Основні норми української літературної вимови

ОРФОЕПІЯ

Орфоепія — це система правил літературної вимови. Орфоепія українського літературного мовлення склалася історично відповідно до традиції та звуко­вих законів. У її основі лежить вимова більшості звуків і зву­косполучень, властива середньонаддніпрянським говорам. Вод­ночас вона ввібрала в себе й деякі особливості вимови інших діалектів української мови.

У поняття літературної вимови входять правила вимовлян­ня голосних та приголосних у різних позиціях, сполучень звуків у мовленнєвому потоці, а також наголошування слів та інтонування речень.

Нормативна вимова має велике суспільне значення: вона, забезпечуючи адекватне сприйняття сказаного, полегшує про­цес спілкування, порозуміння між людьми й сприяє невпин­ному поступовому вдосконаленню літературної мови.

Орфоепічні норми виявляються в додержанні правильного вживання звуків мови, зокрема в урахуванні правил чергування голосних і приголосних, подовження, уподібнення тощо.

 

Основні норми української літературної вимови

Правила вимови	Приклади
Вимова голосних звуків
Усі голосні в наголошеній позиції, а також [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються чітко	вечір [веч'ір]
Звуки [е] та [и] в ненаголошеній позиції вимовля­ються відповідно як [е^и], [и^е] Звук [о] перед складом з наголошеним [у] в основі слова наближається до [у]: [о^у]	весна [ве^исна] зима [зи^ема] зозуля [зо^узул/а]
Вимова приголосних звуків
Приголосні перед голосними і в кінці слова вимовляються чітко	дуб [дуб]
Глухіперед дзвінкими вимовляються як парні їм дзвінкі	боротьба [бород/ба]
Дзвінкіперед глухими переважно не оглушуються. Оглушується перед глухими лише [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дігтяр, а також префікс з-	казка [казка] легко [лехко] зсунув [с:унув]
У префіксах роз-, без- дзвінкий [з] перед наступ­ним глухим вимовляється дзвінко (у повільному темпі мовлення) або глухо (у швидкому темпі)	розписав [розпи^есав] і [роспи^есав]
Тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [дз], [л], [н]перед м'якими уподібнюються до парних м'яких; приголосні [з], [с], [ц], [дз] уподібнюються до парних м'яких ще й перед напівпом'якшеними	пісня [п'іс/н/а]   світло [с/в'ітло]
Звуки [з], [ц], [с]перед шиплячими [ж], [ч], [ш]вимовляються відповідно як [ж], [ч], [ш]	принісши [при^ен/іш:и^е]
Шиплячі [ж], [ч], [ш]перед [з/], [ц/], [с/]вимовляються відповідно як [з/], [ц/], [с/]	книжці [книз/ц/і]
Звуки [дж], [дз], [дз/]вимовляються злито	ходжу [ходжу]
Буквосполучення -ться, -шся у дієсловах вимовляються відповідно як [ц/:а], [с/:а]

Увага! Напівпом’якшені приголосні є різновидами твердих звуків, а от м’які і тверді приголосні – це різні звуки. Тому не можна казати, що слова син і сіль починаються одним звуком, адже в першому слові маємо звук [с], а в другому – [с / ].

Наголос

Наголосом називають посилення голосу на одному із складів.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним, а всі інші звуки та склади – ненаголошеними.

Наголос в українській мові виконує подвійну функцію:

1) він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазн а чений з одним наго­лосом сприймається як одне слово, а комплекс в и ще зазн а че­ний, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: давнооч і куваний, нижчезг а даний, передб а чити і давн о оч і куваний, н и жче зг а даний, пер е д б а чити.

2) наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані пара­ми слова в и года (користь) і виг о да (зручність), з а хват (захоп­лення) і захв а т (пристрій, ширина робочого ходу), л і карський (від лікар) і лік а рський (від ліки), пох і дний (від похід) і похідн и й (який походить від чогось) — різні, на що й вказує наголос.

 

Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересу­ватися: голов а — голов и — г о лови — гол і в, каз а ти — к а жеш — каж у. Нерухомий – той, що за цих самих умов не змінюється: ґ а ва – ґ а ву – ґ а ви – ґ а вам; зн а ю – зн а єш – зн а ють – зн а й.

 

Наголос може виконувати й смислорозрізнювальну функцію, порівняйте:

а тлас (збірник мап) – атл а с (тканина)

від о мість (повідомлення, знання, дані) – в і домість (документ)

в и ходити (доглядати) – вих о дити (звідки-небудь)

в о дяний (багатий на воду) – водян и й (пов’язаний із водою)

дор о га (ім.) – дорог а (прикм.)

дос и пати (від сипати) – досип а ти (від спати)

Попасти під зам о к у з а мок до страхітливої потворами я не боявся (Д.Павличко).

Слов а – полова, але вогонь в одежі сл о ва (І.Франко).

У вас прав а, ми ж охоронці пр а ва (Л.Костенко).

Система наголошування в українській мові досить склад­на. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників.

 

Отже, хоч наголос і вільний, та норми його сталі:

1) особові форми дієслів теперішнього часу однини і множини часто мають наголос на кінцевому складі: б’є мо, почне мо, ка жу, не су, несе мо, стає мо, захисти мо, але пи шемо, на ді шлемо, за йдемо, пла тимо;

2) потрібно запам’ятати наголошення особових форм дієслова бути: бу ду, бу дуть, бу деш, бу демо, але бу ла, бу ло, бу ли;

3) іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомогою префіксів, зберігають наголос на префіксі: за гадка, роз в’язка, роз мір, роз гляд, по шук, за дум, пе ре вертень, але роз гром, зач ин, об ман, роз кол;

4) віддієслівні іменники на -ання наголошуємо як і дієслова, від яких вони утворені: зі бра ння, бо зі бра ти, чи та ння, бо чи та ти, пи са ння, бо пи са ти, повс та ння, бо повс та ти, але ви раження, зобо в’я зання. У двоскладових іменниках на -ання наголошуємо останній склад: зван ня, знан ня, пран ня. Пам’ятаймо про смислорозрізнювальну функцію наголосу, не варто плутати слова: ви да ння (про літературу) – видан ня (процес), об лад нання (устаткування) – облад нан ня (процес);

5) наголос багатьох іменників жіночого роду із суфіксом -к (а) у множині переходить на закінчення: вка зів ка – вказів ки, у чи телька – учитель ки, гол ка – гол ки, ла стівка – ластів ки, але су сід ка – су сід ки, ро дичка – ро дички, вер хів ка – вер хів ки;

6) у багатьох двоскладових та трискладових прикметниках наголос на останньому складі: труд ний, сип кий, скуч ний, тексто вий, вало вий, клопіт­ ний, перехід ний, але шов ко вий, тиг ровий. У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос падає на перший склад: труд но, сип ко, скуч но;

7) числівник один (одна, одне) у формах непрямих відмінків має наголос на останньому складі: одно го, одно му. Наголос змінюється, коли з’являється прийменник: на од но му, один в од ного. Аналогічно із вказівними та присвійними займенниками: цьо го, то го, мо го, але до цьо го, від то го, за мо го;

8) у словах іншомовного походження наголос падає:

· на останній склад (- метр) у назвах мір: деци метр, кіло метр, санти метр;

· на передостанній склад у назвах вимірювальних приладів: ба ро метр, ма но метр, спі до метр, дина мо метр, але вольт метр, ампер метр;

· з формою на -лог на останній склад: діа лог, ката лог, полі лог;

· з формою на -кратія: авто кра тія, бюро кра тія, аристо кра тія;

· з формою на -ист, -іст (-їст) на останньому складі: візаж ист, альтру їст, автомобіл іст;

9) найбільше порушень щодо наголошування відбувається у словах, що під впливом російського наголосу звучать не за українською літературною нормою: дро ва, ку рятина, жи во пис, о лень, ре шето, спи на, сер дити, з ле гка, но вий, тов стий, фар тух, фе но мен, черго вий, оп то вий, квар тал, пі на (не слід вимовляти дро ва, ку ря тина, жи вопис, о лень, реше то, спи на, сер ди ти, злег ка, но вий, товс тий, фар тух, фено мен, чер го вий, оп товий, квар тал, пі на);

10) пам’ятаймо про значну кількість слів із подвійним наголосом: а по строф – апост роф, ви нагорода – винаго ро да, за че рствілий – зачерст ві лий, причому наголос може мати ще й словорозрізнювальну функцію: ви года (прибуток) – ви го да (комфорт), шко да (даремно) – шко да (втрата), ат ласний (пов’язаний із картами) – ат лас ний (– із тканиною), по ра (щілина) – по ра (час);

11) треба запам'ятати наголос у таких словах:

ар а хіс; б ю летень (множина: бюлет е ні), бас о вий, болот и стий, бор о давка;

в и падок, вас и льки, вв о дити, верет е но, визв о льний, вим о ва, вим о га, вир а зний, в и соко, в и трати; відст о яти, вісімдес я т, вітч и м, внест и, в’язк и й, в і рші; горош и на, грабл і, г о стрений;

джмел е вий, д и хання, доп і зна, дос и діти, докум е нт, д о нька, дочк а, дочч и н, д о щечка, др о ва;

жад а ний, жив о пис, жал и ти;

завд а ння, з а гадка, з а суха, з а гол о вок, з а лоза, з а стібка, з а чіска, зд а лека, запит а ння, зав о дити; зл е гка, знач у щий, зобраз и ти, зокрем а; і грашка, і кло, ім’ я;

катал о г, кілом е тр, кварт а л, кор и сний, котр и й, кропив а, к и дати, к и шка, клопітн и й, к о лія; кор о мисло, к о сий, кр е мінь, кр о їти, к у піль, к у рятина, кух о нний, кулін а рія, компром і с;

ласк а вий, легк и й, л е гко, липк и й, літ о пис, л у щення;

медикам е нт, метал у ргія, монол о г, маршов и й, мил е нький, мозол и стий, м о зочок, м у штра;

н а спіх, н а скок, нен а видіти, нен а висть, нов и й, наст о яти, низин а, н і здря;

о бстріл, осок а, от а ман, оч и сний, о троцтво, обіц я нка, обр у ч, один а дцять, озн а ка;

пар а ліч, пер е кис, перес и діти, перехідн и й, підд а ний, пісн и й, пітн и й, п о друга, п о каз, пол е жати; пом о вчати, попільн и ця, посер е дині, пос и діти, пост о яти, п о темки, пр и чіп, пр и язнь, пр и ятель; пр о стір, п у рхати, п’ян и ця, парт е р, предм е т, псевдон і м;

р е мінь, р е шет о, різн о вид, рук о пис, реєстр о вий, риб и на, р о змах, р о злад, р о зпад, р о зпірка; р о зстріл, русл о;

с е рдити, сер е дина, с и нява, ск а терка, скучн и й, сл и на, солом и на, сорок о вий, сп и на, спуст о шити; стічн и й, ст о ляр, симетр і я, ст а туя;

т и гровий, тісн и й, т о впитися, товст и й, тонк и й, трудн и й, тяжк и й;

ур о дженець, укра ї нський, уроч и стий, ус и діти, умилост и вити, умиротв о рений;

фарт у х, фокусув а ння, фен о мен; хв а лений, хватк и й, хль о скати, худ е нький; цем е нт, ц и ган;

чадн и й, черп а ти, черств и й, чист е нький, чітк и й, чутк и й;

ш и роко, шовк о вий, штрик а ти, ш у каний;

щ и голь, щ и пці; юрод и вий, юш и ти; яблун е вий, ясен о вий, яйц е вий

 

Наголос буває:

§ словесний (у словах) – виділення одного зі складів слова за допомогою посилення голосу;

§ логічний (у реченні) – виділення посиленням голосу в реченні найважливішого за змістом слова;

§ емфатичний (виразовий) – характеризує не смислове, а емоційне значення слова (наголос емоції).

ОРФОГРАФІЯ

Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі усного мовлення в писемній або друкованій формі.

Основні поняття орфографії:

§ Орфограма – це правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати з кількох можливих варіантів.

Види орфограм:

1) буквені:

- ненаголошені [ е ], [ и] в корені слова: в е сна, ж и ття - велика чи мала буква: З емля (планета), з емля (ґрунт) - написання сумнівного приголосного: ле г кий (бо ле г енький) - подовження та подвоєння приголосних: навча нн я, во зз ’єднання, лимо нн ий

- наявність чи відсутність літери: сторі чч я – сторі ч, баский – бас к ський, бі л ь – бі лл ю

2) небуквені: - дефіс: по-київськи, з-поміж, темно-зелений, віч-на-віч, пів-України - апостроф: м’ята, роз’їзд, пів’яблука, сузір’я - перенос слова: хо- дж у, три- с та, мі- с то; - пропуск між словами (роздільне написання): будь ласка, все одно, поки що, на жаль, ні в кого, рік у рік; - написання разом: улітку, попід, деякий, піввікна.

 

§ Орфографічне правило – це коротка й чітка рекомендація для певного написання як зразкового. Н-д, правильне вживання великої букви; правила написання слів разом, окремо, через дефіс; правила вживання апострофа, м’якого знака тощо.

Принцип – це те, що лежить в основі правопису. Розрізняють фонетичний, історичний (традиційний), морфологічний, смисловий (диференційний) принципи правопису.

 

 

Уживання апострофа

 

Апостроф – надрядковий графічний знак, що не позначає жодного звука, а уживається в українському письмі для передачі роздільної вимови твердих приголосних перед наступними йотованими голосними я, ю, є, ї, що позначають два звуки [йа],[йу],[йе],[йі].

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

1. В українських словах:

а) після б, п, в, м, ф (м а вп а Б у ф), якщо перед ними немає інших букв на позначення приголосних (крім р), які нале­жали б до кореня: голуб'я, п'ють, на верхів'ї, сім'єю

 

б) після р у кінці складу: довір'я, сузір'я, бур'ян

 

в) після б, п, в, м, ф, р, к у власних назвах: Аляб'єв, Куп'янськ, В'яземський, В'ячеслав, Пом'яловський, Прокоф'єв, Захар'їн, Лук'ян

г) після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються буквами на позначення приголос­них: під'їхати, роз'яснення, з'юрмитися, дит'ясла, пів'яблука, але пів-Європи (власна назва);

 

2. В іншомовних словах:

а)після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р у кінці складу: об'єкт, інтерв'ю, прем'єра, верф'ю, к'янті, Х'юстон, Руж'є, ек­стер'єр

 

б)після префіксів, які закінчуються буквами на позначення приголосних: ад'юнктура, ін'єкція, кон'юнктивіт, кон'юнктура

Апостроф не ставиться:

1. Перед я, ю, є в українських та іншомовних словах:

а) після б, п, в, м, ф (м а вп а Б у ф), коли перед ними стоять інші букви на позначення приголосних (крім р), які належать до кореня: мавпячий, морквяний, духмяний, тьмяний, але торф'яний, верб'я, черв'як, арф'яр

 

б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р на початку складу, якщо я, ю,є позначають м'якість попередніх приголосних: бязь, рядок, крючок, гарячий, дебют, пюре, гравюра, Мюнхен, фюзеляж, Гюґо, манікюр, кювет, брязкіт, рюмсати, Мюллер, Рєпін

2. Перед йо: Соловйов, серйозний, курйозний

 

 

Порівняйте!

В’ячеслав зв’язковий торф’яний пів’ями бур’ян сузір’я солов’ї інтерв’ю

Святослав святковий духмяний пів-Ялти буряк серйозний Соловйов гравюра

 

Уживання м’якого знака

М’який знак (знак м’якшення) Ь – єдина буква в українському алфавіті, яка самостійно не позначає звука, а лише передає м’якість попереднього приголосного.

М’який знак пишеться в українських словах:

1. Після букв на позначення м’яких [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], («Д е т и з ’ї с и ц і л и н и»), що закінчують склад: заздалегідь, нежить, мазь, просьба, ґедзь, місяць, сіль, промінь.

2. Після букв на позначення м’яких приголосних перед о в середині складу: третьокласниця, учотирьох, льох.

3. У суфіксах -зьк-, -цьк- -ськ-, -зькість-, -ськість-, -иськ-: запорізький, козацький, по-українському, людськість, низько, прізвисько, військо, але баский, боязкий, різкий, в’яз­кий, дерзкий, ковзкий, плоский (зк, ск не суфікси).

4. У суфіксах -еньк-, -оньк-_, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: синенький, дівчинонька, малесенький, білісінький, малюсінький.

5. Після л перед буквами на позначення приголосних: більший, пральня, учительство.

6. У сполученнях -льц-, -льч-, -ньц-, -ньк-, -сьч-, уторених від -льк, -ньк, -ськ-: ляльці, ляльчин (лялька); доньці, доньчин (донька); Онисьці (Ониська).

7. У 3-й особі однини і множини дійсного та у 2-й особі множини наказового способів дієслів: роблять, робіть, дивиться, дивляться, дивіться.

 

М’який знак пишеться в іншомовних словах:

1. Після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, якими позначаються два звуки: мільярд, Ньютон, гондольєр, але малярія, ревю, нюанс (я, ю позначають звуки [а], [у], і пом’якшення попередніх приголосних).

2. Після л, н перед йо: медальйон, сеньйорита.

3. Відповідно до вимови після л перед буквами на позна­чення приголосних, а також у кінці слова: альтер­натива, катапульта, але алгоритм, катафалк.

М’який знак не пишеться:

1. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, щ, г, к, х: пух, дріб, степ, кров, сім, верф, ріжте, піч, робиш,дощ, нігті.

2. Після н перед щ, ч, ш і суфіксами -ств-, -ськ-: інжир, конче (потрібно), інший, панщина, громадянство, просвітянський, але няньчин (бо няньчити), доньчин (бо донька), бреньчати (бо бренькіт).

3. Після р у кінці складу: перевірте, Харків, гіркий, воротар, Кобзар, але М. Горький;

4. Після букв, що позначають м’якіприголосні, крім л, якщо за ними йдуть інші букви на позначення м’яких приголосних: св ято, см іх, сього дн і, але різьбяр, тьмяний і похідні від них, бо різьба, тьма.

5. Між буквами, що позначають подвоєні (подовжені) м’які приголосні: віддячити, осінній, заміжжя.

6. У сполученнях -лч-, -лщ-, -нч-, -сц-, -сч-, утворених від -лк-, -нк-, -ск-: галченя (бо галка), балці (бо балка), дитинці (бо дитинка).

 

Буквосполучення йо, ьо

Пишемо йо:

1. На початку слова: Йо сип, йо дистий, йо го, йо гурт.
2. На початку складу після голосного: ра йо н, бо йо вий, зна йо мий, ма йо р, Андрі йо вич.
3. На початку складу після твердого приголосного: Мурав йо в, Солов йо в, сер йо зний, під йо м.

Пишемо ьо:

М’який знак служить для позначення м’якості попереднього приголосного перед [о]: сьо годні, ба дьо рий, т рьо х, льо н, д зьо бати, Кова льо в.

Буквосполучення ьо не може стояти на початку слова або складу.

У деяких словах іншомовного походження пишемо буквосполучення ьйо: батал ьйо н, бул ьйо н, гіл ьйо тина, кан ьйо н, лос ьйо н, медал ьйо н, міл ьйо н, трил ьйо н.

Чергування голосних

Голосні звуки, що чергуються	Умови чергування	Приклади
О (у відкритому складі)	І (у закритому складі)	При зміні форми слова   При утворенні нового слова	гора – гір, слова – слів, стояти – стій, рости – ріст, могти – міг; будова – будівельник, робота – робітник
Е (у відкритому складі)	І (у закритому складі)	При зміні форми слова     При утворенні нового слова	каменя – камінь, осені – осінь, нести – ніс, лебедя – лебідь, Канева – Канів; село – сільський, зелений – зілля
Е	І	У коренях дієслів зі зміною видової форми	випекти – випікати, причепити – чіпляти, замести – замітати, зберегти – зберігати, чекати – очікувати
Е	И	Перед р, л у коренях дієслів	вистелю – вистилати, стер – стирати, бере – вибирати
О, Е (у закритому складі)	з нуль звука	При зміні форми слова	байка – байок, сон – сну, день – дня, вітер – вітру; але лоб – лоба, мох – моху, лев – лева, рот – рота
О	А	У коренях дієслів зі зміною значення	ломити – ламати, скочити – скакати, допомогти – допомагати, могти – вимагати
Чергування голосних НЕ відбувається
Умови	Приклади
1.У групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними	хорт – хорта, смерть – смерті, вовк – вовка
2.У групах -оро-, -оло-, -ере-, -еле-	сторож – сторожа, волос – волоса, серед – середній, шелест – шелестіти; але: поріг, моріг, оборіг, сморід, просторінь; голова – голів, борона – борін, борода – борід, сторона – сторін, береза – беріз, корова – корів, череда – черід
3.У формі Родового в. множини віддієслівних іменників середнього роду із суфіксом -енн-	значення – значень, прагнення – прагнень, твердження – тверджень
4.У складноскорочених словах і похідних від них	торгпред, сільрада, діловод, хлібороб
5. У словах іншомовного походження	інженер – інженера, провізор – провізора, аспірант – аспіранта
6.У словах книжкового та церковнослов’янсь-кого походження	пророк, закон, прапор

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
Слова з [е]	Слова з [и]	Слова з [у]
бензин, апельсин, декада, бетон, деталь, делегат, демократ, жетон, керівник, медаль, математика, метро, левада, легалізація, пенал, педагог, педикюр, рекетир, тепер, тремтіти, феномен, чемпіон	кишеня, кипарис, лимон, лиман, пиріг, цибуля, шинель і шинеля, диригент, речитатив, директор, минулий, пиріг	буряк, ворушити, мармур, парубок, пурхати, яблуко, яблуня
Слова, у яких написання е – и залежить від лексичного значення	Слова, що мають два варіанти написання
клинок (від клин) і кленок (від клен динька (від диня) і деньки (від день) гриби (від гриб) і греби (від гребти) Ісус Христос і хрест християнин і хрестити християнство і хрещення християнський і хрещеник	кел и х і кел е х кор и гувати і кор е гувати
Написання таких слів треба перевіряти за орфографічним словником.

 

Правопис приголосних

Дзвінкі та глухі приголосні

1. Дзвінкі приголосні перед глухими здебільшого не втрачають дзвінкості і передаються на письмі відповідно до звучання: казка, відчиняти, посвідчення.

 

1. Щоб з’ясувати, яку літеру, що позначає сумнівний глухий приголосний звук слід писати, треба змінити форму слова або дібрати споріднене до нього слово так, щоб після цього приголосного стояв голосний: просьба (бо просити), рідкий (бо ріденький).

 

1. Приголосні ж, ч, ш, т перед ц на письмі зберігаються: кни ж ка – кни ж ці, то ч ка – то ч ці, ча ш ка – ча ш ці, кві т ка – кві т ці.

 

 

Чергування приголосних

 

1. При словозміні та словотворенні:
• г – ж – з:

но г а – ні ж енька – на но з і

дру г – дру ж ний – дру з і

Оль г а – Оль ж ин – Оль з і

· к – ч – ц:

ру к а – ру ч енька – у ру ц і

музи к а – музи ч ний – музи ц і

Оксан к а – Оксан ч ин – Оксан ц і

· х – ш – с

ву х о – ву ш ко – на ву с і

му х а – му ш ва – му с і

Сте х а – Сте ш ин – Сте с і

 

1. При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ- та іменників із суфіксом -ств-:

· г, ж, з + -ськ- -зьк(ий)

-ств- -зтв(о)

Пра г а – пра зьк ий, Вол г а – вол зьк ий, Пари ж – пари зьк ий, Запорі жж я – запорі зьк ий,

Кавка з – кавка зьк ий, кирги з – кирги зьк ий, убо г ий – убо зтв о, боягу з – боягу зтв о

 

· к, ч, ц + -ськ- -цьк(ий)

-ств- -цтв(о)

Кременчу к – кременчу цьк ий, Вінни ц я – вінни цьк ий; коза к – коза цьк ий - коза цтв о, тка ч – тка цьк ий - тка цтв о

· х, ш, с + -ськ- -ськ(ий)

-ств- -ств(о)

Ірти ш – ірти ськ ий, Сива ш – сива ськ ий, Оде с а – оде ськ ий, пта х – пта ств о, товари ш – товари ськ ий - товари ств о

 

Увага! Інші кінцеві приголосні, зокрема д, т, хоч і змінюються у вимові, проте на письмі зберігаються: брат – братський, братство, люд – людський, людство.

Суфікс -к-, що стоїть після приголосного основи, випадає: Чукотка – чукотський, Каховка – каховський.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Слова, у яких не відбувається чергування приголосних: казахський (від казах), цюріхський (від Цюрих), баскський (від баски), тюркський (від тюрки), нью-йоркський (від Нью-Йорк), меккський (від Мекка), герцогство (від герцог).

 

1. При творенні іменників із суфіксом -ин- від прикметників з основою на -ськ-, -цьк-:

· -ськ- + -ин- -щин(а)

-цьк- -ччин(а)

Київ ськ ий – Київ щ ина, івано-франків ськ ий – Івано-Франків щ ина;

німе цьк ий – Німе чч ина, кріпа цьк ий - кріпа чч ина

але доне цьк ий – Доне чч ина, гали цьк ий - Гали ч ина

 

1. При творенні вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за допомогою суфікса -ш-:

· г, ж, з + -ш- -жч(ий)е

с -щ(ий)е

доро г ий – доро жч ий, доро жч е; ду ж ий – ду жч ий, ду жч е;

ву зь кий – ву жч ий, ву жч е; ле гк ий – ле гш ий, ле гш е;

ви с окий – ви щ ий, ви щ е (при ступенюванні прикметників суфікси -ок-, -к- випадають).

 

Увага! Чергування зберігається в похідних від прикметників дієсловах та іменниках, утворених від цих дієслів: дорожчий – дорожчати – подорожчання;

вищий – вищати – підвищення.

