Хімічно небезпечні об’єкти за степенями хімічної небезпеки

Ступінь хімічної небезпеки	Кількість ХНО (2014 р.)	Кількість населення в зоні можливого хімічного зараження
І		понад 3 тис. осіб
ІІ		від 0,3 до 3 тис. осіб
ІІІ		від 0,1 до 0,3 тис. осіб
IV		менше 0,1 тис. осіб

 

Всього у зонах можливого хімічного забруднення від цих об‘єктів проживає 10,244 млн. осіб (25 % від населення країни).

Основні типи таких хімічно-небезпечних об'єктів концентруються переважно в промислових та густонаселених районах країни. Найбільшу кількість ХНО зосереджено у східних областях України а саме: Донецька – 149 об‘єктів; Дніпропетровська – 108 об‘єктів; Харківська – 80 об‘єктів. На відміну від АЕС, більшість великих виробництв СДЯР знаходяться поблизу і навіть у межах великих міст.

Аміак є найбільш багатотоннажною сировиною у хімічній промисловості, зберігається у резервуарах з одиничною ємністю в декілька тисяч тонн (ізотермічні сховища) і широко використовується у різних технологіях, причому виробничі об‘єкти часто розташовані поблизу населених зон. Зазначені сховища аміаку обладнані необхідними системами контролю за станом їх безпечної експлуатації та ліквідації аварійних ситуацій на них згідно з вимогами технічних умов, державних стандартів та інших нормативних документів. Проте значна кількість аміачно-холодильних установок перебуває у незадовільному стані через відсутність в Україні виробництва комплектуючих, фізичне та моральне їх старіння. Холодопродуктивність діючих аміачно-холодильних установок значно нижча, ніж у їх аналогів, що застосовуються в країнах Євросоюзу, та призводить до застосування в технологіях значно більших об‘ємів аміаку.

Територією восьми областей України проходить ділянка траси магістрального аміакопроводу, яку обслуговує державне підприємство «Укрхімтрансаміак». Загальна протяжність трубопроводу по Україні становить 1023 км. Пропускна спроможність аміакопроводу складає 2,12 млн. тонн/рік. Діаметр трубопроводу 355,6 мм. При тиску аміаку трубопроводі 80 кг/см² кожний кілометр труби містить до 56 тонн аміаку. В зоні можливого ураження при аварії на аміакопроводі може опинитися від 200 до 15000 осіб, залежно від місця виникнення аварії.

Щороку проводиться обстеження трубопроводу в місцях його перетину з водними перешкодами, автодорогами і залізницями. Здійснюються також перевірки товщини стінок трубопроводів, посудин, що працюють під тиском на насосних і розподільчих станціях. Аміакопровід забезпечується автоматичною інформаційно-вимірювальною системою контролю і управління основними параметрами, яка здійснюється дистанційно на всіх ділянках.

Безпека функціонування ХНО залежить від багатьох факторів, а саме: фізико-хімічних властивостей сировини, характеру технологічного процесу, конструкції та надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольно-вимірювальної апаратури та засобів автоматизації, ефективності засобів протиаварійного захисту. Крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і перевезення НХР значною мірою залежить від рівня організації профілактичних заходів, своєчасності і якості планово-запобіжних ремонтних робіт, підготовленості і практичних навичок персоналу, системи нагляду за станом технічних засобів протиаварійного захисту.

Рівень безпеки більшості хімічних, нафтохімічних та нафтопереробних виробництв характеризується як моральним старінням застосовуваних технологій, так і ресурсним зношенням, моральним і фізичним старінням основних фондів. Значна кількість технологічного обладнання та транспортних засобів хімічного комплексу не відповідають вимогам безпеки, вичерпали встановлений ресурс експлуатації. На підприємствах хімічного комплексу значна кількість будівель і споруд потребують капітального ремонту, не всі будівлі і споруди відповідають вимогам будівельних норм.

Висновки: Головними причинами можливого виникнення надзвичайних ситуацій, пов‘язаних із небезпечними хімічними речовинами та незадовільної екологічної ситуації, в місцях розташування ХНО, є: високий рівень концентрації ХНО; високий рівень сировинно- і енергоємного виробництва; застарілі технології та низький рівень застосування прогресивних; ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій; зношення основних фондів підприємств; низька ефективність очисних споруд; низький рівень культури виробництва та порушення проектних; технологічних режимів;фінансові труднощі, як ХНО так і держави загалом.