Підшлункова залоза. Статеві залози

Підшлункова залоза (pancreas) - залоза травної системи. Водночас володіє екзокринною і ендокринною функціями. Назву одержала за своїм місцезнаходженням – за задньою стінкою шлунка. У людини розвивається з епітеліального випинання стінки тієї ж частини первинної кишки, з якої утвориться дванадцятипала кишка. Має сплощену форму, що поступово звужується нагадуючи тяж. Розрізняють три відділи: голівку, тіло, хвіст. Голівка – найбільш широка частина занурена у внутрішній вигин дванадцятипалої кишки. Зовні П. з. покрита тонкою сполучнотканинною капсулою, відгалуження якої, проникаючи всередину органа, розділяють його на часточки. П. з. складається з двох різних частин - екзокринної і ендокринної. Острівці інтенсивно васкуляризовані та іннервовані.

Підшлункова залоза. Забарвлення гематоксилін-еозином. Острівець Лангерганса Ацинуси Екзокринна частина – складна альвеолярно-трубчаста залоза, представлена системою кінцевих залозистих відділів (ацинусов) і вивідних проток. Гландулоцити ацинусів секретують зимоген (сукупність ферментів амілази, ліпази, трипсину). Ендокринна частина представлена сукупністю панкреатичних острівців – insulae pancreaticae (острівці Лангерганса). У 1901 р. рос. учений Соболєв довів, що ці острівці виділяють гормон, регулюючий вуглеводний обмін. Кількість острівців у великої рогатої худоби ~10%, у людини - 1-3%. від всієї тканини залози. Острівці зосереджені переважно в хвостовій частині.

ЕНДОКРИНОЦИТИ (ІНСУЛОЦИТИ) острівців розташовані тяжами чи групами уздовж капілярів. Виділяють чотири типи клітин: β-клітини, що виробляють інсулін, α-клітини що виробляють глюкагон, д-клітини (дельта), що виробляють соматостатин, РР-клітини продукують панкреатичний поліпетид. У дорослої людини в острівцях міститься 70% β- клітин, 20% α- клітин, 8% д-клітин, 0,05% РР-клітин.

Головні відмінності ендокриноцитів різного типу пов'язані зі структурою секреторних гранул (розмір, щільність, облямівка).

 

Ядро

Мітохондрії

Ядро гранули

β-інсулоцити

д-інсулоцити

РР-інсулоцити

α-інсулоцити

 

β-клітини: розташовані переважно у центрі острівця, крупніші за розміром, ніж б-клітини, полігональної форми, у цитоплазмі численні крупні гранули, що мають частіше менш електроннощільне "ядро", ніж в б-клітинах, гранули мають прозорий ободок, причому "ядро" гранули розташовано трохи ексцентрично. Обмежуюча мембрана гранул часто має звивисті контури. Найбільший розвиток досягає ГрЕР та комплекс Гольджі.

α-клітини: розташовані палісадно, тобто по краю острівця, контактуючи з гландулоцитами, округлі чи овальні, більш світлі, ніж В-клітини, гранули округлі з щільним ядром та вузьким прозорим ободком. Контури мембран гранул рівні. ГрЕР слабо розвинений, рибосом мало.

д-клітини: зустрічаються рідко, полігональної або зірчастої форми, розташовані в центрі острівців і по периферії, контактують з капілярами посилаючи до них свої відростки, діаметр гранул варіює. ГрЕР слабо розвинений, рибосом мало. Вважають, що є дефінітивними формами, виробляють соматостатин, панкреогастрин, секретин.

У П. з. виявлено особливий тип клітин – ациноостровцеві (змішані, перехідні). Вони мають структурні і функціональні ознаки одночасно екзокринних і ендокринних секреторних клітин. Причому одні клітини поряд із гранулами зимогена містять гранули, характерні для в-клітин, інші – для б- чи д -кліток.

Інсулін викликає, принаймні, 30 різних ефектів у клітинах, і пояснити ці ефекти якимсь одним механізмом неможливо.

Однією з важких патологій є цукровий діабет. Діабет може бути викликаний:

1. Зниженням секреції інсуліну (у зв'язку зі зменшенням біосинтезу, порушенням виділення інсуліну, у результаті порушеної рецепції, у результаті атрофії в-клітин);

2. Синтезом інсуліну ненормального будови (мутації);

3. Прискоренням інактивація інсуліну;

4. Зниженням чутливості тканин до інсуліну.

Розрізняють:

· потенційний діабет;

· латентна форму діабету (виявляється при стресі, ожирінні, протікає сховано тривалий час);

· клінічний діабет (із зміною мінерального обміну, кетонові тіла в мозку);

Гострий діабет можливий у різному віці: 1 – 14 років дитячий; 15 – 24 роки юнацький; 25 – 64 роки дорослий; з 65 років – старечий.

Інсулінорезистентний діабет (відсутність рецепторів до інсуліну).

 

С Т А Т Е В І З А Л О З И

С І М ’ Я Н И К Паренхіма сім’яника поділена на I50-250 часточок. У цих часточках лежать по одному звивистому сім’яно-му канальцю, а також кровоносні судини та інтерстиціальна тканина, котра представлена клітинами Лейдіга (синтезують гормон тестостерон, що переважно виділяється у лімфу). Стінка звивистого сім’яного канальця складається із сполучнотканинної власної оболонки, в якій розрізняють: внутрішній шар - базальна мембрана має глікопротеїдну природу, над нею розташований волокнистий шар з колагенових і еластичних волокон, потім міоїдний шар, утворений декількома рядами міоїдних клітин. Скорочення міоїдних клітин обумовлює перистальтику звитих насінних канальців і просування. по них ще нерухомих сперматозоїдів. На базальній мембрані лежать сперматогонії та клітини Сертолі (1 ряд), далі верхні шарі складаються з статевих клітин на різних стадіях сперматогенезу: сперматоцити I і II порядку (2-4 ряди), сперматиди (5-6 ряди) та сперматозоїди, що своїми хвостами обернені у просвіт канальцю. Клітини Сертолі виконують опорно-трофічну функцію. Також беруть участь в утворенні гематотестикулярного бар’єру; здатні до фагоцитозу статевих клітин, що загинули та залишків, які відокремились від сперматид; секретують рідину, в яку попадають сперматозоїди в просвіті канальців; мають рецептори до ФСГ та тестостерону у зв’язку з цим виконують координуючу функцію при сперматогенезі; синтезують гормон інгібін (пригнічує продукцію ФСГ аденогіпофізом), фактор стимулюючий поділ сперматогоній і андрогензвя’зуючий білок (тільки при зв’язування з ним тестостерон діє на сперматиди).

Звивистий сім’яний канадець, зб.х40 Звивистий сім’яний канадець, зб.х90 Стінка канальця Клітини Лейдіга Сперматоцит Сперматогонія