Засоби індивідуального медичного захисту

Призначені для профілактики уражень та надання медичної допомоги населенню, яке зазнало впливу радіаційних, хімічних, бактеріологічних чинників техногенних та природних катастроф.

До засобів медичного захисту віднесені радіозахисні засоби, антидоти (протиотрута), протибактеріальні препарати та засоби часткової санітарної обробки.

Радіозахисні засоби (радіопротектори) – це фармакологічні препарати, що застосовуються з метою ослаблення реакції організму на зовнішнє радіаційне опромінення. За терміном радіозахисного ефекту радіопротектори можуть бути короткочасної та тривалої дії.

До препаратів короткочасної дії належать найбільш поширені нині цистамін, індралін, препарат Б-190 тощо.

Цистамін вживають по одній таблетці за 30-40 хв до опромінення.

Препарат Б-190 випускається у таблетках по 0,15. Разова доза – 0,45. Таблетки потрібно розжувати та запити водою. Вживають за 15-20 хв до опромінення. Тривалість дії – 1 год., після чого можна вживати повторно.

До препаратів тривалої дії належить РДД-77. Випускається у таблетках по 0, 025. Вживають за 1-2 доби до передбачуваного опромінення. Радіозахисна дія настає через 1 добу після вживання і триває 8-10 діб.

До найефективніших радіопротекторів належать препарати, що містять сірку (цистамін, меркаптоетиламін, глютатіон, тіосечовина). Останнім часом як радіопротектори використовуються адаптогени (препарати женьшеню, китайського лимонника, елеутерокока). Радіозахисний ефект мають вітаміни С, А, В, Р.

З метою купування первинної променевої реакції на опромінення застосовують протиблювотні препарати – етаперазин, аміназин, диметпрамід, сиднокарб, диксафен, динетрол тощо. У разі надходження радіонуклідів у травний канал необхідном аксимально швидко запобігти їх всмоктуванню в кров. Для цього використовують адсорбенти. Їх слід застосовувати негайно після надходження радіонуклідів у травний канал, оскільки легкорозчинні радіоізотопи досить швидко всмоктуються у кров.

У разі надходження у травний канал ізотопів стронцію та барію застосовують адсобар, полісурмін, альгінат кальцію, альгісорб. Для запобігання всмоктуванню ізотопів цезію найефективніші ферроцин, бетонітова глина, вермікуліт, берлінський лазур.

Після вживання адсорбентів необхідно очистити травний канал від вмісту (промивання шлунка, застосування блювотних засобів, сифонні та звичайні очисні клізми, сольові проносні).

Якщо радіонукліди всмокталися в кров, застосовують комплексони, які утворюють з радіоізотопами сполуки, що швидко виводяться з організму.

Для профілактики впливу радіоізотопів йоду на щитоподібну залозу застосовують препарати стабільного йоду.

Для захисту організму від дії СДОР застосовують антидоти.

Антидотами називають лікарські засоби, які запобігають дії отрути або усувають її з організму. Антидоти можуть використовуватися як засоби профілактики уражень і для надання медичної допомоги. Антидоти особливо ефективні на початку виникнення гострого отруєння, а використання із запізненням суттєво знижує їх лікувальну ефективність.

Антидоти застосовують лише для захисту від деяких СДОР.

До протибактеріальних засобів специфічної профілактики належать сироватки, вакцини, антитоксини, бактеріофаги, до неспецифічної – антибіотики, сульфаніламідні препарати, інтерферони тощо.

До табельних медичних засобів належать аптечка індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) та індивідуальний перев’язувальний пакет.

До АІ-2 входить комплекс препаратів, що запобігають впливу на людину іонізуючого випромінювання, ОР(СДОР) або знижують його, бакзасоби застосовуються для профілактики шоку та раневої інфекції. АІ являє собою пластмасовий футляр, у який укладено шприц-тюбик та пенали з препаратами.

Гніздо №1 – шприц-тюбик із знеболювальним засобом (1 мл 2% розчину промедолу), використовується як знеболювальний засіб з метою запобігання шоку від болю у разі травм та опіків.

Гніздо №2 – пенал червоного кольору – антидот ФОС (тарен – 6 таблеток), застосовується 1 таблетка за сигналом ЦО. За умови наростання ознак отруєння застосовується ще 1 таблетка.

Гніздо №3 – великий безбарвний пенал – протибактеріальний засіб №1 сульфадиметоксин (15 таблеток). Застосовується у разі шлунково-кишкових розладів, які виникли в результаті опромінення; у першу добу – 7 таблеток за один прийом, в наступні дві доби – по 4 таблетки за прийом.

Гніздо №4 – 2 пенали рожевого кольору – радіозахисний засіб №1. У кожному пеналі по 6 таблеток цистаміну. Вживається за 30-40 хв. до можливого опромінення – одночасно 6 таблеток за один прийом, а за умови продовження опромінення – через 4-6 год. 6 таблеток.

Гніздо №5 – 2 безбарвні пенали з квадратними корпусами – протибактеріальний засіб №2 (антибіотик широкого спектра дії), по 5 таблеток у кожному пеналі. Рекомендується застосовувати вміст одного пеналу в разі бактеріального зараження або загрози (як засіб екстреної неспецифічної профілактики), а також для профілактики раневої та опікової інфекції.

Гніздо №6 – пенал білого кольору – радіозахисний засіб №2 (калію йодид). Вживають по 1 таблетці натще у разі небезпеки потрапляння радіоактивного йоду в організм.

Гніздо №7 – пенал синього кольору. Протиблювотний засіб етапіразин (6 таблеток). Вживають по 1 таблетці відразу ж після опромінення для запобігання первинній реакції на опромінення або ослаблення її, а також у разі травм голови за наявності нудоти та блювання.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для часткової санітарної обробки та дегазації відкритих ділянок шкіри й прилеглого до них одягу у разі попадання на них ОР (СДОР) у крапельно-рідинному та туманоподібному стані, а також бакзасобів.

Пакет містить флакон з універсальним дегазатором ОР (СДОР). До нього додаються чотири ватно-марлеві тампони. У зв’язку зі швидким усмоктуванням ФОС та деяких інших ОР та СДОР необхідно максимально скоротити термін початку обробки (бажано протягом 5 хв.).

Індивідуальний перев’язувальний пакет використовується для перев’язки ран, опіків, а також для зупинки деяких видів кровотечі. Він являє собою стерильний бинт з двома ватно-марлевими подушечками (одна фіксована на кінці бинта, друга – пересувна), які вміщені в герметичну упаковку.

 

Колективні засоби захисту

Сховища – це захисні споруди герметичного типу, призначені для захисту людей від усіх уражаючих чинників ядерного вибуху, а також від СДОР, ОР та бактеріальних засобів.

У надзвичайних ситуаціях мирного часу сховища забезпечують захист людей від дії високих температур, отруєння продуктами горіння, ураження СДОР та іонізуючим випромінюванням.

Сховища мають основні та допоміжні приміщення.

До основних належать відсіки для укриття, пункти управління, медичні пункти. У сховищах для лікувальних закладів розгортаються операційно-перев’язувальний блок, передопераційна, стерилізаційні приміщення тощо.

До допоміжних приміщень належать фільтрувально-вентиляційні приміщення, приміщення для дизель-генераторів, електрощитові, приміщення для зберігання паливо-мастильних матеріалів, продовольства, санітарні вузли, тамбур-шлюз, тамбур.

Для пропуску людей сховище повинно мати входи та аварійні виходи. Якщо висота приміщень становить 2,25-2,9 м, влаштовуються двоярусні нари, якщо висота 2,9 м і більше – триярусні.

Повітропостачання сховищ забезпечується за трьома режимами.

Режим 1 – чистої вентиляції. За такого режиму фільтрувально-вентиляційна система сховища очищує повітря від радіоактивного та іншого пилу (в протипиловому фільтрі).

Режим 2 – фільтро-вентиляції. Зовнішнє повітря у фільтрах-поглиначах очищується від ОР та деяких СДОР, бактеріальних засобів і пилу.

Режим 3 – регенерації. Є основним режимом захисту під чач аварій на ХНО. Якщо зовнішнє повітря значно загазоване шкідливими речовинами та продуктами горіння, проводиться регенерація внутрішнього повітря, одночасно створюється надмірний тиск повітря всередині сховища. Якщо неможливо провести регенерацію повітря у сховищі, подача кисню здійснюється із балонів.

Кількість повітря на одну людину, яке подається, встановлюється залежно від температури повітря: у разі режиму 1 – 8-13м³/год., у разі режиму 2 – 2-10м³/год. Сховища повинні мати електропостачання від міської електромережі, а на випадок аварії – автономне. Система водопостачання та каналізації сховищ підключається до міської мережі. На випадок аварії міських мереж у сховищі передбачаються ємкості для аварійного запасу питної води з розрахунку 3 л на одну людину на добу, а також автономні приймачі фекальних вод.

Сховище повинно мати телефонний зв’язок з пунктом управління та гучномовці, підключені до міської та місцевої радіотрансляційних мереж.

За захисними властивостями сховища поділяються на 4 класи:

1 клас – витримує тиск ударної хвилі до 5 кг/см²;

2 клас – витримує тиск ударної хвилі до 3 кг/см²;

3 клас та 4 – витримують тиск ударної хвилі до 2 кг/см² і до 1 кг/см²;

За ємкістю на: малі – до 600 осіб;

середні – від 600 до 2000 осіб;

великі – більше 2000 осіб.

За місцем розташування: вбудовані та окремо розташовані.

За забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням (ФВО): промислового типу та спрощені.

За часом забудови: ті, які збудовані завчасно та швидкозбудовані (будуються при загрозі нападу противника).

Сховища повинні забезпечувати створення необхідних санітарно-гігієнічних умов. Основними показниками цих умов є: наявність чадного газу, температура та вологість повітря. В сховищах повітря повинно мати чадного газу не більше 1% (гранично допустима концентрація – ГДК – 3%), відносну вологість не більше 70% (ГДК – 80%) і температуру, не вище 23°С (ГДК – 31°С).

Приміщення сховищ поділяються на основні і допоміжні. До основних відносять: приміщення для укриття людей та тамбури-шлюзи. До допоміжних – фільтровентиляційні камери (ФВК), санітарні вузли, захищені дизельні електростанції, захищені входи і виходи, медичні кімнати, комори для продуктів та води, аварійні виходи. Аварійний вихід влаштовується у вигляді підземної галереї розміром 90 х 130 см з виходом на територію, яка не завалюється (половина висоти споруди плюс три метри) через вертикальну шахту, яка закінчується оголовком.

В невеликих містах і населених пунктах, сільській місцевості, тобто в заміській зоні, основну небезпеку буде представляти радіаційне забруднення місцевості, тому для захисту місцевого населення, яке евакуйоване з міст, готуються протирадіаційні укриття.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) – захисні споруди, які забезпечують захист людей від уражаючої дії іонізуючого опромінення, світлового опромінення і частково від ударної хвилі.

За ступенем захисту ПРУ поділяються на 3 групи:

1 група – послаблює дію гама-опромінення в 100-200 разів;

2 група – послаблює дію гама-опромінення в 50-100 разів;

3 група – послаблює дію гама-опромінення в 20-50 разів.

В протирадіаційних укриттях передбачається природна або механічна вентиляція, енерго- та водопостачання від загальної мережі. При відсутності водоводу необхідно мати запас води з розрахунку 2 літри на одну людину на добу.

Прості укриття – споруди, які забезпечують захист людей від малопотужних механічного характеру ушкоджуючих факторів, іонізуючого опромінення, деяких сильнодіючих отруйних речовин. До них можуть бути віднесені підвальні та напівпідвальні приміщення, траншеї, щілини.