Економіко-географічні фактори економіки України.

Економіко-географічним положенням є розташування об’єкта по відношенню до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних економічних та адміністративних центрів.

 

Основні геоекономічні фактори:

1 – прикордонні території – це території, суміжні з державними кордонами України. Вони в свою чергу поділяються на:

а) південно-західні: Волинська, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Вінницька, Одеська області;

б) північно-східні: Рівненська, Житомирська, Сумська, Харківська, Донецька, Луганська області.

Умови господарювання в цих територіях відрізняються міждержавними господарськими зв’язками, міграцією, особливим режимом перетину і охорони кордонів, соціальними і культурними зв’язками з сусідніми державами. Міжрегіональне співробітництво розвивається з врахуванням близьких закордонних партнерів (Вінницька область – Молдова);

2 – приморські території – це області, частина кордону яких приходиться на берегову лінію Азовсько – Чорноморського басейну: АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Донецька та Запоріжська області.

Приморське розташування частково пов’язане з високою щільністю населення і значним економічним потенціалом. Воно відкриває виключно позитивні умови розвитку морської торгівлі, транспортних сполучень, портового господарства, створює умови для міжрегіонального і міжнародного співробітництва, лікувально-рекреаційної та туристично - рекреаційної інфраструктури;

3 – регіоноутворюючі центри – це великі міста, міські агломерації з високою концентрацією продуктивних сил. Воно відіграють провідну роль в формуванні природо – економічних регіонів.

Центром економічного і політичного розвитку України є Київ. Але традиційно великий вплив мають також міста: Харків (до 1933 року – столиця УРСР), Львів та Одеса. Обласні центри також мають значний потенціал промислового, науково – дослідницького, інфраструктурного розвитку. Вони концентрують ділову, фінансову активність, науково – дослідницьку діяльність та вони є центрами економічного зростання.

4– транзитно – транспортні регіони – це області, через територію яких здійснюються основні господарські зв’язки, транспортні сполучення та вузли. Враховуючи щільність транспортної мережі та обсяги товаропотоків, можна виділити:

- експортоорієнтовані регіони;

- регіони з розвиненим міжрегіональним транспортним сполученням;

- райони з транспортною спеціалізацією.

 

Найвищий рівень транспортної спеціалізації мають Одеська та Черкаська області;

високий – Донецька, Закарпатська, Запоріжська, Київська, Харківська, Херсонська, Дніпропетровська області;

найменший - Подільський і Поліський райони.

5 – стратегічно - пріоритетні території – це такі території, розвиток яких є життєво важливим для економіки всієї країни.

До стратегічно - пріоритетних територій в Україні відносять:

- місто Київ та столичний регіон;

- сировинно – промислові комплекси Донбасу і промислового Придніпров′я;

- Харківщина із значним промисловим потенціалом;

- області Карпат, найменше розвинені в соціальному відношенні;

- Причорномор′я, в тому числі Крим.

 

Таким чином, аналіз природно – економічних умов розміщення продуктивних сил України доводить, що існує комплекс факторів, які свідчать про різноманітність природно – економічного середовища. Різні регіони країни мають різні рівні сприятливості щодо розміщення продуктивних сил. В Україні сформувалися території з різними рівнями сприятливості розміщення продуктивних сил. В цілому для України природно – економічні умови розвитку є сприятливими.

До особливо сприятливих районів відносять найбагатіші на природно – ресурсний потенціал Донецьку, Дніпропетровську, Луганську, Запоріжську області та АР Крим (Донбас і промислове Придніпров′я).

До сприятливих областей відносять такі, що мають сприятливі природні, ландшафтні, агрокліматичні умови, забезпечені природо – ресурсним потенціалом та мають порівняно задовільну екологічну ситуацію: Вінницька, Тернопільська, Хмельницька, Полтавська, Черкаська, Миколаївська, Одеська, Херсонська та Кіровоградська області.

Задовільні передумови розміщення продуктивних сил передбачають дещо гіршу наділеність природо – ресурсним потенціалом, значні екологічні проблеми, менш сприятливі природно – кліматичні умови господарювання: Київська, Волинська, Сумська, Львівська, Івано – Франківська області.

Малосприятливі передумови розміщення продуктивних сил включають найскладнішу екологічну ситуацію, найбідніші природні ресурси з високим рівнем природної небезпеки господарювання: Закарпатська, Рівненська, Чернівецька області.

 

Питання для контролю знань:

1. Природні передумови РПС.*

2. Демографічні передумови РПС.*

3. Економіко – географічні передумови РПС.*

4. Що таке природно – ресурсний район?*

5. Донецько – Придніпровський (Південно - Східний) природно – ресурсний район: націленість природними ресурсами.**

6. Західний природно – ресурсний район: націленість природними ресурсами.**

7. Південно-Західний природно – ресурсний район: націленість природними ресурсами.**

8. Подільський (Західно-Лісостеповий) природно – ресурсний район: націленість природними ресурсами.**

9. Поліський (Північний) природно – ресурсний район: націленість природними ресурсами.**

10. Східно - Лісостеповий природно – ресурсний район: націленість природними ресурсами.**

11. Ступінь впливу природних ресурсів на РПС.**

12. Прикордонне розташування як геоекономічний фактор РПС.*

13..Приморське розташування як геоекономічний фактор РПС.*

14. Вплив регіоноутворюючих центрів і транзитно –транспортних територій на розташування виробництва.*

15. Характеристика регіонів України за рівнем сприятливості розвитку продуктивних сил.**

Література:

 

1. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник. - К.:ЦУЛ, 2002. – 470с. – розділ 3, 38-56 с.

2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник. / Є.П.Качан, Т.Є.Царик, Д.В.Ткач та ін. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2005. – 704 с. р. 3, 33 - 43 с.

 

 

Т.4 Наукові методи аналізу

Розміщення продуктивних сил

 

1. Економічна оцінка природних ресурсів.

2. Економічна оцінка земельних ресурсів.

3. Методи дослідження продуктивних сил:

а) загальнонаукові;

б) спеціальні;

в) соціологічні.

4. Методи аналізу соціально - економічного розвитку регіонів.

5. Методи прогнозування РПС.

6. Методи районного планування.

 

1. Економічна оцінка природних ресурсів:

1) кількісна оцінка природних ресурсів;

Природні ресурси оцінюються як предмети праці за наступними критеріями:

- величина запасів;

- якість і умови добування ресурсів;

- сучасні і перспективні умови використання;

- розміщення родовищ відносно місць їх споживання;

- наявність трудових ресурсів та інфраструктури, необхідної для експлуатації ресурсів.

 

За кількісною оцінкою природні ресурси поділяють на:

а) балансові – такі, що відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і умовами експлуатації, їх використання економічно вигідне;

б) позабалансові – такі, що їх експлуатація невигідна за даного рівня розвитку технологій.

В геології виділяють чотири категорії запасів корисних копалин:

А – детально розвідані;

В і С₁ – розвідані більш детально;

С₂ – оцінені приблизно.

Вивчені природні запаси, готові для експлуатації називають промисловими запасами.

2) економічна оцінка природних ресурсів;

Економічна оцінка полягає у встановленні ринкової ціни ресурсів з врахуванням їх ефективності, відтворюваності і впливу їх розробки на екологічний стан довкілля.

Методи економічної оцінки природних ресурсів:

1 – затратний – оцінка ринкової вартості за величиною витрат на видобуток і використання ресурсу;

Основний недолік цього методу – ресурси кращої якості і більш доступні ресурси мають нижчу оцінку, ніж менш якісні і малодоступні.

2 – результативний – ресурси оцінюють за величиною доходу від їх використання.

Основний недолік цього методу – залежність оцінки ресурсу від рівня розвитку технологій. Незначна часка ефективних ресурсів в собівартості продукції за таким методом оцінки приводить до формування низької ринкової ціни. Значна частка ресурсів в собівартості продукції може означати їх неефективне використання, пов’язане з відсталими технологіями, ринкова оцінка ресурсу при цьому буде завищеною.

3 – затратно – ресурсний – метод поєднує затрати на освоєння природних ресурсів і визначення доходу від їх використання. Економічна оцінка ресурсів за цим методом значно вища.

4 – рентний – оцінка ресурсів за величиною доходів при однакових витратах, при цьому кращі ресурси мають вищу оцінку. Цей метод на сьогодні вважається найдоцільнішим.

5 – відтворювальний – оцінка ресурсу за величиною витрат на відтворення ресурсу на певній території.

Недолік методу: більш рідкісні ресурси мають завищену оцінку.

6 – монопольно – відомчий – це різновид затратного методу, при якому витрати оцінюють не за ринковими цінами, а за методикою, розробленою галузевими міністерствами.