Основа слова. Похідні та непохідні основи.

Основа слова - це частина слова (як правило незмінна, або змінна), яка вказує на його лексичне значення; частина словоформи без флексії.

Основи слова можуть бути непохідні (які складаються з кореня), похідні (з кореня та/чи префіксу та/чи суфіксу) чи перехідні.

Ознаки похідності основи:

· емпліцитність етимона;

· здатність основи до подільності на морфеми;

· наявність в основі вільного кореня, який може вживатися у складі слова без суфіксів і префіксів.

Ознаки непохідності основи:

· імпліцитний характер етимона;

· відсутність в основі службових морфем.

Основа вважається похідною, якщо їй притаманні всі ознаки похідності, непохідною - якщо їй притаманні всі ознаки непохідності; решту основ -перехідні основи.

Перехідні основи або вже "відірвалися" від непохідних, але ще не стали похідними, або вже втратили частину ознак похідності, проте повністю ще не перетворилися в непохідні - відповідно до двох взаємопротилежних тенденції розвитку в морфеміці української мови: 1) від похідності до непохідності і 2) від непохідності до похідності.

Похідні основи слід відрізняти від твірних - тих, від яких утворюються нові слова.

Непохідні основи бувають вільні і зв'язані.

Зв'язана основа — це непохідна подільна основа, корінь якої втратив здатність вживатися самостійно без службових морфем. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності).

Вільна основа – це непохідна основа, корінь якої вживається з іншими афіксами, утворюючи самостійні лексеми.

Розрізняють також прості і складні основи - залежно від кількості кореневих морфем в основі.

Однак, процесом ускладнення основи називають таку зміну морфемної структури слова, при якій відбувається перехід від непохідної основи в похідну (незалежно від зміни кількості коренів в основі); протилежний процес – називають спрощенням основи.

За типами основи бувають суцільні й перервані: в простій основі - один корінь, складній - два і більше. Суцільними називають основи, які не розділяються службовими морфемами.

Окремо виділяють субморфні основи — це такі основи, у складі яких, крім морфів, є субморфи.

52. Морфологічні процеси.

Морфологія (від гр. morphe "форма" і logos "слово, вчення, наука") - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості сло-

ва, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень.

До морфології належить і вчення про частини мови.

Можна сказати, що морфологія — це граматика слова.

Морфологія включає в себе:

• вчення про словоизменении в мові, парадигмах, словозмінних типах. Це обов'язкова складова морфології, і саме з складання парадигм (таблицьвідмінювання і дієвідміни) історично почалася лінгвістика взагалі (в древньому Вавилоні).
• вчення про структуру слова (морфеміки, або морфологію у вузькому сенсі). Існують морфологічні концепції (Стівен Р. Андерсон та інші), які відмовляються від членування слова на морфеми.
• граматичну семантику, тобто вчення про граматичних значеннях. Традиційно (наприклад, в XIX столітті) граматична семантика не включалася в морфологію; в розділі граматик "морфологія" наводилися лише способи утворення форм і зразки парадигм, а відомості про семантику ("вживанні" форм) ставилися до синтаксису. В XX столітті граматична семантика є вже невід'ємною частиною морфології.
• вчення про частини мови, при виділенні яких задіяні не тільки морфологічні (у вузькому сенсі), а й синтаксичні та семантичні критерії.
• вчення про словотворенні, що стоїть на кордоні морфології і лексикології.
• загальні поняття про морфологію
• морфологічну типологію.