Передумови становлення Казначейства України

Права, що має ДКСУ.

 

Повноваження органів державної казначейської служби з касового виконання бюджету за доходами і видатками

Органи Державного казначейства щодо касового виконання бюджету за доходами наділені такими повноваженнями:

- встановлюють порядок відкриття рахунків в управліннях Державного казначейства для зарахування кожного виду податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів;

- перерахування на транзитні, а звідти зарахування на Єдиний казначейський рахунок доходів бюджету;

- здійснюють розподіл доходів між бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, затверджених Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік;

- готують розрахункові документи і проводять повернення надмірно або помилково сплачених платежів до бюджету на підставі висновків органів державної податкової служби, рішень судових органів, інших органів, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів тощо;

- здійснюють відшкодування податку на додану вартість на підставі висновків органів державної податкової служби та рішень судових органів;

- організують ведення обліку доходів бюджету відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України

від 28 листопада 2000 року № 119 у розрізі кодів бюджетної класифікації доходів і типів операцій;

- складають щоденну, періодичну та річну звітність за доходами бюджету відповідно до кодів бюджетної класифікації доходів та подають її відповідним органам, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Повноваження Державного казначейства України з касового виконання бюджету за видатками:

- відкриття особових і реєстраційних рахунків розпорядникам коштів

- ведення зведених реєстрів розпорядників бюджетних коштів та позабюджетних коштів бюджетних установ

- здійснення оперативного прогнозування та касового планування бюджетних коштів згідно з бюджетним розписом

- перерахування бюджетних коштів їх розпорядникам

- оплата витрат розпорядників коштів

- закриття реєстраційних рахунків після закінчення бюджетного періоду

- облік та звітність по операціях касового виконання бюджету за видатками.

Касове виконання Державного бюджету України здійснюється органами Державного казначейства в межах бюджетних асигнувань та надходжень на відповідний реєстраційний рахунок у системі Єдиного казначейського рахунку. Касове виконання здійснюється шляхом проведення платежів Державним казначейством безпосередньо на користь тих підприємств, організацій, що надали послуги, виконали роботи розпорядникам та/або одержувачам бюджетних коштів.

 

Міжбюджетнефінансування

Особливістюміжбюджетнихвідносин в умовахдецентралізаціїекономіки є запровадженняврівноважуючихабовирівнювальнихтрансфертів, якібивраховувалирізницюміжрозрахунковими потребами бюджетівмісцевогосамоврядування у видатках з йогодоходнимиможливостями, забезпечуючи при цьомурізніфіскальні потреби. Продумана трансфертна система повинна включатиокремітрансфертніпрограми, щослугуютькожнасвоїйметі.

Середнайважливіших проблем, щопритаманніміжбюджетномуфінансуванню, можнавиділити:

 

1) інституційну та правову база міжбюджетногофінансування. Система органіввлади в Україніпередбачаєбільшуцентралізацію, ніжцепередбачається (допускається) ступенемнезалежності, наданиммісцевим органам влади. Тому важливим є курс на децентралізацію;

2) невідповідністьмімезобов'язаннями за видатками та джереламифінансування (непрофінансований мандат);

3) місцевіорганивлади практично не маютьстимулів до підвищенняобсягусвоїхнадходжень у контексті бюджету та управліннясвоїми ресурсами прозорими та раціональними методами. Жодна система міжбюджетногофінансування не можефункціонуватиефективно, якщонемаєстимулівзбільшуватинадходження та підвищувативідповідальність за використанняцихресурсів;

Першим кроком до зміцненнясистемиміжбюджетногофінансуваннямає бути досягнення консенсусу щодонайважливішого кола відповідальності для кожного рівнявлади та ступенядецентралізації, пов'язаного з цимрозподіломвідповідальності. Відповідальністьорганіввладипевногорівняслід привести у відповідністьізїхніми правами щодоприйняттярішень.

