Поняття бюджетного фінансування та його організація. Методи і види фінансування із Державного бюджету

Видаткова частина бюджету являє собою, як уже зазначалося, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об’єднанням та установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання видаткової частини бюджету — забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.

Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади у сфері фінансової діяльності — Міністерством фінансів.

Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на рахунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.

Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування.

Бюджетні асигнування — це планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету.

Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують кошти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки розпорядників коштів. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники бюджетних установ, які одержують у своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів.

Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступенів. За обсягом наданих їм прав, обов’язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються: по державному бюджету — на головних, другого і третього ступенів, а по місцевих бюджетах — на головних і третього ступеня.

Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю економіки чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних державних адміністрацій, а по міських (міст районного підпорядкування), сільських і селищних бюджетах — голови цих рад.

До розпорядників коштів другого ступеня належать керівники підвідомчих міністерств і відомств, органів управління, яким, у свою чергу, підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступені обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю поділяються на дві ланки. Так, районне управління освіти очолює керівник, який є головним розпорядником бюджетних коштів. Він має у своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

Успішне виконання бюджету за видатками визначається чітким додержанням своїх функцій усіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

Виділяють такі форми бюджетного фінансування:

1) бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством;

2) бюджетні кредити — надання коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на поворотній і платній основі. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процентних ставок та наданням на більш пільгових умовах;

3) кошторисне фінансування означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа — кошторису. Визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об’єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;

4) державні трансферти — це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу. Державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.

Державні субсидії — всі невідплатні поточні бюджетні виплати підприємствам та громадянам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або поставки товарів чи надання послуг в обмін на проведені платежі. Наприклад, в Україні громадянам, які мають відповідні підстави, надається щомісячно адресна грошова субсидія для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Житлова субсидія є безповоротною, і її отримання не пов’язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Державна субвенція — цільове виділення коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на фінансування певних програм і проектів на умовах пайової участі бюджету та отримувача коштів.

Державна дотація — кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків, переважно у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави.

Державна допомога населенню — допомога, що надається фізичним особам за рахунок коштів бюджету чи цільових фондів держави, у грошовій або натуральній формі.

Грошові трансферти населенню — поточні платежі фізичним особам у грошовій формі, які призначені для збільшення їх доходу.

Натуральні трансферти — державна допомога населенню, що надається у вигляді товарів, продуктів і послуг, повністю чи частково безоплатних.

Державні трансферти можуть передбачатись на поточні або капітальні потреби.

Капітальні трансферти — безповоротні і невідплатні односторонні платежі органів державного управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу або збільшенням капіталу отримувачів.

Відомо два методи фінансування з бюджету:

— відкриття кредитів;

— перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів.

Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особливостями виконання бюджетів у різних ланках бюджетної системи.

Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи — видаткові розписи — повідомляє відповідну установу банку про встановлені суми та терміни видання коштів з рахунків бюджету головним розпорядникам кредитів.

У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:

1) видатковий розпис для фінансування установ, які перебувають на бюджеті;

2) видатковий розпис для фінансування суб’єктів господарської діяльності;

3) план фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).

Сутність другого методу фінансування полягає в перерахуванні грошових коштів з рахунка бюджету на рахунки головних розпорядників коштів. Воно здійснюється лише за наявності коштів на відповідному рахунку в цей момент. Підставою для переказування на рахунки головних розпорядників коштів є затверджені в бюджеті суми видатків (призначень) — асигнування на певний квартал, передбачені у річному розписі бюджету.

Перерахування грошових коштів здійснюється не більше трьох разів на місяць. У разі необхідності фінансовий орган може вносити зміни в помісячний розподіл асигнувань: переказувати кошти за рахунок асигнувань наступних місяців або надавати право використовувати перераховані кошти в наступному місяці. Допускаються також деякі зміни у цільовому (за статтями) призначенні перерахованих коштів.

Фінансування капітальних вкладень здійснюється на основі зазначених вище методів бюджетного фінансування. Кошти перераховуються відповідно до обсягів робіт, що фінансуються, як правило, один раз на місяць.

