Т.1 Закони територіального розташування

Продуктивних сил

 

1. Предмет регіональної економіки.*

2. Закони і закономірності розвитку продуктивних сил.**

3. Принципи регіональної економіки.*

4. Фактори розміщення продуктивних сил.**

 

1. Продуктивні сили – це сукупність елементів економічної системи, які беруть участь в відтворення суспільного продукту.

До них відносять:

- предмети і знаряддя праці;

- економічно активне населення;

- соціальну інфраструктуру, сферу обслуговування;

- територіальні соціально - економічні фактори.

Регіональна економіка – це наука про просторовий розподіл продуктивних сил відповідно до розташування засобів виробництва, соціальних та економічних умов окремих регіонів.

Предметом РЕ є просторова організація продуктивних сил, їх розвиток в цілому і окремих регіонах.

Об′єктом РЕ є природні ресурси, трудові ресурси, виробничі потужності, виробничі комплекси, соціальна інфраструктура.

Метою курсу РПС є всебічне (економічне, демографічне, екологічне) обґрунтування перспективного та вдосконалення вже існуючого розташування продуктивних сил, підвищення ефективності економіки регіонів.

 

Розрізняють три рівні (форми) продуктивних сил:

І – природні продуктивні сили – природна сила людини та природні засоби виробництва і життя людини;

ІІ – суспільні продуктивні сили – такі, що виникли внаслідок розвитку поділу праці: кваліфікована робоча сила, виробничі потужності, інфраструктура;

ІІІ – загальні продуктивні сили – включають всі елементи природних і суспільних продуктивних сил, а також інтелектуальний потенціал, який є основною рушійною силою розвитку продуктивних сил.

 

 

2. Економічні закони – це об’єктивні закони розвитку суспільства, які визначають відносини в процесах виробництва, розподілу і споживання продуктів праці та стійкі зв’язки між економічними об’єктами. Закони відображають причинно – наслідкові зв’язки, тобто такі, коли залежність між причиною і наслідками однозначна.

Розвиток продуктивних сил регулюється основними економічні законами:

- закон зростання потреб;

- закон сталого розвитку продуктивних сил;

- закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил;

- закон економії суспільної праці;

- закон суспільного поділу праці;

- закон концентрації виробництва;

- закон комплексного розвитку.

 

Економічні закономірності – це закони, які діють в конкретних умовах; тобто, їх дія обмежена певними соціально-економічними умовами, коли залежність між причиною і наслідками імовірнісна (нестійка).

 

Основні закономірності розвитку продуктивних стл:

1) закономірність раціонального розміщення продуктивних сил;

Раціональність розміщення продуктивних сил базується на принципі економії праці та тенденції до зростання продуктивності суспільної праці. Ця закономірність як правило реалізується через принцип розташування продуктивних сил поблизу джерел сировини, палива, трудових ресурсів чи споживачів.

2) закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил;

Концентрація виробництва приводить до надмірного зосередження промислових підприємств в великих містах. Дана закономірність обмежує таку концентрацію, вирівнює економічний розвиток різних регіонів міст і сіл.

3) закономірність територіального поділу праці;

По суті це закон суспільного поділу праці, виражений за територіальною ознакою. Згідно з цим законом окремі регіони країни спеціалізуються на певних галузях виробництва відповідно до наявності природно – кліматичних ресурсів, трудових ресурсів, економіко – географічного положення, традицій. Найбільш вдалими вважаються ті, що розвиваються в умовах найбільш повної націленості ресурсами і виробляють продукцію з найменшими витратами.

4) закономірність комплексного розміщення продуктивних сил;

комплексний розвиток і вдала спеціалізація дають можливість отримати максимальний результат з найменшими витратами.

 

 

3. Принципи регіональної економіки - це правила діяльності та управління економічною політикою держави, які базуються на закономірностях РПС.

Основні принципи регіональної економіки:

1- принцип раціонального розміщення виробництва;

Раціональне розміщення підприємства передбачає:

- наближення матеріаломістких підприємств до джерел сировини, палива, енергії і води;

- наближення трудомістких галузей до районів зосередження трудових ресурсів;

- наближення виробництва продукції масового споживання малотранспортабельної продукції до місць її споживання;

- збалансованість підприємств виробничих і невиробничих сфер, головних і обслуговуючих галузей спеціалізації;

- уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини, палива;

- обмеження надмірної концентрації промисловості в великих містах;

- вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку регіонів;

- охорона природи і забезпечення нормальних екологічних умов проживання.

 

2- принцип збалансованості та пропорційності розміщення виробництва;

передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями і обсягами виробництва з одного боку, і наявності сировинних, паливних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону – з іншого боку. Збалансованість повинна бути дотримана також між галузями спеціалізації, між допоміжними і обслуговуючими галузями, між добувними і обслуговуючими галузями, між виробничою та соціальною сферами.

3- принцип поділу праці на державному та міжнародному рівнях;

У відповідності з цим принципом країна і регіони повинні розвивати ті галузі, для яких складаються найкращі умови, а їх продукція користується постійним попитом на внутрішньому та міжнародному ринках. Поділ праці на рівні держави формується в масштабах економічних районів.

4- принцип обмеженого централізму передбачає поєднання інтересів країни і її економічних регіонів. При цьому продуктивні сили регіонів повиннім ати високий потенціал і перспективи розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен суперечити державній макроекономічній політиці.

 

4. Фактори розміщення продуктивних сил:

- природно – географічний фактор;

Цей фактор відображає залежність територіальної спеціалізації виробництва від націленості природно – кліматичними ресурсами: родовища корисних копалин, енергетичні, водні, лісові, земельні ресурси, кліматичні умови, транспортні сполучення.

- сировинний фактор;

Відомо, що затрати на сировину і матеріали складають значну частку виробничих витрат. Від частки витрат на сировину залежить показник матеріаломісткості. Ступінь матеріаломісткості визначається відношенням суми затрат на сировину до обсягу продукції, яка з неї виробляється. Якщо затрати на сировину складають більше половинив сіх затрат, виробництво вважається матеріаломістким. Якщо відношення сировини до готової продукції перевищує одиницю, виробництво вважають нематеріаломістким.

Матеріаломісткість окремих видів виробництва:

а) низька матеріаломісткіст ь: машинобудування, легка промисловість (м/місткість не перевищує 55%);

б) середня матеріаломісткість: виробництво електроенергії, електронного та транспортного устаткування (м/місткість не перевищує 65% - 68%);

в) висока матеріаломісткість: обробна промисловість, переробка сільськогосподарської продукції, виробництво шкіри та виробів із неї, хімічна та нафтохімічна промисловість, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, виробництво гумових та пластмасових виробів, металургія (м/місткість перевищує 70%).

 

- паливно - енергетичний фактор;

Типовими ознаками енегомісткості галузі є частка енергетичних затрат в собівартості готової продукції та питомої ваги палива і енергії на її виробництво. В технологічних процесах різних галузей може переважати споживання електроенергії (електромісткі виробництва), палива (паливо місткі виробництва), тепла (тепломісткі виробництва).

Види галузей в залежності від їх енегомісткості:

а) високоенегомісткі – частка паливно–енергетичних затрат складає 30–45%;

б) середньоенегомісткі – частка паливно–енергетичних затрат 15 20%;

в)малоенегомісткі – частка паливно–енергетичних затрат не перевищує 5-6%;

 

- водний фактор;

В процесі виробництва споживається велика кількість води, що обумовлює значну залежність розміщення виробництва від водного фактора. Найбільш водомісткими є галузі хімії органічного синтезу, чорної металургії, первинної переробки сировини, переробні етапи текстильної промисловості.

Ступінь водомісткості виробництва буває:

1 – низький – витрати води не перевищують 15 м³ на тону продукції: виробництво суперфосфату, соди, чавунного литва, обладнання;

2 – середній - витрати води не перевищують 80 м³ на тону продукції: виробництво алюмінію, глинозему, хімічних волокон і тканин;

3 –високий - витрати води перевищують 15 м³ на тону продукції: очищення і переробка вовни, бавовни, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку.

 

- фактор робочої сили (трудовий фактор);

Вплив цього фактора на РПС визначається кількістю затраченої праці на випуск одиниці продукції, кількістю робітників (або робочого часу), необхідного для виробництва певної кількості продукції, кількістю продукції в розрахунку на одного працівника. До показників трудомісткості відносять також частку заробітної плати в собівартості виробленої продукції.

За ступенем трудомісткості виробництва галузі поділяють на три групи:

І – високотрудомісткі – з великими затратами праці при відносно невеликій кількості випущеної продукції;

ІІ – галузі середньої трудомісткості;

ІІІ – нетрудомісткі галузі – з найменшими витратами праці на виробництво одиниці продукції.

 

- демографічні, соціально-економічні фактори відображають вплив чисельності населення, його зайнятості, щільності його розселення, вікової структури, співвідношення населення міст і сіл, наявності спеціальних і вищих навчальних закладів, тощо.

 

- споживчий фактор;

До районів споживання тяжіють ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення або виробляють малотранспортабельну продукцію. Значення споживчого фактора посилюється фактором робочої сили, оскільки місця зосередження населення є одночасно і місцями концентрації виробництва і місцями споживання виробленої продукції.

 

- транспортний фактор;

Це один з найвпливовіших факторів РПС. В залежності від величини транспортних витрат залежить віддаленість підприємства від джерела сировини. При цьому визначають витрати сировини і палива на одиницю продукції в натуральних вимірниках (кг, м³). Якщо ці показники перевищують вагу кінцевої продукції, то підприємство доцільно розміщувати поблизу джерела сировини. І навпаки, якщо витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можна розташовувати на значній відстані від джерела сировини (мінеральні добрива, макаронні вироби, печиво). Якщо витрати на виробництво готового продукту витрачається стільки ж скільки становить вага самого продукту, підприємства розміщуються з врахуванням інших факторів: наближеність до сировини, споживачів, в місцях концентрації робочої сили).

 

- фактор науково-технічного прогресу;

Цей фактор проявляється у впливі на РПС науково-технічних відкриттів, їх запровадженні в виробництво. З розвитком і вдосконаленням технологій змінюються витрати сировини, палива і енергії на одиницю продукції. Подібні зміни можуть викликати зміну впливу різних факторів на РПС. Однак, всі нові технології пов’язані із зростанням споживання енергії, що в свою чергу викликає зростання залежності підприємств від сировинних і паливно–енергетичних ресурсів.

 

- фактор ринкової кон′юнктури;

Цей фактор визначає рух цін, рівня зайнятості, масштабів виробництва. Кон′юнктура ринку складається на основі співвідношення ринкової пропозиції з попитом на товари та послуги. Ріст попиту на продукцію стимулює розвиток виробництва, зниження попиту приводить до скорочення виробництва. Суттєвий вплив на кон′юнктуру ринку здійснює науково-технічний прогрес, під його впливом зростає якість та конкурентоспроможність товарів.

 

- екологічний фактор;

До середини ХХ сторіччя вплив розташування виробництва на стан навколишнього середовища враховувався мало або зовсім не враховувався. Переважно екстенсивні методи господарювання протягом багатьох сторіч передбачали дедалі більше залучення до господарського обігу нових земельних ділянок, мінеральних і водних ресурсів. Спочатку цей процес відбувався повільно, при цьому екологічна рівновага могла повністю або частково відновлюватися. Сьогодні втручання в природне середовище носить характер загрози глобального масштабу. Екологізація виробництва є невід′ємною частиною діяльності підприємства. Крім того, держава запроваджує заходи екологічної політики на макроекономічному рівні. До таких заходів відносять обов’язкову плату за користування природними ресурсами і плату за забруднення навколишнього середовища.

 

-геополітичний фактор враховує розташування країни серед інших держав, близькість до світових економічних центрів, морського сполучення, наявність міжнародного транспортного сполучення.

 

Питання для контролю знань:

1. Сутність і структура продуктивних сил.*

2. Закони, яким підпорядковується розвиток продуктивних сил.**

3. Основні закономірності розвитку продуктивних сил.*

4. Основні принципи розміщення продуктивних сил.*

5. Вплив природно-географічного та сировинного фактора на розміщення продуктивних сил.*

6. Вплив водного фактора на розміщення продуктивних сил.*

7. Вплив фактора робочої сили та споживчого фактора на розміщення продуктивних сил.*

8. Вплив екологічного фактора на розміщення продуктивних сил.*

9. Вплив транспортного фактора на розміщення продуктивних сил.*

10. Вплив фактора науково – технічного прогресу на розміщення продуктивних сил.*

11. Вплив транспортного фактора на розміщення продуктивних сил.*

12..Демографічні та соціально – економічні фактори розміщення продуктивних сил.*

Література:

1. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник. - К.:ЦУЛ, 2002. – 470с. – розділ 2, 19-37 с.

2. Стадницький Ю.І., Загородній А.Г.: Навчальний посібник – К.: Знання, 2008. – 351 с. – 17-22 с.

3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник. / Є.П.Качан, Т.Є.Царик, Д.В.Ткач та ін. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2005. – 704 с. р. 3, 23-32 с.