Розвиток управлінської науки в Україні.

В Україні управлінська наука протягом тривалого ча­су розвивалася в межах концепцій, які домінували в ко­лишньому СРСР. Попри те що науково-пошукові дослі­дження були спрямовані на вдосконалення адміністра­тивно-командної системи, це дало змогу нагромадити значний досвід у галузі управління.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського часу охоплює 7 чітко окреслених періодів, кожен з яких характеризується певними особливостями.

1. Жовтень 1917 р. – березень 1921 р. Основне завдан­ня – розроблення форм і методів державного централізо­ваного управління виробництвом, обґрунтування прин­ципів централізму, організаційних методів управління, адміністрування та державного регулювання.

2. Квітень 1921 р. – 1928 р. Особливість періоду по­лягала у вдосконаленні адміністративного управління ви­робництвом, спробах застосування госпрозрахунку як ос­нови економічних методів управління, формальному ви­вченні можливостей участі працівників в управлінні.

3. 1929 – 1945 рр. Пов'язаний з організацією індуст­ріальної бази суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів добору й підготовки кад­рів, планування та організації виробництва.

4. 1946 – 1965 рр. Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної й тери­торіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

5. 1965 – 1975 рр. У цей час було здійснено спробу проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони ви­явилися безуспішними, підтвердивши неефективність ре­форм у межах адміністративно-командної системи.

6. 1975 – 1988 рр. Характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР. Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, докорінних економічних реформ.

7. 1985 р. – сьогодення. Особливістю є проведення економічних реформ, трансформація економічної систе­ми.

 

Оцінка альтернатив і вибір варіанту рішення.

Вибір оптимальної стратегії. Є найважливішим етапом стратегічного планування. Полягає у ви­борі оптимальної стратегії діяльності організації на основі оцінювання таких факторів: очікувана ефективність, рівень ризику, ринкова ситуація, вплив минулих стра­тегій, вплив власників, залежність від фактора часу, вплив внутрішнього і зовнішнього середовища тощо.

Оцінювання стратегічних альтернатив передбачає їх перевірку на оптимальність за такими основними крите­ріями: ступінь їх відповідності місії та цілям, забезпечен­ня конкурентних переваг, рівень урахування факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, забезпечення ефективної роботи підприємства.

Реалізацію цього етапу доцільно здійснювати шляхом формування управлінського рішення про вибір опти­мальної стратегії та відхилення ризикованих.

Чинники, які впливають на процесс прийняття рішення.

1. Особисті оцінки керівника (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо). Кожна людина має свою систему цінностей, яка визначає її дії і впливає на рішення, які вона приймає. Це впливає на засіб, за допомогою якого приймаються рішення. Керівник, для якого головне— прибуток, не буде реконструювати підприємство, щоб було зручно працівникам.

2. Поведінка менеджера (звички, психологія, лояльність тощо).

3. Середовище прийняття рішення:

- визначеність (керівник знає очікувані результати всіх можливих альтернативних рішень);

- ризик (менеджеру відома ймовірність кожної альтернативи);

- невизначеність, коли неможливо оцінити ймовірність потенцій­них результатів.

4. Інформаційні обмеження, зумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації.