Вимоги до евакуаційних шляхів і виходів

Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і в разі виникнення надзвичайної ситуації забезпечувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.

Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень, їхні конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення незадимленості, протяжність шляхів евакуації, їх облицювання (оздоблення) повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.

У разі розміщення технологічного, експозиційного та іншого обладнання в приміщеннях повинні бути забезпечені евакуаційні проходи до сходових кліток та інших шляхів евакуації відповідно до будівельних норм.

У приміщенні, яке має один евакуаційний вихід, дозволяється одночасно розміщати (дозволяється перебування) не більше 50 осіб.

Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень).

Допускається влаштування дверей з відчиненням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік, а також у санвузлах, з балконів, лоджій, площадок зовнішніх евакуаційних сходів (за винятком дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваної сходової клітки).

При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатися лише на внутрішні запори, які легко відмикаються.

Килими, килимові доріжки й інші покриття підлоги у приміщеннях з масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути малонебезпечними щодо токсичності продуктів горіння, а також мати помірну димоутворюючу здатність (за ГОСТ 12.1.044-89).

Сходові марші і площадки повинні мати справні огорожі з поручнями, котрі не повинні зменшувати встановлену будівельними нормами ширину сходових маршів і площадок.

Сходові клітки, внутрішні відкриті та зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи евакуації мають бути забезпечені евакуаційним освітленням відповідно до вимог будівельних норм та правил улаштування електроустановок. Світильники евакуаційного освітлення повинні вмикатися з настанням сутінків у разі перебування в будівлі людей.

Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, повинні постійно освітлюватися електричним світлом (у разі наявності людей).

У готелях, театрально-видовищних, лікувальних закладах, приміщеннях інших громадських і допоміжних будівель, де можуть перебувати одночасно більше 100 осіб, у виробничих приміщеннях без природного освітлення за наявності більше 50 працюючих (або якщо площа перевищує 150 м), а також в інших випадках, зазначених у нормативних документах, евакуаційні виходи повинні бути позначені світловими покажчиками з написом "Вихід" білого кольору на зеленому фоні, підключеними до джерела живлення евакуаційного (аварійного) освітлення, або такими, що переключаються на нього автоматично в разі зникнення живлення на їх основних джерелах живлення.

 

 

1. експертиза проектної документації на пожежну безпеку
2. державний пожежний нагляд

Порядок організації та здійснення діяльності органів Державного пожежного нагляду України регламентується низкою правових актів, серед яких слід відмітити Закон України «Про пожежну безпеку», Положення про Державну пожежну охорону, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 26. 07.1994 р. та Настановою щодо організації роботи органів Державного пожежного нагляду, затверджена наказом МВС України № 807 від 12.12.95 р.

Державний пожежний нагляд (ДПН) здійснюють Управління Державної пожежної охорони МВС України (центральний орган держпожнагляду), управління (відділи) Державної пожежної охорони ГУМВС в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, УМВС в областях і м. Севастополі (територіальні органи держпожнагляду), відділи, підпорядковані безпосередньо Управлінню Державної пожежної охорони МВС України, загони і частини ДПН (місцеві органи держпожнагляду). Державний пожежний нагляд очолює начальник Управління ДПН МВС України, який за посадою є Головним державним інспектором України з пожежного нагляду, а його заступники є заступниками Головного державного інспектора України з пожежного нагляду. Органи ДПН не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування та вирішують покладені на них завдання у взаємодії з іншими державними органами, протипожежними об'єднаннями і формуваннями громадян. До зобов'язань державних інспекторів з пожежного нагляду (надалі державні інспектори) входить знання законодавчих та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, пожежну небезпеку підконтрольних об'єктів, самостійно вирішувати питання на доручених ділянках роботи, проявляти ініціативу та наполегливість у виконанні службових обов'язків, бути ввічливими у взаєминах, чуйними до потреб громадян, чесними і принциповими у здійсненні заходів, спрямованих на попере-

дження пожеж, суворо дотримуватись законності, підвищувати свій професійний рівень тощо.

