За наявності у особи невиключного права на використання аудіовізуальних творів вона не має права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Д." (далі – Телерадіокомпанія "Д.") звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія Л." (далі – Телерадіокомпанія "Л.") про стягнення компенсації і штрафу за порушення авторських прав, спонукання опублікувати інформацію про порушення авторських прав та повний текст судового рішення з даної справи.

Телерадіокомпанія "Л." подала зустрічний позов про визнання недійсним ліцензійного договору, укладеного суб'єктом підприємницької діяльності громадянином Р. та Телерадіокомпанією "Д.", а також додаткової угоди до цього договору; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – суб'єкт підприємницької діяльності Р. (далі – СПД).

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову Телерадіокомпанії "Д." до Телерадіокомпанії "Л." відмовлено; зустрічний позов задоволено частково, - визнано недійсним додаткову угоду від 28.07.2003 № 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 № 4.

Зазначені судові рішення щодо позову Телерадіокомпанії "Д." до Телерадіокомпанії "Л." з посиланням на приписи статей 15, 31-33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон) мотивовано тим, що позивач не має виключного права на використання аудіовізуальних творів, а отже позбавлений права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам.

Рішення судових інстанцій щодо зустрічного позову з посиланням на приписи статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР) мотивовано тим, що за оспорюваною угодою від 28.07.2003 № 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 № 4 ліцензіаром передано ліцензіатові право забороняти використання аудіовізуальних творів іншим особам, проте це право ліцензіар не отримав відповідно до раніше укладених ним авторських договорів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України третя особа – СПД просив скасувати рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи та прийняти нове рішення, яким припинити провадження за зустрічним позовом. З посиланням на припис пункту 1¹ частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України скаргу обґрунтовано відсутністю предмету спору за зустрічною вимогою, оскільки, на думку скаржника, наявність у Телерадіокомпанії "Д." права дозволяти або забороняти використання аудіовізуальних творів іншим особам не порушує інтересів Телерадіокомпанії "Л."

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з умовами договору від 13.06.2001 № 1/ФУ Федеральне державне унітарне підприємство "Союзмультфильм" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Фокус Филмс ТВ" (далі –ТОВ "Фокус Филмс ТВ")правона транслювання в ефірі та публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, без права дозволяти або забороняти подібне використання аудіовізуальних творів іншим особам;

- на виконання договору від 01.03.2002 № 77 ТОВ "Фокус Филмс ТВ" передало компанії "АТХ-communication equipment" права на передачу в ефір та на публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку № 1 до цього договору;

- згідно з умовами договору від 11.04.2002 № 278/02-WX компанія "АТХ-communication equipment" передала СПД право на транслювання в ефірі та на публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку № 1 до цього договору;

- відповідно до умов ліцензійного договору від 25.07.2003 № 4 СПД як ліцензіаром було передано Телерадіокомпанії "Д." як ліцензіату право на одноразовий показ у кабельних телемережах мультиплікаційних фільмів, зазначених у додатку А, на території, визначеній у статті 2 цього Договору, з повтором не пізніше 24 годин після першої демонстрації;

- СПД та Телерадіокомпанією "Д." було укладено додаткову угоду від 28.07.2003 № 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 № 4, відповідно до умов якої ліцензіаром передано ліцензіату виключне право на дозвіл або заборону використання аудіовізуальних творів іншими особами та на звернення до суду за захистом порушеного авторського права.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність у Телерадіокомпанії "Д." виключного права на використання аудіовізуальних творів.

Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та їм надано правильну юридичну оцінку.

В абзаці п'ятому статті 1 Закону визначено, що виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Відповідно до статті 8 Закону до об'єктів авторського права віднесено, зокрема, аудіовізуальні твори.

Згідно з приписами статті 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічну демонстрацію і публічний показ.

У частині 1 статті 31 Закону визначено, що:

- автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором;

- майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Згідно з частиною 2 цієї статті передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються (частина 3 статті 32 Закону).

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам (частина 4 статті 32 Закону).

Права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору (частина 6 статті 32 Закону).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону від 21.12.1993 № 3759-XII, чинній на час виникнення спірних правовідносин) телерадіоорганізації належить авторське право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також авторські права, одержані відповідно до укладених нею договорів.

З огляду на викладені приписи норм авторського права та встановлені обставини справи попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність у Телерадіокомпанія "Д." невиключного права на використання аудіовізуальних творів, а отже Телерадіокомпанії "Д." не має права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам. Тому оспорюваними судовими рішеннями обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову Телерадіокомпанія "Д." до Телерадіокомпанії "Л." та задоволено зустрічний позов.

Вищий господарський суд України визнав необґрунтованими доводи скаржника про необхідність припинення провадження у справі за зустрічним позовом на підставі пункту 1¹ частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки право використання Телерадіокомпанією "Л." аудіовізуальних творів оспорюється Телерадіокомпанією "Д.".

З урахуванням наведеного Вищий господарський суд України касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін.

У визначенні розміру компенсації за порушення авторського права належить враховувати суть порушення, необхідність судового захисту прав позивача, стан взаємовідносин сторін, мету створення твору, можливість його вільного використання, визначену за договором вартість робіт з його створення, кількість допущених порушень авторського права.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Л." ЛТД (далі – Товариство "Л.") звернулося з позовом до акціонерного товариства закритого типу "У." (далі – Товариство "У.") простягнення 492 000 грн. компенсації за порушення авторського права та заборону розповсюдження об'єкта авторського права.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково: стягнуто на користь позивача 355 500 грн. компенсації за порушення авторського права; в частині стягнення компенсації в сумі 136 500 грн. відмовлено; в частині вимог щодо заборони розповсюдження об'єкта авторського права провадження у справі припинено. Прийняте рішення щодо часткового задоволення вимог про стягнення компенсації за порушення авторського права мотивовано порушенням відповідачем майнових авторських прав позивача та необхідністю їх захисту, а щодо припинення провадження - відсутністю предмету спору в цій частині через припинення використання відповідачем спірного об'єкта авторського права.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру грошової компенсації до стягнення – зменшено розмір компенсації, в іншій частині - залишено без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано невідповідністю розміру компенсації фактичним обставинам справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство "У." просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати та залишити позов без розгляду. Своє прохання відповідач мотивує тим, що об'єкт спірних правовідносин не є об'єктом авторського права, оскільки з боку позивача мало місце лише виконання підрядних робіт на замовлення Товариства "У.".

Товариство "Л." також звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції внаслідок необґрунтованого зменшення суми компенсації та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- Товариство "Л." раніше виконувало роботи зі створення для Товариства "У." каталогу панчішних виробів жіночого асортименту на підставі договору від 02.04.2001;

- Товариство "У." усно звернулося до Товариство "Л." в грудні 2001 року із замовленням на створення каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту;

- письмове оформлення даного замовлення сторонами не проводилося (укладення необхідного договору не відбулося);

- 17.01.2002 директором Товариства "Л." видано розпорядження про виконання робіт зі створення каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту для Товариства "У.";

- згідно з цим розпорядженням працівники позивача мали виконати роботи з фотографування зразків виробів, підготовки фотографій в електронному вигляді, підготовки фонів каталогу, систематизації продукції за артикулами і віковими групами та створення макету каталогу;

- роботи, зазначені в розпорядженні від 17.01.2002, виконано, про що свідчать подані позивачем набір фотографій, роздруківка каталогу та електронна версія каталогу на компакт-диску;

- в результаті творчої інтелектуальної діяльності з виконання робіт згідно з наведеним переліком працівниками відповідача створено об'єкт авторського права – базу даних про продукцію дитячого асортименту панчішно-шкарпеткових виробів Товариства "У.";

- суб'єктами авторського права на фотографічні твори та створену базу даних є співавтори громадяни К. і М., чиєю спільною творчою працею створено твір;

- позивач як роботодавець на підставі статті 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права" має виключне майнове право на службовий твір у вигляді фотографічних зображень та бази даних про продукцію дитячого асортименту панчішно-шкарпеткових виробів Товариства "У.";

- позивач передав створений каталог панчішно-шкарпеткових виробів відповідачеві, що сторони не заперечують;

- передачу каталогу позивач пояснює необхідністю його остаточного узгодження і затвердження, а відповідач стверджує, що отримав каталог на виконання укладеного сторонами договору від 30.12.2003;

- оформлення договірних відносин між сторонами з приводу спірного каталогу не здійснено, передача відповідачеві майнових прав на твір місця не мала;

- роботи зі створення каталогу відповідачем не оплачувалися;

- договір від 30.12.2003, на який посилається Товариство "У.", за своїм змістом та датою укладення не стосується спірного об'єкта авторського права, докази передачі твору за цим договором - відсутні;

- каталог панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту, майнові авторські права на який належать позивачеві, використовувався з метою реклами на електронному сайті Товариства "У." в період з 06.11.2003 по 19.04.2004, що підтверджується роздрукованою з нього інформацією від 13.02.2004 та від 19.04.2004, листом товариства з обмеженою відповідальністю "І." (провайдера Інтернет-послуг) від 12.07.2004 № 65, а також наявним у справі висновком спеціаліста;

- використання відповідачем зазначеного твору – бази даних – шляхом розміщення виготовленого електронним способом каталогу в мережі Інтернет відбулося без дозволу Товариства "Л." і на порушення його майнових авторських прав;

- на даний час спірний каталог на сайті Товариства "У." відсутній внаслідок його вилучення відповідачем.

При цьому апеляційний господарський суд, погодившись з висновками суду першої інстанції в частині встановлення обставин справи та їх правової оцінки, визнав завищеною суму грошової компенсації на користь Товариства "Л.".

Причиною даного спору було питання щодо правомірності використання Товариством "У." каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту, переданого йому Товариством "Л.".

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права – охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон).

Відповідно до пунктів 4, 10 частини першої статті 8 Закону об'єктами авторського права є твори в галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: бази даних і фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії.

Частиною другою цієї статті передбачено, що охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Попередніми судовими інстанціями вірно встановлено, що спірний твір є продуктом творчої інтелектуальної діяльності, відповідає визначенню об'єктів авторського права, наведеному в статті 1 Закону, і не відноситься до об'єктів, що не охороняються (не є об'єктами авторського права), перелік яких містить стаття 10 згаданого Закону.

За таких обставин посилання Товариством "У." в касаційній скарзі на відсутність в даному випадку об'єкта авторського права є безпідставним.

Згідно з статтями 1, 16 Закону службовий твір – це твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем; авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору; виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Частиною першою статті 15 Закону передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, відповідачеві майнові права на створений каталог не передавалися.

Твердження Товариства "У." про правомірність використання ним об'єкта авторського права з посиланням на статтю 430 Цивільного кодексу України, відповідно до якої замовник є співвласником майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, не може бути підставою для задоволення його вимог, оскільки цей Кодекс набрав чинності лише з 01.01.2004, тоді як авторське право на твір виникає з моменту і внаслідок факту його створення (стаття 11 Закону).

З огляду на наведене висновки попередніх судових інстанцій про те, що Товариство "Л." має майнові права на оспорюваний твір, а Товариство "У." неправомірно його використовувало є обґрунтованими.

Згідно з статтею 50 Закону порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42, 43 Закону обмежень майнових прав.

В даному випадку факт використання оспорюваного твору відповідачем не заперечується, а обмежень майнових прав позивача господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Пунктом "г" частини першої статті 52 Закону передбачено, що за захистом свого авторського права суб'єкти авторського права мають право звертатися в установленому порядку до суду. При порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Частиною другою цієї статті Закону передбачено, що суд має право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації суд зобов'язаний у встановлених межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Розмір компенсації (50 мінімальних заробітних плат) апеляційним господарським судом визначено правомірно, оскільки він враховує суть порушення, необхідність судового захисту прав позивача, стан взаємовідносин сторін, мету створення твору, обмежену можливість його вільного використання та визначену сторонами вартість подібних робіт за договором від 30.12.2003 (6 420 грн.).

З огляду на наведене касаційна інстанція не знайшла підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду зі справи.

Водночас зазначену постанову було змінено на підставі частини першої статті 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України внаслідок порушення апеляційним судом приписів статті 84 цього Кодексу щодо визначення частини позову, в задоволенні якої судом відмовлено, оскільки, зменшивши суму компенсації з 355 500 грн. до 11 850 грн., суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення місцевого суду в частині відмови в стягненні 136 500 грн. (ціна позову - 492 000 грн.).

У зв'язку з викладеним Вищий господарський суд України касаційні скарги Товариства "У." та Товариства "Л." залишив без задоволення, а резолютивну частину постанови апеляційного господарського суду змінив відповідним чином.

5. У прийнятті судового рішення зі спору, пов ' язаного з порушенням авторських прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору позивачем: мають бути з ' ясовані форма і спосіб використання кожного об ' єкта такого права, а в разі представництва позивачем інтересів авторів – підстави такого представництва.

 

Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав (далі – ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав") звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Б." (далі - Телерадіокомпанія) про стягнення компенсації за порушення авторських прав.

Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні позову відмовлено. Прийняте рішення обґрунтовано відсутністю порушення відповідачем авторських прав позивача.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено. Постанову апеляційної інстанції вмотивовано встановленням факту порушення відповідачем авторських майнових прав на музичні твори шляхом їх публічного сповіщення через ретрансляцію програм організацій мовлення без укладення відповідного договору з позивачем та без виплати авторської винагороди.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просив постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Обґрунтовуючи скаргу тим, що Телерадіокомпанія на підставі належним чином укладених угод здійснювала ретрансляцію програм організацій мовлення кількох телевізійних каналів, які є самостійними об'єктами суміжних прав, та відповідно до умов цих угод Телерадіокомпанія не мала права змінювати режим і обсяг мовлення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Музичний канал "О..." (далі – ТОВ "Музичний канал "О...") подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просило постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Своє прохання скаржник обґрунтовує тим, що ТОВ "Музичний канал "О..." як організація мовлення і суб'єкт суміжних прав має право вільно розпоряджатися створеними ним програмами, ретрансляцію яких відповідач зі справи здійснював правомірно, оскільки отримав необхідний дозвіл від належної особи - ТОВ "Музичний канал "О...".

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" укладено угоди на управління майновими правами авторів;

- 27.02.2004 Телерадіокомпанія, ретранслюючи програми належного ТОВ "Музичний канал "О..." телевізійного каналу та програми одного з центральних телевізійних каналів, використало музичні твори (пісні), інтереси авторів яких представляє позивач;

- позивачем як доказ порушення відповідачем прав авторів подано відеокасету з записом публічних показів музичних творів, при перегляді якої зафіксовано логотипи зазначених телевізійних каналів (будь-який інший логотип відсутній);

- подана позивачем відеокасета не може бути прийнята як належний доказ через поганий технічний стан відеозапису;

- Телерадіокомпанією укладено договір від 21.12.2001 № 91 на ретрансляцію телевізійних програм названого центрального телевізійного каналу та договір від 30.01.2004 № 348 на ретрансляцію телевізійних програм ТОВ "Музичний канал "О...";

- відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2 договору від 30.01.2004 № 348 саме ТОВ "Музичний канал "О..." взяло на себе зобов'язання з врегулювання правових відносин з власниками прав на інтелектуальну власність, програми яких використовуються телевізійним каналом, що належить ТОВ "Музичний канал "О...".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що:

- відповідно до письмових договорів з вітчизняними авторами, договорів про взаємне представництво інтересів з іноземними авторсько-правовими організаціями ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" отримало виключне право на території України дозволяти використання музичних творів (з текстом або без тексту), здійснювати збір авторської винагороди за використання таких творів шляхом публічного сповіщення та вчиняти інші дії, пов'язані з захистом прав авторів;

- 27.02.2004 у квартирі абонента відповідача в місті Севастополі зафіксовано публічне сповіщення музичних творів (без дозволу їх авторів та без укладення відповідних угод) у програмах телевізійного каналу що належить ТОВ "Музичний канал "О..." та названого центрального телевізійного каналу, які ретранслювала Телерадіокомпанія шляхом передачі по кабелю;

- відповідач 27.02.2004 використав музичні твори авторів, вказані в позовній заяві;

- розмір компенсації авторам у загальній сумі 75 840 грн. позивачем розраховано вірно, виходячи з мінімального розміру компенсації (десятикратний розмір мінімальної заробітної плати).

Апеляційним господарським судом відхилено клопотання Телерадіокомпанії про залучення до участі в справі інших відповідачів -ТОВ "Музичний канал "О..." та власника названого центрального телевізійного каналу.

Причиною спору в даній справі стало питання щодо наявності у відповідача обов'язку зі сплати авторської винагороди організації колективного управління майновими правами.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2 договору від 30.01.2004 № 348, укладеного Телерадіокомпанією та ТОВ "Музичний канал "О...", саме ТОВ "Музичний канал "О..." взяло на себе зобов'язання з врегулювання правових відносин з власниками прав на інтелектуальну власність, програми яких використовуються належним йому телевізійним каналом.

За таких обставин апеляційний суд, вирішуючи спір, який стосується прав та обов'язків ТОВ "Музичний канал "О...", за відсутності підстав для залучення цього товариства до участі у справі як відповідача, на порушення вимог статті 27 Господарського процесуального кодексу України не залучив ТОВ "Музичний канал "О..." до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Водночас стосовно суті спору касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон).

ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" позовні вимоги обґрунтувало посиланням на неправомірне, на його думку, використання Телерадіокомпанією творів авторів (усього 16 творів і 25 авторів) шляхом їх публічного сповіщення внаслідок ретрансляції програм телевізійного каналу, що належить ТОВ "Музичний канал "О..." та названого центрального телевізійного каналу.

Відповідно до статті 47 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть, зокрема, доручати управління своїми майновими правами на колективній основі відповідним державним організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення функцій колективного управління майновими правами. Абзацом другим частини першої статті 48 Закону також передбачено, що організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. У частині третій статті 48 Закону зазначено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Закон також містить й самостійні заходи правового регулювання відносин щодо різних об'єктів авторського та суміжного права.

З огляду на викладене для правильного вирішення спору попереднім судовим інстанціям належало:

- встановити, які об'єкти авторського права з переліку, передбаченого статтею 8 Закону, на думку позивача, використано відповідачем неправомірно, з'ясувати повний перелік цих об'єктів, стосовно кожного з об'єктів дослідити питання щодо суб'єкта (суб'єктів) авторських прав та наявності у позивача правових підстав представляти інтереси кожного з авторів;

- з урахуванням меж даного позову встановити, при ретрансляції програм якого з двох телевізійних каналів (телеканалу ТОВ "Музичний канал "О..." чи названого центрального телеканалу), яким чином і які саме об'єкти авторського і (або) суміжного права (музичні твори з текстом чи без тексту, аудіовізуальні твори, передачі (програми) організацій мовлення чи інші) фактично використано відповідачем та з'ясувати, хто є суб'єктом авторських прав щодо кожного з цих об'єктів.

Ці обставини ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не встановлено та не досліджено. Проте лише після їх з'ясування можливе вирішення питань про те, які правові норми підлягають застосуванню щодо кожного з визначених позивачем об'єктів, про наявність чи відсутність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності та про розмір відповідальності Телерадіокомпанії.

В свою чергу, не є встановленням відповідних фактів загальне посилання судових інстанцій на використання відповідачем творів, інтереси авторів яких представляє позивач, оскільки судами:

- не з'ясовано, в межах ретрансляції програм якого з двох телевізійних каналів і в якому вигляді відбулося використання кожного з об'єктів (яких саме) авторського права;

- не встановлено в межах даного позову вичерпний перелік усіх об'єктів і суб'єктів авторського права;

- не досліджено підстави представництва позивачем інтересів кожного з авторів щодо кожного з творів.

Враховуючи, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням приписів статей 4⁷, 43, 111¹⁰ Господарського процесуального права України, Вищий господарський суд України касаційні скарги Телерадіокомпанії та ТОВ "Музичний канал "О..." задовольнив частково: рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6. Назва підприємства, яка складається із зазначення організаційно-правової форми та абревіатури, не може вважатися твором у розумінні статті 8 Закону України " Про авторське і суміжні права " та бути зареєстрована як твір.

 

Закрите акціонерне товариство страхова компанія "Ф...Т" (далі – ЗАТ страхова компанія "Ф...Т") звернулося до господарського суду з позовом до державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі – відповідач) про скасування державної реєстрації виключної правомочності закритого акціонерного товариства страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями (далі – ЗАТ страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями) на твір та визнання недійсним відповідного свідоцтва; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – ЗАТ страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено. Рішення та постанову мотивовано тим, що фірмове найменування не є твором у розумінні статті 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), а ліцензійна угода відповідно до умов якої фізична особа – громадянин С. добровільно відмовився від майнових прав на слово-абревіатуру "Д...К" на користь ЗАТ страхова компанії "Д...К" з іноземними інвестиціями не може бути підставою для передачі виключних майнових прав та їх реєстрації за третьою особою зі справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України третя особа просила прийняті у справі рішення скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. За твердженням скаржника, судові інстанції дійшли невірного висновку про