Довідково-інформаційний фонд

Збори джерел інформації певної тематики, що мають довідковий апарат для їх пошуку. СИФ комплектується на основі вивчення інформаційних потреб тієї категорії споживачів, яких вони покликані обслуговувати. У функції СИФ входять: збір, обробка і зберігання як опублікованих матеріалів, так і неопублікованої науково-технічної документації (звіти, проекти, раціоналізаторські пропозиції рукописи, що депонують, і т. п.); пошук інформації за певним тематичним профілем; забезпечення підприємств, організацій і окремих фахівців первинними і вторинними джерелами інформації, а також фактичними відомостями (фактографічна інформація).

Тож, довідково-інформаційний фонд - це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб;

У свою чергу, довідково-пошуковий апарат - це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;

***

Інформа́ція — абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

§ Роз'яснення; Виклад фактів, подій; Витлумачення;

§ Представлення, поняття;

§ Ознайомлення, просвіта.

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу.

Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття:

§ Інформація — це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні;

§ Іншими словами, інформація — це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

В залежності від галузі використання термін «інформація» одержав безліч визначень, зокрема:

§ це відображення заміни дискретного значення енергетичного процесу в контурі керування пристрою керування іншим дискретним значенням, зокрема — тим самим (В. П. Камша).

§ розпізнаний кібернетичною системою сигнал або комплекс сигналів (образ), який зменшує кількість варіантів вибору нею чергової дії (команди);

§ відомості або повідомлення про щось (побутове);

§ роз'яснення, виклад;

§ оригінальність, новизна;

§ комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність (інформаційна ентропія) (теорія зв'язку, американський вчений Клод Шеннон);

§ міра неоднорідності розподілу матерії та енергії у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (український вчений Віктор Михайлович Глушков);

§ позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів (американський вчений Норберт Вінер);

§ заперечення ентропії, міра хаосу в системі (термодинаміка, французький вчений Леон Бріллюен);

§ передача різноманітності (англійській філософ Вільям Росс Ешбі);

§ міра складності структур (французький вчений Абраам Моль);

§ ймовірність вибору (радянські вчені Аківа та Ісаак Яглом);

§ відображена різноманітність (радянський вчений Аркадій Дмитрович Урсул);

§ властивості матеріальних об'єктів породжувати та зберігати певний стан, який в різних матеріально-енергетичних формах може передаватись між об'єктами;

§ фундаментальний генералізаційно-єдиний безпочатково-нескінченний законопроцес автоосциляційного, резонансно-сотового, частотно-квантового та хвильового відношення, взаємодії, взаємоперетворення та взаємозбереження (у просторі та часі) енергії, руху, маси та антимаси на основі матеріалізації та дематеріалізації в мікро- та макроструктурах Всесвіту(інформаціологія, російський вчений Іван Йосипович Юзвішин);

§ результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи еврістичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо (Цимбалюк Віталій Степанович)

§ універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО);

§ документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (Закон України «Про інформацію»).^[1]

Існують також й інші, переважно несумісні між собою визначення поняття «інформація». Але практично всі чисельні погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій —атрибутивної та функціональної.

Найважливішими, з практичної точки зору, властивостями інформації є цінність, достовірність та актуальність.

Цінність інформації — визначається забезпеченням можливості досягнення мети, поставленої перед отримувачем інформації.

Достовірність — відповідність отриманої інформації об'єктивній реальності навколишнього світу. У властивості достовірності виділяються безпомилковість та істинність даних, а також адекватність. Під безпомилковістю розуміється властивість даних не мати прихованих випадкових помилок. Випадкові помилки в даних обумовлені, як правило, неумисними спотвореннями змісту людиною чи збоями технічних засобів при переробці даних в інформаційній системі.

