Зони хімічного забруднення та осередки хімічного ураження

Критерієм для визначення хімічної небезпеки хімічно-небезпечного об’єкта є кількість населення, що потрапляє до прогнозованої зони хімічного забруднення під час аварії на об’єкті, яка являє собою площу круга з радіусом, що дорівнює найбільшій глибині розповсюдження хмари забрудненого повітря з пороговою концентрацією.

Залежно від того, скільки людей потрапляє до прогнозованої зони хімічного забруднення, виділяють чотири ступені хімічної небезпеки:

I – понад 30 тис. чоловік,

II – більше 0,3 тис. чоловік,

III – від 0,1 до 0,3 тис. чоловік,

IV – менше 0,1 тис. чоловік.

Для адміністративно-територіальних одиниць ступінь небезпеки від хімічно небезпечного об’єкту оцінюється частиною території, що потрапляє у зону можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) при аваріях на хімічно-небезпечному об’єкті.

Перший ступінь хімічної небезпеки адміністративно-територіальних одиниць фіксується тоді, коли до зони можливого хімічного забруднення входить більше 50% території, другий – від 30% до 50%, третій – від 10% до 30% і четвертий – менше 10%.

Під час аварії на ХНО виникають зони хімічного забруднення (ЗХЗ). Ця територія забруднення НХР у небезпечних для життя людей межах включає місце безпосереднього впливу НХР унаслідок аварії (зона розливу) і територію, на яку поширилися пари НХР в уражаючих концентраціях (зона переносу). Розміри ЗХЗ визначаються кількістю викиду НХР унаслідок аварії, їхніми фізико-хімічними властивостями, метеорологічними чинниками тощо.

На території ЗХЗ можуть виникати один чи кілька осередків хімічного ураження. Осередок хімічного ураження – це територія, у межах якої внаслідок впливу НХР виникли масові ураження людей і сільськогосподарських тварин.

Залежно від виду НХР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:

1. Осередок ураження нестійкими швидкодіючими НХР (кислота синильна, аміак, бензол, воднофторид, дихлоретан тощо).

2. Осередок ураження нестійкими повільнодіючими НХР (оросген, метилбромід, гранозан тощо).

3. Осередок ураження стійкими швидкодіючими НХР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол тощо).

4. Осередок ураження стійкими повільнодіючими НХР (кислота сульфатна тощо).

Осередки хімічного ураження, утворені швидкодіючими НХР, характеризуються:

· одномиттєвим (хвилини, десятки хвилин) ураженням великої кількості людей;

· швидким виникненням інтоксикації, в основному з важкими ураженнями;

· необхідністю надання медичної допомоги ураженим у максимально короткий термін, як в осередку, так і за його межами (особливого значення набуває надання само– і взаємодопомоги);

· потребою в терміновій евакуації уражених з осередку аварії.

 

Особливості осередку хімічного ураження, створеного НХР уповільненої дії:

· поступове формування санітарних втрат;

· необхідність активного виявлення уражених серед населення;

· евакуація уражених у міру їх звернень і виявлення.

Для осередків ураження стійкими НХР характерна:

· тривалість небезпеки ураження людей;

· можливість ураження людей, які потрапили в осередок після його виникнення;

· небезпека ураження після виходу з осередку за рахунок випарування НХР (із зараженого одягу, волосся, шкірних покривів) чи контакту із зараженими предметами;

· необхідність проведення дегазації території осередку, одягу, взуття, засобів захисту уражених, а також транспортних засобів тощо;

· необхідність проведення в короткий термін санітарної обробки;

· небезпечність уражених, які не пройшли санітарної обробки, для оточуючих.

Дегазація і санітарна обробка в осередках, утворених нестійкими НХР, як правило, не проводяться. Основний принцип дегазації НХР полягає в тому, що речовини кислого характеру дегазуються речовинами, що мають лужну реакцію, і навпаки. Деякі НХР вступають у реакцію з дегазуючими речовинами і виділяють під час цього велику кількість тепла, що може призвести до пожеж і вибухів. У таких випадках для дегазації використовують суміші речовин, що дегазують, з піском і землею. Деякі речовини, що дегазують, токсичні для людей і вимагають під час роботи з ними застосування засобів захисту органів дихання та шкіри.

 

Токсичні властивості СДЯР

Важливою характеристикою СДЯР є їх токсичність (грец. toxikon – отрута), тобто отруйність. Під токсичністю речовини розуміється її здатність викликати патологічні зміни в організмі, які приводять людину до втрати дієздатності або до загибелі.

Токсичність залежить від шляхів потрапляння СДЯР у людський організм:

ü при вдиханні з повітрям (інгаляційно, inhalo – вдихую),

ü при потраплянні у шлунок (перорально, per os – через рот),

ü при контакті зі шкірою (перкутанно, кутіс, cutis – шкіра),

ü через слизові оболонки і незагоєні поверхні ран (резорбтивно, resorbeo – поглинаю).

При вдиханні з повітрям СДЯР безпосередньо стикаються із дуже великою площею поверхні легень (площа легеневої поверхні дорослої людини майже дорівнює площі футбольного поля!). Тому всмоктування СДЯР у кров із легенів відбувається дуже швидко. При цьому такий важливий захисний бар’єр як печінка виявляється виключеною із процесу знезараження організмом СДЯР.

Кількісно токсичність СДЯР оцінюється дозою. Доза речовини, що викликає певний токсичний ефект, називається токсичною дозою (D). Токсична доза, що викликає однакові за тяжкістю ураження, залежить від властивостей СДЯР, шляхів її проникнення в організм, від виду організму і умов викиду.

Для речовин, що проникають в організм у рідкому або аерозольному стані через шкіру, шлунково-кишковий тракт або через рани, вражаючий ефект для конкретного виду організму в стаціонарних умовах залежить тільки від кількості СДЯР.

Токсичні властивості речовин визначають експериментальним шляхом на різних лабораторних тваринах, тому частіше користуються поняттям питомої токсодози - дози віднесеної до одиниці живої маси тварини. Токсичність однієї й тієї ж речовини, навіть при однакових умовах, різна для різних видів тварин, а для конкретного виду тварини помітно відрізняється в залежності від способу надходження в організм. Тому після чисельного значення токсодози вказують вид тварини і спосіб введення речовини. Наприклад, запис: «Зарін, D_смерт = 0,017мг/кг (кролики, внутрішньовенно)» означає, що доза зарину 0,017 мг/кг, що введена кролику в вену, викликає у нього смертельний наслідок.

Розрізняють порогові; такі, що виводять з ладу; і смертельні токсодози.

Порогова токсодоза (primary dose –PD) - кількість речовини, що викликає початкові ознаки ураження організму з певною ймовірністю або, що те ж саме, у певного відсотка людей або тварин. Імовірність проставляється внизу праворуч, наприклад PD₅₀ - середня порогова токсодоза.

Токсодоза, що виводить з ладу (incapacitating dose –ID) - кількість речовини, що викликає при потраплянні в організм вихід з ладу певного відсотка уражених як тимчасово, так і зі смертельним результатом, наприклад ID₅₀ - середня токсодоза, що виводить людину з ладу, робить її недієздатною.

Смертельна токсодоза (letalis dose – LD) - кількість речовини, що викликає при потраплянні в організм смертельний результат з певною ймовірністю, наприклад LD₅₀ - середня смертельна токсодоза.

У дозах, менших за LD₅₀ СДЯР викликають ураження різного ступеня тяжкості: тяжкі – при 0,3...0,5 LD₅₀; середні – при 0,2 LD₅₀; легкі приблизно при 0,1 LD₅₀.

Величини PD₅₀, ID₅₀, LD₅₀ - є шкірно-резорбтивними токсодозами, окрім них використовуються також інгаляційні токсодози, тобто токсодози для СДЯР, що заражають атмосферу парою або тонкодисперсним аерозолем і викликають ураження людини і тварин через органи дихання.

Для розрахунку цих токсодоз використовується рівняння:

, (6.1)

де: С – концентрація СДЯР у повітрі, мг/л;

τ – тривалість вдихання зараженого повітря, хв;

V – інтенсивність дихання, л/хв;

G – маса тіла людини, кг.

Німецький хімік Фріц Габер (1868 – 1934) запропонував спростити цей вираз. Прийнявши допущення, що для людей, котрі знаходяться в однакових умовах, відношення V/G постійно і розділивши на нього обидві частини рівняння, він отримав вираз

, (6.2)

Добуток С·τ Ф. Габер назвав коефіцієнтом токсичності та прийняв його за постійну величину. Ця величина дозволяє порівнювати різні СДЯР за інгаляційною токсичністю. Часто цей коефіцієнт називають інгаляційною токсодозою і позначають РСτ₅₀, IСτ₅₀, LCτ₅₀, хоча правильніше його називати відносною токсичністю при інгаляції.

Відносна токсичність СДЯР при інгаляції залежить від фізичного навантаження на людину. Для людей, зайнятих важкою фізичною роботою (V = 40 л/хв) вона буде менше, ніж для людей, які знаходяться у спокої (V = 10 л/хв).

Токсодози деяких СДЯР наведені у табл. 14.

Чим меншою є токсодоза, тим більшою є токсичність речовини.

Таблиця 6.4