Суспільна роль релігійного й наукового світогляду

Усякий світогляд являє собою ту загальну теорію, якою люди керуються у своєму повсякденному практичному житті. Даючи людині правильне уявлення про світ, науковий світогляд тим самим допомагає їй орієнтуватися в навколишньому оточенні, вірно знаходити шляхи підходу до подальшого пізнання і перетворення дійсності. Керуючись науковим світоглядом, люди підкоряють стихійні сили природи. В соціальній області науковий світогляд допомагає людині усвідомити свою роль у розвитку громадського життя, усвідомити реальні шляхи поліпшення умов існування суспільства. Таким чином, науковий світогляд - це могутня зброя в руках людини, за допомогою якої він пізнає й перетворює світ.

 

Протилежну роль грає в суспільстві релігійний світогляд. Безперечно те, що віруючий бачить у релігійному світогляді посібник для звільнення від гнітючих його обставин. Але, сподіваючись на допомогу релігії, людина в дійсності прирікає себе на духовне рабство, тому що релігія не звільняє його від гнітючих обставин, а увічнює їхню непорушність. Релігійний світогляд веде людину по невірному шляху, веде його від виявлення й пізнання істинних причин, які породжують несправедливість, соціальну нерівність і інші небажані явища. Він вчить шукати ці причини не в земному житті, а у волі надприродних сил. Разом з тим він змушує людину покладати всі свої надії винятково на ці сили, у дійсності не існуючі. Таким чином, релігійний світогляд фактично сприяє збереженню в земному житті тих гнітючих обставин, від яких людина намагається звільнитися за допомогою релігії.

 

Конкретизуючи це положення, звернемося до двох найважливіших проблем. Однією з таких центральних проблем людства, яка народила релігію, була боротьба проти стихійних сил природи. Релігія була покликана як би доповнити сили людини в цій боротьбі. Будучи не в силах скорити світ за допомогою реальних засобів, людина "скоряла" його у своїй свідомості за допомогою уяви. Така ілюзія скорення світу тільки закріплювала безсилля людини.

 

З іншого боку, наукове пізнання навколишнього світу дало й дає людині в руки все більші можливості для перетворення природи у своїх цілях, для широкого використання її могутніх сил в інтересах людського суспільства. Усі релігії вчать: чекай божої милості, проси її - і тобі буде вона дана (воздастся), якщо не тут, на землі, то обов'язково на тому світі, після смерті. Однак практична діяльність людей уже давно й переконливо спростувала релігійні міркування про те, що людині "без бога - ні до порога". Навіть глибоко віруючі люди не можуть не розуміти, що людина, озброєна знаннями, - хазяїн природи. Її могутність очевидна всім. Вона не тільки пізнає закони, за якими живе природа, але й управляє силами природи, усе більше й більше використовує їх у своїх цілях.

 

Людське суспільство розвивалося тим швидше, чим більше воно йшло по шляху скорення природи, удосконалюючи й створюючи все нові й нові знаряддя праці, освоюючи нові матеріали. А для цього були потрібні знання. Від грубих кам'яних знарядь до найскладніших сучасних машин і механізмів, від століття каменю й дерева до епохи синтетичних матеріалів, від безпорадності перед силами природи до її сміливого перетворення - таким був шлях розвитку людського суспільства. І першим помічником людей на цьому шляху була наука.

 

Іншою проблемою, що споконвіку хвилювала розуми людства, є проблема звільнення людей від соціального зла. Релігія не може обійти цього питання. Але який же шлях вона пропонує? Провал незліченних спроб задавленої нуждою й горем людини вирватися із гнітючих його обставин породив релігійне положення про те, що самотужки людина не в змозі усунути соціальне зло, що існування останнього визначається волею божества, яке покарало в такий спосіб людей за їхні гріхи. Таким чином, релігія знімала відповідальність за всі нещастя людей із суспільно-економічного й політичного ладу, з керівної влади.

 

Релігія обіцяє звільнення людей від земних тягот у потойбічному світі, в "царстві божому", де нібито тільки й може людина знайти справжнє щастя. Оскільки всі лиха на землі, за релігійними уявленнями, послані богом як випробування людини в її вірності й любові до творця, остільки не слід намагатися усунути зло. Так релігія і її служителі об'єктивно сприяють збереженню соціальної несправедливості.