Словник основних понять теми

Зміст освіти – система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.

Метод навчання – взаємопов’язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем із розподілом їх за роками навчання.

Навчальний план – документ, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

Навчальний посібник – книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові найновіші та довідкові відомості.

Обдарованість – індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

Підручник – книга, що містить основи наукових знань із певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики.

Практикум – форма навчального процесу, за якої учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння.

Прийом навчання – сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу.

Принципи навчання (дидактичні принципи) – певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Проблемне навчання – один із типів розвиваючого навчання, істотною відмінністю якого є зближення психології мислення людини з психологією навчання. Проблемне навчання найповніше відповідає завданням розвитку творчого мислення учнів (студентів). Суть проблемного навчання полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питань, розв’язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. У проблемному запи­танні, на відміну від непроблемного, завжди є прихована суперечливість. Усвідомлена суперечність – одна сторона проблемної ситуації.

Велике значення має також мотиваційна сторона проблемної ситуації, наявність в учня такого рівня знань, умінь і навичок, який був би достатнім, щоб почати пошук невідомого результату або способу виконання завдання. Інакше учень не «прийме» проблеми і вона втратить значення навчальної.

Пропедевтичний (від грец. propaideno – попередньо навчаю) – підготовчий, систематично викладений в елементарній формі, що передує більш глибокому вивченню даної дисципліни.

Урок – логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Факультатив (лат. facultatis – необов’язковий) – навчальний курс, не обов’язковий для відвідування.

Форма організації навчання – спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку та в певному режимі.

Викладання – діяльність учителя в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів щодо засвоєння, закріплення й застосування знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок.

Доступність (посильність) навчання – дидактичний принцип, згідно з яким навчання будується з урахуванням рівня підготовки учнів, їхніх вікових та індивідуальних особливостей. Відповідно до цього принципу розробляються педагогічно обґрунтовані програми, підручники й методи навчання. Умовою свідомого й міцного засвоєння знань і активності учнів є доступність для них навчального матеріалу. Завдання для школярів не повинні за складністю перевищувати пізнавальні можливості дітей. Разом з тим не можна допускати і недооцінки пізнавальних сил дітей.

Закономірності навчання (дидактичні) – об’єктивні, стійкі й суттєві зв’язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність, спрямованість навчання на розв’язання завдань усебічного і гармонійного розвитку особистості учня; зміст освіти закономірно залежить від його завдань, що відображають потреби суспільства, рівень і логіку розвитку науки, реальні навчальні можливості й зовнішні умови навчання; залежність процесу навчання від навчальних можливостей учнів (зовнішніх і внутрішніх), які віддзеркалюють рівень розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості, рівень знань і вмінь, навичок навчальної праці, ставлення до навчання, фізичний стан і працездатність; активно-діяльнісний характер навчання; взаємозалежність навчально-пізнавальної активності учня й рівня розвитку його мотиваційної сфери; забезпечення успіху і досягнень учнів у процесі навчання; методи, форми й засоби навчання закономірно залежать від його завдань і змісту; взаємозв’язок усіх компонентів процесу навчання закономірно забезпечує міцні, усвідомлені й дійові результати навчання, розвитку й виховання.

Знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності. Виражаються знання в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. Знання виконує важливі соціальні функції: а) матеріалізується в певні технічні пристрої, технологічні процеси і, таким чином, служить виробництву; б) перетворюється на переконання і є керівництвом до практичної дії. Знання, які передаються шляхом цілеспрямованого навчання, мають бути насамперед строго науковими. Невід’ємними якостями справжніх знань є їх систематичність, усвідомленість, осмисленість. Знання, виступаючи складовою світогляду людини, значною мірою визначають її ставлення до дійсності, моральні погляди й переконання, вольові риси особистості, характер. Вони є одним із джерел нахилів та інтересів людини, необхідною умовою розвитку здібностей, обдарувань.

Лекція (від лат. lectio – читання) – 1) Навчальне заняття у вищому навчальному закладі, систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки; публічний виступ на певну тему. Головні вимоги до Л.: науковість, доступність, єдність форми і змісту, емоційність викладу, органічний зв’язок з іншими видами навчальних занять – семінарами, практичними заняттями тощо. 2) Лекції – записи курсу з певного навчального предмета, публічних читань, складені лектором або слухачем.

 

Навички – дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматичними. За наявності навичок діяльність людини відбувається швидше і продуктивніше. Відповідно до видів дії розрізняють і види навичок: рухові, мислительні, мовні, інтелектуальні, сенсорні (дії за сприйманням), перцептивні (чуттєві) тощо. Навички необхідні в усіх видах діяльності: навчальній, трудовій, ігровій тощо. Формуються навички на основі застосування знань про відповідний спосіб дії, шляхом цілеспрямованих планомірних вправлянь. Навички є необхідними компонентами уміння.

Навчання – цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання – процес двосторонній: діяльність учня – учіння і діяльність, учителя – викладання. Навчання виконує центральну функцію в розумовому розвитку й підготовці учнів до праці.

Наочність у навчанні – один з основних принципів дидактики, відповідно до якого навчання будується на конкретних образах, що безпосередньо сприймаються учнями. Уперше цей принцип обгрунтував Я. А. Коменський. Пізніше його розробляли Й. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський. Сучасні дидакти розглядають наочність як джерело знань, на основі якого формуються чуттєві уявлення й поняття, як ілюстрацію до положень, що вивчаються, опору для абстрактного мислення. Засоби наочності застосовуються перед вивченням нового матеріалу, в процесі засвоєння понять, повторення й перевірки знань тощо.

Наступність у навчанні – послідовність і систематичність у розміщенні навчального матеріалу, зв’язок та узгодженість ступенів і етапів навчально-виховного процесу. Здійснюється при переході від одного уроку до наступного (тобто в системі уроків), від одного року навчання до наступного. Досягнення наступності в шкільній практиці забезпечується методично і психологічно обґрунтованою побудовою програм, підручників, дотриманням послідовності руху від простого до складнішого в навчанні та організації самостійної роботи учнів і взагалі всією системою методичних засобів.

Освіта – духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування особистості. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, уміння самостійно розпоряджатися своїми знаннями. За означенням, прийнятим ХХ сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміється процес і результат удосконалення здібностей та поведінки особистості, за яких вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання.

Принцип (від лат. principium – начало, основа) – 1) Первоначало; те, що лежить в основі певної теорії науки. 2) Внутрішнє переконання людини; основне правило поведінки.

Принцип науковості навчання – дидактичний принцип, що випливає із закономірного зв’язку між змістом науки й навчального предмета. Він вимагає, щоб зміст навчання ознайомлював учнів з основами науки, тобто з об’єктивними фактами, поняттями, законами, теоріями основних розділів відповідної науки на сучасному рівні її розвитку, та способами їх дослідження. Реалізація принципу науковості навчання забезпечує формування в учнів наукового світогляду, цілісної картини світу, вмінь і навичок наукового пошуку.

Уміння – здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навичок. Уміння передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає уміння. Утворення уміння є складним процесом аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, в ході якого створюються й закріплюються асоціації між завданням, необхідними для його виконання знаннями та застосуванням знань на практиці.

Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями й навичками. У широкому розумінні – оволодіння різноманітним суспільним досвідом у його узагальненому вигляді.

 

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте особливості індивідуального та індивідуально-групового навчання.

2. Основні дидактичні ідеї Я. А. Коменського.

3. У чому полягає зміст Белл-ланкастерської системи навчання?

4. Особливості лабораторної системи занять за Дальтон-планом.

5. Що вам відомо про Мангеймську систему та її екстраполяцію в сучасні освітні форми?

6. Розкрийте зміст такої форми навчання, як «План Трампа».

7. Що являє собою «Метод проектів і виховання через дію»?

8. Які особливості системи навчання Я. А. Коменського?

9. Як історичні форми навчання трансформувалися в сучасні?

10. Розвиток дидактики як науки.

11. Закономірності навчання.

12. Принципи навчання.

13. Форми організації занять у вищій школі.

14. Організація і самоорганізація навчальної діяльності.

15. Що називається дидактикою?

16. Яке призначення дидактики?

17. У чому єдність і відмінність дидактики та предметної методики?

18. У чому суть дидактичної теорії К. Д. Ушинського?

19. У чому суть «традиційної» дидактики Й. Ф. Гербарта?

20. Які ознаки характеризують сучасну дидактичну систему?

21. У чому суть принципу культуровідповідності?

22. Як пов’язані між собою культура і освіта?

23. Що означає поняття «освіта»?

24. Обґрунтуйте положення про те, що процес навчання є процесом триєдиним.

25. Які основні тенденції сучасної освіти?

26. Завдання освіти в Україні.

27. Розкрийте роль навчання у процесі всебічного розвитку особистості.

28. Поняття про індивіда, особистість та індивідуальність як основні прояви людини.

29. Що таке соціалізація і соціальна роль?

30. Що розуміють під змістом освіти?

31. Чи може бути успішною освіта без самоосвіти?

32. Чим відрізняється освіта від самоосвіти?

33. Що спільного й відмінного між загальною і професійною освітою?

34. Чим відрізняється монографія від науково-популярної книги?

35. Що таке можливості особистості?

36. Психологічний і педагогічний підходи до формування особистості.

37. Розумове і трудове виховання людини, їхній взаємозв’язок.

38. Суть морального виховання людини.

39. Естетичне і фізичне виховання.

40. Логіка і творчість, інтуїція і звички у професійній діяльності та їх значення.

 

Список рекомендованої літератури

1. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти в Україні. Історія. Теорія: Підруч­ник. – К.: Либідь, 1998. – 560 с.

2. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 576 с.

3. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005.– 486 с. – Тема 19, с. 442–468.

4. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – 2-ге вид. – К., 1999 р. – 350 с.