B. Praktyka: meditatio tekstu Mt 19,16-26

ORATIO ET CONTEMPLATIO

A. Teoria

Przejście od medytacji do modlitwy następuje wówczas, gdy jasno widzimy, co Bóg do nas mówi. Bóg jednak nigdy nie mówi dla samego mówienia, dla zaspokojenia ciekawości. Orędzie Słowa Bożego nie jest oderwaną od człowieka, od jego życia teorią. Z orędziem Boga do człowieka zawsze łączy się jakieś wezwanie, zachęta, zaproszenie; albo wręcz Bóg stawia człowiekowi, który chce Go słuchać, ważne wymagania. Równocześnie objawia Mu swą tajemniczą Obecność i daje poznać, że JEST TU.

Oratio

Dobrze przeprowadzona medytacja, na wszystkich trzech poziomach - łącznie z poziomem zwanym synkrisis - odsłania słuchaczowi Słowa Bożego, jakie wezwania Bóg do niego kieruje. Po takiej medytacji spontanicznie rodzi się pytanie: co jestem w stanie ze swej strony Bogu powiedzieć? Jaka jest moja odpowiedź na Jego przesłanie, które w medytacji dotarło do mego sumienia i serca? Przychodzi czas mo­dlitwy. Rodzi się ona w odpowiedzi na Słowo Boga. Więcej, medytowane Słowo Boże tak głęboko wniknęło w duszę człowieka, że ono zaczyna w nim przemawiać, staje się jego słowem. Święty Augustyn uczył chrześcijan, którzy czytali i medytowali Pismo Święte: „Jeżeli tekst jest modlitwą, módlcie się; jeżeli jest westchnieniem pełnym bólu, wzdychajcie; jeżeli jest dziękczynieniem, bądźcie pełni radości; jeżeli tchnie nadzieją, wyrażajcie nadzieję; jeżeli opisuje lęk, bójcie się. To wszystko, co czujecie w tekście, jest odbiciem was samych" (Enarr. In Ps 29,16; PL 36,224).

Czym jest modlitwa wewnątrz lectio divinal Polega ona w pierwszym rzędzie na wyrażeniu zgody na objawioną wolę Boga. Nie jest ona jakimś mglistym odczuciem, ale dociera do mnie w formie wyraźnie zarysowanego planu. W trakcie regularnie przeżywanej lectio divina zaczynam coraz wyraźniej zdawać sobie sprawę z coraz to nowych ogniw tego planu. Słowo Boże objawia, co robiłem w przeszłości (do tej pory), co mam zrobić teraz, co mnie czeka jutro, a nade wszystko, jaki finał obiecuje mi Bóg. Każdy z tych czterech elementów planu Bożego jest bardzo ważny. Decydujące znaczenie ma jednak Boża wizja finału - realny kształt Obietnicy, która ma się według tego planu spełnić we mnie, w moim życiu. Krótko mówiąc, pierwszy poziom modlitwy w lectio divina to akt zaufania Bogu i objawionej mi przez Niego drodze, pełna zaufania zgoda na tę drogę.

Drugi akt modlitwy to najczęściej akt żalu, że jestem w nie najlepszym miejscu na mojej drodze życia. Dostrzegam różnicę między zaplanowanym przez Boga miejscem dla mnie, a miejscem (sytuacją, stanem), w którym aktualnie się znajduję. Często jest to akt skruchy i żalu za grzechy, które sprawiły, że jestem w tym, mało właściwym (albo zgoła złym) miejscu. Autentyczny żal przeradza się w błaganie o łaskę nawrócenia, powrotu na właściwe miejsce i o umocnienie na drodze życia, którą wytycza mi Boże Słowo.

Trzeci akt modlitwy to uwielbienie. Słowo natchnione, które wpadło do wnętrza człowieka jak ziarno, zaczyna po pewnym czasie wypuszczać pierwsze pędy w postaci uwielbienia Boga. Gdy słuchający Słowa Bożego człowiek przeżył pierwsze dwa rodzaje modlitwy, wtedy Duch Święty, obecny w medytowanym Słowie Bożym, kreuje w nim konkretne postawy względem Boga i budzi w jego sercu uczucie radości i skłania do wielbienia Pana. Szczyt modlitwy w ramach lectio divina to uwielbienie Boga. Słuchający Słowa Bożego wysławia Boga za Jego obecność w swoim życiu i w życiu innych ludzi.

Wreszcie modlitwa wewnątrz lectio divina może być intensywnym wołaniem o Jego powrót, o interwencję w sytuacjach trudnych, bez wyjścia. W miarę trwania praktyki lectio divina ta zróżnicowana modlitwa się upraszcza. Staje się inwokacją, w której człowiek czyni swoim jakieś zdanie, wyrażenie, a nawet pojedyncze słowa Pisma, i przy ich pomocy prowadzi intymny, głęboki dialog z Bogiem.

Na koniec dwie ważne wskazówki. Po pierwsze, każdy, kto praktykuje lectio divina winien znaleźć swą własną ścieżkę modlitwy dane­go dnia. Jej kształt może się zmieniać. Dialog z Bogiem w klimacie zgody na Jego wolę wcześniej czy później przerodzi się w akt żalu. Następnie przyjdzie czas uwielbienia, bądź wołania o pomoc. Duch Święty działający we wnętrzu człowieka ukaże mu drogę właściwa dla niego. On po prostu nie będzie w nas się modlił inaczej, jak tylko taką modlitwą, która najlepiej wypowiada aktualny stan duszy człowieka.

Po drugie, Duch Święty jasno ukaże wszystkie aspekty życia, które winny pojawić się w modlitwie. Bóg modlitwy jest Bogiem zbawienia, Bogiem życia. Duch, który woła do Boga w człowieku praktykującym lectio dwina, nie jest daleki od życia, nie jest oderwany od niego. Swoim wołaniem obejmuje wszystko, czym człowiek żyje, łącznie z bólem i cierpieniem, choć wydaje się to paradoksalne!

Przemieniać Słowo Boże w modlitwę znaczy: przy pomocy tekstu Pisma Świętego odkrywać siebie w głębszy sposób pośród codziennych spraw i widzieć je jako ważny nurt historii zbawienia, która nie przestaje się toczyć dzisiaj, na naszych oczach. Radość i gorycz, zwy­cięstwa i porażki widzi się oczami Boga i konfrontuje z Jego wolą. Człowiek zwraca się do Boga w duchu synowskiej ufności, i wytrwale prosi o moc, aby mógł wypełnić swe obowiązki zgodnie ze zbawczym zamysłem Ojca - z odwagą, pełnym zaangażowaniem i radością. Modlitwa w ramach lectio divina nie ma nic z sentymentalizmu, sztucznego uniesienia i łatwego zachwytu.

Contemplatio

Modlitwa przeradza się w kontemplację. Na wcześniejszych etapach lectio divina (lectio, meditatio, oratio) potrzebne jest działanie człowieka (czytanie, analiza tekstu), codzienne zaangażowanie w medytację, posłuszeństwo Duchowi Świętemu, który chce naszymi słowami wołać do Ojca. Natomiast na poziomie kontemplacji człowiek jest całkowicie pasywny - inicjatywa należy do Boga.

Kontemplacja ma kilka wymiarów. Pierwszy, to radowanie się odkrytą Obecnością. Dzieje się to wtedy, gdy człowiek zaczyna sercem radować się Bogiem jako swoim Światłem, swoją Twierdzą, swoim Królem, swoim Panem, swoim Ojcem, swoją Miłością - którą odkrył, że JEST. Kontemplacja nie jest związana z jakąś techniką, nie jest wynikiem jakichś zewnętrznych działań. Kontemplacja, czyli widzenie oczami duszy Boga, Jego tajemniczej, ale realnej Obecności w sobie i w swoim życiu, jest darem Ducha Świętego, który człowiek otrzymuje jako owoc dobrze przeżytego czytania, medytacji i modlitwy.

Drugi wymiar kontemplacji to poznawanie Boga. Jan ewangelista mówi: A to jest życie wieczne: aby znali Ciebie, jedynego prawdziwego Boga, oraz Tego, którego posłałeś, Jezusa Chrystusa (17,3). W Piśmie Świętym „poznaje się" przez przebywanie razem, przez wspólny marsz poprzez różnorodne sytuacje i próby.

Trzeci poziom kontemplacji to zachwyt. Po dłuższej modlitwie inspirowanej Słowem sam Pan, wraz z Ojcem i Duchem Świętym -zgodnie ze swą obietnicą (por. J 14,21.23) - przychodzi do serca swe­go ucznia i budzi w nim zdumienie, podziw; otwiera mu oczy, aby w sposób jasny i prosty widział rzeczywistość - dzieje zbawienia, które toczą się dzisiaj. Obecność Osób Bożych w duszy człowieka wzmaga Jego wiarę-zaufanie (por. absolutną wiarę-zaufanie Abrahama w scenie ofiarowania; poprzedziły ją wcześniejsze doświadczenia z Bogiem, odczytanie Jego słowa-powołania, medytacja nad Obietnicą, modlitwa wdzięczności za dar syna). W duszy człowieka rozlewa się Boża radość i Boży pokój: Boża radość jak rzeka... Człowiek pozostaje w głębokiej, intymnej - choć niewidzialnej dla oczu - więzi z Trójcą Przenajświętszą. Zatopiony jest w Bogu i w milczeniu, ponieważ nic więcej nie jest w stanie powiedzieć. Oczami serca człowiek widzi swe życie, jego przedziwne koleje, jako zanurzone w Bogu, który go kocha jak syna umiłowanego i o nim myśli. Odczuwa potrzebę wpatrywania się tylko w Jezusa Chrystusa, odpoczywania w Nim, doznawania Jego miłości, przyjmowania do swego serca mocy królestwa Bożego, która od Jezusa pochodzi. Wszystkie te doznania są jak najbardziej autentycznym i głębokim doświadczeniem Boga żywego.

Kontemplacja w ramach lectio divina nie wynika z ekstazy. Przeciwnie, jest pełnym miłości i podziwu oglądaniem Boga-Ojca, Jezusa-Przyjaciela, Ducha-Miłości, które jest możliwe dla ludzi czystych, prostych i ubogich w duchu ('anawim). Ludzie ci, wnikając w Słowo opowiadające historię zbawienia oraz w wydarzenia codziennego życia, dostrzegają w nim aktywną, stwórczą i zbawczą obecność Boga: Ojca - Syna - Ducha Świętego.

Wizja ta rodzi szczęście ze współdziałania z miłującym Bogiem. Szczęście to jest przedsmakiem radości, którą Bóg przygotowuje dla tych, którzy Go miłują (1 Kor 2,9). Kontemplacja w ostatnim swym stadium, jakim jest wizja i radość z oglądania Boga, nabiera cech doświadczenia eschatologicznego. Przygotowuje człowieka na powtórne przyjście Chrystusa, gdy rozpocznie się wieczne oglądanie Boga „twarzą w twarz". Osobiste sprawy i subiektywne odczucia schodzą na dalszy plan. Na pierwszy wysuwa się obiektywne doświadczenie kontemplacji, która przybliża wieczność, a równocześnie ukierunkowuje człowieka na teraźniejszość, na codzienne życie i wprowadzanie Bożych poleceń w czyn.

Contemplatio

Bogaty młodzieniec nie posłuchał Jezusa, nie sprzedał tego, co posiadał i nie poszedł za Jezusem. Jego skarbem pozostały rzeczy, do których się przywiązał.

Jezus opowiedział dwie przypowieści o ludziach, którzy potrafili sprzedać wszystko.

Pierwszy z nich to kupiec, człowiek myślący praktycznie, szukający zysku. Nie dbał o dobro bliźnich, raczej starał się ich oszukać. Odczuwał jednak pragnienie: szukał drogocennych pereł (Mt 13,45-46). Gdy nieoczekiwanie na jakimś targu natknął się na taką perłę, nie wahał się ani chwili: pobiegł do domu, wszystko sprzedał i prędko, jak błyskawica, wrócił, by tę perłę kupić, żeby ktoś inny go nie ubiegł. Ten człowiek nie był ani pobożny, ani gorliwy, ani uczciwy, a jednak zdobył drogocenną perłę.

Podobnie postąpił człowiek, który nieoczekiwanie znalazł skarb ukryty w roli (Mt 13,44). W starożytności tak zabezpieczano kosztowności przed najazdami wrogów. Kopał ziemię i nagle, przy okazji, znalazł w niej skarb. Zasypał starannie ślady tego, że coś w tym polu ruszał, a potem z radości poszedł, sprzedał wszystko, co miał, i kupił tę rolę. Nie kalkuluje, nie zważa na opinie rodziny, znajomych, którzy zupełnie nie rozumieją, co on robi? Może nawet śmieją się z niego. Na nic nie zważa, niczego się nie obawia, sprzedaje wszystko i idzie kupić ową rolę. Nie zważa ani na krytykę, ani na to, że naraża się wręcz na śmieszność. Bardzo dobrze wie, że tam jest skarb. Wszystkie inne kalkulacje się już nie liczą.

Już w pierwszym zdaniu Jezus mówi młodzieńcowi: nie potrafisz ani o krok postąpić na drodze do życia wiecznego, dopóki ktoś ci nie pomoże zrozumieć, że twoim skarbem nie są posiadłości, pieniądze, które cię mamią, że możesz coś dobrego uczynić, ale że twoim do­brem jest Osoba dobra, że ta Osoba pragnie więzi w prawdzie z Tobą.

Młodzieniec usłyszał tylko pierwsze słowa Jezusa o sprzedaniu, i zaraz pomyślał, że to niemożliwe, że to szaleństwo. Nie dosłyszał drugiej części najważniejszej wypowiedzi Jezusa: Chodź za Mną!

Chodź za Mną! - to osobiste zaproszenie, które Dobry kieruje do młodzieńca. Jest to zaproszenie do przyjaźni, do „nowej" przyjaźni, w której będzie mógł się naprawdę odnaleźć. Takiej przyjaźni nie mogą mu ofiarować ani krewni, ani dotychczasowi przyjaciele, bo są oni z nim ze względu na jego pieniądze. Młodzieniec tego nie rozumiał; nie mógł tego zrozumieć, bo jeszcze nie odczuł, jak jest samotny po­śród swoich posiadłości.

Spójrzmy teraz na własną drogę życia. Na jakim etapie jesteśmy:

- młodzieńca zadowolonego posiadłościami i swoją logiką „czynienia dobra" na pokaz, przy pomocy okruszyn, które spadają ze stołu bogacza?

- młodzieńca smutnego, bo odkrył, że jest omamiony swymi posiadłościami, że nie jest gotów żyć w autentycznym braterstwie z ubogimi?

- człowieka, który jak ów kupiec lub kopiący rolę z przypowieści znalazł poszukiwany skarb - Jezusa?

Niech każdy szuka oczami duszy tych momentów w swoim życiu, kiedy to Skarb-Jezus przybliżył się do niego.

Skarb - perła ma swe walory: blask, urok, siłę oddziaływania. Jakie walory Jezusa zawładnęły mną wówczas i do dzisiaj są moją radością, umocnieniem, światłem, ostoją.

Co mnie fascynuje w Jezusie? Jakie mam osobiste doświadczenie Jego Dobroci? Kiedy to miało miejsce? Jak to pierwsze odkrycie mojego Skarbu - Jezusa uobecnia się jakoś we mnie, odżywa? Jak narasta moje poznawanie Dobroci Jezusa.

A co robię, gdy Jezus się oddala? Jak szukam Jego Osoby, Jego Obecności? Jak wyraża się moja tęsknota za Nim, gdy się oddala?

Maria Magdalena nie wyobrażała sobie swego życia bez Jezusa. Gdy Go ukrzyżowano i złożono w grobie, wczesnym rankiem, gdy jeszcze było ciemno, poszła do grobu.

Stała przed grobem płacząc. A kiedy tak płakała, nachyliła się do grobu i ujrzała dwóch aniołów w bieli, siedzących tam, gdzie leżało ciało Jezusa - jednego w miejscu głowy, drugiego w miejscu nóg. I rzekli do niej: «Niewiasto, czemu płaczesz?»Odpowiedziała im: «Zabrano Pana mego i nie wiem, gdzie Go położono». Gdy to powiedziała, odwróciła się i ujrzała stojącego Jezusa, ale nie wiedziała, że Jezus JEST. Rzekł do niej Jezus: «Niewiasto, czemu płaczesz? Kogo szukasz?" Ona zaś sądząc, że to jest ogrodnik, powiedziała do Niego: «Panie, jeśli ty Go przeniosłeś, powiedz mi, gdzie Go położyłeś, a ja Go wezmę». Jezus rzekł do niej: «Mario!» A ona obróciwszy się powiedziała do Niego po hebrajsku: «Rabbuni», to znaczy. Nauczycielu. (J 20,11-16).

A może jeszcze nie odczuwam Jego Obecności, Jego dobroci i miłości. Są one dla mnie jedynie wiedzą, prawdami teoretycznymi, zna­nymi z katechizmu, z opowiadań innych ludzi, z życiorysów świętych?