 

1. Чергування приголосних у коренях дієслів при дієвідмінюванні:

· д – дж: хо д ити – хо дж у, ходиш…; са д ити – са дж у, садиш…

· зд –ждж: ї зд ити – ї ждж у, їздиш…

· з – ж: в’я з ати – в’я ж у, в’я ж еш…; во з ити – во ж у, возиш…

· с –ш: пи с ати – пи ш у, пи ш еш…; про с ити – про ш у, просиш…

· к – ч: пла к ати – пла ч у, пла ч еш…; пе к ти – пе ч у, пе ч еш…

· т – ч: сві т ити – сві ч у, світиш…; хо т іти, хо ч у, хо ч еш…

· ст. –шч(щ): про ст ити – про щ у, простиш…

1. У дієслівних формах губні приголосні чергуються з буквосполученням «губний + л»:

· б – бл: лю б ити – лю бл ю, загу б ити – загу бл ю

· п – пл: ку п ити – ку пл ю, то п ити – то пл ю

· в –вл: ло в ити – ло вл ю, мо в ити – мо вл ю

· м –мл: ло м ити – ло мл ю, гри м іти – гри мл ю

· ф –фл: гра ф ити – гра фл ю

 

1. При словотворенні приголосні основи к і ц перед суфіксом -н- чергуються з ч:

· -к- + -н- -чн(а)

-ц-

ві к – ві чн ий, міся ць – міся чн ий, пшени ц я – пшени чн ий

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Слова, у яких вимовляємо й пишемо -шн-: рушник, рушниця, дворушник (хоч рука), соняшник (хоч сонця), мірошник (хоч мірка), торішній (хоч торік), сердешний (у значенні «бідолашний», хоч серце).

 

Спрощення приголосних

1. Спрощення в і д б у в а є т ь с я:

а) при відмінюванні та творенні слів, коли до існуючих звукосполучень жд, зд, ст, рд додається звук -н-, -л-, -ц- (тоді середні проривні д, т випадають)

 

ж(д)н	тиждень – тижні, тижневий, тижнів, тижнями
з(д)н	проїзд – виїзний, об’їзний, проїзний, під’їзний; роз'їзд – роз'їзний
с(т)н	якість – якісно, якісний; честь – чесно, чесний; захист – захисник
с(т)л	лестощі – облесливий, улесливо, улесливість; стелити – слати
с(т)ц	містити – місце, місцевість, місцина
р(д)ц	серденько – серце, серцевий, серцевина

 

У звукосполученні с(л)н випадає л: ма сл о – ма сн ий, Ма сн иця;

б) у групах приголосних зк, ск при творенні дієслів із суфіксом -ну- та закінченням -е випадає к

з(к)н	брязк – брязнуло, брязнути, брязне
с(к)н	тиск – тиснуло, тиснути, тисне, тиснява

 

В И Н Я Т К И

стл	кістлявий, пестливий, хвастливий
стн	хво­ростняк, зап’ястний, шістнадцять
стс	шістсот, буквалістський
скн	випускний, пропускний, вискнути, тоскно
стд	шістдесят

 

При відмінюванні цих слів та творенні похідних від них залишаються проривні т, к.

2. Спрощення н е в і д б у в а є т ь с я:

а) у словах іншомовного походження, що мають кінцеві приголосні

 

-т	агент – агентство, студент – студентський, гігант – гігантський, курсант – курсантський, парламент – парламентський
-ст	баласт – баластний, контраст – контрастний, нацист – нацистський, компост – компостна, форпост – форпостний, пацифіст – пацифістський

б) у групах приголосних

 

-стц- -стч- -нтц- -нтч-

невістка – невістці – невістчин артистка – артистці – артистчин хустка – у хустці пустка – у пустці дебютантка – дебютантці – дебютантчин

Написання И, І, Ї

Пишемо и:

1. У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж,(дж), р перед наступними приголосними (т. зв. «правило дев’ятки», словесна формула якого «Д е т и з ’ї с и ц ю ч а ш у ж и р у?»): директор, диспут, директива, диригент, кредит, диплом, дистанція; тактика, інститут, титул, фортисимо; позиція, фізика, музика; симфонія, сигнал,