Законодавство як ціноутворюючий фактор маркетингу

У всіх країнах з ринковою економікою існують ті чи інші ці­нові обмеження, тобто узаконені умови, згідно з якими розра­ховуються і регулюються ціни на товари чи послуги. Систему державного регулювання цін найменше розвинено в США, Кана­ді, Австралії, Данії, найбільше - в Австрії, Японії, Іспанії, Гре­ції. Державному регулюванню, як правило, підлягають ціни на товари першої необхідності із низькою ціновою еластичністю та на продукцію підприємств-монополістів. Основна мета цінового регулювання - захист споживачів та підтримання нормальних умов конкуренції.

Розрізняють макро- та мікрорівневе державне регулювання цін. Макрорівневе регулювання - це економічна та фінансова політика держави, спрямована на збільшення темпів економічно­го зростання, створення умов для стабільного розвитку економі­ки, державна політика оподаткування, яка забезпечує соціально справедливий розподіл національного доходу, політика в галузі торгівлі, інвестицій, курсу національної валюти, розрахунків та ін. Мікрорівневе регулювання цін полягає у створенні системи антитрестових законів, у підтримуванні державою окремих галу­зей, забезпеченні соціальних потреб, збереженні і примноженні природних ресурсів тощо.

Залежно від форм безпосереднього впливу держави регулю­вання цін буває прямим і непрямим.

Прямі форми державного регулювання:

- «заморожування» (блокування) - збереження існуючого рівня цін або заборона їх підвищення протягом певного часу;

- установлення урядом фіксованих цін або їх мінімального чи максимального рівня;

- установлення всіх економічних параметрів діяльності галу­зей - монополістів (обсягу інвестицій, тарифних ставок оплати праці, цін на продукцію тощо);

- установлення «цін втручання», тобто мінімальних закупіве­льних цін на сировину;

Непрямі форми державного регулювання:

- визначення загальних принципів формування цін;

-заборона різного роду домовленостей між фірмами щодо спільного формування цінової політики;

- вплив на рівень цін через монополію держави і державні підприємства;

-установлення антидемпінгового мита на імпортні товари;

- ратифікування цін, тобто обов'язкове інформування відпо­відних державних органів про наміри товаровиробника підвищи­ти ціни;

- установлення фіксованих норм прибутку чи рентабельності продукції;

- узгодження політики цін завдяки використанню «контрак­тів стабільності» (підприємство отримує право підвищувати ціни на одні товари, одночасно знижуючи ціни на інші), «програмних контрактів» (держава сприяє такій еволюції цін, які забезпечують підприємству досягнення конкурентоспроможності продукції на зовнішніх ринках).

Різновидом розрахунку цін на підставі узаконених умов є та­кож біржове ціноутворення, тобто фіксування цін угод купівлі-продажу на товарних біржах. Біржове ціноутворення може здійс­нюватись як за результатами біржового дня (кінцеве котируван­ня), так і в процесі торгів (проміжне котирування).

На біржах дореволюційної Росії та за часів непу ціни котиру­вання мали довідковий характер і були лише орієнтиром для уча­сників біржової торгівлі. Довідкова ціна, по суті, відбивала кон'юнктуру ринку на даний біржовий день щодо даного товару. її встановлювала спеціальна котирувальна комісія у складі майже 100 осіб - представників біржового комітету, продавців, покуп­ців, маклерів, службовців органів державного управління, незалежних експертів та інших осіб. За великої кількості угод довід­кова ціна визначалась як середня, за малої - з урахуванням усіх ціноутворювальних факторів (співвідношення попиту і пропону­вання, кількості учасників біржових торгів, умов поставок, транспортування, використання товарів тощо). Таке котирування повідомлялось до початку наступного біржового дня в спеціаль­них біржових бюлетенях.

На сучасних товарних біржах Заходу ціна на торгах відповідає справжній ситуації на ринку, оскільки наявна достатньо велика кількість угод купівлі-продажу, а отже, немає необхідності в спе­ціальній котирувальній комісії. Достатньо фіксувати фактичні ціни угод.

Основними видами котирування цін на сучасних біржах За­ходу є:

- відображення меж коливання цін за кожним товаром чи ко­нтрактом на нього;

- фіксування цін першої і останньої угоди біржового дня на даний товар;

- фіксування «переломів», тобто максимальних і мінімальних цін, які спостерігаються протягом біржового дня;

- комбіноване сполучення всіх названих видів котирування.