Gdy ewangelista Marek opowiada o tym, jak Jezus powołał Dwunastu, mówi, że Jezus przywołał do siebie tych, o których sam od dłuższego czasu (od zawsze) myślał, którzy byli obecni w Jego sercu, których od wieków ukochał. W konkretnym czasie historii, w konkretnym miejscu jednak wypowiedział wyraźnie imię każdego z nich i powołał, aby byli z Nim (por. Mk 3,14). Zaproponował im więź osobistą, podobną do więzi małżeńskiej. Co więcej, więź małżeńska jest jedynie symbolem tej więzi Miłości - Przymierza, które Jezus proponuje tym, którzy odpowiedzieli na Jego wezwanie, jak mówi Marek: Przywołał do siebie tych, których sam chciał, a oni przyszli do Niego (Mk 3,13).

ACTIO

A. Teoria

Wielowymiarowa kontemplacja budzi pragnienie bardziej dynamicz­nego posłuszeństwa Słowu Boga. Często jest to pragnienie dotyczące w ogóle nowych działań, które zostały człowiekowi podpowiedziane, albo wręcz objawione jako droga do zbawienia. Są to działania z jed­nej strony proste - jak mówił R. Brandstaetter - takie jak pisanie, słuchanie, cierpienie,... aż do najtrudniejszego - jak umieranie.

Ale równocześnie praktyka życia chrześcijańskiego to dzieło ewangelizacji i miłości bliźniego. Obydwa te dzieła dają się zamknąć w idei służby. Człowiek - jak Maryja - chce służyć Panu, służąc człowiekowi.

Wielkim wyzwaniem jest spotkanie z każdą istotą ludzką, na które chrześcijanin winien przynieść dwie obecności: Boga i swoją. Pierwsza to obecność Boga, który od początku objawia się ludziom jako ich Rodziciel-Ojciec, Opiekun, a Jego Obecność w ich życiu ma decydujący wpływ na ich doczesne szczęście - rozumiane jako przedsmak „życia wiecznego", antycypujące doświadczenie „bycia doskonałym", „bycia zbawionym". Z kolei obecność chrześcijanina w życiu drugiego człowieka ma szansę być epifanią Dobrego.

Na etapie actio człowiek praktykujący lectio divina doświadcza najpierw consolatio (radości duchowej z komunii z Bogiem). Przeżywa radość w codziennej pracy: idzie i śpiewa. Winien trwać w tej radości; dzielić się nią. To jest pierwsze działanie. Radość bowiem wypełniająca kolejne dni życia - stanowi właściwy klimat do podejmowania ważnych i śmiałych decyzji. Ona sprawia, że wyolbrzymione przeszkody maleją i zaczyna ich być mniej, wręcz zaczynają być sytuacjami wspomagającymi, poszerzającymi horyzonty działania.

Druga czynność to zakreślenie szerokiego pola własnej aktywności. Dokonuje się ono jako tak zwane discretio, czyli rozeznanie duchowe dotyczące tej sfery, która ma być przestrzenią mojego działania. Główna rola w tym rozeznaniu duchowym przypada Duchowi Świętemu. On właściwymi sobie metodami udziela człowiekowi swoich natchnień, rad, często wręcz propozycji nie do odparcia. Ważne działanie człowieka to przyjmowanie natchnień Ducha Świętego, a odrzucanie tego wszystkiego, co równocześnie w różny sposób atakuje świadomość, a nie pochodzi od Niego, co jest iluzją, a nawet szatańską pokusą (pycha, próżna chwała).

W kolejnej czynności, zwanej deliberatio, człowiek wybiera bardzo konkretne działanie, które w danym dniu (tygodniu) będzie wykonywał w duchu posłuszeństwa wezwaniu, które usłyszał w Słowie Bożym jako skierowane do siebie. Winno ono, rzecz jasna, mieścić się w ramach postanowienia generalnego, podjętego wcześniej, i dotyczyć czegoś najważniejszego w tej materii. Należy je bardzo dokładnie określić sobie, aby było wymagające, ale równocześnie możliwe. Wreszcie, actio w sensie ścisłym, czyli codzienne życie i działanie według Ducha Chrystusa. Chodzi o codzienne myślenie i działanie według reguł nowego porządku, który Jezus z Nazaretu przyniósł i zapoczątkował, a który nazywa się królowaniem Boga. Ma ono swe zasady, które Słowo Boże objawia. Człowiek praktykujący lectio divina, angażujący się w stopniu szczególnym na etapie actio, jest zaląż­kiem królestwa Bożego w swoim środowisku i rodzinie.

Krótko mówiąc, actio - działanie i życie w duchu całkowitego posłuszeństwa usłyszanemu Słowu Bożemu - to dojrzały owoc lectio divina. Bez niej cała lectio byłaby bezowocna, jałowa. Człowiek przypominałby owego sługę z przypowieści, który wysłuchał polecenia ojca, ale do winnicy nie poszedł. Gorzej, byłby tym, o którym Jezus mówi w końcowym, finałowym fragmencie kazania na górze:

Nie każdy, który Mi mówi: „Panie, Panie!", wejdzie do królestwa niebieskiego, lecz ten, kto spełnia wolą mojego Ojca, który jest w niebie. Wielu powie Mi w owym dniu: „Panie, Panie, czy nie prorokowaliśmy mocą Twego imienia, i nie wyrzucaliśmy złych duchów mocą Twego imie­nia, i nie czyniliśmy wielu cudów mocą Twego imienia?" Wtedy oświadczą im: „Nigdy was nie znałem. Odejdźcie ode Mnie wy, którzy dopuszczacie się nieprawości!"

który Mi mówi: „Panie, Panie!", wejdzie do królestwa niebieskiego, lecz ten, kto spełnia wolą mojego Ojca, który jest w niebie. Wielu powie Mi w owym dniu: „Panie, Panie, czy nie prorokowaliśmy mocą Twego imienia, i nie wyrzucaliśmy złych duchów mocą Twego imie­nia, i nie czyniliśmy wielu cudów mocą Twego imienia?" Wtedy oświadczą im: „Nigdy was nie znałem. Odejdźcie ode Mnie wy, którzy dopuszczacie się nieprawości!"

Każdego więc, kto tych słów moich słucha i wypełnia je, można porównać z człowiekiem roztropnym, który dom swój zbudował na skale. Spadł deszcz, wezbrały potoki, zerwały się wichry i uderzyły w ten dom. On jednak nie runął, bo na skale był utwierdzony.

Każdego zaś, kto tych słów moich słucha, a nie wypełnia ich, można porównać z człowiekiem nierozsądnym, który dom swój zbudował na piasku. Spadł deszcz, wezbrały potoki, zerwały się wichry i rzuciły się na ten dom. I runął, a upadek jego był wielki (Mt 7,21-27).

Człowiek posłuszny słowu Jezusa nie tylko buduje swój dom - swą egzystencję na skale. Otrzymuje znacznie więcej. Ci, którzy dochodzą do etapu actio, otrzymują od Boga łaskę głębszego wejścia na poziom historii zbawienia, która dzisiaj również się dzieje tak inten­sywnie jak w czasach Jezusa. Stają się nowymi, współczesnymi bohaterami dziejów zbawienia. Pełnią w nich najczęściej jakąś ważną rolę, którą Opatrzność im nie tylko zleciła, ale pozwoliła rozwinąć, wypełnić - rolę będącą modelem dla innych chrześcijan.

Lectio divina od czytania przez medytację, modlitwę i kontemplację prowadzi do działania i życia zgodnego z Ewangelią. Jest szkołą modlitwy i szkołą życia-pracy-działania-zaangażowania. Poprzez praktykowanie lectio dwina człowiek wyrasta na dojrzałego chrześcijanina, natchnionego mądrością i mocą Ducha. Jak Jezus w Nazarecie -wzrasta w mądrości i łasce (mocy) pochodzącej od Boga.

Lectio А. Теорія

Перший етап духовного читання Писання називається Lectio - читання. Вона включає в себе кілька видів діяльності.

Перший етап духовного читання Писання називається Lectio - читання. Вона включає в себе кілька видів діяльності.

Першим з них є хорошим, продуманий вибір тексту, який повинен бути предметом духовного читання. Ви можете вибрати:

- Ціла книга (читати довше - кілька місяців); це може бути, наприклад, читати Євангеліє в церковному році;

- компактний розділ (наприклад, в Євангеліях: Євангеліє дитинства, громадської діяльності пристрасті і воскресіння Ісуса);

- короткі перікоп (Євангеліє в протягом дня, в неділю); Тим НЕ менше, ви повинні уважно подивитися на текст, чи є це замкнене одиничний літературний; Це особливо важливо стосовно описових текстів. Ви не можете вирвати деякі сцени з великої розповіді всередині.

Друга дія є ретельне, ретельне, кількість раз читання Писання. Його слід читати вголос. Він повинен досягти до оригінального тексту, Interlinear і різні - але хороші - переклади Біблії. Натхнення може виявитися переклади на інші мови, починаючи від Vulgaty, Єрусалимської Біблії (на різних мовах), екуменічний переклад (німецька, італійська, польська).

Третій крок полягає у визначенні контексту попередніх і наступних. Що стосується розташування рівня читання в більшому цілому (див роботу), в своїх підданих.

Четверта дія в рамках Lectio по цьому пошуку пояснень по приводу місця, часу акції і історичні персонажі, які з'являються в тексті. Вона повинна доходити до енциклопедії або біблійних словників. Вони допомагають вам стати більш знайомі з навколишнім середовищем і часом текст зростає.

Інший, п'ятий, дуже корисно при читанні текстів, вам потрібно визначити його структуру та жанр. Мислення біблійні автори більшою мірою заснований на правилі розкривають різні сторони однієї істини (події, що розкриває таємницю присутності або дії Бога), ніж на основі дедуктивного мислення: причинно-наслідкового зв'язку. Вони використовують із задоволенням структуру паралельності (паралельно або chiastycznego) і будуть раді протиставляти сцени як диптиха або триптиха. При правильному зачитує структуру, і в Зокрема інтерфейси панелей в крилах диптиха або триптиха, легко захопити найважливішу істину, яку автор (редактор) хотів замовити в цій частині своєї роботи, щоб висловити. Це добре з самого початку, щоб бути в курсі жанру читають перікопи. Це залежить від способу розуміння (будь то в термінах виразним або метафорична, якщо текст являє собою розповідь про історичну подію або літературної фантастики).

Багато світла на розуміння думок, які надихнули автора - євангелістів - zamierzyli і виражене в тексті, є актом порівняння перікоп паралельно. Він бачить те основні елементи теології євангеліста. Кожна редакційна logionu розвитку або перікопи (сцени) витяги з висловлювань Ісуса або Його дій (чудо) і інші важливі аспекти. Для того, щоб проникнути в зміст частини читання повинні також брати до уваги всю паралель, де одні і ті ж терміни - у всій Біблії) і пов'язані з ними тексти (які розглядаються ті ж теми, що розглядаються з подібними проблемами). Необхідна допомога в пошуку місця паралельно і пов'язані з ними тексти є всі види конкорданси, лексиконів короткий біблійне богослов'я або біблійні словники. Звичайно ж, за допомогою них ви використовувати обережно, дбаючи про вибір текстів, тісно пов'язаних з читання перікоп. Уникайте небезпеки потонути в морі паралельних текстів, пухкий, що підтримують натяків.

Нарешті, в разі коротких історій, виконати кілька кроків з аналізу оповідання. Вона починається з аналізу нитки акцій: фон сцени, формування акцій (екзистенціальна проблема), складний прорив, фінальна сцена. На особливу увагу заслуговує динаміка діяльності, визначати їх напрямок від того, що починається і до того, що не збирається нікуди; Які саме заходи змінити хід дій. Простеживши нитку можна проаналізувати, як рольової екзистенційно-historiozawczych: провідний, Підтримуючий, епізодичним; вчитель, студент, пророк, свідок. Велику допомогу в розумінні оповіді точно визначити всі почуття і думки, які керують символи. Ми читаємо їх в першу чергу від поведінки і спілкування.

