Паращитовидна залоза. Види секреторних клітин. Пучкова зона кори

Є 4 паращитовидні залози (1) - дві праві і дві ліві, до того ж на кожній стороні - верхня і нижня. Локалізація – прилягають до задньої поверхні щитовидної залози (2). Розміри - дуже невеликі: 6х4х2 мм, тому паращитовидні залози інколи не помічають і видаляють при операції на щитовидній залозі разом з резецируємою часткою. Розвиток - аналогічно щитовидній залозі і аденогіпофіза. Шляхом росту епітеліальних тяжів глотки, конкретно із зябрових кишень глотки.

Паращитовидна залоза

Кожна паращитовидна залоза покрита сполучнотканинною капсулою, від якої відходять прошарки пухкої сполучної тканини (1), що утворюють строму залози і містять чисельні кровоносні судини. Так, ми бачимо дрібну артерію (2.А) і вену (2.Б). Крім того, є прошарки жирової тканини. Клітини залозистого епітелію називаються паратироцитами (3). Вони утворюють тяжи і групи.

Паращитовидна залоза. Забарвлення гематоксилін-еозином. Мале збільшення

 

Види секреторних клітин

Розрізняють два види секреторних клітин (3): головні паратироцити (з базофільною цитоплазмою) і оксифільні паратироцити. біля кровоносних судин зустрічаються паратироцити, що синтезують кальцитонін Окрім паратироцитів (3) видно також прошарки пухкої сполучної тканини (1) і капіляри (4).

Паращитовидна залоза. Забарвлення гематоксилін-еозином. Велике збільшення

Головні паратироцити

Гормон	Паратгормон (гіперкальцимічний фактор) підвищує вміст Са^2+ в крові.
Тетанія	При видаленні паращитовидних залоз розвивається тетанія - судоми, обумовлені різким зниженням концентрації в крові іонів Са^2+. Механізм тетанії пов'язаний з тим, що Са^2+ за умов норми зменшує збудливість м'язових і нервових мембран, але при недостатності Са^2+ в крові збудливість м’язів зростає.
Разновідності паратироцитів	Поміж головних паратироцитів розрізняють світлі і темні клітини. Мабуть це пов'язано з різним вмістом в клітинах секреторних гранул, тобто чим їх більше, тим клітина виглядає темніше.

Оксифільні паратироцити

За розмірами крупніші, ніж головні клітини; мають оксифільну цитоплазму. З’являються в онтогенезі пізніше головних клітин. Припускають, що ці клітини є одним з видів функціонального стану головних паратироцитів. За іншою версією, в них утворюється антагоніст паратгормона - кальцитонін, що знижує вміст Са^2+ в крові.

 

Н А Д Н И Р Н И К И

Наднирники (1) - парні органи, розташовані над верхніми кінцями нирок (2) в зачеревній клітковині. Вага двох наднирників близько 8 г.

Гістологічна будова

Зовні кожний наднирник покритий сполучнотканинною капсулою (1). Під нею в органі розрізняють два шари.	Наднирники кішки. Забарвлення гематоксилін-еозином.
Кіркова речовина (2.А-2.В)	Знаходиться з поверхні; на свіжому розрізі має жовтуватий колір через велику кількість ліпідів.
Мозкова речовина (3)	Зосереджена в середині органу; на розрізі - темніше і м'якше.
Ці шари наднирників розглядують як дві відносно самостійні залози, які продукують різні по структурі і функції гормони, але які об'єднані в єдиний орган із спільним кровопостачанням. У нижчих хребетних тварин відповідні залози існують роздільно.

 

Кора наднирників

У корі секреторні клітини називаються кірковими ендокриноцитами або частіше спонгіоцитами, тому що мають піняву цитоплазму ніби то губчасту (Губки – Spongia). У корі можна виділити 3 зони (2.А, 2.Б, 2.В), які відрізняються розташуванням епітеліальних клітин та синтезом відповідного стероїдного гормону і механізмом регуляції.

Зведена таблиця даних по корі наднирників

Зона кори	Зовнішній вигляд	Гормони	Регуляція
Клубочкова (2.А)	Знаходиться на поверхні; спонгіоцити утворюють округлі скупчення (клубочки).	Мінералкортикоїди: альдостерон	Ренін (нирки) ангіотензиноген (печінка) ангіотензини (кров)
Пучкова (2.Б)	Найширша по товщині; має вид довгих пучків, орієнтованих перпендикулярно поверхні капсули.	Глюкокортикоїди: кортикостерон кортизол гідрокортизон	АКТГ (аденогіпофіз)
Сітчаста (2.В)	Найглибша зона кори; за розмірами ближче до клубочкової. Клітини утворюють пухку сітку	Андрогенита естрогени	АКТГ викликає проліферацію клітин всіх зон кори

 

Клубочкова зона кори

Наднирники мають товсту сполучнотканинну капсулу (1), від якої відходять тонкі прошарки (2) углиб залози. У капсулі і прошарках знаходяться кровоносні судини. Поверхнева ділянка кори наднирників, що безпосередньо лежить під капсулою – це клубочкова зона кори. Ширина цієї зони коливається від 50 до 70 мкм, а об’єм складає 10-15 % об’єму всієї кори. Спонгіоцити утворюють округлі скупчення - клубочки (4.А), у складі яких нараховується до 5-6 великих кубічних чи полігональних клітин із дрібнозернистою ацидофільною цитоплазмою і великим ядром. При забарвленні на ліпіди (суданом III) в цитоплазмі клітин виявляється менше ліпідних включень, ніж у двох інших зонах корки, але у зв'язку з синтезом стероїдів ці клітини (як і в інших зонах кори) мають розвинену гладку ЕПС. Над і під клубочковой зоною знаходяться дві вузькі росткові ділянки з дрібних малодиференційованих клітин. За рахунок клітин однієї з них (5) поповнюються пучкова і сітчаста зони.

Надниркова. Капсула і клубочкова зона кори. Забарвлення гематоксилін-еозином.

 

Пучкова зона кори