Наступнимважливимкроком до зміцненняправової та інституційноїбазисистемиміжбюджетногофінансуваннямає бути перегляд чиннихбазовихзаконів і виправленнянаявнихневідповідностей. Це дозволить підвищитипрозорістьсистеми, а такожзаповнитипрогалинищодоключовихпитаньфункціонуваннясистеми. Аджевнаслідокщорічнихзмін правил формуваннямісцевихбюджетів, неузгодженостіокремихположень, стара система сприяланепередбачуваності й непрозорості.

Найсуттєвішою проблемою, породженою старою системою, є незацікавленістьмісцевихорганіввлади у збільшеннінадходжень. Будь-яке збільшеннямісцевихнадходжень, або заходи щодозменшеннявидатківзводитьсянанівецьзменшеннямчасткирегулюючихподатковихнадходженьаботрансфертів. Щорічнізмінинормативіввідрахуваньвідзагальнодержавнихподатків і зборів, щоспрямовуються до місцевихбюджетів, не задавали стимулів до збільшеннянадходжень. Очевидно підвищеннярівняавтономіїдастьзмогупосилитизв'язокміжпослугами та затратами. Структура доходів не тількивідображаєцінностітериторіальноїгромади, але й ставленнягромадян до органівмісцевогосамоврядуваннязначноюміроюформуєтьсяпідвпливомїхвідчуттівщодосправедливостіструктуридоходів. Підсправедливістюмається на увазірівномірнийрозподіл як тягарявідшкодувань до бюджету, так і користівідгромадськихпослуг.

 

Види трансфертів

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) додаткові дотації.

Функціональна спрямованість кожного виду міжбюджетних трансфертів визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого. Такий поділ передбачає:

— дотацію вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує;

— субвенції – міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

— кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

— додаткові дотації – міжбюджетні трансферти на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів; на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, унаслідок надання пільг, встановлених державою; інші додаткові дотації.

 

План рахунків як засіб реєстрації в обліку операцій

План рахунків бухгалтерського обліку по виконанню державного та місцевих бюджетів органами Державного казначейства - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх фінансових операцій і забезпечення потреб складання фінансової звітності згідно з вимогами бюджетного процесу на відповідний бюджетний рік.

План рахунків надає змогу здійснювати детальний і повний облік операцій, пов'язаних з виконанням бюджетів, а також своєчасно надавати детальну, достовірну і змістовну інформацію керівництву органів Державного казначейства та фінансових органів, Міністерству фінансів України, статистичним відомствам, податковим та іншим органам.

При побудові Плану рахунків враховано особливості виконання державного та місцевих бюджетів, функціонування єдиного казначейського рахунку, виконання місцевих бюджетів через органи Державного казначейства, дотримано загальних принципів і вимог щодо здійснення бухгалтерського обліку та звітності.

План рахунків ґрунтується на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та звітності, що засновані за такими принципами:

законність — звітність повинна відповідати правилам та процедурам, які передбачені законодавчими та нормативними актами;

достовірність - правдиве відображення у бухгалтерській звітності фінансових операцій держави з дотриманням вимог відповідних нормативних актів;

повнота бухгалтерського обліку - всі операції по виконанню бюджетів в органах Державного казначейства підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без будь-яких винятків. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні результати операцій органів Державного казначейства, яка може впливати на рішення, що приймаються згідно з нею. Повнота та достовірність в обліку можливі тільки за умови, якщо облікова політика та процедури органів Державного казначейства забезпечать виконання всіх правил бухгалтерського обліку, а також, якщо ці правила застосовуються без відхилень, з урахуванням реальної оцінки операцій, подій та ситуацій;

дата операції - операції по виконанню бюджетів реєструються в бухгалтерському обліку в момент проведення відповідних платежів, що відповідає касовому методу ведення бухгалтерського обліку; прийнятність вхідного балансу - залишки за рахунками на початок поточного звітного періоду мають відповідати залишкам за станом на кінець попереднього звітного періоду;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються та розкриваються у звітності відповідно до їх суті та економічного змісту, а не за їх юридичною формою;

суттєвість - у фінансових звітах має відображатись уся істотна інформація, корисна для прийняття рішень керівництвом. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може вплинути на економічні рішення користувачів звітності;

доречність - корисність інформації для підготовки та прийняття економічних рішень;

відкритість — фінансові звіти мають бути достатньо зрозумілими і детальними, щоб уникнути двозначності, правдиво відображати операції з необхідними поясненнями в записках. Операції повинні відповідати змісту статей звітів. Звітність має бути чітко викладена і зрозуміла для користувача;

сталість - постійне, протягом бюджетного року, застосування обраних методів. Зміна методів обліку потребує додаткового обгрунтування і розкриття у фінансових звітах.

правильність - сумлінне застосування прийнятих правил та процедур;

обережність - обґрунтована, розсудлива оцінка фактів;

незалежність - відокремленість фінансових бюджетних років (звітних періодів);

співставність - можливість визначення тенденцій виконання бюджету через співставлення інформації, що міститься у бухгалтерському обліку і звітності за певний період часу;

своєчасність - забезпечення своєчасною інформацією органів законодавчої та виконавчої влади, які приймають рішення, здійснюють оцінку виконання бюджету, готують пропозиції щодо складання бюджету, тощо, та інших користувачів;

безперервність - оцінка активів здійснюється, виходячи з того, що процес виконання бюджетів є постійним;

консолідація — складання зведеної фінансової звітності про виконання бюджетів в цілому по системі Державного казначейства України з урахуванням підвідомчих управлінь та відділень в розрізі бюджетів, за винятком залишків за внутрісистемними розрахунками;

окреме відображення активів та пасивів - цей принцип передбачає, що всі рахунки активів та пасивів оцінюються окремо і відображаються в розгорнутому вигляді. Усі рахунки є активними або пасивними за винятком клірингових (рахунків за розрахунками), технічних та транзитних рахунків.
При побудові плану рахунків враховано особливості виконання державного та місцевих бюджетів, функціонування Єдиного казначейського рахунку з дотриманням загальних принципів і вимог щодо здійснення бухгалтерського обліку і звітності. Структура плану рахунків базується на класифікації рахунків за економічним змістом з метою отримання інформації про виконання бюджетів та здійснення контролю за цим процесом.

50.

Зовнішній контроль - контрольні заходи, які здійснюються ззовні та охоплюють усю систему державних органів, а тому можуть сприйматися як макрозаходи.

 

Передумови становлення Казначейства України

Історія зародження, становлення i розвитку казначейства надзвичайно багата i тривала.

Термін «казначейство» походить від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство (the Treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Процес створення казначейства почався у ті часи управління казною, коли не існувало чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та власністю держави.

Історично казначейство виконувало кілька функцій:

- відповідало за збереження багатства держави;

- було місцем, куди збиралися платежі в державі i з якого держава здійснювала виплати;

- відповідало (під королівським наглядом) за карбування монет;

- виконувало функцію облікового відомства.

Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який покликаний відповідати за здійснення та формування державної фінансової політики, – це закономірність для всіх епох і країн. Прообразом казначейства можна вважати княжу казну Ярослава Мудрого i його спадкоємців, яка слугувала сховищем матеріальних цінностей. Про неї вперше згадується у збірці норм давньоруського законодавства, яка відома під назвою “Руська правда”.

Фінансова система Запорозької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської і литовської доби в Україні. В Запорозькій Січі скарбниця була сховищем не лише грошей, а й цінностей, які надходили в розпорядження Коша. Скарбниця слугувала також архівом і складом військових клейнодів i оздоб, виконувала роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси i зброя. Січова скарбниця функціонувала як касовий центр виконання запорозького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої стягували доходи. До службових обов'язків січового скарбника – шафаря – входило приймання доходів, видача грошей і речей, ведення обліку касових сум i матеріальних цінностей, складання звітів кошовому та козацькій Раді.

