Депонування (передача на зберігання) особливий спосіб публікації наукових робіт.

Наукові роботи, що депонують, порівнюють о публікованих друкованих видань. Автори наукових робіт, що депонують, зберігають права, які виходять із законодавства про авторське право, але не можуть претендувати на виплату гонорару.

Депонуванню підлягають дозволені в установленому порядку до відкритої публікації окремі статті, огляди, монографії, збірки наукових праць, матеріали конференцій, з’їздів, симпозіумів і нарад.

Інформація про наукові роботи, що депонують, у вигляді рефератів і бібліографічних описів цих робіт, розміщується у відповідних реферативних журналах, базах даних та інших виданнях.

Організації, яка надала наукову роботу на депонування, в місячний термін висилається лист-повідомлення, що підтверджує прийом роботи на депонування. У разі неправильного оформлення рукопис повертається на доробку.

Наукові роботи приймаються на депонування відповідно до вимог «Інструкцій про порядок депонування рукописних робіт».

Остання редакція "Інструкції про порядок депонування наукових робіт в ДНТБ України " - 2007 року.

Витяги з "Інструкції …":

1. Дана Інструкція встановлює порядок і вимоги до організації й проведення робіт з реєстрації, обліку та використання в науково- інформаційній діяльності депонованих наукових робіт.

3. Депонування – передача для зберігання документа чи множини документів до бібліотеки чи інформаційного центру зі збереженням права власності (ДСТУ 2394-94).

4. Депонуванню підлягають статті, монографії, огляди, збірники наукових робіт, матеріали та тези доповідей наукових конференцій, з’їздів, семінарів міжнародного та всеукраїнського значення, а також алгоритми та комп’ютерні програми.

8. Рішення про передачу на депонування наукових робіт приймається вченими, науково-технічними (технічними), редакційно-видавничими радами наукових, науково-дослідних, проектно-конструкторських установ і організацій, що мають юридичний статус, а також організацій, які входять до складу науково виробничих чи інших наукових об’єднань, радами вищих учбових закладів, редакційно-видавничими радами видавництв, редколегіями чи редрадами наукових, науково-технічних журналів. Рішення вченої, науково-технічної чи редакційно-видавничої ради дійсно після затвердження його керівником організації.

9. Організація (установа), яка направляє наукову роботу на депонування, несе на рівні з автором(и) відповідальність за зміст та науковий рівень цієї роботи. Підготовка рукопису до депонування відповідно до вимог даної інструкції виконується автором (авторами) або органїзацїєю, що представляє рукопис. На депонування приймаються наукові рукописні роботи, що дозволені до відкритого опублікування (розмноження). Дозвіл підтверджується актом експертизи, оформленому у чинному порядку.

12. Інформування підприємств, організацій, науковців та спеціалістів про депонування наукових робіт здійснюється шляхом публікації рефератів (бібліографічних описів) цих робіт у відповідних реферативних журналах, бібліографічних покажчиках чи інших інформаційних виданнях. Реферати наукових робіт депонованих в ДНТБ України публікуються в реферативному журналі “Депоновані наукові роботи” (РЖ “ДНР”), а також включаються до бази даних "ДНР", доступ до якої здійснюється через web-сайт бібліотеки www.gntb.gov.ua. За згодою автора (авторів) можлива публікація повних текстів наукових робіт.

Інструкцію розроблено з урахуванням нормативно-правових актів.

***

Анотування — процес створення коротких повідомлень про друкований твір (книга, стаття, доповідь тощо), які дозволяють робити висновки про доцільність його докладнішого вивчення. При анотуванні враховується зміст твору, його призначення, цінність, направленість.

Основні види анотацій

описові

Опис — композиційна форма, яку використовують літературознавці і лінгвісти, щоб проаналізувати текст.

Цю композиційну форму розрізняють на опис предметів, опис процесів, опис пережитиго або опис життя й характеристику.

Комплексний предмет утворює абстрактний змістовий тип, який використовується для опису предметів. Для цієї композиційної форми типове зображення просторових відношень, в якому також відображажеться просторове співвідношення елементів предмету. Саме ці елемнти надають тексту наочності, яке реалізується через вживання засобів простору — прислівники місцяабо просторове позначення, дані напрямків, відстані та форми, а також відповідного спрямування прикметників. У описі також збігається час спостреження із часом опису.

Предмет може зображуватись у минулому часі з використанням усіх лінгвічтичних засобів, які типові минулості. Дуже часто предмети у цій композиційній формі описують як спогади.

- реферативні

Реферування — це одна з найбільш широко розповсюджених письмових форм отримання інформації, яка дозволяє при сучасному величезному потоці інформації у короткий термін відібрати потрібну спеціалісту інформацію. У порівнянні з анотуванням реферування є більш досконалим методом обробки інформації джерел інформації: якщо в анотації приводиться лише короткий перелік питань, що розглядаються, то в рефераті викладається сутність питань та наводяться найважливіші висновки.

На сучасному рівні розвитку інформаційних технологій з'явилася задача автоматичного реферування.

- критичні

Критика (від фр. critique з дав.-гр. κριτική τέχνη — «мистецтво розбирати, судити») — це осудження, розбір когось, чи чогось, із метою виявлення та усунення вад, хиб. критика завжди суб'єктивна. Критичний матеріал подається, як правило, однобоко. Основна ціль критики — створення негативних відгуків. Вона носить деструктивний характер. В практиці позитивної діяльності варто завжди замінювати висловлення критики пропозиціями.

Літературна критика — літературний жанр, завданням якого є розгляд, тлумачення та оцінка літературних, мистецьких або наукових творів.

Критика (видавництво) — видавництво наукової та художньої літератури в Києві.

Критика (часопис) — сучасний український інтелектуальний часопис.

- рекомендаційні

- методичні

- педагогічні

Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική — майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини —про зміст, форми і методи виховання, освіту і навчання.

Основними категоріями педагогіки є: формування особиcтості, виховання, освіта, навчання. Під формуванням особи мають на увазі процес розвитку людини як залежно від цілеспрямованих впливів, так і різноманітних впливів навколишнього середовища. У сучасній зарубіжній педагогіці перша група дій на людину часто позначається терміном «інтенціональне виховання», друга — «функціональне виховання».

Педагогічна технологія — сукупність форм, методів, способів, прийомів навчальних та виховних засобів, системно використовуваних в освітньому процесі, на основі декларованих педагогічних для психолого-педагогічних установок.

***

Дискусія (наукова суперечка) – дієвий метод обговорення питання, що вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спірної проблеми, під час якого пізнається істина, корисна форма колективного мислення, це обговорення спірного питання, дослідження проблеми, у якій кожна сторона, опонуючи (спростовуючи) думки опонента, аргументує (відстоює) свою позицію (концепцію) та претендує на досягнення мети (істини). Вона являє собою особливу форму наукової комунікації. Вони бувають результативними або не результативними.

У науці дискусія асоціюється з логікою творчої діяльності і тому корисна в діяльності будь – якого наукового колективу.

Організаційними принципами дискусії є: сприяння виробленню альтернатив, недопущення бездумної одностайності, конструктивна критика.

Дискусія складається з наступних етапів:

1. Інформування – вступне слово.

2. Аргументування – виступи доповідачів.

3. Зауваження – сумніви, питання з боку опонентів.

4. Спростовування – доповідачі нейтралізують критичні зауваження та захищають свою думку.

5. Критика – перевірка пропонованої ідеї.

6. Контраргументація – захист альтернативи після критичного аналізу.

7. Обґрунтування рішення – виступають всі ті, хто бажає, триває перевірка пропонованих рішень, протистояння сторін, що обстоюють різні позиції.

8. Завершення – передбачає прийняття рішення та орієнтацію учасників на практичну діяльність.

Наголосимо, що проведення дискусії потрібно ретельно готувати,зокрема наперед подумати: як організувати дискусію, як вибудувати виступ; кому виступати першим; у якому порядку обмінюватися думками; як підтримати інтерес до дискусії; як нейтралізувати аргументи суперника; як оформити результати обговорення.

Обговорення проблеми в ході дискусії можна представити у вигляді такої послідовності дій (див. схему).

Умовами позитивного результату наукової дискусії є: правильно поставлена мета; чітко визначений предмет суперечки; необхідний рівень компетентності у питаннях, що обговорюються; володіння навичками діалогового розвитку думки.

У залежності від конкретних дискусій спорів можна виділити їх наступні види: дискусія заради істини (найвища форма розвитку); дискусія з метою переконання суперника в істині; дискусія заради перемоги; дискусія заради дискусії; дискусія – вправа.

 

До наукових дискусій висуваються такі вимоги:

- не можна замовчувати або уникати відповіді на аргументи суперника, особливо основні;

- необхідно ретельно перевіряти достовірність своїх доказів, уникати штучності у їх доборі;

- не використовувати теоретично неосмислені факти і задавати питання по суті;

- зберігати витримку (перш, ніж почати говорити, краще зробити паузу).

Під час участі у наукових дискусіях важливо краще зрозуміти суперника, повніше включитися в процес прийому – передачі інформації, ніби поставити себе на його місце. Основні правила поведінки у дискусії:

- вникнути в сутність висловлювань суперників (зрозуміти їх точку зору, вивчити наперед);

- створити сприятливу атмосферу і усунути фактори, що відволікають;

- не принижувати і бути ввічливим із суперником.

Оскільки суперечка – це експресивне «зіткнення», розпочинати її потрібно підготовленим. Для цього необхідно засвоїти такі прийоми ведення дискусії: ефективне порівняння; ключовий, переконливий аргумент (який завдає непоправної шкоди тезі суперника); контр запитання (як уникнення відповіді); «зловити» суперника на слові (вказувати на те, що він не приймає думку, яку сам пропонує); зворотний удар; контрприклад.

В процесі підготовки слід звернути увагу на такі моменти: оцінити характер, мотиви, інтереси суперника, мати напоготові засоби нейтралізації некоректних дій суперника; компетентно реагувати на питання.

 

***

Препринт (рідше предпублікація) - наукове видання (зазвичай невеликого обсягу),присвячене якій-небудь темі, з якою автор хоче ознайомити зацікавлених осіб та спеціалістів (для обговорення та або уточнення отриманих результатів роботи), що випускається у світ до публікації статті у рецензованому науковому журналі або довиходу повноцінної монографії.

Як правило, препринти не рецензуються перед виходом у світ, тому вони можутьмістити помилки і тому часто не враховуються у звітах як публікацій.

Електронний препринт (препринт, що розміщується в Інтернеті) іноді називаютье-принтом.

Колекції препринтів

Найбільш відомим і значним зборами електронних препринтів з фізики, астрономії, математики, біології та комп'ютерних наук є сервер arXiv.org (вимовляється [архів]), створений Полом Гінспаргом в 1991 році, нараховує більше 600 тисяч препринтів.

***

Тези – (від thesis – положення, твердження) – це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Те́за (грец. θέσις) — 1. Положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести.

· Положення, що коротко й чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимось.

· Тези — коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо.

· Теза (логіка) — вихідне положення, що вимагає доведення.

· Теза (філософія) — у філософії Гегеля — вихідний пункт процесу розвитку, перший ступінь тріади.

· Теза (фр. Théza) — муніципалітет у Франції, у регіоні Лангедок-Руссільйон, департамент Східні Піренеї

· Тези доповіді – це опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.

· Обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.

Алгоритм тез можна подати так:

· Теза

· Обґрунтування

· Доказ

· Аргумент

· Результат

· Перспектива

· Тези доповіді, будь-якої наукової публікацій оформляють згідно до вимог:

- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;

- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

- послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.

***

Симпозіум

1) У давніх греків і римлян – бенкет з музикою, розвагами й бесідами.

2) Нарада з певних наукових питань (зазвичай за участю фахівців з різних країн).

 

Симпо́зіум (лат. symposium від дав.-гр. συμπόσιον — «бенкет») — нарада, наукова конференція фахівців одного профілю з певного наукового питання, має як мінімум міжрегіональний рівень, зазвичай на симпозіуми запрошують представників різних країн.

***

Бібліографічний опис — це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні.

Бібліографічний опис вміщує в собі два поняття:

· Бібліографічний - призначений для підготовки фахівців із бібліографії, бібліотекознавства.

· Опис:

1) Словесне зображення, словесна передача чого-небудь;

2) Список, перелік речей, паперів і т. ін., складений для обліку.

 

Для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні, забезпечення можливості обміну результатами каталогізації розроблено національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», який набув чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису. Дані для складання описів беруться безпосередньо з видання. Опис складається з обов'язкових елементів: основний заголовок, автори, повторність видання, рік видання, обсяг. На каталожній картці в лівому верхньому кутку розташовується шифр, що визначає місце книги на полиці. Чисельник дробу позначає відділ класифікації до якого книга відноситься за змістом. Знаменник — авторський знак, умовна позначка першого складу прізвища автора або першого складу назви книги. Центральною складовою бібліографічного опису є бібліографічний запис.

Вимоги до бібліографічного опису

При складанні бібліографічного опису необхідно дотримуватися певних вимог:

· Точність — усі бібліографічні відомості мають відповідати даним документа;

· Повнота — повний набір даних, що допомають встановити відмінність документа від інших подібних;

· Єдність опису — склад відомостей, форма і послідовність мають бути стабільними;

· Стислість, оскільки бібліографічні описи вміщають на невеликій площі;

·Зрозумілість і чіткість.

***

Апробація – це:

1) Перевірка на практиці, в реальних умовах теоретично побудованих методів.

2) Офіційне схвалення, затвердження чого-небудь після випробування, перевірки.

3) с. г. Визначення сортових якостей посівів із метою вибору кращого з них для насіння.

Апробація (лат. approbatio — схвалення, визнання):

1. У римо-католицькому канонічному праві — акт, який надається єпископу для засвідження його фактичного церковного служіння.

2. Попередня, передексплуатаційна перевірка в дії теоретично обґрунтованих технічних, наукових, фінансово-економічних програм (проектів) та оцінка ефективності їх практичної реалізації.

3. Методи оцінки (схвалення) певних проектів ноу-хау.

4. Перевірка на практиці, в реальних умовах теоретично побудованих методів.

5. Офіційне схвалення, затвердження чого-небудь після випробування, перевірки.

6. Визначення сортових якостей посівів із метою вибору кращого з них для насіння.

Тобто, апробація - перевірка електронних засобів навчального призначення (програмне забезпечення навчального призначення: імітаційні, моделюючі, контролюючі комп'ютерні програми; бази даних та бази знань; електронні підручники та посібники; електронні словники, публікації у комп'ютерній мережі тощо) щодо їх педагогічної доцільності, за результатами якої виноситься рішення з упровадження зазначених засобів у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів.

Електронні засоби навчального призначення - засоби навчання, що зберігаються на цифрових або аналогових носіях даних і відтворюються на електронному обладнанні.

Апробації підлягають електронні засоби, призначені для тиражування на електронних носіях або публікації у комп'ютерній мережі, потребу в яких мають навчальні заклади.

Апробація здійснюється на базі навчальних закладів, які затверджуються наказом Міністерства освіти і науки України.

Основна мета апробації

Основною метою проведення апробації є визначення педагогічної доцільності та ефективності використання електронних засобів навчального призначення для подальшого впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів.

Апробація передбачає:

- визначення науково-методичного рівня електронних засобів навчального призначення, що апробується;

- здійснення контрольних зрізів під час проведення апробації на предмет засвоєння учнями навчального матеріалу на заняттях з використанням електронних засобів навчального призначення;

- оцінювання електронних засобів навчального призначення щодо відповідності їх психолого-педагогічним та ергономічним вимогам до засобів навчання нового покоління;

- підбиття підсумків апробації електронних засобів навчального призначення за висновками експертної комісії Міністерства освіти і науки України щодо доцільності їх упровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів.