Тема: Навчання та виховання – шляхи розвитку особистості.

ЛЕКЦІЯ № 8

Тема: Навчання та виховання – шляхи розвитку особистості.

1. Історичні організаційні форми навчання та їх трансформації в сучасні вітчизняні.

2. Дидактика як наука.

3. Суть процесу навчання.

4. Суть процесу виховання. Психологічні особливості студентського віку.

5. Типологія студентів.

6. Діалектика становлення і розвиткустудентського колективу.

7. Суспільні інститути виховання.

8. Організація виховної роботи зі студентами (за навчальним посібником: Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005.– 486 с. – Тема 19, с. 442–468).

9. Концепція розвитку економічної освіти в незалежній Україні (самостійне опрацювання: за навчально-методичним посібником «Університетська освіта». – Львів: ЛІБС УБС НБУ, 2007. – С. 72–89).

Ретроспектива розвитку освітніх систем і шкіл.

Індивідуальне та індивідуально-групове навчання.

На ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини, скерованою на адаптацію та виживання. Діти навчалися, наслідуючи дорослих. І форми навчання змінювалися зі зміною самого суспільства.

Найстаріша форма навчального процесу – індивідуальне навчання. Воно переважало і в Давній Греції. Його зміст полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально (вивчаючи підручник), користуючись при цьому безпосередньо допомогою викладача.

Це навчання є досить ефективним, оскільки дозволяє враховувати особливості розвитку дитини, індивідуалізувати контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Але воно має й суттєві вади: потребує значних матеріальних витрат учня позбавлено можливості співпрацювати зі своїми однолітками.

Ще у ХVІ ст. індивідуальне навчання піддавалось гострій критиці. Зараз воно знаходить використання у формі репетиторства і консультування, доповнюючи колективне навчання.

У середньовічній школі значного поширення набуло індивідуально-групове навчання. Але групи були непостійними, навчалися діти з різним рівнем знань, неоднорідні за віком та розвитком. Кожен учень самостійно вивчав те, що задавав учитель, спираючись, в основному, на механічне запам’ятовування, багаторазове повторювання і відтворення вивченого матеріалу.

 

Класична форма навчання, розроблена Я.-А. Коменським

Зростання міст, розвиток територіальних відносин і промисловості вимагали вдосконалення навчання, що зумовило виникнення класичної форми організації навчального процесу.

На чолі класу стояв окремий викладач, який об’єднував у своїх руках усе навчання. Програма підпорядковувалася основній меті – забезпечення доброго знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.

Така форма навчання використовувалась у братських школах України, найбільш повне і глибоке обґрунтування знайшла у праці Я.-А. Коменського „Велика дидактика” (1632 р.). Видатний педагог вважав, що в школі потрібні класи, які формуються на початку навчального року.

Навчальний рік повинен мати визначений початок і кінець, чотири періоди канікул.

Було вироблено програму навчання, розподілено зміст – навчання за роками. Кожен день повинен мати чотири години з викладачем, чотири години самостійної роботи учнів, окрім середи і суботи, коли після обіду заняття не проводились.

Коменський вважав за можливе одночасне навчання великої кількості учнів (40–50 осіб) і навіть припускав, що кількість учнів може бути збільшена до 300 за умови залучення кращих учнів до проведення занять з кожним десятком учнів під загальним керівництвом учителя.

Протягом 300 років класно-урочна система діє та удосконалюється за участю кращих учителів і видатних учених-педагогів.

План Трампа

В американській школі застосовується і план Трампа, за яким 40% часу відводиться на навчання учнів у великих групах (100-150 осіб), 20% - на навчання у малих групах (10-15 осіб), а 40% - на самостійну роботу. Його засновник Д. Ллойд Трамп апробував свою систему в 1956-1961 роках.

В сучасні вітчизняні

 

Лекції

"Велика Дидактика" Я.-А. Коменський 1632 р.

Практичні (семінари)

 

 

Белл-лакнкастерська система

1909 р. Дальтон-план

Мангеймська система

План Трампа

Метод проектів

 

Педагогічна практика студентів, шкільне експериментування

Лабораторні заняття у школах і вузах

Розподіл класів на підгрупи для вивчення іноземної мови; спеціалізовані школи, класи

Лекції, семінари та самостійна робота студентів у сучасному вигляді

Профтехосвіта, дипломне проектування

 

 

 

Суть процесу навчання.

Розглядаючи питання – процес навчання, необхідно зосередити увагу на таких його складових:

· суть процесу навчання;

· процес навчання як система;

· цілі процесу навчання;

· стимулювання процесу навчання;

· зміст навчального процесу;

· організація навчально-пізнавальної діяльності учнів;

· контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності;

· оцінка і самооцінка якості оволодіння виучуваним матеріалом;

· навчання, розвиток і виховання.

Латинське слово «processus» означає рух уперед, просування вперед. Поняття «навчання» сучасною дидактикою трактується як упорядкована взаємодія учителя та учнів, спрямована на досягнення завдань освіти.

Протікання процесу навчання неможливе без взаємодії, співробітництва, партнерства між педагогами та учнями, їх діяльностями.

Суть процесу навчання у тому, що,

по-перше, навчання має двосторонній характер;

по-друге, виділення окремих структурних компонентів процесу навчання дає уявлення про те, як потрібно підходити до його організації;

по-третє, складові частини процесу навчання характеризують певний етап взаємодії педагога й учнів;

по-четверте, процес навчання в сучасних умовах є безперервним.

Щодо цілей навчання, то їх виділяють у три основних групи:

перша – цілі освітні: оволодіння знаннями, уміннями, навичками;

друга – цілі розвиваючі: розвиток мислення, пам’яті, творчих здібностей; загальний розвиток учнів;

третя – цілі виховні: формування наукового світогляду, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Як зазначав російський психолог і педагог, академік Л. В. Занков (1901–1977), людину не можна силою змусити вбирати знання, здобувати освіту.

Відомий дидакт М. О. Данилов (1899–1973) стверджував, що переживання внутрішніх протиріч між знанням і незнанням є рушійною силою учіння, пізнавальної активності учнів.

Що ж приводить до дії цю рушійну силу? Ситуація, в якій учень переживає задоволення від своїх успіхів у навчанні.

Щоб оволодіти новим матеріалом, учневі необхідно здійснити повний цикл навчально-пізнавальних дій:

- сприймання нового матеріалу;

- його первинне і наступне осмислення;

- запам’ятовування;

- вправляння в застосуванні теорії на практиці;

- повторення з метою поглиблення і засвоєння знань, умінь та навичок.

У сучасній школі процес навчання є процесом інтелектуального і духовного розвитку особистості.

Дотримуючись точки зору Л. С. Виготського (1896–1934), більшість вітчизняних учених вважає, що навчання веде за собою розвиток і повинно йти попереду нього.

Кожний акт навчання неминуче виховує. Навчання і виховання є єдиним процесом, який передбачає засвоєння учнями знань, умінь, досвіду творчої діяльності та емоційної вихованості.

Важливо у цій проблемі наголосити на закономірностях та принципах навчання, зокрема розглянути:

· історію проблеми;

· класифікацію закономірностей навчання;

· поняття про принцип, правило;

· систему дидактичних принципів, що виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації навчального процесу.

Це:

- принцип спрямованості навчання;

- принцип науковості;

- принцип зв’язку теорії з практикою, із життям;

- принцип свідомості й активності;

- принцип доступності;

- принцип наочності навчання;

- принцип систематичності й послідовності;

- принцип міцності.

 

Поняття «зміст освіти»: зміст освіти – один із головних елементів у структурі процесу навчання.

Це історична категорія: вона змінюється під впливом розвитку вироб­ництва, науки, культури, а також у зв’язку з прогресом дидактики і методик.

Визначень «змісту освіти» – чимало. Наприклад, «зміст освіти являє собою точно окреслене коло систематизованих знань, умінь і навичок, які є основою для всебічного розвитку учнів, формування у них гуманістичного світогляду і пізнавальних інтересів».

Головна функція навчання – передавання молодому поколінню змісту соціальної культури для її збереження (відтворення) і розвитку.

 

Доцільно розглянути державні нормативні документи, які відображають зміст освіти. Це:

· навчальні плани;

· навчальні програми;

· підручники і навчальні посібники.

Навчальний план – це державний нормативний документ, який визначає підсумоване навантаження студентів і його розподіл за етапами навчання і семестрами.

Навчальний предмет – це спеціально підібраний і дидактично опрацьований матеріал науки.

Навчальна програма – це державний документ, в якому розкривається зміст освіти з кожної дисципліни і визначається система наукових знань, світоглядних і морально-естетичних ідей, практичних умінь і навичок, що їх необхідно опанувати студентам, і кількість годин на їх вивчення.

Навчальна програма може бути побудована лінійним, або концентричним, способом.

Конкретний зміст освітнього матеріалу розкривається в підручниках і навчальних посібниках.

Складовою навчального процесу є контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Розкрити мету контролю, компоненти, функції та педагогічні вимоги до контролю.

Розрізняють такі види контролю:

· попередній;

· поточний;

· періодичний;

· підсумковий.

Методи контролю:

· спостереження;

· усне опитування;

· письмовий контроль;

· комбіноване опитування;

· тестовий контроль;

· програмований контроль;

· практичний контроль;

· самоконтроль;

· іспити.

Види і методи навчання:

розглядаємо види навчання:

· догматичне;

· пояснювально-ілюстративне;

· проблемне.

Розкриваємо їх зміст і відмінності, а також способи утворення проблемних ситуацій під час занять.

Методи навчання в основному поділяються на:

· словесні;

· наочні;

· практичні.

Розглядаємо особливості усного викладу знань: розповіді, пояснення, лекції.

Усний виклад – це монологічна форма навчальної роботи.

Розповідь – жвавий, образний, емоційний і водночас короткотривалий виклад будь-якого питання, що містить переважно фактичний матеріал.

Пояснення – доказовий виклад матеріалу вчителем, пов’язаний із вивченням правил, математичних дій, законів, явищ.

Лекція – інформативно-доказовий виклад матеріалу.

До усних методів навчання належать:

· бесіда;

· дискусія, диспут;

· драматизація.

Робота з книгою як один із методів навчання має певну особливість. Суть цього методу полягає в організації самостійної роботи студентів із друкованим текстом.

До наочних методів навчання належать: спостереження, ілюстрація, демонстрація.

Практичні методи навчання – це:

· вправи;

· лабораторні роботи;

· практичні роботи.

 

Форми організації занять та загальна характеристика форм навчання у вищій школі:

♠ Лекція як провідна форма організації навчання;

♠ Практичні заняття;

♠ Самостійна робота студентів;

♠ Рейтингова система оцінювання знань студентів.

Щодо форм навчання у вищій школі розкриваємо зміст кожної з названих форм. Необхідно показати їх значення і роль у формуванні особистісних рис майбутнього фахівця.

 

4. Суть процесу виховання. Психологічні особливості студентського віку.

Виховання – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. У широкому розумінні виховання – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства.

 

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – 1) Система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. 2) В історичному аспекті гуманізм – прогре­сивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження (ХІV – ХVІ ст.), спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Видат­ними представниками гуманізму були Леонардо да Вінчі, Т. Кампа­нелла, Дж. Бруно, Ф. Петрарка, Т. Мор, Ф. Рабле, Я. А. Ко­менський, М. Коперник та ін. В Україні гуманістичними ідеями були пройняті суспільно-політичні погляди Івана Вишенського, учення социніан (протестантської течії католицизму).

 

Структура виховного процесу:

Формування умінь і навичок поведінки

Важливе місце у структурі виховання займають почуття. Почуття – це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що відображає значення цих явищ у зв’язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів.

Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини.

Почуття є передумовою переконань.

Формування переконань – тривалий і складний процес, що потребує зусиль.

Щодо формування умінь і навичок поведінки, то вони, звичайно, формуються в дитинстві, проте і в студентські роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу.

 

 

ПЕРЕКОНАННЯ – 1) Метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в ньому позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно корисної діяльності або подолання негативної поведінки. 2) Психічний стан, який характеризується стихійними поглядами, щирою впевненістю у правильності своїх думок, поглядів. П. ґрунтуються на міцних знаннях, які тісно переплітаються з волею, становлять зміст мотивів діяльності, справляють істотний сплив на напрям мислення і дій, внутрішньо зумовлюють лінію поведінки, формують установки людини. П. виростають насамперед на світоглядних знаннях. Відзначаються суб’єктивною готовністю особи до діяльності.

 

Значення самовиховання для розвитку особистості:

· визначення самовиховання;

· соціальний характер самовиховання;

· принцип опори на позитивні емоції в самовихованні;

· основні методи самовиховання.

 

Розкриваємо зміст поняття «соціалізація».

Соціалізація здійснюється через:

· виховання, яке є домінуючим, формує свідомість, розвиває особистість;

· пізнання навколишньої дійсності (навчання);

· оволодіння навичками і вміннями працювати в групі;

· культуру та культурні цінності (національні та загальнолюдські).

Розкриваючи поняття «соціальна роль», згадаємо слова В. Шекспіра: «Весь світ – театр, і люди в нім – актори, і кожен не одну зіграє роль».

Соціальна роль – це сукупність уявлень людини про те, як вона та її оточення повинні поводитись у певних обставинах.

 

Національно-патріотичне виховання доцільно розглянути за такою структурою:

· двозначність терміна «національне виховання»;

· нація і національна ідея;

· дух нації;

· національне виховання і національні цінності;

· патріотизм;

· процес становлення національного самоусвідомлення;

· почуття національного як чинник виховання;

· українське національне виховання і національні меншини.

Почуття національного є чи не найбільшою вартістю людської душі. Таку тезу послідовно відстоював К. Ушинський. На думку К. Ушинського, на виховній системі кожного народу позначається його історія, традиції, характер. І як не можна жити за стандартами інших народів, так і не можна виховувати за чужою педагогічною системою, якою б стрункою та обдуманою вона не видавалась. Кожен народ щодо цього повинен випробувати свої власні сили, бо «в душі людини риса національності корениться глибше за всі інші» (Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К., 1983. – Т. 1. – С. 97).

Щодо ролі почуття національного у міркуваннях К. Ушинського варто виділити дві позиції, які є актуальними для сучасності.

По-перше, почуття національного є вродженим, воно вічне і властиве кожній людині. Воно має глибоке генетичне вкорінення в психіці індивіда і виявляє себе підсвідомо навіть тоді, коли зазнає кровного змішування з чужорідними елементами.

По-друге, зважаючи на стійкість і органічність почуття національного в людині, К. Ушинський рекомендує взяти його за основу виховання, трактуючи як опору, яка не зрадить. «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю, – писав він, – як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню надійний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняте тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань» (Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К., 1983. – Т. 1. – С. 99–100).

 

Родинне виховання – доцільно розглянути в таких аспектах:

· поняття сімейного виховання;

· двоєдина природа родини;

· деякі традиційні особливості української родини;

· ціннісні засади української родини;

· деградація родинного життя і виховання;

· повернення до традицій;

· актуальні завдання сучасного родинного виховання:

- морально-духовне оздоровлення людини;

- національно-етнічне відродження в родині;

- демократизація родинного життя;

- виховання працьовитості;

- виховання характеру;

- «українська душа» і сімейне виховання.

 

5.Типологія студентів.

Психологічні особливості: пора активної самооцінки, важлива роль адаптації студентів до навчання у вищій школі, створення умов для навчання, культурного дозвілля, відпочинку, умов проживання (гуртожитки).

Типологія студентів за В. Т. Лісовським:

«гармонійний»,

«професіонал»,

«академік»,

«громадський активіст»,

«любитель мистецтв»,

«старанний»,

«середняк»,

«розчарований»,

«лідер»,

«творчий»,

«богемний».

 

Типологія студентів за В. С. Лозницею:

 

1. 2. 3. 4.

 

1.З гострим розумом

і посидючий (відмінник)

 

2. З гострим розумом, але

непосидючий (добре вчиться).

 

3. Тупий, але посидючий (вчиться задовільно).

 

4.Тупий і непосидючий (вчиться незадовільно).

 

 

Список рекомендованої літератури

1. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти в Україні. Історія. Теорія: Підруч­ник. – К.: Либідь, 1998. – 560 с.

2. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 576 с.

3. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005.– 486 с. – Тема 19, с. 442–468.

4. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – 2-ге вид. – К., 1999 р. – 350 с.

ЛЕКЦІЯ № 8

Тема: Навчання та виховання – шляхи розвитку особистості.

1. Історичні організаційні форми навчання та їх трансформації в сучасні вітчизняні.

2. Дидактика як наука.

3. Суть процесу навчання.

4. Суть процесу виховання. Психологічні особливості студентського віку.

5. Типологія студентів.

6. Діалектика становлення і розвиткустудентського колективу.

7. Суспільні інститути виховання.

8. Організація виховної роботи зі студентами (за навчальним посібником: Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005.– 486 с. – Тема 19, с. 442–468).

9. Концепція розвитку економічної освіти в незалежній Україні (самостійне опрацювання: за навчально-методичним посібником «Університетська освіта». – Львів: ЛІБС УБС НБУ, 2007. – С. 72–89).