Патент на промисловий зразок захищає права на зовнішні форми (дизайн) продукту, а не права на вирішення технічної проблеми у створенні продукту чи технологічного процесу його виготовлення.

Науково-виробниче об'єднання "Компанія Д." (далі – Компанія) звернулося з позовом до фірми "С." (далі - Фірма) про усунення порушень прав на винахід.

Рішенням місцевого господарського, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково:

- заборонено відповідачу виготовлення тари "Бочонок сувенірний" із застосуванням запатентованого винаходу "Прилад для зберігання рідини", застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через мережу Інтернет, продаж, імпорт (ввезення), інше введення його в цивільний оборот або зберігання цього продукту в зазначених цілях;

- в інший частині позовних вимог провадження зі справи припинено у зв'язку з відмовою позивача від частини позовних вимог.

Попередні судові інстанції, посилаючись на приписи статей 28, 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", статті 33 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи положення пункту 56 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", мотивували зазначені судові рішення тим, що позивач як власник патенту на винахід довів факт неправомірного використання відповідачем цього винаходу - без наявності угоди між сторонами спору про використання винаходу.

Громадянин П. та відповідач звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили скасувати рішення місцевого і апеляційного господарських судів та залучити до участі у справі іншого відповідача - громадянина П. Скарги мотивовано тим, що громадянина П. помилково не залучено до участі у справі як відповідача, оскільки він є власником патентів на промисловий зразок і винахід, а також що саме за його ліцензією відповідач виготовляв тару "Бочонок сувенірний". Крім того, у скарзі громадянин П. стверджував, що ним у 1999 році було завершено значну і серйозну підготовку для виробництва тари "Бочонок сувенірний", а наявний у справі висновок експертизи є сфальсифікованим і безпредметним, оскільки експертиза судом не призначалася і в дійсності не проводилася.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Компанія є власником деклараційного патенту № 36593 А на винахід - прилад для зберігання рідини (дата подання заявки – 10.01.2000; дата публікації відомостей про видачу деклараційного патенту 16.04.2001, офіційний бюлетень "Промислова власність" № 3);

- Фірмою здійснювалось виготовлення та реалізація тари "Бочонок сувенірний" із застосуванням запатентованого Компанією винаходу - приладу для зберігання рідини за деклараційним патентом № 36593 А;

- Фірмою не доведено виготовлення продукту – тари "Бочонок сувенірний" - із застосуванням патенту на промисловий зразок № 4362, власниками якого є громадяни П. та К.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про виготовлення відповідачем продукту із застосуванням запатентованого позивачем винаходу.

Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі справи.

Висновок судових інстанцій про виготовлення Фірмою тари "Бочонок сувенірний" із застосуванням запатентованого Компанією винаходу - приладу для зберігання рідини за деклараційним патентом

№ 36593 А - ґрунтується на висновку судової експертизи від 02.11.2004 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Ухвалу місцевого господарського суду про призначення вказаної судової експертизи за скаргами відповідача було перевірено апеляційною, касаційною судовими інстанціями, в тому числі Верховним Судом України, тому безпідставними є доводи скарги громадянина П., що наявний у справі висновок експертизи є сфальсифікованим, безпредметним, а також що судова експертиза судом не призначалася і в дійсності не проводилася.

Заперечення скаржників проти висновків місцевого та апеляційного господарських судів з посиланням на наявність у громадянина П. патенту на промисловий зразок не може бути взято до уваги, оскільки промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Патент № 4362, власником якого є громадянин П., захищає права на зовнішні форми (дизайн) продукту, але не права на вирішення технічної проблеми у створенні продукту, чи технологічного процесу його виготовлення. Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що Фірмою не доведено виготовлення продукту – тари "Бочонок сувенірний" - із застосуванням патенту на промисловий зразок № 4362, власниками якого є громадяни П. та К. Отже, судові рішення у даній справі не можуть стосуватись прав, інтересів та обов'язків громадянина П.

Судовими інстанціями правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин сторін зі справи.

Відповідно до приписів частини першої, другої статті 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі":

- права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу;

- патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів;

- використанням винаходу (корисної моделі) визнається виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

- продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі":

1. Будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 28 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

2. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.

У підпункті 6.2 пункту 6 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 № 04-5/76 "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності" зазначено: "Якщо в процесі вирішення спору між сторонами виникнуть розбіжності стосовно можливого виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), господарський суд залежно від обставин справи має запропонувати судовому експерту роз'яснити питання, чи використано при виготовленні цього продукту кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй".

З огляду на встановлені обставини справи та наведені приписи чинного законодавства про охорону прав на винаходи попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Тому Вищий господарський суд України постановив: рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційні скарги Фірми та громадянина П. – без задоволення.

2. У вирішенні спору про припинення дій, що порушують виключні права власника патенту на промисловий зразок, господарський суд має повністю з ' ясувати як обставини, що свідчать про наявність такого права, так і фактичні дані, що підтверджують наявність чи відсутність протиправного використання відповідачем усіх суттєвих ознак запатентованого позивачем промислового зразка.

Відкрите акціонерне товариство "Л... завод" (далі – Завод) звернулося до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Т." (далі – Товариство) про зобов'язання припинити дії, що порушують виключні права власника патенту на промисловий зразок.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено.

Судові рішення мотивовано порушенням відповідачем прав позивача як власника патенту на промисловий зразок.

Відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Своє прохання відповідач мотивував невідповідністю прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішень вимогам норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- позивач є власником патенту на промисловий зразок "зчіпки причіпної гідрофікованої боронувальної № 3699-ХІІ";

- згідно з висновком судового експерта від 20.10.2003 № 2758/29-1 відповідач з 1999 року здійснює виробництво борони з пружинним зубом ЗБР-24 із застосуванням промислового зразка за патентом України № 3666 "Зчіпка причіпна гідрофікована боронувальна", власником якого є позивач;

- відповідно до зазначеного висновку судового експерта відповідачем при використанні запатентованого промислового зразка до дати подачі позивачем заявки на видачу патенту України № 3666 не була здійснена значна та серйозна підготовка для такого використання.

Причиною даного спору є питання про право позивача як власника патенту на промисловий зразок забороняти відповідачеві вчиняти певні дії.

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні, регулює Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" (далі – Закон).

Відповідно до статті 1 Закону промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Згідно із статтею 5 Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин):

- правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності;

- об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб;

- право власності на промисловий зразок засвідчується патентом;

- обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитися в межах опису промислового зразка.

Статтею 20 Закону передбачено, що:

- права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту;

- патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів;

- використанням промислового зразка визнається виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка;

- виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка;

- патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника патенту.

Відповідно до пункту 1 статті 22 Закону будь-яка особа, яка до дати подання до установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використала в Україні заявлений промисловий зразок чи здійснила значну і серйозну підготовку для

такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання промислового зразка, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Позивач, наполягаючи на протиправному виготовленні відповідачем зубової борони ЗБР-24 (ЗБР-24-1), просив суд захистити його права як власника патенту від 15.09.2000 № 3699 та зобов'язати відповідача негайно припинити вказане виробництво, а також заборонити відповідачеві здійснювати виготовлення та реалізацію борони ЗБР-24, запасних і комплектуючих частин до неї безпосередньо або через третіх осіб; передавати, продавати або здійснювати будь-яким іншим способом відчуження технічної документації та технології виготовлення борони ЗБР-24 та її складових.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на наявність у нього права попереднього користування, передбаченого статтею 22 Закону.

З огляду на наведене для правильного вирішення даного спору попереднім судовим інстанціям належало з'ясувати:

- який саме патент підтверджує право власності позивача на промисловий зразок, який, на його думку, протиправно використовує відповідач (в позовній заяві та судових рішеннях зазначено патент № 3699-ХІІ, а в матеріалах справи наявний лише патент України № 3666);

- коли відбулася публікація відомостей про видачу патенту;

- обсяг правової охорони запатентованого позивачем промислового зразка (встановити всі суттєві ознаки запатентованого позивачем промислового зразка, зображені на фотографіях виробу (його макеті, малюнку);

- виготовлення яких виробів відповідачем (зубової борони ЗБР-24 та/або зубової борони ЗБР-24-1) позивач вважає порушенням його прав;

- зовнішній вигляд виробів відповідача (зубової борони ЗБР-24 та/або зубової борони ЗБР-24-1), виготовлення яких позивач вважає протиправним, та їх суттєві ознаки;

- чи використані відповідачем у кожному зі спірних виробів всі суттєві ознаки запатентованого позивачем промислового зразка;

- чи володіє відповідач правом попереднього користування щодо запатентованого позивачем промислового зразка;

- чим обґрунтовує позивач вимоги щодо заборони відповідачеві здійснювати виготовлення та реалізацію запасних і комплектуючих частин до борони ЗБР-24 безпосередньо або через третіх осіб; передавати, продавати або здійснювати будь-яким іншим способом відчуження технічної документації та технології виготовлення борони ЗБР-24 та її складових.

Проте ці обставини попередніми судовими інстанціями не встановлено.

При цьому, обґрунтовано визнавши необхідність спеціальних знань для встановлення суттєвих ознак запатентованого промислового зразка та їх порівняльного аналізу, місцевий господарський суд залишив поза увагою те, що відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили, не є для суду обов'язковим і підлягає оцінці за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Порядок призначення та проведення судової експертизи регламентовано Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України), Законом України "Про судову експертизу", Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5. Крім того, судам належить враховувати роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" та в рекомендації президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 № 04-5/76 "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності".

Висновки експертів підлягають оцінці судами як на предмет дотримання належного процесуального оформлення (зокрема, матеріали справи не містять відомостей про попередження про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України працівника відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут сільськогосподарського машинобудування", який проводив дослідження, доручене судом цій неекспертній установі, так і на предмет їх фактичного змісту.

Між тим, поклавши в основу рішення зі справи висновок судового експерта від 20.10.2003 № 2758/29-1, попередні судові інстанції, зокрема:

- не встановили відповідність визначених експертом суттєвих ознак промислового зразка приписам статті 5 Закону (такі ознаки мають бути зображені на фотографіях виробу (його макета, малюнка);

- не з'ясували причини суперечливості висновків експерта, який зокрема, визначивши кольорове рішення та кількість коліс як суттєві ознаки за патентом України, при проведенні порівняльного аналізу зазначив про те, що вони не є суттєвими та, дійшовши висновку про фактичне виготовлення відповідачем борони починаючи з 1999 року, разом з тим визнав незначною підготовку до випуску цього виробу станом на дату подачі заявки (зазначену в патенті України № 3666 як 04.01.2000).

Виготовлення Товариством борони ЗБР-24 починаючи з 1999 року, є питанням факту, який мав бути встановлений не експертом, а господарським судом, оскільки згідно з пунктом 1 статті 22 Закону добросовісне використання будь-якою особою в Україні заявленого промислового зразка до дати подання відповідної заявки (дати її пріоритету) є достатньою підставою для визнання права попереднього користування.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 4⁷, частини першої статті 43 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111¹⁰ ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111⁷ ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність передачі справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно усунути зазначені недоліки, повно встановити всі необхідні для прийняття рішення обставини, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, вирішити питання про необхідність проведення додаткового або повторного експертного дослідження з приводу виготовлення конкретних виробів з використанням усіх суттєвих ознак запатентованого промислового зразка та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111⁷, 111⁹-111¹² ГПК України, Вищий господарський суд України касаційну скаргу Товариства задовольнив частково: рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.