Принципи української пунктуації

Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та інтонаційному принципах.

Згідно з цими принципами і відбувається вживання розділових знаків:

 

 

розділові знаки уживані, тому що:	приклади
структурний
вони грунтовно обумовлені у даному реченні	Минають дні, минає літо, настала осінь (Т.Шевченко)
смисловий
згіно смислу даного речення	В мене рука бистра, В мене шабля гостра - Тобі допоможу! (П.Усенко)
інтонаційний
згідно інтонації	А ви, оті невідомі герої, де Ви?

Усі три принципи пунктуації - структурний, смисловий та інтонаційний - в українській мові діють одночасно, один якийсь принцип виділити можна тільки умовно.

ЗАГАЛЬНІ ПУНКТУАЦІЙНІ ПРАВИЛА

Загальні пунктуаційні правила - це правила системи вживання пунктограм.

Загальні пунктуаційні правила розповідають про те, як вживаються:

• крапка;
• кома;
• крапка з комою;
• двокрапка;
• три крапки;
• тире;
• дужки;
• лапки;
• знак питання;
• знак оклику;
• знак виноски.

ВИДІЛЕННЯ РЕЧЕННЯ НА ПИСЬМІ

Речення - це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлена як відносно закінчена цілість.

В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець - крапка, знак питання, знак оклику або три крапки.

У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка (Ольга посміхнулася.).

Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику: Фантазіє! Ти- сило чарівна! (Л.Українка).

У кінці питального речення ставиться знак питання (Сьогодні я такий щасливий!).

Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику (Наскільки ж тоді я був не правий?!).

Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу ("Охо-хо…"- зітхнув старий).

КРАПКА

Крапка вживається:

• у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення (Ніч. Спека.);
• у кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику або питання (Вирішить завдання. Зробіть коротенький аналіз речення.);
• у кінці графічно скороченого слова (напр.; і т.д.);
• для виділення приєднувальних конструкцій: Будуть козаки подорожні проїжджати, твій голос зачувати, до могили будуть завертати. Бандуро моя (М.Пригара);
• після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах:
  Василь. І довго це ти будеш чухатися?
  Конюх. Вибачте, пане. Винен.

КОМА

Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза, ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза.

Одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі). Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза.

Парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення).

Парні коми тому й називаються парними, що вживаються парами: одна ставиться перед відокремленою групою слів, друга- після неї (Спи, моя дитинко, спи).

Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся).

Виділена комами з обох частин частина речення промовляється трохи іншим тоном або трохи швидше, ніж все речення.

Кома в простому реченні

У простому реченні кома ставиться:

1. Між однорідними членами речення, не з’єднаними сполучниками: Це ж могло наступити нині, завтра, позавтра... (Кобилянська).

Примітка 1. Два або кілька прикметників-означень однорідні:

а) коли вони характеризують предмет в одному плані (при переліку різних особливостей або якостей предмета): Дивом див було, що те пискляве, рожеве, безпомічне — то і є людина (Гончар).

б) коли вони показують різні споріднені ознаки предмета (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо): Його очі замиготіли зимним, неприязним блиском.

в) коли друге й дальші означення підсилюють, уточнюють або пояснюють перше: Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч (І. Нечуй-Левицький).

Коли прикметники-означення характеризують предмет у різних планах, то такі прикметники неоднорідні й кома між ними не ставиться: В ранковому березневому затуманеному повітрі пахли вишневі садки (Б. Харчук).

Примітка 2. Не слід розглядати як однорідні й відокремлювати комами:

а) два однакові за формою дієслова, що означають дію та мету її: піду подивлюся; сядьмо поміркуймо тощо.

б) два однакові або близькі значенням слова, з яких друге вжите з запереченням не, якщо таке словосполучення становить зміст одне ціле (жду не діждуся; дивишся не надивишся; дишеш не надишешся; вовк не вовк і под.):

2. Між однорідними членами речення, з’єднаними двома або більше однаковими сполучниками: і…і (й...й), ні...ні (aнi...ані), то...то (не то...не то), чи...чи (чи то...чи то), або…або: Доля — наче примхлива дівчина: то пригріє, то знов остудить (В. Шевчук).