Фінанси України за часів гетьманщини (середина XVII ст.) у цілому були добре організовані. Державна скарбниця, успішно долаючи труднощі, виконувала покладені на неї важливі функції. Проте державна скарбниця не була відмежована від приватної скарбниці гетьмана.

Спробу розділити державні та власні кошти зробив у 1710 році гетьман Пилип Орлик, уклавши із запорозькими козаками договір, що дістав назву: «Конституція права i вольностей Війська Запорізького», відповідно до якого державний скарб відокремлювався від особистих коштів гетьмана, і передавався в розпорядження Генерального підскарбія.

Другу спробу реорганізувати українські фінанси зробив гетьман Д.Апостол (1727–1734). 1728 року у день коронації Петра I гетьман Д. Апостол подав петицію про повернення Україні колишніх прав і вольностей згідно з угодою 1654 року. Натомість одержав так звані «Решительные пункты», за якими:

- гетьман не мав права вести дипломатичні переговори;

- генеральну старшину та полковників затверджував цар;

- для контролю за гетьманськими фінансами запроваджувалися посади не одного, а відразу двох підскарбіїв – росіянина та українця;

- мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну.

Таким чином, Державну скарбницю було передано під контроль російського уряду. Діяльність підскарбіїв регулювалася спеціальними інструкціями, які передбачали керівництво збиранням грошових і натуральних податків, їх витратами, контроль над підлеглими їм органами та фінансами магістратів.

Казначейство як структура для нашої держави не нова. Казначейство як спеціальний державний фінансовий орган, що здійснює касове виконання державного бюджету, було засновано 1822 року, коли у складі Міністерства фінансів Росії було створено Департамент державного казначейства. З жовтня 1917 року було розпочато численні перетворення фінансового апарату, якому було визначено роль виконавця загального обліку народного господарства. Декретом Ради народних комісарів від 4 травня 1919 року Департамент державного казначейства було скасовано і злито з Народним банком РРФСР.

До середини 1993 року в Україні діяла банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Дворівнева система передбачала, з одного боку, відповідальність Центрального банку за розмір емісії, а з іншого – економічну самостійність комерційних банків, що здійснювали операції у межах залучених коштів і банківського капіталу.

Бюджетні кошти зосереджувались у недержавних банківських установах, для яких виконання бюджету не було пріоритетним напрямком діяльності. Разом з тим, відповідно до діючого на той час законодавства комерційні банки отримали економічну самостійність щодо розпорядження як банківським капіталом, так і залученими кошами. Це призвело до послаблення обліку бюджетних коштів, у усунення комерційних банків від контролю за їх використанням. Кошти на здійснення запланованих витрат виділялись незалежно від їх фактичної мобілізації у бюджеті.

Ситуація змінилася із запровадженням з 1 липня 1993 року єдиної системи касового виконання бюджету. Згідно з Указом Президента України від 18 червня 1993 року №219/93 «Про порядок виконання Державного бюджету України» фінансування витрат здійснювалося в межах доходів, що ре­ально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Національним банком України Міністерству фінансів України.

Усі кошти державного бюджету, які надходили до установ комерційних банків, почали акумулюватися на централізованому рахунку Міністерства фінансів України, відкритому в Національному банку України на балансовому рахунку №100 «Кошти Державного бюджету України». Аналогічні рахунки відкривалися також в установах комерційних банків на ім’я місцевих фінансових органів. Суми доходів, що надходили на ці рахунки, комерційні банки щоденно перераховували відповідним обласним управлінням Національного банку на транзитний балансовий рахунок №100 обласного управління НБУ, звідки кошти зараховувались на централізований рахунок, відкритий в НБУ на ім’я Міністерства фінансів.