Приголосні у кінці префіксів 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Приголосні у кінці префіксів



Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швідкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються: безпека [беспека], зсунути [ссунути], розчин [рошчин].

У кінці префіксів роз-, без, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: безхмарний [бесхмарний], розчистити [рошчистити], розжарити [рожжарити], розписка [росписка].

Так само в кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: одкинути, надколоти, відпустити, підпис.

Виняток становить префікс з-, який пишеться перед більшістю приголосних, незалежно від вимови: зсунути [ссунути], зшити [шшити], зжати [жжати].

Але перед к, ф, п, т, ф префікс з- змінюється на с-: спідлоба, сформувати, схил, скинути, стерти.

Правопис приголосних в словах іншомовного походження

G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, Магомет.

В окремих словах англійського походження h передається літерою х: хобі, хокей, хол; Хемінгуей та ін.

 

Чергування приголосних

Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з'являється інший, тобто відбувається чергування звуків.

Найпоширеніші такі чергування приголосних:

приголосні приклади
[к] - [ц] - [ч] рука- руці- рученька
[г] - [з] - [ж] нога- нозі- ніженька
[х] - [с] - [ш] вухо- у вусі- вушенько

У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:

приголосні приклади
[т] - [ч] летіти- лечу
[д] - [дж] сидіти- сиджу

По іншому ці приголосні не чергуються: не може, напр., звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т.д.

Проте в деяких словах як виняток ця закономірність порушується- в них замість чн вимовляється і пишеться шн: мірошник, сердешний, рушниця, рушник, двурушник, торішній, хоч ці слова походять відповідно від слів мірка, серце, рука, торік.

Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ(ий), -ств(о)

Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) приголосні на стику твірної основи і суфікса можуть зазнавати різних змін.

Два приголосних звука зливаються в один:

злиття звуків приклади
г, з, ж: + ськ(ий)  зьк(ий) + ств(о)  зтв(о) Кавказ- кавказський, Запоріжжя- запорізький, боягуз- боягузтво
к, ц, ч: + ськ(ий)  цьк(ий) + ств(о)  цтв(о) Вінниця- вінницький, козак- козацтво, молодець- молодецтво
х. с, ш: + ськ(ий)  ськ(ий) + ств(о)  ств(о) Черкаси- черкаський, чех- чеський, птах- птаство

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ (ий), утворені від слів іншомовного походження: чикагський, цюріхський, бакський, казахський, тюркський.

Я кщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ (ий) -к- випадає: Чукотка- чукотський, П'ятихатки- п'ятихатський.

Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:

  приклади
на стику твірної основи і суфікса чується [дз], [ц] люд+ський [л'удз'кий], люд+ство [л'удзтво]; брат+ський [брац'кий], брат+ство [брацтво]
кінцеві звуки твірної основи [т] і [ст] при збігу приголосних не вимовляються студент+ський [студен'с'кий], студент+ство [студенство].  

Але на письмі ці зміни не позначаються- такі слова пишуться за морфологічним принципом: людський, людство, братський, братство, студентський, студентство.

Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом.

Звуки н, л, д, дз, з, т, ц, с перед суфіксом -ськ (ий) вимовляються м'яко: кінський [к'ін'с'кий], ковальський [ковал'с'кий], панський [пан'с'кий], волинський [волин'с'кий].

М'який знак перед -ськ (ий) ставиться лише після л, після інших букв перед - ськ (ий) м'який знак не ставиться: ковальський [ковал+ський ], але: кінський [кін+ський].

Чергування у —в

1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в - у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

a) між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел.

б) на початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами.

в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (п риказка ); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.

2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні.

б) на початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції.

в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (Гордієнко).

3. У – В не чергуються:

а) у словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступудача, уклад, управа, уступ — з іншими значеннями); взаємини, влада, власний, властивість, вплив і т. ін.; увага, ударник, узбережжя, указ, умова, усталення, установа, уява, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний та ін.

 

б) у власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум, утопія та ін.

Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Україна іноді вживається Вкраїна.

Чергування і— й

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник).

б) на початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).

2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький).

б) після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).

Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: імення — ймення, імовірний — ймовірний, іти — йти, ітися — йтися (ідеться — йдеться).

3. Чергування і — й не буває:

а) при зіставленні понять: Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир.

б) перед словом, що починається на й, е, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула.

в) після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).

Чергування з — із – зі(зо)

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.

1. З уживається:

а) перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов).

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).

 

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); I місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах).

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко).

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 382; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.222.152 (0.025 с.)