До 1 липня 1993 р. в Україні використовувались обидва методи бюджетного фінансування:

— відкриття кредитів — при фінансуванні з Державного бюджету;

— перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів — по місцевих бюджетах.

Застосування різних методів щодо Державного і місцевих бюджетів пов’язане з відмінностями в організації касового виконання бюджету.

З 1 липня 1993 р. відповідно до Указу Президента України «Про порядок виконання Державного бюджету України» від 18 черв­ня 1993 р. № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету України, введення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним використанням державних коштів Міністерство фінансів України одержало право фінансувати видатки в межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України.

Для концентрації бюджетних коштів і здійснення видатків Міністерству фінансів України було відкрито в Національному банку України рахунок «Кошти Державного бюджету України». Це означало, що з 1 липня 1993 р. в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування — перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів.

У 1995 р. на виконання Указу Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 р. було утворено Державне казначейство України. З цього часу почалося поступове впровадження виконання бюджету через органи Державного казначейства.

За існуючої організації виконання видаткової частини Державного бюджету України перерахування коштів здійснюється з казначейського рахунка Державного казначейства на рахунки (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні), які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам коштів. Перерахування бюджетних коштів через органи Державного казначейства включає організацію роботи з фінансування видатків у:

— центральному апараті Державного казначейства України;

— територіальних органах Державного казначейства.

Державне казначейство України здійснює фінансування видат­ків Державного бюджету шляхом переказування коштів територіальним управлінням державного казначейства. Для цього органи казначейства повинні мати інформацію про територіальне розташування підприємств, організацій, установ, а також показники кошторисів доходів і видатків розпорядників коштів відповідного рівня.

Державне казначейство України доводить до головних розпорядників коштів (ГРК) затверджені обсяги асигнувань. Головні розпорядники коштів готують розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств, організацій і подають до центральної ланки органів казначейства. На підставі розподілу бюджетних коштів Державне казначейство готує реєстри на здійснення видатків з єдиного казначейського рахунка по відповідній території і розпорядження на перерахування коштів. Потім готують платіжне доручення на переказування коштів територіальним управлінням органів казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства на своє­му рівні доводять до розпорядників коштів отриману суму асигнувань. Вони можуть здійснювати (фінансувати) видатки в межах коштів, отриманих від розпорядника коштів вищого рівня. У свою чергу, територіальні управління Державного казначейства так само працюють із відділеннями Державного казначейства.

Перерахування бюджетних коштів з бюджету розпорядникам коштів здійснюється через оплату витрат: оплату рахунків і видачу готівки.

Оплата рахунків здійснюється Державним казначейством шля­хом безготівкового перерахування бюджетних коштів з єдиного казначейського рахунка на користь суб’єктів господарської діяльності, що виконали роботи та надали послуги розпорядникам коштів, про що буде зроблено запис у реєстраційному рахунку цього розпорядника.

Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за наявності в обліку органів казначейства їхніх зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників. Підставою для оплати рахунків є платіжні доручення розпорядників коштів та документи, які підтверджують цільове направлення коштів: рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт (крім договорів на оплату комунальних послуг, послуг зв’язку, охорони, оренди приміщень), акти виконаних робіт, тендерна документація, акцепти тендерних пропозицій, договори про закупівлю тощо. Для оформлення документів на отримання заробітної плати, стипендії, допомоги, видатків на службові відрядження та інших коштів, що видаються на видатки, які не можуть бути проведені безготівковою оплатою, розпорядники коштів подають до органів казначейства заявку на видачу готівки. Заявки подаються в двох примірниках, один з яких після видачі готівки повертається розпорядникам бюджетних коштів з відповідним відбитком штампа казначея. Фінансування видатків із загального фонду Державного бюджету здійснюється через органи Державного казначейства за такими стадіями:

перша (головна) стадія — виділення, зарахування, розподіл і перерахування бюджетних асигнувань головними розпорядниками коштів розпорядникам коштів ІІ ступеня. Вона складається з першого етапу «Виділення і зарахування асигнувань» та другого етапу «Розподіл асигнувань і переказування коштів»;

друга стадія — зарахування, розподіл і переказування бюджет­них асигнувань розпорядниками коштів ІІ ступеня розпорядникам коштів ІІІ ступеня. Вона складається з двох етапів — третього етапу «Зарахування коштів» і четвертого етапу «Розподіл асигнувань і переказування коштів»;

третя стадія — зарахування, розподіл бюджетних асигнувань і переказування коштів розпорядниками коштів ІІІ ступеня підвідомчим установам та одержувачам коштів. Вона відбувається аналогічно другій стадії і складається з одного (п’ятого) етапу «Зарахування, розподіл асигнувань і переказування коштів»;

четверта стадія — безготівкова оплата рахунків розпорядниками й одержувачами бюджетних коштів;(п’ята стадія — виплати готівкою розпорядникам і одержувачам бюджетних коштів.

Фінансування видатків із Державного бюджету (здійснення асигнувань та оплата видатків) проводяться органами Державного казначейства за наявності даних про територіальне розташування мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, розпису асигнувань державного бюджету, розподілу показників зведених кошторисів доходів і видатків та розподілу показників зведених планів асигнувань із загального фонду бюджету в розрізі розпорядників і одержувачів бюджетних коштів за територіями, а також на підставі затверджених індивідуальних кошторисів доходів і видатків з планами асигнувань із загального фонду бюджету.

Доведені обсяги бюджетних асигнувань є підставою для прийняття розпорядниками та одержувачами коштів бюджету зобо­в’язань на здійснення видатків Державного бюджету України.

Органи Державного казначейства приймають від розпорядників та одержувачів коштів бюджету, які в них обслуговуються, реєстри зобов’язань і реєстри фінансових зобов’язань — у межах їх залишків, обліковують на відповідних бухгалтерських рахунках і ведуть картки обліку зобов’язань та фінансових зобов’язань розпорядників (одержувачів). З метою ефективного управління коштами Державного бюджету Державне казначейство України консолідує інформацію, одержану від своїх територіальних органів, щодо наявності неоплачених фінансових зобов’язань для прийняття відповідних рішень про виділення асигнувань розпорядникам коштів.

 

5.4 Касове виконання бюджету: поняття, сутність, системи.

У процесі виконання бюджету як державного, так і місцевого рівнів у самостійну сферу виділяється касове його виконання.

Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення розрахунково-касових операцій (приймання, зберігання і видання бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня. Це одна з найскладніших сфер виконання бюджету в цілому. У процесі виконання бюджету фінансування видатків не збігається в часі із зарахуванням доходів. Касове виконання бюджету має бути побудоване у такий спосіб, щоб доходи забезпечували видатки, тобто мало місце перевищення поточних надходжень над поточними видатками. Це перевищення й утворює залишок коштів бюджету*.

Стійкий фінансовий стан держави багато в чому зумовлюється наявністю певного залишку коштів на рахунках бюджету, оскільки це дає змогу безперебійно здійснювати фінансування передбачених і непередбачених видатків. І навпаки, відсутність такого залишку створює труднощі у фінансовому забезпеченні потреб економічного і соціального розвитку.

Розміри залишків коштів на рахунках бюджету мають бути оптимальними. З одного боку, вони повинні забезпечувати сталий фінансовий стан, а з іншого — не бути надмірно завищеними, бо це означатиме вилучення коштів з обороту та необхідність залучення додаткових доходів. За державним і місцевими бюджетами залишок коштів на рахунках не лімітується у вигляді встановлюваної щороку під час затвердження бюджету оборотної касової готівки. Оптимальних розмірів залишку коштів на рахунках бюджету досягають через установлення відповідних строків мобілізації доходів і фінансування видатків. Строки надходження доходів мають забезпечувати строки фінансування видатків.

Загалом у бюджеті кожної країни кошти формуються за рахунок надходження доходів, а використовуються на фінансування видатків. Для окремих видів бюджетів процес формування й використання коштів охоплює і взаємовідносини між самими бюджетами. Тому загалом джерелами формування коштів того чи іншого конкретного бюджету є: доходи даного бюджету; кошти, одержані від інших бюджетів під час взаємних розрахунків; позички, одержані від фінансово-кредитних установ для покриття тимчасового касового розриву; частина доходів у вигляді процент­них відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обо­в’язкових платежів; дотації, субсидії і субвенції, які передають бюджети вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Відповідно кошти бюджету спрямовуються: на фінансування видатків, перед­бачених даним бюджетом, шляхом перерахування коштів головним розпорядникам коштів; на погашення заборгованості перед іншими бюджетами за взаємними розрахунками; на видачу дотацій, субсидій і субвенцій.

Кошти бюджету розміщують на рахунках в органах системи Державного казначейства, який здійснює касове обслуговування того чи іншого бюджету. Перерахування з бюджетного рахунка можуть здійснюватися тільки в межах поточного залишку коштів. Це передбачає здійснення постійного контролю з боку фінансового органу, який виконує цей бюджет, за ходом виконання плану мобілізації доходів.

Відомо три системи касового виконання бюджету:

1) банківська,

2) казначейська,

3) змішана.

За банківської системи рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету через спеціалізовану структуру — Державне казначейство. Змішана система передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету як в установах банківської системи, так і в Державному казначействі.

Банківська система касового виконання бюджету має низку недоліків:

1. передбачається постійний зустрічний рух доходів і видатків «по вертикалі». Як наслідок, значні суми коштів протягом тривалого проміжку часу перебувають «у дорозі», значна частка бюджетних коштів відволікається у взаєморозрахунки.

2. Розподіл загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів здійснювали установи комерційних банків. Вони порушували встановлені нормативи відрахувань та терміни їх перерахування. Унаслідок цього Державний бюджет недоотримував належних йому коштів.

3. Наявність великої кількості поточних бюджетних рахунків не давала змоги застосувати механізм попереднього контролю за їх використанням. Кошти бюджету були розосереджені на багатьох рахунках міністерств, відомств, які використовувалися неефективно.

4. Звітність Національного банку Міністерству фінансів була єдиним джерелом даних, які давали змогу контролювати процес виконання бюджету. Міністерство фінансів не мало повноважень та реальних важелів управління коштами.

Зазначені недоліки банківської системи касового виконання бюджету не давали змоги забезпечити вирішення нагальних питань, які виникли з переходом до фінансування видатків Державного бюджету України в межах його доходів. Насамперед це стосувалося забезпечення системного контролю як за проходженням коштів бюджету через банківську систему, так і за ефективним використанням коштів розпорядниками. Зазначені питання можна було вирішити через перехід до казначейської системи касового виконання Державного бюджету України. З цією метою при Міністерстві фінансів України в 1995 р. було утворене Головне управління Державного казначейства України, на яке покладалася функція касового виконання Державного бюджету.

Принципова відмінність казначейської системи виконання Державного бюджету від банківської полягає в такому: всі бюджетні кошти акумулюються на єдиному казначейському рахунку, який об’єднує у собі систему рахунків, що діють в єдиному режимі і через які органи Державного казначейства здійснюють операції по доходах та видатках.

В основу діяльності казначейства покладено принцип єдності каси Державного бюджету. Перехід від банківської системи касового виконання бюджету до казначейської означає заміну практики виконання бюджету за відомчим принципом системою, що ґрунтується на територіальному принципі (через територіальні органи казначейства). За цієї системи касового виконання мобілізацію доходів бюджету, фінансування видатків бюджету, розподіл фінансових ресурсів між відповідними рівнями бюджетної системи здійснюють органи Державного казначейства через систему єдиного казначейського рахунка, відкритого в Національному банку.

Система фінансування через органи Державного казначейства принципово відрізняється від відомчої системи фінансування, коли бюджетні кошти передаються у користування розпорядникам коштів. Для цього були закриті поточні бюджетні рахунки в комерційних банках і замість них відкриті особові (реєстраційні) рахунки в органах Державного казначейства. З цих рахунків здійснюються оплата рахунків за певні послуги чи виконані роботи, які були надані розпорядникові коштів, та видача готівки безпосередньо розпорядникові коштів. Перерахування коштів бюджет­ним установам здійснюється через територіальні органи Державного казначейства.

Нині доходи бюджету зараховуються платниками податків відразу на рахунки обласних управлінь Державного казначейства та щоденно акумулюються на центральному рівні. Це дало змогу Державному казначейству України безпосередньо отримувати усю первинну інформацію щодо трансакцій за доходами Державного бюджету (на рівні управлінь Державного казначейства в режимі on-line) та формувати на її підставі звіт про виконання Державного бюджету за доходами не тільки в щоденному режимі, а й на будь-який момент протягом операційного дня. За рахунок доходів, які надходять на рахунки управлінь Державного казначейства, одномоментно формуються активи для здійснення видатків з Державного бюджету.

Входження Державного казначейства в СЕП НБУ в частині касового виконання Державного бюджету за доходами значно скоротило терміни проходження платежів, збільшило обіговість бюджетних коштів, дало можливість складати щоденну оперативну звітність з обліку доходів Державного бюджету, яка до цього часу надавалась виключно Національним банком України на другий (третій) робочий день з моменту платежу.

У2002 р. розпочався процес запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахування міжбюджетних трансфертів. Це дає змогу володіти достовірною інформацією про надходження в розрізі видів доходів та бюджетів у режимі реального часу, надавати звітні дані заінтересо­ваним органам з метою здійснення аналізу та прийняття управлінських рішень. Наступний дуже важливий етап — запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками. Рахунки розпорядників та одержувачів коштів поетапно відкриті в органах Державного казначейства. Ці органи здійснюють операції на рахунках розпорядників із зарахування та перерахування коштів, забезпечуючи попередній та поточний контроль за цільовим направленням бюджетних коштів.

З метою ефективного управління бюджетними ресурсами Державним казначейством України встановлено денний ліміт коштів на обласному рівні, який має забезпечити реальну потребу управлінь Державного казначейства у ресурсах на наступний день. Залишок коштів за день, який перевищує ліміт, перераховується щоденно після завершення операційного дня на рахунок Державного казначейства України.

Ураховуючи реальні можливості та стан здобутків Державного казначейства, в 1999 р. було прийнято рішення про відкриття 28 кореспондентських рахунків — відкриття Єдиного казначейського рахунка в кожному з обласних управлінь Державного казначейства України та на центральному рівні. При цьому Державне казначейство прийняло виважене рішення щодо скорочення функцій на рівні районних відділень. Це дало змогу зосередити виконання складних процесів на обласному рівні, обмеживши функціональність районних відділень. Інформацію про здійснені операції Державне казначейство України отримує шляхом її консолідації в автоматизованому режимі.

Сьогодні всі бюджетні грошові надходження Уряду автоматично спрямовуються на центральний кореспондентський рахунок за доходами, а платежі за видатками здійснюються через 28 кореспондентських рахунків у Національному банку України: один — для центрального казначейства і один — для кожного з обласних управлінь казначейства. При цьому всі ці рахунки містяться в єдиній системі електронних платежів, і тому Державне казначейство має до них прямий доступ. Управління цими рахунками здійснюється центральним казначейством.

Таким чином були створені передумови для завершального кроку з упровадження Єдиного казначейського рахунка на центральному рівні казначейства — відкриття кореспондентського рахунка на центральному рівні шляхом технічного злиття 28 діючих кореспондентських рахунків казначейства в НБУ у консолідований Єдиний казначейський рахунок з субкореспондентськими рахунками для кожного обласного управління Державного казначейства України та з доступом до СЕП НБУ через розрахун­кові палати НБУ на обласному і центральному рівнях. При цьому управління Єдиним казначейським рахунком здійснюється цент­ральним апаратом Державного казначейства.