Примітка 1. Коли частина однорідних членів з’єднана бсзсполучниково, а частина — повторюваними сполучниками і (й), та (=і), кому ставиться між усіма однорідними членами, у тому числі й між першими двома (перед першим сполучником): Я пам’ятаю вчительку мою, просту, і скромну, і завжди спокійну ( Сосюра).

Примітка 2. Якщо однорідні члени речення зв’язані сполучниками і (й), та (= і) в пари, то перед сполучниками коми не ставляться, а пари відокремлюються комами: Життя — це ріка, в якій попутно й навально тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда і кривда (Федорів).

Примітка 3. Коли сполучники і (й), та (= і), або, чи не повторюються, кома перед ними не ставиться: Картина була надзвичайна, неначе сон чи казка (Довженко).

Примітка 4. Коли два слова, перед кожним з яких стоїть сполучник і або ні, становлять єдиний усталений вислів, то кома між ними не ставиться: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо тощо.

Кома не ставиться також між двома однорідними членами речення, що з’єднуються повторюваним сполучником і утворюють тісну змістову єдність (звичайно такі однорідні члени не мають при собі пояснювальних слів): А потім і щастя і горе обірвались так раптом (Леся Українка).

3. Між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками а, але, однак, проте, а проте, зате, та (= але), так, хоч (хоча): З виду дід був... столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний).

4. Перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення ще один елемент: Зазеленіли луги, ще й дібровонька (Пісня).

5. Перед другим з парних сполучників не тільки... а й (не тільки... але й, не тільки... а ще й, не тільки... але також і), як... так і, не так... як, хоч... але (та), не стільки... скільки, що вживаються при однорідних членах речення: Як би це добре було, коли б я не тільки спочив, а й вивіз собі матеріал для роботи (Коцюбинський).

6. Перед словами а саме, як-от, як та ін., що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнюючих слів: Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання й весілля.

7. При повторенні слова для означення великої кількості предметів, тривалості дії, для підкреслення згоди або заперечення тощо: Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю! (Костенко).

8. Для виділення звертань і зв’язаних з ними слів: Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! (Франко).

9. Після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова в реченні: О, як люблю я рідну землю... (Воронько).

Примітка 1. О, ой, коли вони інтонаційно тісно зв’язані з дальшим звертанням (тобто після них немає паузи), комою не відокремлюються: Ой волохи, волохи, вас осталося трохи (Шевченко).

Примітка 2. Після ну, ой, ах і т. ін., ужитих для підсилення, кома не ставиться: Ну що б, здавалося, слова...Слова та голос — більш нічого (Шевченко).

Примітка 3. Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Ой ти, дівчино, з горіха зерня (Франко).

10. Після стверджувальних слів так, еге, гаразд, (а)якже, авжеж та ін., заперечення ні, запитання що, а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами йде речення, яке розкриває їх конкретний зміст: Еге, я правду вам казав (Гребінка).

11. Для виділення вставних слів і вставних речень: А в хлібороба, звісна річ, роботи — як води, від снігу до снігу (Федорів).

Примітка 1. Вставними найчастіше бувають такі слова й словосполучення: бач, бачиш, бачте, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, проте й однак (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками), сказати б, справді, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.

Увага. Слід відрізняти вставні слова та словосполучення від подібних до них слів, які є членами речення й комами не виділяються:

У нижчеподаній статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови (М. Рильський).

Але: Концерт звичайно закінчується о 10 годині.

Примітка 2. Якщо сполучник а (рідше але) відноситься до вставного слова, він комою не виділяється — а власне, а втім тощо.

Примітка 3. Вставні слова не виділяються комами, якщо вони належать до відокремлених членів речення: Дмитро, очевидно поспішаючи, не поснідав.

Пор.: Дмитро, поспішаючи, очевидно, не поснідав.

Примітка 4. Не виділяються комами слова: адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, які не є вставними.

12. Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж і т. ін .: Це місто [Київ] прекрасне, як усмішка долі (Костенко).

Примітка 1. У сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником кома не ставиться: Дощ ллє як з відра.

Примітка 2. Іменна частина складеного присудка, приєднана з допомогою сполучників як, мов, ніби тощо, комою не відокремлюється: Руки зробилися як лід.

Примітка 3. Звороти, що вводяться в речення за допомогою сполучника як і мають значення «у ролі кого, чого», комою не виділяються: Сприймаємо вашу відповідь як згоду.

Примітка 4. Не ставиться кома перед як, ніж у виразах (не) більш як, (не) раніше ніж, (не) довше ніж і т. ін.: Сидів більш як півгодини.

13. Для виділення допустових речень: Коли під’їхали до собору одержувати комбікорм, то на дверях висів замок, хоч до кінця робочого дня було ще далеко (Гончар).

Примітка. Коли хоч (хоча) вжито не в допустовому реченні, а при окремому члені речення як частку, кома перед ним не ставиться: Дай мені хоч трохи води.

14. Для виділення прикладок як поширених, так і непоширених, особливо коли вони відносяться до власного імені або займенника: Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають! (Марко Вовчок).

15. Для виділення відокремлених прикладок, що починаються словами як, тобто (себто, цебто), або (= тобто) тощо: Орфографію, або правопис, повинен знати кожен.

Примітка. Прикладки зі сполучником як виділяються комами тільки тоді, коли вони виразно відокремлюються інтонаційно й мають додатковий смисловий відтінок причинності. В інших випадках коми не ставляться: Шевченко як поет відомий всьому світові.

16. Для виділення зворотів, що обмежують або уточнюють зміст усього речення й починаються словами крім (опріч), за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема й под., якщо вони виразно інтонаційно відокремлюються: На краю села, замість похилої хатини, стояв великий будинок.

17. Для виділення відокремлених означень, виражених:

а) дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі пояснювальні слова й стоять після означуваного іменника: Вмирав поет, залюблений у світ, вмирав поет, задивлений у море (Осадчук).

б) дієприкметниками та прикметниками, що не мають пояснювальних слів і стоять після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли перед іменником є вже означення: Слався, мій народе, мій гордий, чесний, добрий, молодий (Вінграновський).

в) дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), поставленими перед іменником, якщо вони, виступаючи в ролі означення до іменника, мають ще обставинний відтінок («будучи», «бувши»...) або відділені від іменника іншими членами речення: Дезорганізований раптовістю нічної атаки, ворог не встиг учинити скільки-небудь сильного опору (Гончар).

г) дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), що стосуються особових займенників: Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися (Котляревський).

д) іменниками в непрямих відмінках (з прийменниками або без них), щоб надати їм більшої ваги порівняно з іншими членами речення: До неї наближалась мати... Іллевського, невисока, досить повна жінка, з кошиком у руці (Гончар).

Примітка. Не виділяються й не відокремлюються комами означення з пояснювальними словами або без них, коли вони за змістом невіддільні від слів, яких стосуються: Минаючи убогі села понаддніпрянські невеселі, я думав... (Т. Шевченко).

18. Для виділення відокремлених уточнювальних обставин місця, часу тощо: Внизу, в гущавині, було тихо, свіжо (О. Гончар).

19. Для виділення відокремлених обставин, виражених дієприслівниковими зворотами: Почали люди серпи гострити, лаштуючись до жнив (Коцюбинський).

 

Примітка. Дієприслівниковий зворот, який стоїть після сполучників і, та, а, що з’єднують однорідні присудки, виділяється комами з обох боків: Прислухались і, не вірячи самі собі, одхиляли сінешні двері (Коцюбинський).

20. Для виділення відокремлених обставин, виражених одиничними дієприслівниками, коли вони означають час, причину, умову дії: Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний).

Примітка. Одиничні дієприслівники, що стоять безпосередньо при присудку й мають значення прислівника, комами не відокремлюються: Вона сиділа замислившись (Яновський).