Керівники ДПН здійснюють контроль за наглядово-профілактичною роботою підпорядкованих підрозділів, особисто здійснюють наглядові функції за закріпленими за ними особливо важливими об'єктами. Керівники органів внутрішніх справ забезпечують взаємодію служб ОВС у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, пов'язаних з пожежами. Для здійснення наглядових функцій за державними інспекторами, як правило, закріплюються об'єкти у конкретних територіальних зонах, а для стеження за обстановкою, підготовки узагальнених матеріалів і пропозицій відомчі організації, об'єднання підприємств, а також дільниці роботи (розслідування, облік та аналіз пожеж, адміністративно-правова, нормативно-технічна робота; протипожежна пропаганда, робота з відомчими організаціями, розробка упереджуючих заходів щодо конкретних причин пожеж, контроль за виконанням законодавчих та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, робота з громадськістю тошо). Працівники органів ДПН, закріплені за об'єктами тієї чи іншої галузі, зобов'язані знати пожежну небезпеку підконтрольних об'єктів, аналізувати пожежі та розробляти заходи по їх попередженню, підтримувати ділові зв'язки з відповідними відомчими організаціями, впроваджувати кращі форми і методи профілактики пожеж. На кожне підприємство, установу, організацію (включаючи орендарів та підприємців) ведеться окрема наглядова справа, в якій зберігаються документи і переписка з питань пожежної безпеки (коротка пожежно-технічна характеристика об'єкта, приписи, матеріали про накладення штрафів на підприємство, застосування запобіжних заходів і т. ін.).

Пожежно-технічні обстеження об'єктів проводяться з метою здійснення контролю за виконанням вимог пожежної безпеки, встановлених законодавчими та іншими нормативними актами (стандартами, нормами, правилами, положеннями інструкціями тощо). До проведення пожежно-технічних обстежень можуть залучатись начальницький склад відомчої, сільської пожежної охорони, члени пожежно-техтнічних комісій, а також начальники добровільних пожежних дружин (команд) та інші фахівці. Пожежно-технічні обстеження об'єктів проводяться за участю керівників (власників) підприємств, установ, організацій або виділених ними представників, які повинні бути завчасно повідомлені про дату його проведення. При пожежно-технічному обстеженні огляду підлягають територія

об'єкта, будинки, споруди та установки, в тому числі, ті, що знаходяться у стадії будівництва і реконструкції, стан підїзних шляхів, забезпеченість і технічний стан пожежної техніки, наявність і працездатність автоматичних установок пожежогасіння і пожежної (охоронно-пожежної) сигналізації, засобів зв'язку, стан і надійність функціонування зовнішнього і внутрішнього протипожежного водопостачання тощо. Під час пожежно-тсхнічних обстежень перевіряється діяльність адміністрації щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта: наявність наказів, розпоряджень та інструкцій з цих питань, виділення асигнувань па протипожежні заходи, придбання протипожежного обладнання, включення протипожежних заходів у виробничо-фінансові плани та дотримування правил проведення вогневих робіт, організація роботи пожежно-технічної комісії, боєздатність відомчої пожежної оборони і добровільної пожежної дружини (команди) та якість профілактичної роботи, що ними проводиться;

порядок організації і якість проведення протипожежного інструктажу та занять за програмою пожежно-технічного мінімуму з робітниками і службовцями; знання робітниками об'єкта (вибірково) нормативних актів з питань пожежної безпеки, обов'язків на випадок виникнення пожежі; організація навчання і перевірки знань з пожежної безпеки посадових осіб згідно з вимогами Переліку посад, при призначенні на які особи зобов'язані 'проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації, затвердженого наказом МВС України № 628 від 17.11. 1994 р.;

наявність обліку пожеж і реагування на них адміністрації об'єкта;

виконання протипожежних вимог стандартів, норм, правил та інших нормативних актів, які розповсюджуються на даний об'єкт; наявність виданих у встановленому порядку сертифікатів на машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, продукцію, в стандартах на які є вимоги пожежної безпеки, а також ліцензій, якщо їх одержання передбачено чинним законодавством.

Заходи щодо усунення недоліків у діяльності адміністрації по забезпеченню пожежної безпеки об'єктів, що перевіряються, відображаються у приписі. При необхідності складається довідка з цих питань у двох примірниках, один з яких вручається керівникові об'єкта, другий - додається до припису.

 

1. первинні засоби гасіння пожеж

Первинні засоби пожежогасіння
Кількість та номенклатура основних видів пожежної техніки для захисту населених пунктів і об'єктів (пожежних автомобілів, мотопомп, причепів тощо) регламентується вимогами державних та(або) галузевих стандартів, будівельних норм, правил та інших чинних нормативних актів.
На стадії проектування повинна визначатися потреба об'єктів у
пожежній техніці, у тому числі в первинних засобах пожежогасіння.
Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного обладнання, інвентарю та інструменту, для господарських, виробничих та інших потреб, не пов'язаних з пожежогасінням або навчанням протипожежних формувань, не дозволяється.
У разі аварій та стихійного лиха застосування пожежної
техніки для їх ліквідації можливо з дозволу органів державного пожежного нагляду.
6.4.3. Пересувна пожежна техніка (пожежні автомобілі, мотопомпи, причепи) повинна втримуватися в опалюваних (з температурою середовища не нижче 10 град. С) пожежних депо або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах), котрі повинні мати освітлення, телефонний зв'язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для забезпечення нормальних і безпечних умов роботи.
Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств, як правило, повинні встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).
На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні
засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в данному приміщенні, споруді, установці.
Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння повинні бути
пофарбовані у відповідні кольори згідно з ГОСТ 12.4.026-76
"ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности".
На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони.
Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного
індексу "ПШ".
Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:
захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних
променів, а також захист знімних комплектуючих виробів від
використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів та
стендів, установлюваних поза приміщеннями);
зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.
6.4.14. Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщений на об'єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:
очищення від пилу, бруду та слідів корозії;
відновлення фарбування з урахуванням вимог стандартів;
випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення
залишкових деформацій після використання;
відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з
дотриманням вимог стандартів.
Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів та безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.
Вибір типу та необхідна кількість вогнегасників визначається
відповідно до Типових норм належності вогнегасників, затверджених
наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
від 02.04.2004 N 151 (z0554-04) та зареєстрованих у Міністерстві
юстиції України 29.04.2004 за N 554/9153.
Відстань між місцями розташування вогнегасників не повинна
перевищувати:
15 м - для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини);
20 м - для приміщень категорій В, Г, а також для громадських будівель та споруд.
Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в
місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час
евакуації.
Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:
навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше
1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;
установлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).
Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинні забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.

 

1. пожежна техніка

1 пожежна техніка.
Технічні засоби для запобігання,
обмеження розвитку, гасіння по­жеж, захисту людей та матеріаль­них цінностей від пожежі

 

1. оснащення об’єктів певинними засобами пожежегасіння
2. протипожежне водопостачання

Протипожежне водопостачання можна не передбачати в населених пунктах з кількістю жителів до 50 чоловік, для окремо розташованих підприємств громадського харчування при об'ємі будівлі до 1000 м3 і підприємств торгівлі площею до 150 м2, сезонних універсальних приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції при об'ємі будівлі до 1000 м3.

У населених пунктах з кількістю жителів до 5000 чоловік, для складів грубих кормів об'ємом до 1000 м3, складів мінеральних добрив об'ємом споруд до 5000 м3, споруд холодильників і сховищ овочів і фруктів тощо допускається приймати зовнішне пожежегасіння з резервуарів або природних водойм.

Варіант пожежогасіння з використанням природних водойм є найбільш простим і дешевим. За цією схемою вода мотопомпами або автонасосами подається з водних джерел в автоцистерни і транспортується ними на місце гасінння пожежі. Для зручності забору води з джерела будуються пірси (рис2.1), колодязі на берегу або приямки в дні водойми, під'їзди шириною не менш 4 м і майданчики для розгортання автомашин розміром 12 х 12 м. За таким варіантом пожежогасіння забезпечується практично необмежена кількість води на гасіння пожежі, але можлива велика відстань від джерела до осередку пожежі.

Рис 2.1. Забір води на гасіння пожежі з природної водойми:
1 - водойма; 2 - приямок; 3 - всмоктувальна лінія; 4 - автонасос або мотопомпа; 5 - пірс.

Можна використовувати протипожежні водойми - копані або відкриті резервуари. Резервуари місткістю 50 м3 мають діаметр 6.5 м, 100 м3 - 7.6 м, 150 м3 - 9.3 м. При цьому повинна бути надійна гідроізоляція дна і стін. Для визначення повного об'єму додатково потрібно врахувати витрати води на випаровування і утворення льоду (50...100% об'єму).

З вимог цивільної оборони бажано використовувати більш дорогі закриті резервуари (рис 2.2). Резервуари повинні вміщувати об'єм води, якого буде достатньо на три години гасіння пожежі. Крім того, в баці водонапірної башти повинен знаходитись пожежний запас води, необхідний для роботи одного внутрішнього пожежного крана протягом 1 год при одночасній витраті на інші потреби.

