Тема № 1: Конституційне право як галузь права, наука, навчальна дисципліна

Навчальна мета заняття: сформувати у студентів цілісне уявлення про конституційне право у всіх трьох його аспектах: як галузь права, науку та навчальну дисципліну; вміння визначати суб’єктів конституційного права та джерела конституційного права.

Час проведення: 11 год.

Час, що відводиться на самостійну роботу: 7 год.

 

Навчальні питання:

1. Поняття державного (конституційного) права. Поняття та система конституційного права України.

2. Предмет і метод конституційно-правового регулювання в Україні.

3. Поняття конституційно-правових відносин, їх особливості і види.

4. Джерела конституційного права зарубіжних країн. Джерела конституційного права України як галузі права.

 

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

Перше питання плану передбачає розкриття поняття конституційного права як науки, навчальної дисципліни та галузі права певної країни. Крім того, слід розкрити поняття «конституційне право» та «державне право». Терміни «конституційне право» і «державне право» найчастіше вважаються синонімами. дійсно, якщо, як прийнято насамперед в європейській літературі (включаючи нашу вітчизняну), вважати відповідну систему правових норм галуззю права, то коло регульованих нею суспільних відносин в країнах, де вживаються той чи інший із зазначених термінів, приблизно однаковий. вибір же терміна зазвичай диктується національною традицією слововживання. так, англо-саксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном «конституційне право», тоді як для німецької системи характерно вживання терміна «державне право». У Швейцарії в її переважаючою німецькомовної частини використовується термін «державне право», тоді як в інших, романоязичних частинах цієї країни - «конституційне право».

При більш ретельному розгляді питання можна, однак, зауважити, що різниця термінології відображає (не завжди, але досить часто) сутнісну різницю між відповідними поняттями. Так, у Великобританії, США, Франції до початку або на початку ХІХ століття утвердився конституційний лад, мінімальними ознаками якого є судовий захист прав людини і поділ влади. У Німеччині це сталося пізніше. Примітно, що нині і в Німеччині став вживатися термін «конституційне право», хоча і в більш вузькому значенні. втім, для позначення навчальної дисципліни в німецьких юридичних вузах часто використовуються терміни «публічне право» або «державне право в широкому сенсі», які охоплюють і адміністративне право, і судове право, і деякі інші галузі права. Державне ж право у вузькому сенсі - аналог конституційного права - розглядається як основна частина публічного права.

Що ж стосується держав, де основи конституційного ладу не впроваджено, наприклад Королівство Саудівська Аравія, то в даному випадку юридично коректно вживати термін державне право.

Розкриваючи питання про систему конституційного права України, слід виходити із загальнотеоретичного постулату про те, що ця система є відображенням, з одного боку, цілісності, єдності відповідних правових норм, а з іншого – їх розмаїття, диференціації за окремими сферами політико-правового життя. Необхідно охарактеризувати кожен з елементів системи конституційного права, особливу увагу звернувши на генеральні інститути як найбільші структурні підрозділи цієї системи. При розгляді конституційно-правових норм як первинних, елементарних частин системи конституційного права України, необхідно проаналізувати їх специфіку та видове розмаїття.

Розгляд другого питання варто розпочати із загальнотеоретичної тези про те, що всі галузі права розрізняються за двома критеріями: за предметом і методом правового регулювання. Слід мати на увазі, що в підручниках з конституційного права України містяться різні визначення даної галузі та її предмету. Вони не є протилежними, а є свідченням авторського підходу до визначення даних явищ. Найбільш лаконічним є визначення конституційного права як галузі, що регулює найважливіші (фундаментальні) політико-правові відносини. Слід звернути увагу на те, що означає „політичний зміст” і „правова форма” відносин, що складають предмет конституційного права.

Метод конституційного права слід розглядати як певний „правовий арсенал”, що використовується для цілеспрямованого впорядкування політико-правових відносин. При цьому метод правового регулювання не може зводитися до якогось одного чи навіть кількох способів: особливості методу полягають як раз у неповторному поєднанні певних способів правового регулювання. Окремі способи можуть використовуватися і в інших галузях права, однак уся сукупність, конкретний „набір” цих способів, є неповторним.

