Основні відмінності прокаріотів і еукаріотів. Форми бактерій (L)

Методи

Конструктивний та енергетичний метаболізм. Класифікація бактерій за типами живлиння

Метаболізм-обмін речовин, особливістю живлення бактеріальної клітини є надходження поживних субстрактів в середину через всю її поверхню, також у високій швидкості процесів метаболізму та адаптації до змінних умов зовн сер-ща. Конструктивний обмін речовин відб з вбиранням вільної енергії. Для цього типу обміну витрачається порівняно мало поживного матеріалу, що споживається клітиною. Енергетичний обмін речовин забезпечує перетворення енергії у форму, доступну для засвоєння її клітиною. На здійснення цього процесу витрач величезна маса поживних субстратів. Продукти неповного окислення субстрату потрібні для бактерій не тільки як джерело енергії, а й як матеріал для побудови їх клітин.

Класифікація по типу живлення: 1) аутотрофи (синтез орг речовин з неорг):хемосинтетичні, фотосинтетичні, 2)гетеротрофи(живляться за рахунок готових органічних сполук): сапрофіти, паразити (облігатні, факультативні).

 

Типи і механізми живлення мо. Механізми проникнення поживних речовин в бактер клітину. Хімічний склад мо. Значення складових компонентів. Поживні середовища. Вимоги до них. Класиф пожив серед

Механізм живлення: 1)виділяються скл ферменти що розщеплюють субстрат до простих мол. сполук. 2)активний транспорт. Спочатку відбув дифузія речовин, потім приєднання до цих речовин ферментів фермеаз, які переносять молекули субстрату через цитоплазматичну мембрану в цитоплазму. Ферменти діляться на: екзогенні та ендогенні, індуктивні та констутивні 9обовязкові), ферменти патогенності.Хім склад 80% вода, в спорах к-ть води зменшується до 18-20% Може бути у вільному або зв'язаному стані з структурними компонентами клітини Вода є розчинником для багатьох речовин, а також виконує механічну роль в забезпеченні тургора Решта – орг та неорг р-ни: Білки(50% сухого залишку) знаходяться в структурних компонентах та прийм участь в процесах метаболізму, більшість має ферментативну активність, обумовлюють антигенність, імуногенність, вірулентність, видову приналежність бактерій. Нуклеїнові кислоти (РНК-15%.ДНК-3%) –спадковість, біосинтез білку. Полісахариди(16%)- входять до складу капсул, є запасаючими речов (крохмаль, глікоген). Ліпіди(3-4%)- в основному входять до складу цитоплазматич мембрани та її похідних а також клітинної стінки бактерій, представлені фосфоліпідами, жирними кислотами та гліцеридами. Неорг р-ни: F,K,Na,S,Fe,Ca,Mg, також мікроелементами:Zn,Cu,Co,Ba,Mn та ін. Приймають участь в регулюванні осмотичного тиску, рН середовища, окисно-відновного потенціалу, активують ферменти, входять до складу ферментів, вітамінів та структурних компонентів мікробів стінки. Вимоги до поживних середовищ: 1. повноцінність за хім склад 2 стерильність 3 певна реакція 4 буферність 5 відповідний окисно-відновний потенціал 6 ізотонічність 7 в'язкість 8 вологість 9 прозорість 10 наявність стимуляторів росту Класифікація поживних середовищ: за консистенцією- рідкі (мясопептидний бульйон-МПб) напіврідкі(МП желатин-МПж) густі(МП агар МПА); за походженням- природні були першими(сироватка крові яєчний жовток, шматочки овочів, молоко) штучні синтетичні; за призначенням та складом 1. основні (МПБ,МПА). 2. спеціальні (цукровий бульйон, агар з крові, асцетичний бульйон) 3. диференціально-діагностичні: а)для виявлення протеолітичних та гемолітичних властивостей (згорнута сироватка, МПЖ, агар з кров'ю); б)для виявлення ферментації вуглеводів (сер-ще Гіса, Ендо та ін); в) селективні сер-ща (сер-ще Плоскірева, вісмут-сульфіт,агар); г) для виявлення окислювально-відновної здатності (сер-ща з нітратами, барвниками, сер-ща Ротберга); д) сер-ща в складі яких є індиферентні речовини (цитратний агар Сімонса).