Кількість пожежних резервуарів повинна бути не менше двох із збереженням в кожному з них 50% кількості води на гасіння пожежі. Вода повинна подаватись в будь-яку точку з двох сусідніх резервуарів, які слід розміщувати в радіусі: 200 м при наявності автонасосів, 100...150 м - при наявності мотопомп. Для збільшення радіуса дії від резервуара прокладають тупикову лінію довжиною до 200 м, яка закінчується приймальним (мокрим) колодязєм, перед яким повинен бути колодязь з засувкою.

Водойми-копані і резервуари заповнюються водою з водопровідних мереж. Це здійснюється за допомогою пожежних рукавів довжиною до 250 м, а по узгодженю з органами Державого комітету України по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничому нагляду - до 500 м. Резервуари переливними і спускними трубопроводами можуть не обладнюватись.

 

 

1. системи проти димного захисту, пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу, засоби зв’язку
2. забезпеченя безпечної евакуації персоналу

Загальні положення

5.1. Для забезпечення безпечної евакуації людей повинні передбачатися заходи, спрямовані на:

- створення умов для своєчасної та безперешкодної евакуації людей у разі виникнення пожежі;

- захист людей на шляхах евакуації від дії небезпечних факторів пожежі.

5.2. Зазначені у 5.1 заходи забезпечуються комплексом об’ємно-планувальних, конструктивних, інженерно-технічних рішень, які слід приймати з урахуванням призначення, категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою, ступеня вогнестійкості та висоти (поверховості) будинку, кількості людей, що евакуюються.

5.3. Евакуація людей на випадок пожежі повинна передбачатися по шляхах евакуації через евакуаційні виходи.

5.4. Частини будинку різного призначення, відділені протипожежними стінами 1-го типу (протипожежні відсіки), повинні бути забезпечені самостійними шляхами евакуації.

5.5. Приміщення, розділені на частини перегородками, які трансформуються, або протипожежними завісами (екранами) повинні мати самостійні евакуаційні виходи з кожної частини.

5.6. Ліфти, у тому числі призначені для транспортування підрозділів пожежної охорони, ескалатори та інші механічні засоби транспортування людей, а також засоби, передбачені для їх рятування під час пожежі, не слід враховувати під час проектування шляхів евакуації.

Виходи, які не відповідають 5.9 цих Норм, також не повинні враховуватися під час розрахунку та проектуванні шляхів евакуації, за винятком випадків, обумовлених НД.

5.7. Не дозволяється розміщувати приміщення категорій А і Б безпосередньо над або під приміщеннями, призначеними для одночасного перебування понад 50 осіб.

5.8. Евакуаційні виходи, шляхи евакуації повинні мати позначення з використанням знаків пожежної безпеки за ГОСТ 12.4.026.

Проектування та влаштування евакуаційного освітлення слід здійснювати відповідно до вимог СНиП ІІ-4, ПУЕ, ВСН 59 та інших НД.

 

 

1. попередження пожеж та вибухів

Одним із основних принципів у системі попередження пожеж є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Такою умовою є наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окислювачем, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником не можливо запалити дерев'яну колоду, в той же час аркуш паперу л,егко загориться.

До окислювачів належать хлор, фтор, оксиди азоту та інші речовини, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при оксидуванні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість! горіння, а при вмісті кисню менше 14%.(норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Окислювач разом з горючою речовиною утворює так зване горюче середовище.

Система попередження пожеж виключає два основних напрямки: запобігання формуванню горючого середовища і виникненню в цьому середовищі (чи внесенню в нього) джерела запалювання.

Запобігання формуванню горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухо­небезпечного середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; використанням інгібуючих (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизуючих (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок.

Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі котрих не виникає джерел запалювання; використання електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, групі і категорії вибухонебезпечної суміші; обмеження щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використання устаткування, що задовшьняє вимогам електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій; використання при роботі з ЛЗР інструментів, що виключають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів.

 

 

1. організація рятувальних та інших невідкладних робіт

Проблема запобігання виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження та ліквідації їх наслідків для України є однією з найактуальніших.

У післявоєнний період в Україні посилено розвивались виробництва хімічної промисловості, будувались атомні електростанції, впроваджувалися екологічно шкідливі технології. Незважаючи на велику кількість заходів, які здійснюються для забезпечення надійного функціонування промислових об'єктів, неможливо повністю виключити ризик виникнення аварійних ситуацій техногенного характеру. Не випадково у статті 8 Закону України «Про Цивільну оборону України» наголошено, що «Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального і колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з ІДО і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати».

Сутність рятувальних та інших невідкладних робіт – це усунення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей, відновлення життєзабезпечення населення, запобігання або значне зменшення матеріальних збитків. Рятувальні та інші невідкладні роботи включають також усунення пошкоджень, які заважають проведенню рятувальних робіт, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. РІНР поділяють на рятувальні роботи і невідкладні роботи.

До рятувальних робіт відносяться:

– розвідка маршруту руху сил, визначення обсягу та ступеня руйнувань, розмірів зон зараження, швидкості і напрямку розповсюдження зараженої хмари чи пожежі;

– локалізація та гасіння пожеж на маршруті руху сил та ділянках робіт;

– визначення об'єктів і населених пунктів, яким безпосередньо загрожує небезпека;

– визначення потрібного угрупування сил і засобів запобігання і локалізації небезпеки;

– пошук уражених та звільнення їх з-під завалів, пошкоджених та палаючих будинків, із загазованих та задимлених приміщень;

– розкриття завалених захисних споруд та рятування з них людей;

– надання потерпілим першої допомоги та евакуація їх (при необхідності)

у лікувальні заклади;

– вивіз або вивід населення із небезпечних місць у безпечні райони;

– організація комендантської служби, охорона матеріальних цінностей і громадського порядку;

– відновлення життєздатності населених пунктів і об'єктів; – пошук, розпізнавання і поховання загиблих;.

– санітарна обробка уражених;

– знезараження одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, територій, споруд, а також техніки;

соціально-психологічна реабілітація населення.

До невідкладних робіт відносяться:

– прокладання колонних шляхів та улаштування проїздів (проходів) у за валах та на зараженій території;.

– локалізація аварій на водопровідних, енергетичних, газових і технологічних мережах;

– ремонт та тимчасове відновлення роботи комунально-енергетичних систем і мереж зв’язку для забезпечення рятувальних робіт;

– зміцнення або руйнування конструкцій, які загрожують обвалом і безпечному веденню робіт;

Рятувальні та інші невідкладні роботи здійснюються у три етапи:

На першому етапі вирішуються завдання:

– щодо екстреного захисту населення;

– з запобігання-розвитку чи зменшення впливу наслідків;

– з підготовки до виконання РІНР.

Основними заходами щодо екстреного захисту населення є:

– оповіщення про небезпеку;

– використання засобів захисту;,

– додержання режимів поведінки;

– евакуація з небезпечних у безпечні райони;

– здійснення санітарно-гігієнічної, протиепідемічної профілактики і надання медичної допомоги;

локалізація аварій;

зупинка чи зміна технологічного процесу виробництва;

попередження (запобігання) і гасіння пожеж.

На другому етапі проводяться:

– пошук потерпілих;

– витягання потерпілих з-під завалів, з палаючих будинків, пошкоджених транспортних засобів;

– евакуація людей із-зони лиха, аварії, осередку ураження;

– надання медичної допомоги;

– санітарна обробка людей;

– знезараження одягу, майна, техніки, території;

– проведення інших невідкладних робіт, ЩО сприяють і забезпечують здійснення рятувальних робіт.

На третьому етапі вирішуються завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення у районах, які потерпіли від наслідків НС:

– ідновлення чи будівництво житла;

– відновлення енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, ліній зв'язку;

– організація медичного обслуговування;

– забезпечення продовольством і предметами першої необхідності;

– знезараження харчів, води, фуражу, техніки, майна, території;

– соціально-психологічна реабілітація;

– відшкодування збитків;

 

– знезараження майна, території, техніки.

1. залучення аварійно-рятувальних служб до ліквідації надзвичайних ситуацій

 

Стаття 19. Залучення аварійно-рятувальних служб до ліквідації
надзвичайних ситуацій

Залучення аварійно-рятувальних служб до ліквідації
надзвичайних ситуацій здійснюється:

згідно з планами реагування на надзвичайні ситуації на
об'єктах і територіях, що ними обслуговуються;

згідно з планами взаємодії у разі виникнення надзвичайної
ситуації на інших об'єктах і територіях;

за рішенням органів, які здійснюють управління діяльністю
аварійно-рятувальних служб, на підставі звернень Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій,
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та
організацій, на територіях і об'єктах яких склалася надзвичайна
ситуація.

Залучення аварійно-рятувальних служб до ліквідації
надзвичайних ситуацій за межами території України здійснюється за
рішенням Кабінету Міністрів України на підставі міжнародних
договорів України.