Наука й релігія про розвиток суспільства

Матеріалістичне розуміння історії виходить із того, що причину соціального розвитку необхідно шукати не поза, а усередині самого суспільства. Ця причина лежить в умовах матеріального життя людей. Причому головною силою, що визначає суспільний розвиток, є спосіб виробництва матеріальних благ. Спосіб виробництва складається із продуктивних сил (люди, які роблять матеріальні блага, знаряддя праці, засоби виробництва) і виробничих відносин (тобто тих відносин, які складаються між людьми в процесі їхньої виробничої діяльності). Однією з особливостей продуктивних сил є те, що вони постійно вдосконалюються, розвиваються. Виробничі відносини залежать від продуктивних сил. З розвитком останніх вони зрештою замінюються новими, такими, які відповідають зрослому рівню продуктивних сил.

 

Історичний матеріалізм виходить із того, що розвиток суспільства - це закономірний, об'єктивний процес. Розвиваючи продуктивні сили, здійснюючи процес виробництва матеріальних благ, люди тим самим сприяють розвитку суспільства. Таким чином, об'єктивна необхідність суспільного розвитку перетворюється в дійсність в результаті практичної діяльності людей.

 

Релігійний світогляд у вирішенні питання про соціальний розвиток дотримується протилежної, ідеалістичної точки зору. Першопричину всіх явищ громадського життя він вбачає в богу, у його волі. Люди не можуть змінити визначеного богом ходу історії. Вони є лише іграшкою в руках божества, долі. Бог користується ними для здійснення своєї волі. Звідси видно, що релігійний світогляд стоїть на позиціях фаталізму. Правда, релігія допускає, що люди наділені деякою самостійністю. Вони нібито можуть навіть робити ті або інші зміни в суспільному житті. Однак їхні дії в остаточному підсумку обумовлені все-таки божественною волею. Успіх цих дій залежить лише від того, наскільки поведінка людей "богоугодна", наскільки вона збігається з "божественним планом".

 

Світогляд і конкретні науки

Науковий світогляд виводить загальні принципи будови світу й закономірності його розвитку, ґрунтуючись на даних конкретних наук, узагальнюючи ці дані. Однак зв'язок між науковим світоглядом і конкретними науками не однобічний. У свою чергу науковий світогляд озброює конкретні науки загальною теорією будови світу, науковим методом пізнання й перетворення дійсності. Це дозволяє конкретним наукам більш успішно розкривати таємниці матеріального світу. Такий двосторонній зв'язок наукового світогляду й конкретних наук є свідченням їхньої спорідненості: і те й інше відноситься до поняття "наука".

 

Релігійний світогляд, на відміну від наукового, претендує на безпосереднє відбиття світу, минаючи дані конкретних наук. Джерелом своїх поглядів на світ він вважає одкровення бога. У цій відмові від зв'язку з конкретними науками одна із причин того, що релігійний світогляд являє собою перекручене відбиття дійсності. Джерелом своїх поглядів на світ релігія проголошує одкровення бога. Але як показує аналіз цих одкровень, у них знайшли своє відбиття примітивні уявлення людей стародавньої давнини.

 

Освятивши примітивні погляди людини минулого, видавши їх за божественне одкровення, релігія тим самим протиставила себе науці, яка постійно розвивається, уточнює й поглиблює наші знання про об'єктивний світ. Тому протягом багатьох століть церква вела нещадну боротьбу проти науки. Час не змінив ворожого відношення релігійного світогляду до науки. Однак у сучасних умовах, коли авторитет науки, всупереч всім зусиллям церкви, для більшості людей став незаперечним, захисники релігії багато в чому змінили свою позицію. У наш час лише найбільш консервативні шари духівництва продовжують у категоричній формі заперечувати науку. Що стосується інших, то вони, з огляду на дух часу, повідомляють про своє визнання природничих наук, але натомість вимагають, щоб ці науки не робили зі своїх відкриттів атеїстичних висновків а, більше того, щоб вони служили вірі, доводячи буття божеє.

 

Іншим "нововведенням" є твердження, що релігія й наука мають свої особливі області дослідження: наука - те, що доступно органам почуттів людини, релігія - область надприродного, область душі. У цьому легко бачити спробу відродження теорії двоїстої істини. У свій час теорія двоїстої істини носила прогресивний характер, оскільки вона відбивала факт завоювання наукою права на самостійний, незалежний від церкви розвиток. У наші дні вона покликана відгородити релігію від руйнуючого впливу науки. Неспроможність теорії двоїстої істини очевидна. Саме життя довело, що науці підвладно проникнути в будь-які схованки всесвіту, що наукове дослідження не має границь.