Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву
Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розділ 9. У пошуках порятункуСодержание книги Поиск на нашем сайте Коли Рекс добрався додому, зовсім стемніло. На його здивування, Рата вже лежав на своєму місці, неначе нічого й не було. Рекс поклав важкенький кульок і відхекувався, висолопивши язика від утоми й пережитого жаху. – Хе‑хе, чувак, що, впрів? – зустрів його Рата. – Давай сюди, що ти там урвав? – Чо… чого це… сю… сюди, – все ще не міг прийти до тями Рекс. – Не сюди, а ось він, – пес кивнув на Хроню, – він ділитиме. У кульку було багато всякої смакоти – недоїдені гамбургери, шматки піци з м’ясом і навіть залишки шашлика. – М‑м‑ням, – насолоджувався Рата, наминаючи свою порцію, – це Федя на стадіоні, на барахолці назбирав. Учора там ярмарок був. Я теж туди збирався. Ярмарок – не ярмарок, а біля шопів завжди щось урвеш. Фері, що завзято клював скоринку хліба, притиснувши її лапою до труби, перервав вечерю, щоб проголосити: – Нема нічого кр‑р‑ращого на вечер‑р‑рю, як свіжий, з ко‑ р‑р‑рочкою шматок хліба! Доллі, скривившись, наче від зубного болю, не витримала: – Пробачте, пане Фері, треба казати не «з корочкою», а «зі скоринкою». – Бр‑р‑рехня! – заперечив Фері. – Так по телевізор‑р‑ру в р‑р‑рекламі кажуть! – Ну, я б не радила вам повторювати те, що іноді кажуть по телебаченню, – стримано сказала Доллі. Фері хотів було продовжити дискусію, але Доллі, яка лежала найближче до виходу, нашорошила вуха. – Тс‑с‑с! – зупинила вона Фері. – Наче хтось плаче. Всі перестали жувати й прислухались. Справді, чулося тихе скавуління. Хроня, скрадаючись, пішов до виходу. Доллі й Рекс – за ним. Недалеко від входу в підвал у кущах лежав песик. Він був маленький, чорненький, з короткою шерстю. Великими круглими вологими очима він жалібно дивився на Хроню і важко дихав. Хроня присів коло нього навпочіпки. І побачив, що песик страшенно покусаний. Коли він дихав, з двох великих ран на його грудях виходило повітря. – Хто це тебе? – співчутливо спитав Рекс. – Жо… Жора, – натужно мовив песик. – Коли? За що? – одночасно спитали Доллі та Рекс. – Я з хазяйкою гуляв. Вона нашийник зняла, ну я й відбіг трохи далі. Вона, правда, кликала: «Чіп, назад!», але мені так хотілося побігати – цілий день сам у хаті, доки всі на роботі, – жалібно глянув він на Хроню. – А тут де не візьмись – Жора зі своєю зграєю назустріч… Я тікав, як міг… Але хіба від Жори втечеш, та він ще чомусь був такий розлючений… – песик заплющив очі і замовк. – Його негайно треба до лікаря, – сказав Рекс. Дивіться, у нього повітря з грудей виходить. – До лікаря, до лікаря, – розпачливо сказав Хроня. – Де його шукати – ніч же надворі. – Я пам’ятаю, панове, де живе той лікар, до якого мене водив пан професор, – сказала Доллі. – Ходімо. Хроня обережно взяв Чіпа на руки. Той тихенько заскавулів. – Потерпи, потерпи трохи, малий. Зараз ми знайдемо лікаря, він тобі допоможе, – примовляв Хроня, несучи Чіпа. – Гей, чуваки, ви куди? – гукнув від дверей Рата, який теж вийшов подивитися, що сталося. – Ми зараз, – сказав Хроня. – А ви сидіть, чекайте, нікуди не ходіть. Рата підійшов ближче. – Ні фіга собі! – присвиснув, побачивши Чіпові рани. – Куди ви його несете? – До лікаря, – буркнув Рекс. – Шкода праці, чуваки! – сплюнув Рата. – Йому вже той… – Ану заткни пельку! – несподівано сам для себе вишкірив зуби Рекс. – Ти, відморожений! – А ти не наїжджай, не наїжджай! – відступив Рата. – Я що?.. Самі побачите… Доллі дійсно знайшла будинок лікаря. У ньому не спали, з вікон лунала гучна музика, чулися людський сміх і дзвін посуду. Видно, там гуляли. Хроня з Чіпом на руках нерішуче стояв перед залізною хвірткою. – Звати його Юрій Михайлович, – сказала Доллі. – Дзвони. Хроня подзвонив. Раптом вікно будинку відчинилося і звідти до пояса висунувся товстий чолов’яга. Розмахуючи руками, він загорлав: – І два кусо‑чі‑ка кал‑бас‑кі у тіб’я лі‑жалі на стале!.. Хроня з переляку аж сахнувся, але за мить знову натиснув ґудзик дзвоника. Нарешті двері будинку відчинилися. Спочатку з них вибіг величезний чорний пес породи водолаз і підбіг до хвіртки. А потім, похитуючись, з’явилася кремезна чоловіча постать. – Хто там? – гукнув чоловік, вдивляючись у темряву. – Це я, – несміливо мовив Хроня. – Хто – я? Хроня мовчав, не знаючи, що сказати. Чолов’яга підійшов до хвіртки й придивився. – Чого тобі? – непривітно спитав він, побачивши Хроню з Чіпом на руках. – Ось, – Хроня кивнув, – собаки покусали. Ви Юрій Михайлович? – Ну, я. Тільки я вдома не приймаю. Приходь завтра на прийом. – Так він до завтра, може, не доживе, – схвильовано попрохав Хроня. – Не доживе, не доживе… – сердито пробурчав ветеринар. – Ану, покажи… – він оглянув Чіпа, а потім покосився на брудного й обдертого Хроню. – М‑м‑да, – пошкріб він підборіддя. – Це твій чи… – Та ні, я на вулиці підібрав. – Баксів у тебе, звісно, нема… Та які там бакси, навіть дерев’яними не пахне, – ніби сам до себе мовив ветеринар. – Його можна врятувати? – нетерпляче спитав Хроня. – Можна то можна, – сказав Юрій Михайлович, – а платити хто буде? У мене кожний укол два долари коштує! Зрозумів? Так що приходь завтра на прийом… Якщо ще треба буде… – додав він тихо вже сам до себе і хряснув хвірткою. Розділ 10. Все марно Хроня розгублено постояв хвильку біля зачиненої хвіртки і рушив назад. Доллі й Рекс понуро йшли поруч. Коли вони завернули за ріг, почули за собою сопіння. Хроня перелякано озирнувся і побачив водолаза, який саме вивернув з‑за рогу. Рекс зупинився, застерігаюче загарчав і затулив собою Хроню з Чіпом на руках. Але водолаз не збирався нападати. Він підійшов ближче й поклав на землю пакунок, який ніс у зубах. – Чого тобі? – спитав Рекс. – Та чув я, як цей гівнюк, мій хазяїн, з вами розмовляв, – сказав водолаз. – Тут маєте ліки й шприци. Треба знайти когось, хто вміє уколи робити. – Ти вмієш уколи робити? – спитав Рекс у Хроні. – Спробую, якщо треба, – сказав Хроня. – Я бачив, як хлопці собі робили. – А ти нічого, молодець, – похвалив Рекс водолаза. – Тільки чого ти у цього гівнюка живеш? – Та я не в нього, а в його матері. Якби не вона, вже б давно пішов світ за очі. Ну, бувайте, побіжу, бо стара хвилюватиметься. І водолаз розтанув у темряві. Цовернувшись у підвал старого будинку, Хроня насамперед зробив укол Чіпові. Але це мало допомогло. Чіп лежав із заплющеними очима й важко дихав, висолопивши язика. А з ран на боці при кожному подиху так само виходило повітря. Цієї ночі ніхто, крім Хомки, який смачно хропів під картонним ящиком, не зміг заснути. Фері обмахував Чіпа крилом, бо у того почалася гарячка. Хроня час від часу давав йому водички. Рата припинив кепкувати й мовчки лежав на своєму місці. Але Чіп нічого не їв і не пив. Йому ставало дедалі гірше. Під ранок він помер. Наплакавшись, Хроня знайшов якусь залізяку і вирив нею могилу Чіпові. Разом поклали туди нового друга, засипали землею, і Рекс сказав: – Вибач, малий, що не змогли тобі допомогти… – Може, ти ще промову виголосиш? – просичав Рата. – І так усе ясно. Гайда! – Пар‑р‑рламент у відставку! – не знайшов нічого іншого сказати Фері. Товариство невесело повернулося до свого притулку. – Ну, і де ж ці крутяки? – зло спитав Рата. – Допомагати вони будуть! От і допомогли б нам – пару доларів підкинули. І на ліки б малому вистачило, і нам би щось лишилось. А то коли їх найбільше треба, то їх найбільше нема. – І, подумавши, додав: – Хоча й найменше їх теж нема. – Не знаю, що й думати, – понуро озвався Рекс. – Може, у них там якась несправність з приладами? – Давайте щось робити, – шморгнувши носом, сказав Хроня. – Гр‑р‑райте у лото «Забава»! – крикнув Фері. – Треба розробити план і добряче наїхати на Жору, – запропонував Рата. – Ні, треба піти до найголовнішого начальника і розповісти йому, як ми мучимось! – рішуче сказав Рекс. – Навіщо це? – здивувався Рата. – А може, він і не знає нічого про безпритульних тварин і людей. А ми йому розкажемо. І він щось придумає. Ти не знаєш, хто тут найголовніший? – спитав Рекс у Хроні. Хроня знизав плечима: – Може, начальник міліції? – Ні, пробачте, – озвалася Доллі, – найголовніший у місті – мер. Він працює у мерії. – От, – з надією продовжив Рекс, – ми до нього підемо і все розкажемо. – Ги‑ги‑ги! – повалився на спину від реготу Рата. – Ну, чувак, таке тільки тобі могло спасти на думку. Та хто ж тебе пропустить у ту мерію? Пробігав я там не раз, бачив. Там же вартовий міліціонер сидить з о‑о‑т‑такою пикою. Дістанете під зад міліцейським чоботом – і капець! – Не переживай, – сказав Рекс, – я дещо придумав. Ось слухайте…
|
||
|
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; просмотров: 178; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 216.73.216.134 (0.011 с.) |