 

Методи

28. Поняття про хіміотерапію та хіміотерапевтичні препарати. Основні групи, спектр і механізм дії. Домагка, Ерліх. Хіміотерапія- лікування інфекційних захворювань за допомогою препаратів які вибірково придушують в організмі розмноження патогенних мікроорганізмів або ріст пухлини. Ці засоби мають важливу властивість-вибіркову дію проти хвороботворних мікроорганізмів в умовах мікроорганізма. Антибіотики — речовини мікробного, тваринного, рослинного походження, їх синтетичні чи напівсинтетичні аналоги і похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. При хіміотерапії відбувається взаємодія трьох елементів: хіміотерапевтичного препарату, макроорганізму і мікроорганізму. Основні групи хіміотерапевтичних речовин:- ко­лоїдний розчин срібла (коларгол, протаргол) як антимікробний пре­парат місцевої дії; -препарати сурми (стібозан), вісмуту, миш'яку для лікування протозойних та спірохетозних інфекцій; -сульфаніламіди:похідні параамінобензойної кислоти, препарати: а) з коротким періодом напів-виведення з організму — сульфазин, сульфадимезин; б) препарати з середньою тривалістю дії — сульфадиметоксин, мадрібон; в) препарати тривалої дії — сульфален; -похідні 8-оксихіноліну — нітроксолін для лікування інфекцій сечовивідних шляхів (уроанти-септик); -похідні хіноксалінухіноксидин для лікування гнійно-запальних процесів; -хінолони— налідіксинова кислота (неграм, невігра-мон), піпемідієва кислота (палін), оксолінієва кислота; - фторхінолони: завдяки присутності в молекулі атома фтору, ма­ють подвійний механізм дії — блокада гірази та порушення синтезу полімерів мікробної стінки. Фторхінолони І покоління — абактал, еноксор, цифран; II покоління — максаквін, спарфлоксацин; III по­коління — флероксацин, тровафлоксацин, ціпрофлоксацин, еноксацин; -триметопрім.Похідний діамінопіримідину. Активний щодо коків, грамнегативних бактерій; -нітрофурани.Нітрофурантоїн, фурагін, фуразолідон, фурацилін; -нітроімідазоли— метронідазол, тінідазол. Препарати активні щодо найпростіших — трихомонад, лямблій, до них чутливі й грамнегативні анаеробні бактерії (бактероїди); -препарати для хіміотерапії туберкульозу. Основні препарати: парааміносаліцилова кислота (ПАСК), похідні гідразинів ізонікотинової кислоти (ГІНК) — ізоніазид, тубазид, флуринізид, метазид, фтивазид; резервні препарати — етамбутол, етіонамід, протіонамід. -протигрибкові засоби: а золи-імідазоли і триазоли: кетокеназол (нізорал), міконазол, флуконазол, еконазол; 5-фторцитозин, тербінафін, мікосептин, батрафен, декамін, ундицелинова к-та, калію йодид; -протималярійні засоби — Хлорохіни (амінохіноліни): хлорохін (хінгамін, делагіл), гідроксихлорохін (плаквініл); вони діють не еритроцитарні форми плазмодіїв. Фансидар (сульфадоксин-піретамін) діє на резистентні до хлорохіну форми плазмодіїв. Примахін діє на позаеритроцитарні ста­дії розвитку плазмодіїв. Прогуаніл застосовується для хіміопрофілактики малярії. Артемізин (хінгхаосу), препарат одержаний з поли­ну, відомі численні похідні; -противірусні засоби— пригнічують репродукцію вірусів: похідні адамантану — ремантадин, анало­ги нуклеотидів — йоддезоксиуридин, ацикловір, азидтимідин, інгібі­тори вірусних ферментів — інвіразе, кріксіван.

29-30. Антибіотики, визначення, історія відкриття, принципи одержання, біотехнологія антибіотиків Антибіотики — речовини мікробного, тваринного, рослинного походження, їх синтетичні чи напівсинтетичні аналоги і похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. Перший ефективний антибіотик (пеніцилін) (Гр+) відкритий Флемингом у 1929 р. 2-й антибіотик (стрептоміцин) (Гр-) відкрив Висман. У 40х роках ХХ стол широко ввійшли в мед практику. Але на даному етапі розвитку медицини деякі країни відмовилися від використання антибіотиків через великий список побічних дій. Основні принципи технології одержання антибіотиків. 1. Пошук і селекція штаму-продуцента. Як правило, для вироб­ництва застосовують штами-мутанти, одержані при радіаційному му­тагенезі. Продуктивність цих штамів у сотні і тисячі раз вища від природного попередника.2. Підбір умов культивування та відповідних середовищ. Виро­щування штаму-продуцента ведуть у ферментерах, як правило, гли­бинним методом, часто за безперервними технологіями, що дозво­ляють відбирати середовище з продуктом протягом усього виробни­чого циклу.3. Виділення антибіотика з культуральної рідини: фільтрування, екстракція органічними речовинами, адсорбція на іонообмінних смо­лах із наступним вимиванням.4. Очистка одержаного препарату. Ведеться різними фізико-хімічними способами, препарати не повинні містити продуктів життє­діяльності клітин-продуцентів та компонентів середовища. 5. Перевірка на біологічну активність (використовуються перед­бачені технічними умовами та регламентом виробництва тестові мікроорганізми). 6. Стандартизація. Активність антибіотика вимірюється в міжна­родних одиницях (МО) — специфічна активність щодо тестового мікроорганізму, яка відповідає 1 мкг чистого препарату антибіотика. Для пеніциліну 1 МО (оксфордська одиниця) — найменша кількість препарату, що затримує ріст стандартного штаму стафілокока (штам 209) в 1 мл середовища. Вона дорівнює 0,6 мкг чистого препарату.

Явище антагонізму у мікробів, розвиток вчення про антагонізм. Класифікація антибіотика за механізмом і спектром дії на організм. За механізмом дії: 1. Інгібітори снтезу клітинної стінки мікроорганіхмів: пеніциліни, цефалоспорини, киклосерин, ванкоміцин, бацитрацин. 2. Інгібітори функції мембран та антибіотики, які мають детергентні властивості:поліміксини, новобіоцин, полієни (ністатин, амфотирицин Б). 3. Інгібітори синтезу білка та функції рибосом:тетрацикліни, хлорамфенікол (левоміцитин), аміноглікозиди, макроліди, лінкоміцин. 4 Інгібітори метаболізму нуклеїнових кислот: а) інгібітори РНК-актиноміцини, антибіотики групи ауреолової кислоти, антрацикліни, новобіомицин; б) інгібітори ДНК – мітоміцин С, брунеоміцин, новобіоцин, лінкоміцин. За спектром дії: 1. Активні по відношенню до Гр+ МіО особливо: бензилпеніцилін, напівсинтетичні пеніциліни та цефалоспорини, макроліди, фузидін, лінкоміцин. 2. Широкого спектру діїактивні до Гр+ та Гр- МіО: напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини 2-го—4-го по­колінь, тетрацикліни, хлорамфенікол. Аміноглікозиди та поліміксини діють переважно на грамнегативні бактерії.3. Протитуберкульозні: стрептоміцин, канаміцин, віоміцин (флоріміцин), циклосерин та ін. 4. Протигрибкові: ністатин, реворин, амфотерицин Б, грізеофульвін та ін. 5. Активні за дією до найпростіших: Фугамілін, трихоміцин, паромоміцин (мономіцин) 6. Протипухлинні: актиноміцетин, група ауреолової кислоти, антрацикліни.

Антагонізм мікробів виявляється в тім що при вирощуванні в живильному середовищі різних видів один з них має здатність придушувати ріст і розмноження іншого.

Походження вірусів

Була відкрита у 1892 році російським ученим Івановським. Він вивчав хворобу листків тютюну - тютюнову мозаїку. Звичайними методами збудника виділити не вдавалося. Івановський отримав сік з хворих листків, і профільтрував його та заразив здорові листки, в результаті чого розвилась мозаїка. Його основні відкриття:1) мікроорганізми, що фільтруються через бактеріальні фільтри;2) корпускулярна природа (частка);

3) инфекційність фільтрату;4) спроможність до кристалізації.

Після Івановського його досліди повторив голландський учений Бейринг. Він вважав, що через бактеріальний фільтр проходять розчинні речовини. Він назвав ці речовини отрута або вірусУ 1848 році Лефлер і Фрощ відкрили вірус ящуру.У 1911 році Раус - вірус саркоми курок.1915 рік. Твард, Дерел відкрили віруси бактерій (бактеріофаги).

У 30-ті роки Шлезінгер вивчив хімічний склад бактеріофагів й установив, що вони складаються з ДНК і білка. Стенлі установив, що вірус тютюнової мозаїки складається з РНК і білка Таким чином, у 30-ті — 40-ві роки було відкрито багато вірусів і почалося вивчення їхніхвластивостей. Віруси відрізняються за багатьма ознаками від усіх живих істот, вони відносяться до особливого царства Vira.

Методи вивчення вірусів: 1) електронним мікроскопом;2) біохімічні методи;3) молекулярна генетика;4) культивування вірусів,5) моделювання захворювань на тваринах

Методи

 

49. Використання клітинних культур у вірусології. Класифікація культур клітин. Поживні середовища для культивування клітин. Класифікація клітинних культур Враховують такі ознаки: кількість пасажей (перенос клітин у нове середовище) і походження клітин.

Типи клітинних культур:

1. Первинно трипсинізовані - одержують з швидкозростаючих ембріональних тканин (людини, мавпи), кіл-сть пасажей 8-10;

2. Пасажні або перещеплювані – одержують з пухлинних тканин, кіл-сть пасажей не обмежено. Клітини злоякісні. Не можливо вивчати взаємодію з вірусом. Але для виділення вірусів ці кліт зручні.

3. Напівперещеплювані або диплоїдні клітинні штами - одержують з норм кліток, набір хромосом диплоїдний,, кіл-сть пасажів до 100.Використ для одержання вірусних вакцин. Це клітини шкіри, легенів.

- Живильні середовища для культур кліток містять повний набір амінокислот, вітамінів, ростові фактори: гідролізат лактальбуміна, сухі середовища і концентрати, які перед використанням розводять. Для вирощування клітинних культур використовують ростові середовища, збагачені сироватками тварин і людини. (бичача сироватка, ембріональна коров'яча сироватка)

 

50. Види взаємодії вірусів і клітин. Віруси є облігатними внутрішньоклітинними паразитами. Вони проходять всі основні етапи репродукції (розмноження). За кінцевим результатом взаємодії вірусу з клітинами виділяють такі типи:

I. продуктивний тіш взаємодії - характеризується тим, що в результаті проникнення і репродукції клітина гине, з неї виходить багато вірусів (вірусне потомство);

II. інтегративний — характеризується тим, що відбувається об'єднання або інтеграція генома вірусу і клітини. Найбільш характерний такий тип для ДНК геномних вірусів (герпеса, аденовірусів), для РНК геномних інтеграція можлива за допомогою ферментів оберненої транскриптази (ОТ). ОТ - переписує інформацію з РНК вірусу, синтезує його ДНК-копію. Вона інтегрує з генома клітини. Вірус у такому стані називається провірусом (вірус імунодефіциту людини — ВІЛ).

Усі властивості вірусів як біологічних об'єктів та патогенних агентів проявляються при їхній взаємодії з чутливим клітинами. Ця взаємодія відбувається за кількома стадіями:

1. Специфічна адсорбція віруса на клітині внаслідок взаємодії білків віріона і особливих рецепторів клітини.

2. Проникнення віруса в клітину (віропексис) відбувається шляхом захоплення віріона клітиною (піноцитоз).

3. Депротеїнізація віріона - звільнення вірусного геному від білкових оболонок - "роздягання". Здійснюється при злитті оболонки віруса з мембранами клітини та при дії клітинних ферментів.

4. Синтез вірусних компонентів. Цю стадію називають "екліпс-фазою", фазою "затемнення" - в цей час вірус не виявляється як індивідуальна структура або інфекційний агент. Екліпс-фаза властива тільки вірусам.

Під час вказаної фази здійснюються процеси транскрипції - синтезу вірусних матричних молекул мРНК для ДНК-вмісних вірусів або плюс-РНК для вірусів, що мають РНК мінус-типу. З участю інформаційних молекул відбувається синтез вірусних білків на рибосомах клітини (трансляція). Одночасно йде відтворення вірусного геному - синтез віріонних ДНК або РНК (редуплікація). Залежно від типу вірусів, процеси транскрипції і редуплікації відбуваються у ядрі або цитоплазмі клітини, а трансляція - у цитоплазмі.

5. Утворення нових вірусних часток. У простих вірусів віріони утворюються шляхом самозбирання. Нуклеокапсиди складних вірусів утворюються також при самозбиранні, а суперкапсидна оболонка

формується з участю мембран клітини. Ліпіди суперкапсидної оболонки — клітинного походження, а білки - вірусного.

6. Вихід віруса з клітини. Може відбуватися одномоментно, клітина при цьому руйнується, або поступово - віріони наче "відшнуровуються" від поверхні клітини. Але через деякий час клітина також гине.

 

51-52. Поняття про патогенез вірусних інфекцій.. Патогенез – сукупність явищ процесів, що характеризують розвиток інфекції. Елементи патогенезу: 1.джерело інфекції- хворий, бактеріоносій,2. шляхи передачі або механізми (повітряно-капельний, фекально-оральний, елементарний-з їжею, контактний- статевий,укуси, трансплантаційно, трансміцитивний- через укуси кровососучих комах (комарі, блохи, кліщі), парентеральним шляхом-через інструменти), 3вхідні ворота інфекції,4. шляхи поширення, 5.органотропізм,шляхи виділення. Інфекційний процес виникає в результаті проникнення мікроорганізму в макроорганізм і його розмноження в ньому. В залежності від збудника інф процес може протікати як безсимптомне носійство (бактеріоносійство), так тяжкі форми інф процесу з летальним закінченням. Найбільш виражена форма інф процесу є інф хвороба для якої хар-ною ознакою є наявність збудника, інкубаційного періоду, специф. симптомів, імунної відповіді. Збудники інф процесу є паразити. Періоди розвитку інф. процесу: –інкубаційний (від моменту зараження до початку клінічних проявів); - продромальний період(час появи перших клінічних симптомів, не характерних для даного захворювання); -період гострих проявів захворювання(проявляються специфічні симптоми захворювання); -період реконвалесценції(період згасання і згасання типичних симптомів і до повного видужання, смерть, формування носійства).Воротами проникнення інфекції є: шкіра слизові оболонки, респіраторний,ШКТ,сечостатева система.т.д. Форми інф.процесу: 1.за тривалістю: а)гостра-інфекції швидко проходять, збудник виділяється в середовище, організм звільняється; б)хронічна – є стадія загострення і потім поліпшення, збудник довгий час знаходиться в організмі. 2.за проявами: а) клінічно виражена або маніфестна, б) безсемптомна або інапаразина; 3.за локалізацією: а) осередкова або місцева, б)генералізована; 4.за походженням а)екзогенна, б)ендогенна; 5.за кількістю збудників: а)моноінфекції, б)змішані інфекції; 6.вторинна інфекція- приєднання нових збудників; 7.суперінфекція- повторне зараження тим же видом, але при незавершеному захворюванні. При появі вторинних гнійних очаків в внутрішніх органах розвивається септимеція, а при масовому потраплянні в кров бактерій і їх токсинів може розвитись бактеріальний шок. Бактеріємія- поширення бактерій з кровю і попадання їх в органи і тканини (аналогічно:віросомія,токсинемія-стосується екзотоксина) Якщо в крові знаходиться ендотоксин-це називається токсемія. Сепсис-септикопіємія – генералізована форма інфекції, під час якої збудник потрапляє у кров. Таким чином, кількість бактерій у крові постійно підвищуєтьсся. Бактеріємія і вірусемія відрізняються від сепсису тим, що збудники не розмножуються в крові, а кров виконує транспортну функцію для мікроорганізма. Інколи після перенесеного захворювання формується реконвалесцентне носійство,коли хворий одужав але продовжує виділяти життєздатних збудників.

 

КУЛЬТИВУВАННЯ ВІРУСІВ

Проводиться для їх виділення та накопичення з діагностичними цілями для подальшого їх вивчення і для приготування вакцин.

Застосовують три методи культивування:

1) у культурі клітин;

2) у курячому ембріоні;

3) в організмі чутливих тварин.

КУЛЬТУРИ КЛІТИН

Клітинні культури - це штами нормальних тканин людини, тварин, тканин злоякісних пухлин. Їх ріст підтримується послідовними пасажами в живильних середовищах (199, Ігла та ін.), що містять повний набір речовин, необхідних для росту клітин поза організмом

ТИПИ КУЛЬТУР КЛІТИН

• 1. Первинно-трипсинізовані – отримують із подрібнених тканин людини та тварин шляхом їх обробки трипсином чи іншими ферментами. Витримують лише 5-10 поділів (пасажів).
• 2. Перешеплювані – клітини, які набули здатності до безмежного розмноження, оскільки є похідними пухлин людини та тварин.
• 3. Напівперещеплювані (диплоїдні) – можуть витримувати до 100 пасажів, зберігаючи при цьому вихідний диплоїдний набір хромосом.

Прояви дії вірусів у культурі клітин

У заражених культурах клітин наявність вірусу можна виявити за цитопатичною дією (ЦПД), за утворенням внутрішньо-клітинних включень, бляшок, у реакціях гемадсорбції й гемаглютинації та за кольоровою пробою.КУРЯЧІ ЕМБРІОНИ

Вірусовмісний матеріал вводять у порожнину амніона і алантоїсу, жовтковий мішок, на хоріоналантоїсну оболонку чи в тіло 7-12 денного ембріона. Специфічні зміни в курячих ембріонах розвиваються у вигляді вогнищевого ураження, дифузного помутніння оболонок, набряку з чисельними виразками, появі пустул, везикул, помутнінням родин порожнин чи загибеллю самого курячого ембріону.

лабораторні тварини Чутливі лабораторні тварини використовувалися на перших етапах розвитку вірусології. У теперішній час вони також використовуються поряд з іншими методами культивуваня, причому перевага надається новонародженим тваринам, які більш чутливі до вірусної інфекції.

 

54 Неспецифічні фактори захисту Інтерферони. Особливе місце в системі противірусного захисту відіграють білки-інтерферони. Ці білки утворюються клітинами (лейкоцити, макрофаги, фібробласти та ін.) у відповідь на вірусну інфекцію. Інтерферони не діють на вірус поза клітинами, але припиняють репродукцію віруса в клітині. Для них характерний ефект післядії - оброблена інтерфероном клітина стає резистентною до вірусів, навіть якщо інтерферон видалено. Дія інтерферонів неспецифічна - інтерферон, що утворився при дії одного віруса припиняє репродукцію будь-якого іншого віруса. Проте інтерферони видоспецифічні - клітини людини захищає тільки людський інтерферон. Дія інтерферонів не обмежується противірусною активністю. Вони мають протипухлинний, імуномодулюючий та інші ефекти Одержано лікувальні препарати інтерферонів. Найефективнішими є препарати генноінженерних (рекомбінантних) інтерферонів, які можна застосовувати в достатніх дозах парентерально. