Поняття, види та мета створення технопарків.

Технопарк — така форма організації співпраці комерційної організації, науково-технічного центру і підприємства (тут під підприємством розуміється не майновий комплекс, а суб'єкт підприємницької діяльності — комерційна юридична особа), націлених на виробництво високотехнологічної продукції, при якому комерційна організація здійснює фінансування науково-дослідної і дослідно-конструкторської діяльності науково-технічного центру, науково-технічний центр надає результати своїй діяльності комерційної організації, що здійснює впровадження результатів даної діяльності у виробництво на підставі договору з підприємствами.

Мета створення технопарків —стимулювання зростання інноваційної складової, як одного з найважливіших системних чинників економічного розвитку, формування конкурентних переваг вітчизняної економіки, забезпечення національної безпеки країни.

В міжнародній практиці існує велика різноманітність форм технопаркових структур – наукові парки, технологічні і дослідницькі парки, інноваційні, інноваційно – технологічні і бізнес – інноваційні центри, центри трансферту технологій, інкубатори бізнесу і інкубатори технологій, віртуальні інкубатори, технополіс і ін

37. поняття структура податкових правовыдносин.Податкові правовідносини — відносини, які виникають відпо-відно до податкових норм і регулюють встановлення, введення, справляння та стягнення податків та інших обов’язкових платежів. Склад податкових правовідносин розкривається через категорії, які складають сукупність елементів і характеризують: об'єкт правовідносин, суб'єкт правовідносин, зміст правовідносин осин.б'єктом податкових правовідносин є все те, з приводу чого між суб'єктами податкових правовідносин формується певний правовий зв'язок. об'єктами податкових правовідносин. є доходи (прибутки), вартість визначених товарів, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних та фізичних осіб, передача майна, додана вартість продукції, робіт і послуг та інші об' єкти. Суб'єктом податкового права може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав і обов'язків».
Суб'єктами податкових правовідносин є держава (органи влади, які встановлюють та регулюють механізм оподаткування), державні податкові органи (податкові адміністрації), платники податків.

 

38.класифікаці податкових правовідносин,особливості та зміст. податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.
 Виходячи з функцій, які вони виконують, їх можна поділити на регулятивні та охоронні. Регулятивні правовідносини забезпечують упорядкування діяльності у сфері оподаткування. Більшість податкових правовідносин має регулятивний характер. Охоронні правовідносини виникають у зв’язку з порушенням податкової норми на основі санкції такої норми.

 За характером податкових норм податкові правовідносини поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні правовідносини виникають на основі матеріальних норм податкового права. Змістом матеріальних податкових правовідносин є обо­в’язок платника податків сплачувати податок і право податкового органу вимагати його сплати. До процесуальних податкових правовідносин належать відносини, що виникають у ході провадження у справах про податкові правопорушення, у процесі надання відстрочок і розстрочок сплати податків, інших обов’яз­кових платежів. Податкові правовідносини характеризуються особливими рисами, що обумовлені специфікою предмета й методу податкового права.  По-перше, податкові правовідносини виникають і розвиваються виключно у сфері фінансової діяльності держави на стадії формування державних доходів.  По-друге, податкові правовідносини є формами реалізації публічних інтересів, у зв’язку з чим вони повинні розглядатися як публічно-правові.  По-третє, одною з характерних рис податкових правовідносин є їхній майновий характер. Роль майнових благ відіграють грошові кошти, що надходять від різних суб’єктів до бюджетів і державних цільових фондів у вигляді податків та інших обов’яз­кових платежів.  По-четверте, податкове правовідношення по суті є відношенням владного характеру. Це обумовлено тим, що воно є формою реалізації податкової норми, що має імперативний характер. У зв’язку з цим однією стороною в податкових правовідносинах завжди є держава або уповноважені нею органи, які мають право видавати владні приписи. Зміст податкових правовідносин включає:1) юридичний зміст, що виражений у системі прав і обов'язків суб'єктів податкових правовідносин;2) фактичний (матеріальний) зміст, який проявляється в реальній поведінці суб'єктів у сфері оподаткування.Юридичний зміст є ширшим за значенням і включає комплекс можливих варіантів поведінки. Фактичний зміст означає конкретні форми поведінки суб'єктів, тобто реалізацію одного з варіантів можливого юридичного змісту правовідносин. Наприклад, податкові злочини й проступки виражають юридичний зміст, а конкретне правопорушення — фактичний зміст.

 

39. субєкти податкових правовідноси,види,статус. Суб´єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового пра­ва і яка може виступати учасником податкових правовідно­син, носієм суб´єктивних прав і обов´язків. Як суб´єктів можна виділити три групи учасників податко­вих правовідносин:— державу (в особі органів влади, що встановлюють і регу­люють оподаткування);— податкові органи;— платників податків. - фінансові установи, через які здійснюються перерахування податків до бюджетів та державних цільових фондів; - інші суб'єкти податкових правовідносин.Податкова правоздатність — передбачена нормами подат­кового права здатність мати права й обов´язки щодо сплати податків. Іншими словами, це можливість особи бути учас­ником податкових правовідносин, тобто податкова право­здатність виступає його загальноюридичною властивістю. Змістом податкової правоздатності є сукупність прав і обо­в´язків, що їх суб´єкти можуть мати відповідно до чинного законодавства. Податкова дієздатність — передбачена нормами податково­го права здатність своїми діями створювати і реалізовувати права й обов´язки

40. права суб’єктів податкових правовідносин. Суб’єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право:1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування в порядку, встановленому законами України;2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами:3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

41. обовязки суб’єктів податкових правовідносин. Суб’єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати П зберігання у терміни, встановлені законами:2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів}'.3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Керівники й відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

42. Як правова категорія об’єкт оподаткування являє собою родове визначення об’єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов’язане виникнення обов’язку платника податків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в основному закріплюється в законодавчих актах) об’єкти оподаткування можна визначити як видові форми родового поняття об’єкта оподаткування (доходи фізичних осіб; майно юридичних осіб тощо), що і закріплюються спеціальними податковими законодавчими актами.
Об’єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів.
Серед об’єктів оподаткування громадян можна виділити:
1) доход (сукупний доход по прибутковому податку);
2) майно (у тому числі земля, нерухомість, предмети розкоші);
3) споживання (наприклад, акцизи на окремі види товарів);
4) ввіз і вивіз товарів за кордон (митні збори).

43. методи визначення об’єкта оподаткування їх характеристикаю. Дуже важливо при характеристиці виторгу, доходу і прибутку зупинитися на формуванні нагромаджень підприємств, елементи якого і виділяються як об´єкт оподаткування. Склалося два основних методи визначення виторгу. 1. Формування виторгу в міру оплати. У даному разі виторг формується по мірі надходження коштів до каси підприємства (при розрахунках готівкою) і при надходженні коштів на рахунки підприємств (при безготівкових розрахунках). Головна перевага цього методу в тім, що підприємство оперує коштами, що реально є в його розпорядженні.2. Формування виторгу по мірі відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) при пред´явленні замовнику розрахункових документів. В основі цього методу лежить перехід права власності в момент відвантаження товару. Головним недоліком такого методу є великий розрив у часі обліку виторгу, відображення цього в бухгалтерських документах (і відповідно в розрахунках з бюджетом) і реального надходження коштів (не можна виключати ситуацію, коли ці кошти не надійдуть зовсім, що трапляється, наприклад, у разі банкрутства замовника). Завершальним, визначальним фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є один з елементів виторгу — прибуток. Хоча точніше буде виділити як кінцевий фінансовий результат чи прибуток збитки. Збитки можуть виникнути при надмірно завищених витратах на виробництво, порушенні господарських договорів, банкрутстві замовників і т. ін.

44. підстави виникнення,зміни та припинення податкових правовідносин. Податкові правовідноси­ни виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток право­відносин. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а) нормативних основ, за яких норми права регулюють сфе­ру податкових правовідносин;

б) правосуб´єктних основ, що характеризують здатність осо­би до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юридичних фактах.

45. податковий обов’язок суб’єктів:виникнення зміна та припинення. Однак податковий обов´язок у широкому розумінні включає:1) обов´язок з ведення податкового обліку;2) обов´язок зі сплати податків і зборів;3) обов´язок з податкової звітності. бов´язок зі сплати податку чи збору виникає, змінюється чи припиняється за наявності підстав, установлених податковим законодавством. Виникнення податкових правовідносин пов´язується з виникненням податкового обов´язку — безпосереднього і першочергового обов´язку платника податку зі сплати податку чи збору за наявності певних обставин. Такими обставинами є: 1) можливість віднесення конкретного суб´єкта до платника податку, зумовленого відповідно до чинного законодавства; 2) наявність у платника податку об´єкта оподаткування або здійснення їм діяльності, пов´язаної зі сплатою податку чи збору; 3) наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулювання всіх елементів податкового механізму. Існує чотири підстави припинення податкового обов´язку:1) належне виконання податкового обов´язку;2) ліквідація юридичної особи—платника податку;3) смерть фізичної особи—платника податків або визнання її померлою;4) втрата особою ознак, що визначають його як платника податків. У встановлених законодавством випадках податковий обов´язок може бути припинений шляхом взаємозаліків з бюджетом шляхом спрямування сум переплат з одного податку в рахунок погашення недоїмки за іншим чи майбутніх платежів за цим самим податком. Проведення подібних заліків може здійснюватися трьома способами:— загальним порядком — переплачена сума зараховується без заяви платника в погашення недоїмки за його іншими платежами. Податки в цьому разі сплачуються з допомогою податкових органів без участі платників податків, а про зроблений залік податкові органи зобов´язані сповістити платника податків після його здійснення;— спеціальним порядком — податковий залік встановлюється відповідними законодавчими актами й інструкціями для конкретних податків;— особливим порядком — податковий облік встановлюється щодо окремих груп підприємств і має тимчасовий характер.

 

 

46. Вихідними елементами, що формують податкове право, є податково – правові норми –правила,способи поведінки, що складають зміст податкового права.

Для податково - правових норм характерні такі загальні риси, що визначають норму права:

а) загальний характер;

б) формальна визначеність;

в) охорона і встановлення компетентними органами.

Структура податкової норми:

1) гіпотеза – визначає умови дії податкової норми. Вона описує фактичні обставини, при настанні яких варто користуватись цією нормою, вказує на учасників відносин і головні умови.

2) диспозиція – вказує якою має бути поведінка суб’єктів відносин, зміст їх прав і обов’язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі.

3) санкція – передбачає заходи впливу, що можуть бути застосовані до осіб, що недодержуються розпоряджень податкових норм. Санкції розраховані на настання фактичних обставин, що являють собою правопорушення, і реалізують при цьому охоронну функцію права.

За порушення норм податкового права застосовується фінансова, адміністративна, кримінальна відповідальність.

Податкові санкції відрізняються від фінансових, а саме:

а) примусовий вплив на правопорушника через вплив на його кошти (іноді реалізація майна);

б) застосовується санкція як до юридичних, так і до фізичних осіб;

в) передбачено право відновлювальні і штрафні санкції;

г) податкові санкції (пеня, штраф) вживаються незалежно від характеру вини платника (наприклад, хворобу платника податку).

 

47. Класифікація податкових норм:

1) За особливостями впливу на учасників відносин:

а) зобов’язуючі – обов’язок робити певні активні дії;

б) забороняючі – не робити заборонених дій, які порушують порядок, закріплений нормами.

в) уповноважуючі –право на певні позитивні дії в межах розпоряджень, що містяться в нормі.

2) За змістом:

а) матеріальні – регулюють міру права і обов’язків учасників, види й обсяги матеріальних і грошових зобов’язань;

б) процесуальні – регулюють процедуру суб’єктів з реалізації матеріальних норм, тобто з приводу надходжень податків і зборів.

 

 

48.Представництво у податковому праві є специфічним правовим інститутом, що найповніше забезпечує повну реалізацію прав і обов'язків платників податків.До особливостей податкового представництва можна віднести і специфічний суб'єктний склад, який припускає:

1) особу, що представляється (платника податків);

2) представника (законного, уповноваженого чи офіційного);

3)третю особу (податкові органи чи інші, що здійснюють контроль за своєчасним і повним надходженням податків і зборів у відповідні централізовані фонди).

Сутність представництва характеризується складністю, багатопорядковістю. Відносини, які регулюються представництвом, існують на декількох рівнях:

1) нижчий рівень (відносини між представником і особою, що представляється);

2) вищий рівень (відносини між представником і іншими суб'єктами податкових правовідносин, у першу чергу податковими органами).

На підставі цього можна виділити внутрішні відносини (на нижчому рівні) і зовнішні відносини представництва (що здійснюють регулювання на вищому рівні).

Податкове законодавство ґрунтується на посиланні, відповідно до якого головним обов'язком платника податків є своєчасна і повна сплата податків і зборів. При цьому платник податків може брати участь у подібних відносинах як безпосередньо, так і через представників. Другий шлях використовується у силу об'єктивних причин, коли платник податків не може виконувати податкові обов'язки (не досяг певного віку) або виконання обов'язків утруднено (віддаленість платника податків тощо.).

Система суб'єктів і відносини між ними пов'язані та проявляються в особливостях способів реалізації правовідносин. Останні виступають комплексом прийомів і методів, за допомогою яких суб'єкти правовідносин реалізують свої права й обов'язки. У цьому випадку суб'єкт правовідносин здійснює свої права й обов'язки самостійно. Певне делегування прав і обов'язків платників податків здійснюється за допомогою представницького способу, коли реалізацію прав і обов'язків по сплаті податків здійснюють податкові агенти.

 

 

49. Податкове право являє собою складний інститут фінансового права, який регулює основи доходної частини бюджету. Складається із 2-х модулів (частин): загальної і особливої.

Податкове право регулює суспільні відносини щодо встановлення, справляння і стягнення податкових платежів, їх зміни (відміни), виконання обов’язку, юридичних і фізичних осіб щодо сплати податкових платежів, а також порядку здійснення податкового контролю і застосування заходів відповідальності за порушення податкового законодавства.

Податкове право має певні ознаки, а саме:

- виступає як інститут предметний – присвячений чітко визначеному предмету – різновиду відносин, що виникають з приводу встановлення, сплати і стягнення податків і зборів, їх зміни і скасування;

- регулює суспільні відносини щодо встановлення, справляння і стягнення податкових платежів, їх зміни і скасування;

- встановлює обов’язок юридичних і фізичних осіб сплачувати податки і збори, а також регламентує процедуру обчислення і сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового контролю і застосування заходів відповідальності за порушення податкового законодавства;

- є складним інститутом, що включає сукупність своєрідних фінансово –правових норм.

Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів.

Характерною рисою податкових відносин є їх майновий характер – виконання податкового обов’язку означає передачу у власність або розпорядження держави певних коштів. Відносини щодо зборів і податків є владно – майновими. Податкові надходження є одним з основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі.

В основі методу податкового права покладено метод владних розпоряджень (метод державно – владних приписів). Метод податкового права є фінансово – правовим і передбачає використання імперативних норм. Наприклад: застосування санкцій за податкові правопорушення виключає альтернативу – вони визначаються однозначно і безумовно. Характерною рисою методу податкового права є та обставина, що владні розпорядження стосуються певного кола платників, порядку, умов і розмірів платежів до бюджетів чи фондів. Коло держаних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам податкових відносин, складають податкові органи. Іншою рисою методу податкового права є широке застосування імперативних норм податкового права з метою формування бюджетів за рахунок доходів і майна платників податків.

 

50, 51

Співвідношення податкового права з іншими галузями права.

Особливості, своєрідність і зміст податкового права найповніше розкриваються при співставленні й розмежуванні його від інших галузей права.

Податкові правовідносини, що передбачають обов’язковим суб’єктом державу, пов’язано з багатьма сторонами її функціонування.

Конституційне право, що має базове значення для всіх правових галузей та інститутів, відіграє таку ж роль і щодо податкового права. Відома Вам ст. 67 КУ містить положення, відповідно до якого громадянин зобов’язаний платити встановлені податки і збори. Ця ж стаття виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, що забороняє необґрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом надання податковим нормам зворотності.

Взаємодія податкового права з адміністративним виявляється у встановленні відповідальності за порушення податкового законодавства. Охоронну функцію податкового права обумовлено тим, що адмінвідповідальність забезпечує виконання платниками податків їх обов’язків. Наприклад: відповідальність за порушення податкового законодавства містить разом з фінансовими й систему адмінсанкцій.

Тісно пов’язане податкове право з цивільним. Такі категорії цивільного права, як доход, майно, споживання, видатки використовуються у податковому. Цивільне регулює відносини, реалізація яких передбачає досягнення певних господарських результатів після чого вступає в дію податкове право, яке визначає розміри й порядок сплати податків, зборів і т.і.

Низка комплексних категорій притаманна податковому й трудовому праву. Наприклад, особливості оподаткування пенсії або ж специфічна дія механізму відрахувань у державний Пенсійний фонд.

Тісно пов’язане податкове право з карним правом. Кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування категорій податкового права і його норм.

Досить активно застосовуються нормативні акти міжнародного права, що регулюють податкову діяльність (договори про усунення подвійного оподаткування).

 

52.

До Загальної частини віднесено норми, які визначають характер інституту податкового права, зміст податкової системи, податку, елементи правового механізму податку, підстави відповідальності за порушення податкового законодавства, усунення подвійного оподаткування тощо.

Особлива частина податкового права містить систему інститутів, які деталізують податкову систему в цілому та визначають конкретні механізми окремих податків і зборів. Саме Особлива частина й охоплює правові механізми елементів податкової системи.

Джерела податкового права.

Термін «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких дала ВРУ; постанови ВРУ; укази Президента України; декрети і постанови КМУ, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

«Загальні податкові закони» - законодавчі акти, які містять положення, що регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. В них не деталізується конкретні види податків.

«Спеціальні податкові закони» - законодавчі акти, що регулюють окремі групи чи види податків. До них належать закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення та сплати [ст. 1 ПКУ].

Джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Джерело податкового права має встановлювати правило поведінки суб’єкта, має бути виданим компетентним органом, мати чітку відповідність матеріальної і процесуальної сторони функціонування податкового механізму.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами:

І. За владно – територіальною ознакою:

- загальнодержавні нормативні акти;

- республіканські (АРК);

- місцеві.

ІІ. За характером правових норм:

- нормативні – містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

- не нормативні – не містять правових норм загального характеру (інституції).

ІІІ. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

- звичай;

- прецедент;

- міжнародні договори (конвенції, угоди);

- правова доктрина;

- нормативний правовий акт – найважливіше, а й іноді єдине джерело податкового права.

 

 

53. Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права.

Податковий договір (угода) має подвійну природу, з одного боку, він регулюється міжнародним правом. З іншого – після його інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньо – державного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів:

- мають більшу юридичну силу порівняно з Національними податковими законами (Україна, Росія);

- мають рівну юридичну силу (США, Англія).

Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 статті 103 ПКУ.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 статті 103 ПКУ, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом державної податкової служби запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.

 

54. Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права. Податкова угода (у цій праці ми не зупиняємося на різниці між договором, угодою, конвенцією), як зазначає С. Г. Пепеляєв, має подвійну природу. Дійсно, з одного боку, вона регулюється міжнародним правом, з іншого — після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів.

— які мають більшу юридичну силу порівняно з національними податковими законами. Наприклад, в Україні, Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того — ранішечи пізніше їх було прийнято (ст. 19 Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР).

— які мають рівну юридичну силу (США, Великобританія). Така ситуація породжує багато суперечностей, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних за силою національних і міжнародних норм, хоча після затвердження міжнародний договір стає актом, рівним національному, і за особливостями використання мало чим відрізняється від знов прийнятого національного закону.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об´єднати в три групи.

1. Умовно податкові — угоди, в яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.

2. Загальноподаткові — угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування).

3. Обмежено-податкові — угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи об´єкта оподаткування.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) реалізуються при розгляді чотирьох груп проблем:

а) сфери застосування договору;

б) закріплення конкретних видів податків за державами;

в) усунення подвійного оподаткування і механізму, що йогозабезпечує;

г) поведінка договірних сторін.

Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) звичайно складається з трьох частин: у першій встановлюється сфера дії угоди, у другий визначаються податкові режими, у третій передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Перша частина складається, як правило, з двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.

До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретних видів доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно поділити на три групи: статті, що стосуються доходів від «активної» діяльності (тобто пов´язаної з присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим обкладання «пасивних» доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що вживаються в угоді.

У третій частині згруповано статті, які визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами з виконання угоди, а також дуже важливі статті про погоджений між сторонами метод усунення подвійного оподаткування і статті про вступ у силу і припиненні дії угоди.

 

 

55. їх філіями, відділеннями за кордоном

відповідно до законодавства іноземних держав, Мінімізувати подвійне оподаткування у сфері зовнішньоекономічної діяльності можна за умови документального підтвердження сплати податків за кордоном. За таких умов між країною-резидентом і країною-партнером має бути узгоджений закон про уникнення подвійного оподаткування.

Проте одностороннє звільнення від оподаткування з боку однієї країни буде безрезультатним, якщо країна, компанії якої діють поза її межами, не усуне подвійного оподаткування при ввозі прибутків цих компаній на батьківщину, адже в такому випадку втрачаються переваги від ведення бізнесу за кордоном.

Подвійне оподатковування не обов'язково означає буквальне використання однакових податкових важелів, але можливо й при частковому накладенні одного об'єкта на іншій, причому може відбуватися це як у рамках однієї держави, так і при дії різних податкових систем. Важливо відзначити, що подвійне оподатковування стосується протиріч, що складаються в однотипних податкових механізмах (наприклад, у системі прямих або в рамках непрямих податків), але не при накладенні об'єктів різних по типі податків (прямих і непрямих).

Усунення подвійного оподаткування:

1. Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку.

Суми податку на доход (прибуток), одержані за межами території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами, зараховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.

2. Доходи, одержані за межами України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

Суми податку з доходів фізичних осіб, сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті цими особами в Україні.

3. Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав фізичними особами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, що знаходяться за її межами, зараховуються під час сплати ними податку на об'єкти в Україні. При цьому розмір зарахованих сум податку, сплачених за межами України, не може перевищувати суми, що підлягає сплаті цими особами в Україні.

4. Зарахування сплачених за межами України сум податків, зазначених у частинах першій - третій, провадиться за умови письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави щодо факту сплати податку та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податку[11].

56. Джерело податкового права має встановлювати певні правила поведінки, які виключають його індивідуалізацію щодо окремого суб'єкта; має бути виданим компетентним органом(в основному органами державної влади); мати чітку відповідність матеріальної і процесуальної сторін функціонування податкового механізму.

Отже, джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами.

I. За владно-територіальною ознакою (в основному це стосується видів нормативних актів):

1)загальнодержавні нормативні акти;