Основні характеристики речення. Актуальне членування речення.

Актуальне членування речення

З комунікативним (функціональним) аспектом пов'язане актуальне членування речення.

Актуальне членування речення - членування речення за змістомна дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки від того, що вже відоме, що назване мовцем або знаходиться перед очима співбесідників, до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить до того, що мовець хоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом. Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити на чотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповнення, але різне актуальне членування і відповідно різний зміст: Я приніс вам книжку. Ремою є я, і фраза має значення "не хтось інший, а саме я це зробив";

Я приніс вам книжку. Ремою є приніс, і фраза відображає ситуацію, за якої співрозмовник вимагає повернути книжку, а мовець відповідає йому, що книжку він уже повернув; Я приніс вам книжку. Рема вам акцентує на тому, що книжка принесена саме для цієї особи, а не для її брата, сестри, товариша тощо; Я приніс вам книжку. Рема книжку передбачає, що комусь принесли декілька речей — книжку, журнал, газету тощо і той хтось хотів би знати, що приніс йому співрозмовник. Чим більше слів у реченні, тим більше можливостей його різної актуалізації. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. У всіх вищенаведених випадках актуальне членування здійснювалося засобом інтонації. У випадку використання засобу порядку слів тема розміщується на початку фрази, а рема — в кінці.

До класу ввійшов учитель (відповідь на запитання "Хто увійшов до класу?"). Учитель до класу ввійшов (відповідь на запитання "Що зробив учитель?"). Нерідко засобами актуального членування служать вказівні й неозначені займенники (Товариш розказав мені таку історію. Йому допоміг хтось із друзів), видільно-обмежувальні частки саме, тільки, лише, навіть, якраз (Про це довідалась саме мати. Тільки батько цього не знав), артиклі (Durch die Strafie ging ein Madchen "Вулицею йшло якесь дівча", A man suddenly entered the room "В кімнату раптом увійшов якийсь чоловік"; означений артикль виражає тему, а неозначений — рему). В англійській мові, як і в німецькій і французькій, де панує суворо фіксований порядок слів, через що він не може бути використаним для актуального членування, таким засобом є перетворення активної конструкції в пасивну (David loves Margaret-^Margaret is loved by David). Часто актуальне членування речення здійснюється за допомогою контексту або конситуації: рема визначається шляхом віднімання із складу речення уже відомої інформації. У ситуації безпосереднього спілкування (в діалозі) тема часто опускається, а виражається лише рема:

— Що ви зараз читаєте?

— "Берестечко" Ліни Костенко.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

1) послідовний (темою наступного речення є рема попереднього):

В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в субботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми й актуальними;

2) паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):

Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах.

 

57. Поняття словосполучення. Типи словосполучень.

Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.

Валентність (від лат. valentia "сила") — здатність слова вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними (світає), одновалентними (сиить, спить — хто?), двовалентними (їсть — хто? що?), тривалентними (присвятив — хто? що? кому?), чотиривалентними (нагородив — хто? кого? чим? за що?) тощо. Як бачимо, слова відкривають "вакантні місця" (порожні клітинки), які необхідно заповнити іншими словами. Слова, що заповнюють ці "вакантні місця", називають актантами. Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними властивостями слова. Наприклад: Він довго спав на дивані у передпокої. Тут слова довго, на дивані, в передпокої відносяться до слова спав, але їхні синтаксичні позиції не викликані валентністю дієслова спати. Це так звані вільні поширювачі, які називають сирконстантами. У мовознавстві поки що немає єдності щодо розуміння словосполучення: вчені дають неоднакове його визначення. Різними є погляди й на те, чи словосполучення вичленяються тільки з речення, чи вони існують і поза реченнями. Очевидно, є підстави погодитися з російським мовознавцем В.І. Кодуховим, який уважає, що словосполучення є частиною речення, але воно існує і до речення як будівельний матеріал. Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити скло, бити в бубон). У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити). Словосполучення будується за певними граматичними зразками, які формуються в мові на основі категоріальних властивостей слів і ґрунтуються на синтаксичному зв'язку між словами. Водночас слід не забувати, що здатність слова поєднуватися з іншими словами і форми вияву цієї здатності залежать не тільки від граматичних властивостей слова (передусім від належності слова до тієї чи іншої частини мови), але й від його лексичного значення.

Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами у словосполученні. Трактування сурядності як граматично незалежного зв'язку, як це маємо в деяких шкільних підручниках, є некоректним. І при сурядності, і при підрядності слова є залежними, але в першому випадку залежність рівноправна, а в другому — нерівноправна. Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні — відкритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді як сурядний — два і більше. Пор.: читання газет і газети, журнали, книжки... (лежали на столі). Отже, словосполучення бувають сурядні та підрядні.