кварти (ч.4), квінти (ч.5) і октави (ч.8).

Таблиця:

ч. 1 містить в собі 0 т;

м.2 містить в собі 0,5 т;

в.2 містить в собі 1 т;

м.З містить в собі 1,5 т;

в.З містить в собі 2 т;

4.4містить в собі 2,5 т;

4.5містить в собі 3,5 т;
м.6 містить в собі 4 т;

в.6 містить в собі 4,5 тону; м.7 містить в собі 5 т; в.7 містить в собі 5,5 т;

ч.8 містить в собі 6 т...

Інтервал величиною в 3 тони (тритон) залежно від кількості охоплюваних ним ступенів являє собою або зб.4 (фа-сі), або зм.5 (сі-фа).

19. Виражальні засоби музики

Зміст музичних творів передається сумою, сукупністю цілого ряду засобів музичної виразності. Частина цих засобів фіксується в нотному записі строго і точно (лад, розмір, ритмічні співвідношення тощо). Друга частина фіксується приблизно, а іноді й зовсім опускається. До цієї групи музично-виражальних засобів відносяться нюанси (відтінки): темп, динаміка, спосіб звуковедення, характер звука та ін. Використання тих чи інших нюансів під час виконання (наприклад, різні зміни темпу всередині твору) визначається загальним змістом твору.

20. Розчленування музичних творів. Цезура, фрази, кульмінація

В піснях музика тісно пов'язана з словом. Музичний твір, як і літературний, являє собою єдине ціле і в той же час, як правило, підрозділяється на частини, тісно пов'язані між собою. Момент поділу між музичними реченнями, фразами, називається цезурою. Остання у вокальному творі позначається знаком V.

Знак цезури V означає дуже коротку, ледве помітну паузу між двома музичними фразами і зустрічається в деяких творах, зокрема вокальних, над нотним станом. Цезура може мати логічне значення, вона дає можливість співакові перевести дихання під час зміни фрази, щоб не допустити штучного її розриву. Часто цезури додають самі виконавці, які керуються змістом твору і потребою зміни дихання. Роль цезури часто відіграє пауза.

V

Фраза — невелика, відносно закінчена частина музичного твору, яка не має повного розвитку. Кінець фрази позначається знаками V або (,).

21. Позначення основних способів виконання (крапка над нотою) – спосіб виконання - стакато, ліга – спосіб виконання на (Legato)., «non legato» - не зв’язаний спів.

 

 

Література

1. Андрєєва О. Основи музичної грамоти. – К.: Музична Україна, 1993.

2. Вахромєєв В. Елементарна теорія музики. – М.: Музика, 1983.

3. Лужний В. Сольфеджіо. – К.: Радянська школа, 1966.

4. Островський В.М., Сидір М.В. Уроки музики. 1 – 4 класи. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 60с.

5. Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах: Навч.посібник. – К.: Либідь, 2001.

6. Способін І. Елементарна теорія музики. – М.: Музика, 1967.