Кома в складному реченні

У складному реченні кома ставиться:

1. Для відокремлення речень, що входять до безсполучникового складного речення: В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку

2. Для відокремлення речень, що входять до складносурядного речення: Один кривавим потом умивається, та робить, та дбає, а другий, ледащо, лінується... або ще п’є... (Грінченко).

Примітка 1. Іноді перед сполучниками сурядності і, та, а, але, однак і под. замість коми ставиться крапка, щоб надати більшої самостійності реченням, які могли б бути складовими частинами простого або складносурядного речення: А от нема. І струни його стихли (Костенко).

Примітка 2. Якщо у складному реченні зі сполучниками і (й), та (= і) є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення, то кома перед цими сполучниками не ставиться: На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Смілянський).

3. Для відокремлення речень, що входять до складного речення з безсполучниковим і сурядним зв’язком: Синіють води, зеленіє яр, і стеляться сліпучі краєвиди (Зеров).

4. Для відокремлення речень, що об’єднуються в одне складне речення за допомогою повторюваних сполучників і...і, ні...ні, або…або, то...то, чи...чи тощо: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка).

5. Для відокремлення в складнопідрядному реченні підрядних речень, уведених сполучниками або сполучними словами, від головних і від інших підрядних: Ось чутно, як несе вітер якусь новину з далекого лісу, що синіє за горбочком (Коцюбинський).

Примітка 1. Кома не ставиться перед як у виразах як слід, як треба, як годиться й под., коли нема ясно визначеного підрядного речення: Роби як слід, то й добре буде.

Примітка 2. Комою не відокремлюються одиничні відносні займенники та прислівники, що є, власне, інверсованою частиною непрямого питання: Бачив хлопця й не сказав якого.

Примітка 3. При складених сполучниках і сполучних словах тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, після того як, внаслідок того що, замість того щоб кома ставиться один раз: або перед усім складеним словосполученням, або перед сполучником що, щоб, як – залежно від змісту та інтонації: Надворі стало темно через те, що небо заволокло чорною хмарою.

Примітка 4. Кома ставиться перед як у зворотах не хто інший, як...; не що інше, як...: Те, що її зацікавило, було не що інше, як троє осідланих коней під ґанком вілли (Коцюбинський).

Примітка 5. Коли перед підрядним реченням стоять частки не, і, то підрядне речення не відділяється від головного комою: Мене цікавить не як це сталося, а які можливі наслідки цього факту. (Пор.: Мене цікавить не те, як це сталося...).

Примітка 6. При збігу сполучників перед другим кома не ставиться тоді, коли в наступному реченні наявні співвідносні слова то, так: І якщо пісня вийде в люди, то пломінь серця не згашу (А. Малишко).

 

КРАПКА З КОМОЮ

Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов'язані з інтонацією.

Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки. На місці крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

Крапка з комою ставиться:

1. Між поширеними однорідними членами речення, особливо якщо в середині хоч би одного з них є коми: Привіт тобі, зелена Буковино, твоїм хорошим горам і гаям; твоїм одважним, дорогим синам! (В. Самійленко).

2. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення, коли вони поширені або в середині їх уже є розділові знаки: Було, мабуть, гарно: вночі випав сніг, і сліпучо-біла вулиця леліла сріблом; крізь просвічені скісним заполудневим сонцем шибки вікон зеленіло... ялинкове гілля; з крутосхилу Ботанічної злітали верхи на ґринджолятах хлопчаки (Дрозд).

3. Між реченнями — частинами складносурядного речення, зв’язаними сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки (рідше – сполучниками і, та), якщо ці речення мають значний обсяг або в середині їх є коми: Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання (Леся Українка).

4. Між поширеними однорідними підрядними реченнями, підпорядкованими одному й тому ж головному реченню, особливо коли в середині таких підрядних уже є розділові знаки: Доводилося вам їздити пізньої весни чи раннього літа по Україні? Міряли ви її безмірні шляхи зелених та рівних степів, де ніщо не забороняє вашим очам виміряти їх і вздовж, і вшир, і впоперек; де одні тільки високі могили нагадують вам про давнє життя людське...; де синє небо, побратавшись з веселою землею, розгортає над нею своє блакитне, безмірно високе, бездонно-глибоке шатро..? (Панас Мирний).

5. Між групами незалежних речень, коли необхідно вказати межі між ними на відміну від розмежування окремих речень: Щойно полуниця відходить, а вже буріють вишні-петринівочки, шовковиця сиплеться, а там зажовтіють абрикоси; буває, так наспіє полуниці, що жінкам невправка з нею, тоді оголошується загальна мобілізація, вже й металурги лазять поруч з дітьми по садках... (О. Гончар).

Примітка. Крапка з комою ставиться також у кінці досить великих рубрик переліку.

 

ДВОКРАПКА

Двокрапка вживається:

1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік, то перед першим однорідним членом або словом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка: Заснув, знечувся й коли, і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні (Симоненко).

Примітка. Двокрапка ставиться перед однорідними членами речення й тоді, коли нема узагальнюючого слова, якщо тільки перед переліком робиться попереджувальна пауза, а однорідні члени речення читаються з перелічувальною інтонацією.

2. Двокрапка ставиться між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого речення в цілому або одного з її членів, а також указує на причину того, про що йдеться в першому реченні: Якби його так намалювати, — сказали б: то не чоловік сидить, то — сам сум! (Панас Мирний).

3. При прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують (Петро нарешті вимовив: "Я впевнений, що це правда").

Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.

 

ТРИ КРАПКИ

Три крапки вживаються:

• коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена (І так було з ним завжди… Він працював, працював, а нагороду за його працю одержували інші…)
• для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень (Василь… Але ж ми… Але ж я… Що ж нам робити?..)
• на місці розмовних пауз (Людей треба любити… прощати… Ось що головне…)
• коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю (Вони зустрілися… Він і вона…);
• при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин ("…а по-друге,- закінчила Лариса- хочу випустити новий альбом").

ТИРЕ

Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна.

Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій.

Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується (Адже ми всі - люди!).

Парні тире виділяють з обох боків частини речення. Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном (І враз - заглушаючи всю метушню і гвалт - по квартирі розляглися широкі і повнозвучні акорди рояля (Ю.Смолич).

Тире вживається:

1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок буває як непоширеним, так і поширеним: Бук — дерево. Три та сім — десять. Мистецтво — найкращий педагог (Гончар).

Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку з заперечною часткою не, тире звичайно не ставлять: Серце не камінь.

2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом: Життя прожити – не поле перейти (Прислів’я)

3. Перед це (це є), оце, то, ось (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета: Жити мені без праці — значить не жити (Павличко).

Примітка. Тире ставиться й перед єднальним сполучником (або зрідка після нього) між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим: Повечеряємо – і за роботу (Тютюнник).

Або — після сполучника: Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (Довженко).

4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка: Без витоку нема ріки, як без коріння — крони (Осадчук).

5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення: День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне (Леся Українка).

6. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і не закінчує речення: Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький — багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу.

7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити а саме: У своїм невеличкім гурточку він [Гуща] завів новину — гуртову працю (Коцюбинський).

Примітка. Якщо прикладка є власним іменем, то вона частіше відокремлюється комами: Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр, Тимко (Копиленко).

8. Між частинами заперечного порівняння: То нечорні хмари небо вкрили, - то ворог не дрімає...

9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речення, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого: Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

10. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає час або умову, а друга – наслідок: Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (Коцюбинський).

11. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється: Ще сонячні промені сплять —досвітні огні вже горять! (Леся Українка).

12. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон: Фізичний закон Бойля — Маріотта.

13. Між двома словами на позначення просторових, часових або кількісних меж (замість словосполучень із прийменниками від... до): Навчання на курсах триватиме протягом січня — квітня.

14. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення:... Топольський — молодий чоловік, але — на думку пана посла — надзвичайно талановитий і солідний (Маковей).

