Інструктивно-методичні вимоги до семінарських занять

 

Семінарські заняття — це дієва форма розвитку продуктивного мислення студентів під час обговорення проблем, втягування їх в колективну пізнавальну діяльність. Семінарське заняття надає студенту можливість оволодіти умінням влучно і доказано викладати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію, політичні діалоги, опонувати. Їх можна проводити у вигляді бесіди за планом, наперед доведеного до студентів, чи невеликих доповідей студентів з наступним їх обговоренням. Метод доповідей передбачає обмін думками та дискусію по висунутим спірним положенням.

Для семінарів є характерним безпосередній контакт викладачів і студентів, тому дуже важливо встановити атмосферу довіри, взаєморозуміння, уміло втягувати студентів в дискусію. Такі заняття ефективні в тому випадку, коли вони готуються завчасно, хоча досвідчені викладачі можуть дозволити собі і експромт.

Критеріями оцінки якості семінарського заняття вважають:

· цілеспрямованість (постановка проблеми, бажання пов’язати теорію з практикою);

· планування (виділення головних питань, пов’язаних з профілюючими дисциплінами, знайомство з останніми досягненнями науки і техніки);

· організація роботи (уміння викликати і підтримати дискусію, конструктивний аналіз всіх відповідей і виступів студентів, поведінка самого викладача);

· стиль проведення заняття (пожвавлений, з постановкою гострих питань, або млявий);

· відношення студентів до викладача (критичне, байдуже, шанобливе);

· управління групою (викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено і вільно тримається, справедливо взаємодіє з ними);

· висновки викладача (кваліфіковані, переконливі з глибокими теоретичними узагальненнями).

Українська вища школа нагромадила значний досвід з організації і проведенні семінарських занять. Залежно від мети, завдань і змісту використовуються різні типи семінарських занять з їх особливою структурою і методикою проведення.

Найбільш поширеними є такі типи: семінар — розгорнута бесіда; семінар-конференція; семінар-диспут; семінар-коментоване читання; розв’язування задач; виконання вправ, практичних і контрольних робіт; семінар-екскурсія; семінар на виробництві тощо.

Семінар-розгорнута бесіда. Цей тип семінарського заняття найбільш поширений, особливо на молодших курсах. Його характерною ознакою є чітко формульовані запитання, на які студенти мають дати відповіді в результаті сумлінного і самостійного вивчення відповідного програмного матеріалу. При цьому запитання можуть бути і зворотного характеру - від студентів до викладача, відповіді на які може давати вик­ладач або самі студенти.

Семінар-бесіда не вимагає підготовки рефератів, написання виступів та доповідей студентів, але передбачає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання й уміння викласти ці знання в усній формі перед аудиторією академічної групи.

Семінар-конференція. Це такий тип семінару, в якому більш виражена самостійність студентів в опрацюванні і висвітленні певних питань чи цілої теми, коли їхні виступи мають не лише навчальний, а й дослідницький характер, коли заняття підноситься на вищий ступінь порівняно з попереднім.

Цей тип занять дає змогу більш ґрунтовно опрацювати окремі питання і підготувати з них доповіді чи реферат. До семінару кожен студент готує одне питання, з яким він виступатиме на занятті.

Для того, щоб питання було опрацьовано і висвітлено повно і на належному науковому рівні, за кожним питанням закріплюється 2-3 студенти, з яких один виступатиме основним доповідачем, а решта — співдоповідачами чи опонентами.

Семінар-диспут близький до перших двох типів семінарських занять, але він має і свої особливості. Основним є те, що обговорення питань, винесених на заняття, проводиться у формі дискусії. Студенти, виступаючи на занятті, можуть підходити до питання з різних позицій і висвітлювати різні погляди, полемізувати, підтверджуючи свої думки відповідними фактами.

Семінар будується так, що з відповіддю по кожному питанню виступає один доповідач, який не розкриває його повністю, а залишає час для доповнення, полеміки, подальшого обговорення.

Семінар-коментоване читання. Цей тип семінарського заняття найчастіше використовують викладачі суспільних та гуманітарних наук. Такий семінар з успіхом можна використати при вивченні тих тем, що ґрунтуються на творах класиків. Готуючись до занять з цих тем, студенти повинні уважно читати і осмислювати першоджерела, в яких викладена теорія даних питань. На такому занятті слід вчити студентів читати твори, розуміти їх, аналізувати і коментувати.

Звичайно, на занятті потрібно читати не увесь твір, а лише ті місця й уривки, які становлять особливу цінність у розумінні певних питань.

Семінар - розв’язування завдань і вправ. В останні роки на семінарських заняттях дедалі частіше практикується розв’язування завдань і вправ, взятих з життя, з метою пов’язати теорію з практикою, що урізноманітнює роботу студентів і викладача, вносить елемент творчості і кмітливості. Особливо широко практикується це на семінарських заняттях з політології, основ економічної теорії та практики господарювання.

Це відбувається у формі короткої бесіди керівника виробництва з студентами, в процесі якої вони знайомляться з складом керівних органів, розподілом функцій між ними і керівниками окремих підрозділів. Потім студентам показують підприємство, його цехи, майстерні та інші об’єкти. Після екскурсії студенти розходяться по цехам, знайомляться з майстрами, керівниками інших ланок, з їх роботою. При цьому увага студентів звертається на зміст, форми та методи роботи керівників усіх рівнів, на передовий досвід організації виробництва з питань маркетингової діяльності.

Семінар — одна з активних форм розвитку продуктивного мислення студентів в умовах кредитно-модульної системи навчання. Семінарське заняття надає можливість студенту оволодіти умінням доказово викладати свої думки, вести дискусію.

Система стимулювання

1. Повідомлення, що мало науково-практичну цінність — 1...3 бали.
2. Повідомлення, що прочитане з аркуша — 1 бал.
3. Наявність розроблених студентом ілюстративних

матеріалів, прозірок — 0,5 бали.

1. Принципові заперечення і гострі запитання — 1 бал.
2. Кваліфікований виступ опонента — 1...3 бали.
3. Кваліфікована рецензія — 1...3 бали.
4. Активна участь в обговоренні — 0,5...1 бал.

ВИМОГИ ДО ВИКОНАННЯ ВИДІВ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА ЇХ ОЦІНЮВАННЯ

 

Мета самостійної роботи. Самостійне вивчення частини програмного матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу та розвиток навичок самостійної роботи.

Зміст самостійної роботи. Завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька модулів або зміст навчального курсу в цілому.

Структура самостійної роботи:

– вступ — тема, мета, завдання роботи та основні її положення;

– теоретичне обґрунтування — виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання;

– методи — вказуються і коротко характеризуються;

– основні результати роботи — подаються результати, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз;

– висновки;

– список використаної літератури;

– рецензія викладача.

Види самостійної роботи та їх оцінювання:

– доповідь з теми (модуля) за заданим планом або планом, який студент розробив самостійно – 2 бали;

– конспект з теми (модуля) за заданим планом або планом, який студент розробив самостійно – 2 бали;

– реферат з теми (модуля) та його захист або вузької проблематики студентів заочної форми навчання – 3-5 балів;

– розв’язування та складання практичних (наприклад, ситуативних) задач різного рівня з теми (модуля) або курсу – 3 бали;

– анотація прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис, історичні розвідки тощо 1 бал.

 

Порядок подання та захист самостійної роботи:

1. Звіт (есе) про виконання самостійної роботи подається у вигляді скріпленого (зшитого) зошита (реферата) з титульною сторінкою стандартного зразка і внутрішнім наповненням із зазначенням усіх позицій змісту завдання (за об'ємом до 10 арк.) на сторінках формату А4.

2. Самостійна робота подається викладачу, який читає лекційний курс з даної дисципліни та приймає іспит або залік, не пізніше ніж за 2 тижні до іспиту (заліку).

3. Оцінка за самостійну роботу виставляється на заключному занятті (практичному, семінарському) з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом. Можливий захист завдання шляхом усного звіту студента про виконану роботу.

4. Оцінка за самостійна робота є обов’язковим компонентом іспитової оцінки (диференційованого заліку, заліку) і враховується при виведенні підсумкової оцінки з навчального курсу.