Актуальність — це міра відповідності цінності та достовірності інформації поточному часу (певному часовому періоду)

Кумулятивність визначає такі поняття, як гомоморфізм, та вибірковість. Гомоморфізм — співвідношення між об'єктами двох множин, при якому одна множина є моделлю іншої. Дані, спеціально відібрані для конкретного рівня користувачів, володіють певною властивістю — вибірковістю.

Інформацію можна поділити на види за кількома ознаками:

За способом сприйняття

Для людини інформація поділяється на види залежно від типу рецепторів, що сприймають її.

§ Візуальна — сприймається органами зору. Ми бачимо все довкола.

§ Аудіальна — сприймається органами слуху. Ми чуємо звуки довкола нас.

§ Тактильна — сприймається тактильними рецепторами.

§ Нюхова — сприймається нюховими рецепторами. Ми відчуваємо аромати довкола.

§ Смакова — сприймається смаковими рецепторами. Ми відчуваємо смак.

За формою подання

За формою подання інформація поділяється на такі види:

§ Текстова — що передається у вигляді символів, призначених позначати лексеми мови;

§ Числова — у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії;

§ Графічна — у вигляді зображень, подій, предметів, графіків;

§ Звукова — усна або у вигляді запису передачі лексем мови аудіальним шляхом.

За призначенням

§ Масова — містить тривіальні відомості і оперує набором понять, зрозумілим більшій частині соціуму

§ Спеціальна — містить специфічний набір понять, при використанні відбувається передача відомостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні і зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інформація

§ Особиста — набір відомостей про яку-небудь особистість, що визначає соціальний стан і типи соціальних взаємодій всередині популяції.

***

Певні вимоги є спільними як для писемного, так і для усного мовлення. Зокрема, на першому місці за важливістю, безумовно, стоїть зміст письмового тексту чи промови з певної теми, який може забезпечити тільки знаюча людина.

Найважливіші показники змісту – його багатство, глибина і новизна. Тому кожній людині, щоб забезпечити широкий кругозір і водночас фахову кваліфікацію, необхідно, з одного боку, знати трохи про все, а з іншого, про дещо все.

Для цього потрібно регулярно читати пресу, популярні наукові тижневики, спеціальні журнали і книжки, стежити за радіо і теленовинами, володіти технікою пошуку інформації в Інтернеті, бувати в театрі і кіно, відвідувати музеї і виставки, виховуючи в собі культуру сприйняття, дбати про свій власний духовний розвиток.

По-друге, належним чином дібраний зміст потрібно логічно розташувати. Логіка викладу змісту залежить від провідного типу мовлення. Так, якщо це розповідь, то її будова складається з: вступу, зав’язки, розвитку дії, кульмінації і розв’язки. Опис потребує спочатку передачі загального вигляду предмета, основного враження про нього, а потім дається характеристика окремих його частин, після чого подається узагальнюючий описовий висновок. Роздум будується двояко: від загального до конкретного (дедукція) або від конкретного до загального (індукція). Якщо обирається дедуктивний виклад, то композиція роздуму така: спочатку формулюється теза, яка потім обґрунтовується доказами (аргументами), після чого наводиться висновок. При індуктивному методі розгляду певного питання спочатку дається аналіз низки фактів, явищ, предметів, на основі чого робиться узагальнюючий висновок.

По-третє, виклад змісту набирає стрункості, чіткості й прозорості, коли підпорядковується основній думці, а також коли тема розкривається повно і немає зайвих елементів, які її не стосуються.

По-четверте, багатство, глибину і стрункість викладу змісту і письменник, і промовець зможе забезпечити лише тоді, коли добере відповідне мовне оформлення, яке має бути правильним, виразним, доцільним, точним і довершеним.

По-п’яте, оскільки слово може служити як добру, так і злу, то воно потребує постійної оцінки з морально-етичного погляду. Диктатори, шахраї, злочинці теж користуються словом, щоб ввести в оману, приховати свої егоїстичні наміри, надати своїм вчинкам пристойного вигляду. Тож, важливо, з одного боку, вміти відрізняти за словесною формою правду від облуди, а з другого, слідкувати за тим, щоб мотиви власного слова і діла не розходилися із загальноприйнятими етичними нормами.

Загалом цих вимог було б достатньо, якби певна тема розкривалася лише на письмі, але їх замало для усного виступу, для якого велике значення мають такі чинники:

- врахування особливостей аудиторії за різними її характеристиками (вік, стать, професія, рівень обізнаності з темою виступу та ін.);

- особистість мовця (зовнішність, одяг, поведінка, характер, ставлення до життя);

- його жести, поза, міміка, а також дикція, тон, гнучкість мовлення, вміння зацікавити і утримати увагу слухачів тощо.

Досконалий за змістом, будовою і мовним оформленням текст можна виголосити невиразно, мляво, непереконливо, і тим самим великою мірою послабити його потенційні можливості впливу на слухачів. І навпаки: слабкіший за змістом текст може справити значно сильніший вплив на аудиторію, якщо промовець майстерний оратор.

***

Колоквіум (лат., співбесіда)

1. Одна з форм навчання — бесіда викладача із студентами з метою вияснення і підвищення рівня їх знань.

2. Вид екзамену.

3. Збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді.

***

Конференція

1) Збори, нарада представників яких-небудь держав, партійних, громадських, наукових і т. ін. організацій для обговорення та розв'язання певних питань.

2) Міжнародна організація, яка представляє економічні інтереси групи країн.

Конференція — заздалегідь заплановане, організоване зібрання людей для обговорення певної проблематики, яка визначена заздалегідь.

Існує багато видів конференцій.

§ Наукова конференція — великі збори, нарада представників різних установ, країн, груп.

§ Конференція (інтернет) — див Група новин

§ Ехоконференція в ФІДО.

§ Веб-конференція

§ Відеоконференція — спілкування з обміном звуко-та відеоінформації.

§ Конференц-зв'язок, селекторна нарада — в телефонній зв'язку розмова між трьома і більше абонентами.

§ Бізнес конференція — збори представників однієї або кількох компаній з метою обговорення результатів співпраці у сфері бізнесу, обговорення проблем виникають при реалізації бізнес-ідеї, шляхів вирішення цих проблем, покращення взаємодії. Такі збори зазвичай проводяться в обладнаних конференц-залах з використанням спеціального обладнання для конференцій (проектори, екрани, системи синхронного перекладу та ін.)

§ Прес-конференція — організована зустріч журналістів із представниками компаній, організацій або окремими персонами.

Прес-конференції:

§ організовуються з метою надання ЗМІ проблемної та комментуючої інформації;

§ характеризуються можливістю отримання інформації з перших рук, перевірки відомостей і уточнення версій за допомогою питань.

***

Реферування — це одна з найбільш широко розповсюджених письмових форм отримання інформації, яка дозволяє при сучасному величезному потоці інформації у короткий термін відібрати потрібну спеціалісту інформацію. У порівнянні з анотуванням реферування є більш досконалим методом обробки інформації джерел інформації: якщо в анотації приводиться лише короткий перелік питань, що розглядаються, то в рефераті викладається сутність питань та наводяться найважливіші висновки.

На сучасному рівні розвитку інформаційних технологій з'явилася задача автоматичного реферування.

Реферування майже не відрізняється від складання реферату. У випадку реферування робіт: монографії, дисертаційної роботи та ін. використовуються такі фрази в обов'язковому порядку:

§ автор стверджує, що...;

§ автор наголошує на...;

§ за словами автора...;

§ у своїй роботі "назва роботи" автор виділяє...;

§ автор зауважує...;

§ автор підіймає такі питання...;

§ автор говорить про...;

§ автор розглядає...;

§ зі схеми видно, що автор дотримується...;

§ ця робота розкриває "перелік питань" питання, розкриває...;

§ ця робота пропонує такі результати...;

§ згідно з автором книжки...;

§ на думку авторів даної монографії...;

§ однією з головних проблем, завдань є...;

§ ця робота спрямована на винайдення нових способів...;

§ та ін.

Види рефератів

Розрізняють два види рефератів: продуктивні і репродуктивні. Репродуктивний реферат відтворює зміст первинного тексту. Продуктивний містить творче або критичне осмислення реферованих джерела.

Репродуктивні реферати можна розділити ще на два види: реферат-конспект і реферат-резюме. Реферат-конспект містить фактичну інформацію в узагальненому вигляді, ілюстрований матеріал, різні відомості про методи дослідження, результати дослідження та можливості їх застосування. Реферат-резюме містить тільки основні положення даної теми.

У продуктивних рефератах виділяють реферат-доповідь і реферат-огляд. Реферат-огляд складається на основі декількох джерел і зіставляє різні точки зору з даного питання. У рефераті-доповіді, поряд з аналізом інформації першоджерела, є об'єктивна оцінка проблеми; цей реферат має розгорнутий характер. Реферат програми

При реєстрації в Роспатенте програми для ЕОМ слід додати до неї реферат. Обсяг реферату - до 700 символів (10-12 рядків), має містити відомості про призначення, сфери застосування і функціональних можливостях програмного продукту. Звичайно вказується:

§ тип реалізує ЕОМ;

§ мова програмування;

§ операційна система;

§ обсяг повного вихідного тексту програми в Кб.

Структура і ознаки реферату

Реферат має певну композицію:

Вступ. У вступі обгрунтовується вибір теми, можуть бути дані вихідні дані реферованих тексту (назва, де опубліковано, в якому році), повідомлені відомості про автора (П.І.Б., спеціальність, вчений ступінь, вчене звання), розкривається проблематика обраної теми.

Основна частина. Зміст реферованих тексту, наводяться основні тези, вони аргументуються.

Висновок. Робиться загальний висновок з проблеми, заявленої в рефераті.

Реферат має наступні ознаки:

- зміст реферату повністю залежить від змісту реферованих джерела;

- містить точний виклад основної інформації без спотворень і суб'єктивних оцінок;

- має постійні структури.

Стилістика реферату

Реферати пишуться зазвичай стандартним, клішовані мовою, з використанням типологізувати мовних зворотів на кшталт «важливе значення має», «приділяється особлива увага», «піднімається питання», «робимо наступні висновки», «досліджувана проблема», «освітлюваний питання» і т. п. До мовними та стилістичними особливостями рефератів відносяться слова і звороти мови, що носять узагальнюючий характер, словесні кліше. Їм, як правило, притаманні невизначено-особисті пропозиції, абстрактні іменники, специфічні і наукові терміни, властиві досліджуваній проблемі, слова-жаргонізми, дієприслівникові і причетні обороти. У рефератів особлива логічність подачі матеріалу і висловлювання думки, певна об'єктивність викладу матеріалу. Все це пов'язано не з убогістю лексики автора, а зі своєрідністю мови рефератів (особливо вузькоспеціалізованої спрямованості, де переважають жаргонізми, специфічні терміни і обороти).

На завершення робота повинна отримати відповідну рецензію з оцінкою. Рецензія складається на основі наступних чинників:

- рівень ерудованості автора з вивченої теми (сучасність і своєчасність розглянутої проблеми, ступінь знайомства автора роботи з актуальним станом досліджуваної проблематики, повнота цитування джерел, ступінь використання в роботі результатів досліджень і встановлених наукових фактів);

- особисті заслуги автора реферату (додаткові знання, використані при написанні роботи, що отримані крім запропонованої освітньої програми, новизна поданого матеріалу і розглянутої проблеми, рівень володіння тематикою та наукове значення досліджуваного питання);

- характер реферату (логічність подачі матеріалу, грамотність автора, правильне оформлення роботи, належне відповідність реферату всім стандартним вимогам).

***