Lectio займає багато часу, він повинен бути регулярним, щоденна молитва. Ви не можете передбачити, виходячи з так званої. "Вільний час" або розглядатися як розвага, який заповнює порожні моменти дня. Прочитати проходження і паралельних текстів є основним, дуже важливо для подальших етапах роботи. В процесі безперервної (щодня) і ретельної навантаження в тексті це просто для всіх ідентифікованих елементів "увійшов" на постійній основі в свідомості Через кілька днів має бути відомо в цілому -.. майже напам'ять слова, образи, символи, повинні почати жити в душі читача, і хороші хлопці повинні змусити його закрити, відомо:. свої проблеми, думки, слова, вчинки тільки таким чином засвоюються текст може служити основою для плідної медитації.

Отці Церкви підкреслив, що текст Писання, яке є предметом Lectio повинні бути вбудовані в пам'яті кожен день "хрест" жують і переварюють Тільки таке читання робить людину починає відчувати кроки, що наближаються Бога Про це пише святий Амвросій:.. "Коли людина починає читати Біблію, Бог повертається, щоб йти з ним в земному раю ".Наполеглива Lectio робить людина починає чути ніжний голос Божий, який викликає, ставить питання, що зміцнює і відкриває майбутнє. Це схоже на розмову учнів, які йдуть в Еммаус. Коли вони розмовляли один з одним про все, що Ісус був в Єрусалимі, то він, учитель, "ближче до них."

B. Практика: Lectio текст Mt 19,16-26a)

а) подальший контекст і найближче місце і перікопи в структурі літературного розділу

Для гарного читання тексту, побачити його контекст, який є життя Ісуса в Євангелії від Матвія. Ну, Ісус йшов до Єрусалиму (Мф 19,1-20,34). Він покинув Галилею (19,1-2) і знаходиться в Юдеї, де він буде залишатися до його смерті вже. У безпосередній близькості від міста, де він був розп'ятий і воскрес, підняв дві важливі проблеми людського існування.

У першій частині 19 цієї глави існує проблема нерозривності шлюбу і bezżeństwa для Царства Божого (ст. 3-12). У іншого боку, поточна проблема це багатство (ст 16-30.): Заклик Ісуса добровільно відмовитися від нього, залишити його. Євангеліст показує дві відповіді на цей заклик: молода людина не відмовляється від нього (. Ст 16-26); Петро, в його власному імені і апостолів, кажучи: ось ми залишили все і пішли за тобою (ст. 27-30).

В середині, між цими двома частинами є сцена з дітьми: Ісус об'єднує дітей і благословляти їх (вірші 13-15.). Ця сцена, і особливо слова Ісуса, як точка відліку - замковий камінь - для обох частин глави 19: (. Ст 3-12) нерозривному шлюбу і bezżeństwie для Царства Божого, а багатий молодий чоловік, і апостоли з Петром в якості його голови (ст 16-. 30). У вищезгаданому. 13-15, Ісус говорить про найменших, яким Царство Небесне. Ці маленькі, насправді ідеал - модель учень Ісуса, який приходить до Ісуса і отримати від Нього частку в Царстві Божому.

Глава 19 являє собою диптих. Перше крило говорить про взаємини: Царство Боже - в шлюбі; в той час як інша показує відношення Царства Божого - багатство. Кожне крило складається з двох панелей: перший показані труднощі в сфері шлюбних відносин -królestwo Бога; у другому ідеалу. Аналогічним чином, в іншому крилі: перша панель показує труднощі у відносинах Царства Божого - багатої людини; другий - ідеал.

шлюб:

заклик А. Ісуса до нерозривності шлюбу - труднощі у вигляді законопроекту про розлучення (ст 3-9.);

B. Добровільне безшлюбність - труднощі відсутності достатньої потужності (. Ст 10-12).Ideal, або його відсутність, залежить від внутрішньої позиції студента: довіру до Бога як до Батька і Ісуса (образ діти).

багатство:

А '. заклик Ісуса розділити своє майно - труднощі у вигляді рабської прихильності до багатства (ст 16-26.);

B '. Добровільна бідність Петра і апостолів (ст. 27-30).

б) жанр

Мф 19,16-26 історія apoftegmatem. Apoftegmat коротким і митної заяву кого - то видатного, що його студенти відчувають для зв'язування друг з одним (наприклад, вчителів.); відповідь на будь-яке складне питання, проблема. У синоптичних Євангеліях ДЛЯ IN ­ повідомляється в деякій стислій рамках стадії, на тлі потрісканої, що представляє собою конкретну ситуацію-проблему, до якої вчитель опирається.

Apoftegmaty може приймати форму словесних суперечок або спорів. Можливість для них чудеса Ісуса (Мк 3,1-6) його поведінку або поведінку його учнів / студентів (пор Мк 2,23-28), епізоди його діяльності (очищення святині: Мк 11,15-19). Часто ці питання задають учні Ісуса, кандидати на студента або ворогів (багатому юнакові: Мк 10,17-31; садукеї, і справа про воскресіння: Мк 12,18-27). Часто це питання, що випливають з життя: питання про податок на храм (Мф 17,24-27), або питання про справжні родичів Ісуса (Мк 3,20-21). У apoftegmacie - часто встановлюється як суперечка - найголовніше слово Господнє. Це відбувається тому, що родзинка розширених сцен спору або спорів, в яких ми зазнаємо, поставити проблему, кілька спроб розв'язати цю проблему зображували в діалозі, поворотний момент, в кінці.

Беручи під увагу тему і наступний контекст, в якому питання про покликання до сімейного життя, apoftegmatyczne розповідь про розмову з багатим парубком Ісус дуже схожий на розповіді про призначення студентів. Їх можна розглядати як розповідь про призначення, але з негативним результатом

С) Навколишнє середовище

Тексти, які мають apoftegmatów характер виникла в християнській громаді з самого початку. Там було яскраво виражена тенденція до визнання наданої усної традиції, слова Господа у вигляді словесної суперечки. Це було зроблено в основному в оригінальній палестинської муніципалітету. Багато з аргументів, що виникають в судовому процесі або суперечок, які просто констатую заперечення або скарги, що надходять з навколишнього середовища, в якій ранні християни жили. Вони відбуваються в них, як є типи різних соціальних груп, атакож питання, поставлені ними відображають питання, якими керувалися ці шари на християн.

г) паралельно перікоп

Паралельні перікоп до Mt 19,16-26 Маркова є розповідь про багатого юнака (Мк 10,17-22). Основні відмінності:

- Метью дає ЗУСТРІЧІ форму довгого діалогу (три питання: двоє молодих людей, один з Ісуса); Перше питання, Ісус відповідає на питання корекції;

- Від Матвія являє заяву Ісуса як пропозиція, за яким слід виклик, якщо ви хочете (якщо ви хочете життя, то виконай заповіді, якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; телефонуйте: Тоді іди вслід за мною!); акцент падає на третій-відповідь заяву Ісуса - W 21 - apoftegmat.

- перше питання, молода людина звучить по- різному в Євангелії від Матвія, в відміну від Марка. У Матвія має форму, що хорошого я повинен робити?; Au Марка: Хороший Учитель, що я повинен робити...;

- Матвія в розрахунку заповідей в кінці є також заповідь любові до ближнього (ст. 19), і ідея досконалості;

- Метью ясно говорить в logionie, щоб увійти в Царство Боже багатія (plousios в вище 23-24;., А нема про те, хто має скільки Мк 10,23) E) Основні вираження і спостереження.

Вічне життя - про типово для іудаїзму, особливо для апокаліптична. У Dn 12.2 говорить:. Багато з тих, хто спить в земному поросі, збудяться, одні для життя вічного, інші на вічну наругу і сором Маккавеи 7,9 перший з братів вмирає згідно із законом. Автор каже: У той момент, дав свій останній подих, він сказав: "Ви, zbrodniarzu, дайте відповідь нам цю справжню життя. Король світу, але нас, хто вмирає за свої закони, воскресити і відродити до життя вічного ". І останнє: Тепер, як наші брати, які пережили короткий страждання, що веде до вічної єврею і стаємо співучасниками обітниць Божих. Ви і суд Божий понести справедливе покарання за його гордість (7.36).

Рабини попросили про показ способу життя, який ми досягли на майбутньому житті світу. Теперішня життя була названа життя миті. Питання виявляє існуючі за часів високої невизначеності Ісуса з цього питання: які права мають бути збережені.

Роби добро - пророки, покликані робити добро. Пророк Амос кричить: Шукайте добра, а не зла, щоб ви могли жити. Тоді Господь Бог Саваот з вами, як ви говорите. Ненавиджу зло і люблять добро!. Помститися справедливість в воротах! Може бути, милостивий Господь, Бог Саваот, залишок Йосипів (Am 5,14-15). Точно так же Михей: Він сказав вам, про осіб, що це добре. І що Господь вимагає від вас, але зробити справедливість, любити справи милосердя і смиренно ходити перед Богом твоїм? (Mi 6,8). Таким чином, питання,характерні для затятих послідовників іудаїзму.

Одне добре - в прикметник агатос LXX рідко відноситься до Бога. У Ісаї ми читаємо: Бог є хорошим суддею Ізраїлю (63,7), і благо слово Господнє (39,8).

Виконай заповіді! Який (V. 18): Ісус цитує п'ять заповідей другої таблиці, які відносяться до нашого сусіда; але жоден з перших, які відносяться до служіння Богу. Людина з проханням до вічного життя, немає ніякої проблеми з вірою і поклоніння. Зрештою, є заповідь любові до ближнього - як компендіум попередні п'ять.

Молода людина (хо neaniskos - 20 мас.) - У відміну від Марка (від юності). Метью змінює цю версію, називаючи його молодий чоловік. Це робиться, щоб не підкреслити контраст між початком і кінцем перікопи, але для розкриття істини, що Ісус закликає молодих людей сміливо і беззастережно на користь Христа. Як молода людина одружується на незайманій, ваш будівельник повинен одружитися на вас, і як тішиться той молодий наречена, так буде радіти, Бог твій над вами (Ісая 62,5).

Для того, щоб бути досконалим (v 21.) -. Звернень до всіх християн, учні Ісуса Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний (Мф 5:48). Ісус не створює два класи християн категорії: нормальні і досконалі. Ідея досконалості - в залежності від вічного життя, ґрунтується на неподільної і максимальне залучення в служіння Богу і ближньому. Воно повинно бути здійснено на практиці, де живе людина, в їх умов праці та життя. Ідея досконалості тут чітко мотивоване заповідь любові до ближнього. Мова не йде про досконалість в ім'я "святості" культу (як в Кумране), або як прояв самоконтролю (кініків, стоїків).

Ходімо зі мною - це покликання. Метью показує, як Ісус направляє його заклик до різних людей в різних ситуаціях:

- Призначення. Метью показує, як Ісус направляє його заклик до різних людей в різних ситуаціях:

- до якої щоденна робота (Саймон і Ендрю закидали невід: 4,18-19; Матвія камерні звичаї: 9,9-10);

- коли людина повинна дбати про похорон батька (8,21-22);

- коли ви живете в достатку.

попередження Ісуса проти багатства (. ст 23-24) має паралелі в Старому Завіті:

Той, хто любить золото, не попередження від провини, і той, хто погоні прибуток, вони будуть зірвані. Багато золото привели до краху, і їх знищення стало очевидним. Він колючий з деревом на шляху тих, хто пішов за ним з розуму, а хто дурний, вони будуть дотримуватися (Sir 31,5-7);

Не сподівайтеся на насильство або бути обманутим в марній грабежу; багатство, навіть зростати, серця не прив'язуються (Пс 62,11);

Краще трохи - страх Господній, ніж із занепокоєнням - велике багатство. Краще трохи овочів з любов'ю, ніж товстий бик з ненавистю (Притчі 16,16-17).

Амінь, - підкреслює рішучості висловлювання Ісуса.

- Підкреслює рішучості висловлювання Ісуса.

Парадокс верблюда і вушко голки (ст. 24). Метью хоче сказати, що багаті просто не увійти в Царство Боже. Студенти жахів, їх питання: хто буде врятований; Відповідь Ісуса: порятунок людини - призначаються Ісусом - це залежить від Бога. Ця істина визнається Робота: Я знаю, що ви можете робити все, що вдумливість, ви можете це зробити. Хто збирається відправити дурному? Речі, піднесені сказав. Це занадто чудово. Не розумію. Послухайте, запитаєте. Дозвольте мені говорити! Я хочу запитати. Зволила відповісти! До сих пір я знав, що ти по репутації, тепер я бачив, як ти очі, звідси і зв'язок, як я вже говорив, Kajama в поросі й попелі (Привіт 42,2.6).

2. meditatio А. Теорія

Після завантаження тексту Слова Божого, визнання всіх структур сенсу (контекст, жанр і літературної структури, персонажі, дії), час, в якому Бог направляє людину до його повідомленням.

Читач переходить в стан мовчання - відкриває вуха: вони будуть слухати, що він говорить Господь Бог (Пс 85,9). На даному етапі, Слово Боже входить в серце людини. Бог каже Єзекіїля: Візьми мої слова до серця (Єзекіїля 3:10). З голови Слова Божого йде в серце - совість. Подібно кинджалом проникає в самий глибокий і найважчий з його палуб. Він переміщує всі струни душі. Він відкриває людині істину і любов - повідомлення, що Бог направляє його сьогодні.

Медитація - відкриття того, що Бог тепер говорить мені, проте, можливо тільки завдяки наполегливій праці духовної людини. Батьки і колишні християнські автори пропонують три кроки, які повинні бути зроблені для медитації насправді сталося.

Під - перше, щоб захопити основну ідею, ідею центральної ключових понять. Часто це характер і його питома активність. Іноді справа доходить до відносин між двома персонажами, або повної динамічної відносини героя (студенти, люди) до Бога (Ісус, Du ­ Святий Хім).

Коли ви зрозумієте, що постає перед нами як найбільш важлива ідея - чи про критичні відносин, то паралельні тексти (відмічені в Lectio) вибрати і зібрати ті, які тісно пов'язані з темою, або відносини. Це добре, щоб зібрати їх і помістити в логічній послідовності. Тоді повідомлення, яке приводить нас до медитувати писання, звучить ясно, твердо і ясно. Цей аспект медитації по порівнянні з роботою мурашок, яка збирається в одному місці і зібрати (synago) їжу, яка повинна живити (пор.. Притчі 6,6-11).

Другий крок у медитації є відображенням, малюнок мудрість і світло від захопленого повідомлення. Отці Церкви любили порівнювати цю фазу медитації, щоб зібрати мед (meletao). Людина подібний до бджолу, яка збирає нектар з кожної квітки, а потім зробити мед. Що стосується солодощі духу, який має Слово Боже. Крім того, це сила, яка виходить від Духа.

Guerrico d'Іньї закликав ченців практикувати медитацію: "Drążcie кожне слово Писання, щоб вивести його дух." Стопку вона najowocniej здійснюється з використанням паралельних текстів Нове положення порожнистих слів - центральна ідея в історії спасіння дозволяють відкривати все більше і більше її шарів сенсу.. насправді, з точки зору якої - то важливою істини, яка, разом з розвитком історії порятунку глибше і ясніше розкривається.

Третій момент в медитації є очищення досвід відблисків і зміцнення. Слово Боже увійшов в випромінюється серця; Це стає джерелом світла і сили. Просвіщає, зігріває і опіки, як внутрішній вогонь. Це, звичайно - вогонь Присутності Господа, не мали наші серця горять всередині нас, коли він говорив з нами по дорозі і пояснював нам Писання? (Лк 24,32). Повідомлення, що виходить з medytowanego Слово стає полум'я Бога в людині. Все моє життя, всі дії, слова і поведінка створює пожежну Присутність. Серце відчуває той, хто.

Слово Господа, засліплюючи очі душі і серця потепління, зроблені в той же час болючою конфронтації. Ясно, що бачить, що має значення в житті, а що шкідливо бур'янів або трави.За допомогою дихання б'є Слова Божого людини відділяє полову від зерна. У святоотецької традицією народних обранців медитації іноді називають synkrisis (суд), від "окремого", "вирізати", дієслово krinó- "судді", "здоровим глуздом".

На практиці медитації корисні питання, поставлені до тексту і сам. В ідеалі, якщо це одне загальне питання. Як правило, це питання про те, що Святий Дух я ясно показує (наприклад, шляхом повторного допиту пропозиції в тексті) і відповідач ­ ла на не шукав відповіді в medytowanym тексті.

Часто медитація об'єкт виявляється у вигляді тези, повідомлення-правда розірвати текст і запрошення подивитися на його структурних компонентів. При аналізі повідомлення з точки зору сприйняття таких аспектів, які визначають, що важливо для мене сьогодні. Що це говорить мені? Запропонувавши? Який світло запалюється всередині мене? Переконує, і зміцнює правду?

Який характер передав в Слові історії порятунку вражає мене як гідна захоплення? В якому я знаходжу їх проблеми,