У 1954 Р. Комітет у справах фізичної культури і спорту розробив проект нового комплексу «готовий до праці та захисту срср», який був впроваджений з і січня 1955 Р.

Новий комплекс ГПО зберігав основні положення та ідейну спрямованість комплексу, який діяв раніше. Зміни стосувались, головним чином, вікового розподілу тих, хто здає випробування на значок ГПО, порядку нагоро­дження ним та організації прийому встановлених вимог і норм. Новий віко­вий розподіл, тих, хто здає випробування з комплексу, органічно поєднував підготовку значківців ГПО з курсом фізичного виховання у школі, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, а також із самодіяльними форма­ми фізкультурної і спортивної роботи у колективах фізичної культури.

У новий комплекс були включені нормативи за вибором, а також підвищені нормативні вимоги у всіх ступенях комплексу, особливо — II ступеня. Нормативи цього ступеня були розраховані на високий рівень всебічної фі­зичної і прикладної підготовленості фізкультурників. Новим і принципово важливим у комплексі була вимога складання нормативів в умовах змагань.

У кінці 50-х років продовжується вдосконалення організаційних форм радянського фізкультурного руху.

Важливим кроком у цьому напрямку було рішення Президії ВЦСПС (жовтень 1957 р.) про перехід від галузевого принципу побудови спортив­них товариств профспілок до територіального. У відповідності з цим були створені територіальні ДСТ, які об'єднували робітників і службовців про­мисловості і будівництва у всіх союзних республіках. У РСФСР було створе­но товариство «Труд», в Україні — «Авангард», у Білорусії «Красное знамя» та ін. Були ліквідовані ДСТ «Металлург», «Крьшья Советов», «Нефтяник», «ІІищевик», «Торпедо» та ін. Для покращення фізкультурно-спортивної ро­боти серед студентів вузів у 1958 р. було створене студентське спортивне то­вариство «Буревісник».

Враховуючи специфіку умов роботи залізничного і водного тран­спорту та деяких інших організацій були збережені спортивні товариства «Локомотив», «Водник», «Спаргак», «Динамо».

Перехід до територіального принципу побудови ДСТ усунув відомчі роз­біжності і паралелізм у будівництві і використанні спортивних споруд. Були за­безпечені кращі умови для керівництва фізкультурними організаціями з боку профспілки і місцевих радянських, партійних і комсомольських органів.

Важливою особливістю розвитку фізичної культури і спорту у СРСР у 1953-1958 рр. було впровадження на підприємствах і в установах вироб­ничої гімнастики.

У цей період послідовно реалізовувалась програма розвитку спорту у країні.

Одним із заходів щодо подальшого прогресу спортивно-технічних до­сягнень радянських спортсменів та високих результатів на світовій спор­тивній арені була докорінна перебудова навчально-спортивної роботи у всіх ланках фізкультурного руху.

Ця перебудова перш за все відносилась до організації та змісту роботи спортивних секцій колективів фізичної культури. Головна увага приділя­лась забезпеченню повного річного циклу навчально-виховного процесу. Це сприяло організаційному зміцненню секцій, стабілізації їх складу.

Система змагань також зазнала значних змін. Були здійснені спроби ввести стабільний календар спортивних заходів — від змагань і спартакіад у колективах фізичної культури до відомчих республіканських і всесоюзних гіершостей з видів спорту і комплексних всесоюзних змагань.

Поступово у практику спортивного тренування почали впроваджувати великі навантаження. їх стали застосовувати у заняттях не тільки з досвідче­ними, але і молодими спортсменами. Визнання отримали положення безпе­рервності і систематичності роботи щодо підвищення технічної і тактичної майстерності спортсменів.

У зимових і літніх видах спорту період між сезонами почали вико­ристовувати для занять спеціальними для даного виду спорту фізичними вправами.

Змінилось ставлення і до ранньої спортивної спеціалізації підлітків та юнаків. У першу чергу їх стали допускати до змагань з видів спорту, у яких були підвищені вимоги до координації рухів, але які не були пов'язані з великими фізіологічними навантаженнями у процесі тренування і змагань.

Вдосконалення навчально-тренувального процесу відбувалось шляхом впровадження у практику основних положень вітчизняної системи фізично­го виховання. Особлива увага приділялась поєднанню всебічного фізичного розвитку спортсменів зі спеціалізацією в обраному виді спорту, застосуван­ню великих фізичних навантажень, раціональному поєднанню інтенсивнос­ті та обсягу тренувальної роботи, систематичності навчально-тренувального процесу у багаторічному перспективному плануванні досягнення спортив­ної форми і високих результатів.

Можна вважати, що до часу виходу СРСР на Олімпійські ігри (1952 р.) у практиці в основному була сформована вітчизняна система спортивного тренування. Вже існували загальні основи документального планування тренування, обов'язкові індивідуальні плани, були спроби побудови тижне­вого циклу і добового режиму з урахуванням підготовки до Олімпійських ігор. Вперше була розпочата психологічна підготовка до змагань. Кількість основних тренувальних занять досягла 5-6 на тиждень, у багатьох випадках вона доповнювалась 5-6 ранковими тренувальними заняттями. Загальний річний обсяг тренувань сягав 700 годин.

Під час підготовки до Олімпійських ігор 1956 р. було впроваджене трьохрічне загальне і двохрічне індивідуальне планування тренування, біль­ше уваги стали приділяти спеціальним вправам, широко використовувався змінний метод тренування, велике значення приділялось вихованню вольо­вих якостей, збільшилась кількість змагань та ін.

З 1 січня 1953 р. була введена Єдина всесоюзна спортивна класифікація на 1953-1956 рр. До неї була включена гра в регбі і додатково введені розряд­ні норми із сучасного п'ятиборства, авіамодельного спорту і хокею на траві. Нова класифікація включала 46 видів спорту, які культивувались у СРСР. Підвищення майстерності спортсменів обумовило підвищення спортивних нормативів класифікації. Нормативи майстра спорту були приведені у відповідність до кращих міжнародних і всесоюзних результатів, які були по­казані у 1952 році, а нормативи 1 розряду суттєво наближені до вимог, встановлених для звання «Майстер спорту СРСР». Введення нової спортивної класифікації стимулювало підвищення якості навчальної і тренувальної роботи у всіх фізкультурних організаціях країни. Відбувається також вдосконалення системи спортивних змагань. Наприклад, з 1954 р. стали проводитись Всесоюзні спартакіади школярів. Велику роль у розвитку фізичної культури і спорту відіграла І Спартакіада народів СРСР (1956 р.).

Всі ці заходи свідчать про досить успішну реалізацію нової програми розвитку фізичної культури і спорту в країні. Підтвердженням цього є такі факти, як чисельність фізкультурного руху в СРСР (у 1958 р. — 20,2 млн), а також перші місця, які зайняла радянська команда на Олімпійських іграх 1952 і 1956 рр.