Примітка 1. Коли після тире стоять слова, що повинні бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то перша кома опускається: Не знать звідки взялись [орендарі], наїхали й позбирали панські землі під оренду — звісно, за ту ціну, яку самі призначили ( Панас Мирний).

15. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюється для того, щоб зв’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше підрядне, яке підсилює, доповнює або розвиває головне): Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, — на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (М. Рильський).

16. Взагалі для означення спеціально підкреслюваної паузи різного змістового й стилістичного характеру: Увечері кличуть: «Іди до панночки — розбирати» (Марко Вовчок).

17. Між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу: за цей період ми планували зібрати 15-20 тон яблук;

18. При прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака; напр.: Він подумав, подумав, вимовив: - Ну що, хлопці? Зробимо?- і посміхнувся.

19.Перед кожною реплікою в діалозі; напр.:

Вчителька довго дивилася на Дмитра, спитала:
- І де все це ти вичитав?
- Як це вичитав?- обурився Дмитро
- Це я все сам придумав!- гордо відповів він.
Вчителька помовчала, потім вимовила:
- І що ж це в тебе за голова така?

ДУЖКИ

У дужки беруться:

1. Підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів тощо: Мова і час (Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови).

2. Вставні слова та вставні речення, подані як додаткові уваги до тексту: Україно моя! (А на серці тривога). Я не можу про тебе забути ніде (Вс. Швець).

3. Ремарки в драматичних творах при прямій мові дійових осіб: Ольга (голубить його голову). Ну, годі-бо, заспокойся, бідний... (Кочерга).

4. Фрази, що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи: (Оплески). (Сміх). (Рух у залі).

5. Прізвище автора, що стоїть після цитати, наведеної з його.

6. Одна дужка ставиться після цифри або букви, якою позначаються перераховувані рубрики в тексті, напр., комп'ютер складається з: а) системного блока; б) монітора; 3) клаві-атури);

Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном.

ЛАПКИ

Лапки вживаються:

• при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви): Арістотель не приймав учення Платона про ідеї. "Платон мені друг, але істина - ще більший мій друг" - відомий його афоризм;
• при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви): Борис Буряк пише, що "в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор"
• для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін. (СП "Зоря", журнал "Ровесник");
• для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією): О, мій "великий"…- з неприховуваною іронією прошепотіла Олена, притуляючись до Анатолія.

У лапки не беруться:

• Цитата, що є епіграфом.

· Власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний університет.

· Власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв і т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Азовсталь.

· Назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство; агентство Пренса Латіна.

· Назви шахт, марок машин, літаків і т ін., позначені номером або складені з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334.

· Назви марок машин, виробів, які стали загальновживаними: форд, макінтош, наган і т. ін.

· Назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія.

Приміика. У спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно з великої літери: яблуня Білий налив, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо.

· Назви книжок у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, які наводяться після прізвища автора: Гончар О. Собор. — К.: Дніпро, 1988.

 

ЗНАК ОКЛИКУ

Знак оклику вживається:

• у кінці спонукального речення, якщо, крім спонукання, в реченні виражається емоційний стан того, хто говорить ("А ну, відчиняй!"- вигукнув хтось за дверима);
• після звертання при емоційному його виділенні (- Хлопці! - покликав Олег Васильович - Швидко біжить до мене!);
• у кінці розповідного речення, у якому виражається емоційний стан автора (Боже! Що ж ви наробили!).

ЗНАК ПИТАННЯ

Знак питання вживається:

• у кінці питального речення: Звідки ж ми такі?;
• у діалогах:

Микола. Слухайте, і чого ви оце все питаннями на питання відповідаєте?
Михайло. А ви як думаєте?

ЗНАК ВИНОСКИ

Знак виноски вживається у документах для оформлення різноманітних уточнюючих відомостей та посилань.

Виноска складається з двох пов'язаних частин: знака виноски та текста виноски:

Один документ може містити у собі як звичайні, так і кінцеві виноски: