Тема № 6: Основи конституційно-правового статусу національних меншин у сучасних державах

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення про основи правового статусу національних меншин в різних країнах.

Час проведення: 9 год.

Час, що відводиться на самостійну роботу: 9 год.

Навчальні питання:

1. Нація, народ, населення в конституційному праві.

2. Поняття національної меншини. Ознаки національної меншини.

3. Конституційно-правовий статус титульної нації та національних меншин.

4. Права національних меншин та гарантії їх реалізації.

5. Статус мов в Україні. Українська мова як державна мова в Україні.

6. Міжнародно-правові стандарти щодо прав національних меншин.

 

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

Перше питання плану передбачає розкриття понять нація, народ та населення в конституційному праві. Україна є багатонаціональною державою; на її території проживають громадяни понад 130 національностей, народностей та етнічних спільнот, які разом з українцями становлять єдиний Український народ.

Друге питання передбачає розкриття поняття національні меншини та їх ознаки.

Третє питання плану передбачає розкриття статусу титульної нації в сучасних каїнах. Громадяни України, які є українцями за національністю, складають Українську націю, яка в нашій державі є титульною (тобто такою, що дала назву державі). Групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою, становлять національні меншини.

Слід мати на увазі, що національність особи визначається не національністю батьків, громадянством чи територією, на якій вона народилася, а виключно національною самосвідомістю, тобто самоідентифікацією особи з певною національною спільнотою та її культурою. Новонароджені діти національності не мають, національність отримується в результаті соціалізації, „входження” у певну культуру. Головною ознакою національності є мова, оскільки саме через неї людина опановує культурне надбання відповідної національності (літературу, мистецтво, традиції тощо).

Декларація про державний суверенітет України, яка була прийнята 16 липня 1990 р. і поклала початок першим практичним крокам на шляху до створення сучасної незалежної Української держави, проголосила Україну „суверенною національною державою”. Це викликало стурбованість в Україні та за її межами, бо національна держава у багатьох асоціювалася з націоналістичною в негативному розумінні цього слова.

Четверте питання передбачає розкриття прав національних меншин та гарантій їх реалізації. Сід мати на увазі, що головними принципами правового статусу національних меншин є: визнання та поваги прав окремої особи, прав національних меншин та прав будь-яких інших національно-етнічних спільнот; рівних прав національних меншин; неприпустимості дискримінації національних меншин, проявів расизму, ксенофобії, антисемітизму; визнання багатоетнічності, багатомовності, полікультурності здобутком людства, ознакою багатства суспільства; толерантності, тобто психологічної налаштованості на доброзичливість, неупереджене ставлення до національних меншин; універсальності та неподільності прав національних меншин; невід’ємності прав національних меншин; взаєморозуміння, взаємодії та співробітництва національних меншин між собою та з титульною нацією; вирішення непорозумінь, міжнаціональної напруженості та будь-яких проблем і конфліктних ситуацій виключно шляхом діалогу; державної підтримки розвитку малих народів та національних меншин.

На сучасному етапі державотворення Україна двічі в офіційних нормативно-правових документах високого рівня визнавала право на створення адміністративно-територіальних одиниць за національною ознакою. Причому обидва документи до цього часу офіційно вважаються чинними і разом з Конституцією складають фундамент української правової системи та підґрунтя сучасної української державності – це Декларація про державний суверенітет України і Декларація прав національностей України. Проте відповідні положення зазначених основоположних документів були знехтувані і під час прийняття Закону України „Про національні меншини в Україні”, і під час розробки та ухвалення чинної Конституції України.

П’яте питання передбачає вивчення діючого законодавства України про мови. Зокрема, Закону України «Про засади державної мовної політики» 2013 р. який прийнято відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" тощо, враховуючи, що вільне використання мов у приватному і суспільному житті відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об'єднаних Націй про громадянські і політичні права, та духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини є невід'ємним правом кожної людини. Метою прийняття закону є також надання важливого значення зміцненню статусу державної - української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності; вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства.

При розкритті останнього питання слід врахувати, що на сучасному етапі особливого значення набуває проблема забезпечення прав національних меншин як обов’язкова передумова досягнення міжнаціональної злагоди та стабільного демократичного розвитку українського суспільства. Окремі права національних меншин знайшли своє визнання і відображення у Статуті ООН, Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Декларації про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1963 р., Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин і в багатьох інших міжнародно-правових документах.

Значну увагу проблемам забезпечення прав національних меншин приділяє Рада Європи. У Віденській декларації від 9 жовтня 1993 р. члени Ради Європи визнали, що „головним для демократичної стабільності і безпеки нашого континенту є захист національних меншин”. Тоді ж було розроблено Декларацію та план дій по боротьбі з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і нетерпимістю.

Міжнародно-правові стандарти щодо прав національних меншин повною мірою відображені і в українському законодавстві. Зокрема, у Декларації прав національностей України поряд з гарантіями рівноправності та забороною дискримінації закріплено цілий комплекс прав усіх національностей, у тому числі й національних меншин: право на збереження їх традиційного розселення та існування національно-адміністративних одиниць; право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації; право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів; право на охорону з боку закону пам’яток історії та культури народів і національних груп; право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання; право на вільні контакти зі своєю історичною батьківщиною.

Питання цільових виступів:

1. Поняття національних меншин та ознаки.

2. Права національних меншин.

Теми рефератів:

1. Міжнародно-правові стандарти щодо прав національних меншин.

2. Механізм реалізації прав національностей в Україні.

3. Конституційне закріплення статусу національних меншин у зарубіжних країнах.

Література:

Базова: 6, 8, 24, 32, 40, 56, 61, 66, 71, 76, 85;

Допоміжна: 5, 6, 7, 14, 18, 23, 24, 28, 29, 34, 36, 59, 66, 67, 72, 80, 82, 84, 110, 126.