Класифікація макроекономічних чинників

№ пор.	Класифікаційна ознака	Чинник
	За економічним значенням	1. Основоположні чинники, які визначають основні макроекономічні пропорції розвитку економіки держави (обсяг виробництва валового національного продукту, обсяг інвестицій, обсяг і структура капіталовкладень, обсяг грошової маси в обігу). 2. Похідні чинники, що є результатом впливу основоположних (темп інфляції, структура розміщення грошової маси, обсяг платоспроможного попиту населення, рівень доходів споживачів, стан грошового, фінансового та фондового ринків, ринку кредитних ресурсів, ринку засобів виробництва, ринку робочої сили)

Закінчення табл. 8.1

№ пор.	Класифікаційна ознака	Чинник
	За походженням	1. Чинники, що виникають унаслідок дії об’єктив­них економічних законів (закону грошового обігу, який зумовлює розмір грошової маси в обігу, її структуру, закон кругообороту капіталу, який визначає обсяг інвестицій та їх структуру). 2. Чинники, що виникають у зв’язку з державним регулюванням економіки (наявність та характер податкової політики, політики регулювання інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, ринку кредитних ресурсів, грошового ринку, ринку цінних паперів)
	За характером впливу на економіку	1. Чинники, що стимулюють розвиток економічної системи (зростання обсягів валового національного продукту, обсягів виробництва промислової продукції, збільшення обсягів інвестицій в економіку та перевищення їх обсягу над амортизацією). 2. Чинники, які негативно впливають на розвиток економіки, тобто є основною передумовою стагнації економіки (скорочення обсягів інвестицій при одночасному перевищенні амортизаційних відрахувань над розмірами валових інвестицій, зростання собівартості продукції при одно­часному скороченні обсягів виробництва, збільшення податкового тиску, негативні зрушення в структурі витрат на виробництво (реалізацію продукції, робіт, послуг)
	За характером впливу на резуль­тати фінансово-економічної діяльності підпри­ємства	1. Прямі чинники, зміни яких відразу відбиваються на фінансовому стані підприємств (зміни податкової політики — ставок, умов сплати податків, пільг тощо, амортизаційна політика, грошово-кредитна політика та ін.). 2. Опосередковані чинники (до них належать основоположні)

Відповідно до впливу зовнішніх і внутрішніх чинників різного рівня можна оцінити основні причини економічної кризи, в якій опинилася Україна в першій половині 90-х років. Причин багато, але однією з найголовніших була криза управління економікою. Вона виникла внаслідок того, що адміністративні методи управління були відкинуті, а для їх заміни своєчасно не створено ринкові економічні та правові важелі регулювання економічної системи. Ці важелі перебували на стадії становлення. Життєздатність економіки в цих умовах підтримувалася в основному за рахунок кредитної й грошової емісії.

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, кризовим фінансовим станом підприємств, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу, боргу держави, зниженням життєвого рівня населення. Така ситуація свідчила про те, що економічна система перебувала у фазі глибокої економічної та фінансової кризи.

Державне регулювання економікою в умовах розвинутого рин­ку має здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб’єктів господарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів, як ціни, тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви, субсидії, субвенції, державне мито. Вони виступають як прямі й опосередковані регулятори розвитку економіки, забезпечують умови для її саморегуляції в бажаному напрямі.

Крім економічних, соціально орієнтована ринкова економіка потребує адміністративних методів втручання саме в ті її сфери, де економічні не можуть дати необхідних результатів.

Отже, державне регулювання економіки має бути збалансованим і покликане не підміняти ринковий механізм, а доповнювати його завдяки превалюванню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в межах дії економічних законів ринку. Щодо управління діяльністю підприємств їх менеджерами, то першочергове значення має управління фінансами, узгоджене із загальною економічною стратегією. За цих умов найбільш дієвими будуть важелі впливу на фінансову стійкість. Останню необхідно постійно вимірювати та аналізувати з метою пошуку резервів її зростання.

8.3. Кількісна оцінка фінансової
стійкості підприємства

Значна кількість чинників, що впливає на фінансову стійкість підприємства, обумовлює значною мірою відсутність в економіч­ній літературі єдиного підходу до її визначення та оцінки. Передумовою оцінки фінансової стійкості майже в усіх методичних підходах визнається проведення аналізу фінансового стану підприємства та його оцінка за допомогою системи коефіцієнтів, які дають змогу зробити висновок про ступінь фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість є однією з найважливіших характеристик фінансового стану. В Україні використовують різні методики оцінки фінансового стану підприємств. Різні системи показників оцінки фінансового стану і стали причиною існування не одного підходу до визначення та оцінки фінансової стійкості. Методичні підходи до визначення фінансової стійкості.

Фінансову стійкість підприємства оцінюють за допомогою абсолютних і відносних показників. За абсолютний показник фінансової стійкості приймають наявність власних оборотних коштів. Це розрахунковий показник. Він визначається як різниця між поточними активами і поточними зобов’язаннями

НВОК = II р АБ – IV р. ПБ,

де II р АБ — поточні активи, тобто підсумок за II розділом активу балансу; IV р. ПБ — поточні зобов’язання, підсумок за IV розділом балансу.

Цей розрахунковий показник показує, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу.

Джерелами формування довгострокових активів є перманентний капітал (власний та довгострокові пасиви), але можуть формуватись і за рахунок короткострокових кредитів. Поточні активи формуються за рахунок власного капіталу та короткостро­кових позикових коштів. Отже, поточні активи (підсумок за розділом II активу балансу) можна поділити на дві частини:

1) постійну, сформовану за рахунок постійного капіталу;

2) змінну, сформовану за рахунок поточних зобов’язань підприємства.

Наявність власного оборотного капіталу в кожний конкретний період часу буде характеризувати фінансову залежність підприємства та його стан.

За даними балансу Поліграфкомбінату «Україна» визначимо наявність власних оборотних коштів (НВОК).

НВОК на поч. року = 59 702,7 – 23 611,1 = 36 091,6 тис. грн.

НВОК на кінець року = 83 819,5 – 48 438,8 = 35 380,7 тис. грн.

За результатами розрахунків можна побачити, що на початок року поточні активи в сумі 36 091,6 тис. грн. були сформовані за рахунок власного капіталу, на кінець року цей показник зменшив­ся на 710,9 тис. грн, що оцінюється негативно. Якщо на початок року у підприємства після повного погашення поточних зобов’язань залишиться ще 36 091,6 тис. грн, то на кінець року тільки 35 380,7 тис. грн (табл. 8.2).

Таблиця 8.2