Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах

Важливим завданням екологічного законодавства є охорона природного середовища в містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах

Навколишнє середовище міст - це складний виробничий, природний і соціальний комплекс. Він включає в себе промисловість, транспорт, архітектурно-будівельні ансамблі, заклади науки, освіти, культури, жилі і комунально-побутові, міські угіддя, парки відпочинку, зелені зони.

Міста мають багато екологічних проблем, що виникають і нагромаджуються в зв'язку з науково-технічним прогресом. Саме в містах спостерігається хімічне, пилове, шумове й інше забруднення атмосферного повітря, води і ґрунту, що перевищує допустимі для здоров'я людини межі.

Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах здійснюється на підставі загальних екологічних правових норм, спрямованих на охорону земель від ерозії, вод і атмосферного повітря від забруднення, лісів населених пунктів від пожеж, знищення, пошкодження, засмічення тощо.

До таких заходів відноситься:

• еколого вимогливе планування і забудова населених пунктів, їх благоустрій;

• забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

• охорона атмосферного повітря в населених пунктах;

• охорона зеленої рослинності міст та інших населених пунктів.

Під час планування і забудови населених пунктів, курортів потрібно передбачати створення найбільш сприятливих умов для життя, а також для збереження і зміцнення здоров'я громадян. Житлові масиви, промислові підприємства та інші об'єкти належить розміщати таким чином, щоб виключити несприятливий вплив шкідливих факторів на здоров'я і санітарно-побутові умови життя населення.

При проектуванні, будівництві і реконструкції підприємств слід передбачати заходи щодо запобігання забрудненню атмосферного повітря, водойм підземних вод, зелених насаджень, ґрунту.

Певна частка забруднення навколишнього середовища в містах припадає на транспорт. Тому необхідно знаходити найбільш раціональне розміщення транспортних потоків, виведення їх за межі жилої зони, а транзитних шляхів - за межі міста, передбачати транспортні розв'язки для безупинного руху автомобілів.

При забудові міст та інших населених пунктів належить забезпечити введення в установлені строки водопроводів, каналізаційних і очисних споруд, санітарну очистку, утилізацію промислових, комунально-побутових та інших відходів.

З метою зменшення впливу промислових підприємств на навколишнє середовище передбачено створення навколо них санітарно-захисних зон.

Залежно від характеру і масштабів шкідливих викидів підприємства поділені на п'ять класів. Підприємства 1 класу повинні мати санітарно-захисну зону в 1000 м, II класу - 500 м, III класу - 300 м, IV класу - 100 м, V класу - 50 м.

Обов'язковою умовою упорядкованості такої зони є ЇЇ озеленення, що для сучасного міста має особливе значення. Озеленення корисне і тим, що сприяє спілкуванню людини з природою.

Важливу роль в охороні навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах покликане відіграти законодавство про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Воно базується на засадах Конституції України, основах законодавства України про охорону здоров'я і складається з Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", інших актів законодавства та санітарних норм. У ст. 49 Конституції України записано: "Держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя".

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України - перший заступник міністра охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території.

Стаття 22 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" наголошує на вимогах, які висуваються до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Стан навколишнього природного середовища в чималій мірі залежить від гарантування радіаційної безпеки. Вирішенню цього

завдання присвячено ст. 23 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколишнього природного середовища радіаційну обстановку на певній території України створила Чорнобильська катастрофа. Усуненню наслідків цієї катастрофи присвячені законодавчі акти, зокрема Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. Цей Закон регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у межах зон.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологіч­ного благополуччя населення" дає таке визначення державного сані­тарно-епідеміологічного нагляду: це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законо­давства з метою попередження, виявлення, зменшення та усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

Регулярне здійснення санітарно-епідемічного нагляду здатне оздоровити і підтримувати в належному стані екологію міст та інших населених пунктів.

Особливу увагу екологічне законодавство приділяє заходам щодо охорони атмосферного повітря, як зазначено в ст. 27 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

За викиди у атмосферне повітря забруднюючих речовин та за інші шкідливі впливи на нього з підприємств, установ і організацій стягуються платежі. Причому стягнення платежів не звільняє від відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. Розміри вказаних платежів установлюються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на нього і нормативів плати за них.

Ліси населених пунктів, міські і приміські лісопарки, парки, сквери, ботанічні сади, інші зелені насадження поповнюють запаси кисню в атмосфері, очищають повітря, гасять шум, оздоровлюють екологічний стан міст. Вони мають санітарно-гігієнічне, оздоровче, рекреаційне значення і є місцями відпочинку дорослих і дітей.

Разом з екологічною функцією зелена рослинність міст виконує також естетичну та виховну функції. Згідно з діючим лісним законодавством у лісах населених пунктів допускаються тільки рубки догляду, санітарні рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодняків, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів. Усякі інші рубки деревостанів у цих лісах заборонені. Крім того, у зазначених лісах забороняється також заготівля живиці, деревних соків, лісової підстилки, а також випасання худоби.

У ст. 78 Лісового кодексу України зазначено, що законодавчими актами України у лісах населених пунктів може бути передбачено забо­рону й інших видів використання ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, якщо вони несумісні з проведенням культурно-оздоровчих заходів та організацією відпочинку населення.

Крім того, є спеціальні нормативні акти. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів" від 8 квітня 1999 р., яка визначає матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну зеленим насадженням.

Відповідальність за порушення правил охорони зелених насаджень на території населених пунктів встановлюється рішенням рад народних депутатів.

Охороні лісів населених пунктів сприяє також лісовідновлення і лісорозведення.

Лісорозведення - це залісення земельних ділянок, на яких ліс не вирощувався. Дбаючи про поліпшення екологічного стану в місті, іншому населеному пункті, місцеві органи влади виявляють земельні ділянки для лісорозведення. У першу чергу для цього використовуються малопродуктивні землі, круті схили, яри.

Планування та проведення заходів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища в містах, здійснюють міські ради народних депутатів і їх виконавчі органи. Ці ж владні органи контролюють виконання прийнятих планів та рішень щодо охорони навколишнього середовища.

У межах поселень міського типу та сільських населених пунктів заходи екологічного характеру очолюють відповідно селищні та сільські ради народних депутатів і їх виконавчі органи.

Повноваження місцевих рад та їх виконавчих органів у сфері охорони навколишнього природного середовища визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р.

Проблема охорони навколишнього середовища в містах та інших населених пунктах буде вирішена, якщо місцеві органи державної

влади та управління будуть розглядати її як невідкладне завдання державної ваги та діяти цілеспрямовано і рішуче.