Розкриваючи третє питання плану, необхідно врахувати, що конституційно-правові відносини є системоутворюючими та складають фундамент складної системи соціальних зв’язків, що підлягають правовому регулюванню. Необхідно розкрити такі ознаки конституційно-правових відносин як фундаментальність, політико-правовий характер, установчий характер, підвищена стабільність, особливий суб’єктний та об’єктний склад та ін. Класифікувати конституційно-правові відносини можна за різними критеріями: за часом існування, за змістом, за цільовим призначення та ін.

При розгляді четвертого питання плану слід враховувати те, що правова система України тяжіє до континентальної (романо-германської) правової сім’ї, де провідне місце серед джерел права визнається за нормативно-правовими актами. Необхідно сформулювати визначення нормативно-правового акту та здійснити їх конституційно-правову класифікацію. Варто також мати на вазі, що з розвитком вітчизняного конституціоналізму дедалі більшого значення в системі джерел конституційного права України відіграють правові звичаї та нормативні договори (особливо міжнародні). У межах конвергенції правових систем цілком можливо, що в подальшому в якості джерел вітчизняного конституційного права застосовуватимуться й правові (насамперед – судові) прецеденти. Джерела конституційного права як вагома складова системи джерел національного права зазнають впливу тих самих тенденцій, що впливають га цю систему в цілому. Найбільш значущою серед них слід визнати тенденцію примноження національно-правових джерел здебільшого за рахунок впровадження нових форм, як це є з правовими позиціями Конституційного Суду України або міжнародними договорами та практикою Європейського суду з прав людини.

Джерела конституційного права зарубіжних країн слід також розглядати з урахування правової сім’ї до якої тяжіє та чи інша держава. У деяких країнах джерелом конституційного права виступає судовий прецедент, тобто рішення суду по конкретній справі, яке визнається обов'язковим при розгляді в подальшому аналогічних справ. Особливо широко він застосовується у Великобританії, США, Індії та низці інших країн, що сприйняли англосаксонську систему права. Основними видами джерел конституційного права є нормативно-правові акти, судові прецеденти і правові звичаї, а також міжнародні та внутрішньодержавні договори. Нормативно-правові акти конституційного права звичайно поділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти місцевого самоврядування.

Закони приймаються зазвичай законодавчими зборами, іноді іншими вищими органами влади - монархами в абсолютних монархіях, вузькими постійно діючими колегіальними органами в деяких соціалістичних країнах (наприклад, Постійним Комітетом Всекитайських Зборів Народних Представників), народом на референдумах і т. д.

За ступенем важливості і характером регульованих суспільних відносин закони поділяються на конституційні, органічні і звичайні. Органічні закони в ряді країн (зазвичай романської системи права) визначають статус органів держави і процедури народного голосування на основі бланкетну статей конституцій. Звичайні закони в тих країнах, де є також конституційні, органічні та їм подібні закони з підвищеною юридичною силою, регулюють менш важливі суспільні відносини, що утворюють предмет конституційного права.

Конституції, конституційні, органічні та їм подібні закони завжди в повному обсязі є джерелами конституційного права, звичайні ж закони - або в повному обсязі, або частково залежно від місця, яке в них займають конституційно-правові норми.

Практично в кожній країні існують конституційно-правові звичаї, однак лише в окремих країнах вони вважаються офіційними джерелами конституційного права. Це правила поведінки, ніде в офіційних виданнях не записані в ролі таких, проте протягом тривалого часу застосовуються й мовчазно санкціоновані державою. Втім, судом вони в будь-якому випадку не захищаються.

Широке поширення звичай отримав в конституційному праві Великобританії (конституційні угоди).

Специфічним джерелом права, зокрема конституційного, в окремих країнах виступають релігійні тексти, збірки релігійних правил, причому юридична сила їх часом перевершує навіть силу конституційних норм. Наприклад, в Ісламській Республіці Іран вищим джерелом права є шаріат - звід норм мусульманського права.

Питання цільових виступів:

1. Види конституційно-правових норм.

2. Суб’єкти конституційного права України.

3. Суб’єкти конституційного права зарубіжних країн.

4. Конституційне право України як наука.

5. Особливості конституційно-правового методу.

Теми рефератів:

1. Інститути конституційного права України.

2. Зв’язок конституційного права України з іншими галузями національної системи права.

3. Держава як суб’єкт конституційно-правових відносин.

4. Джерела конституційного права як галузі права.

Література:

Базова: 13, 40, 54, 61, 64, 65, 71, 76;

Допоміжна: 1, 34, 121, 122, 127.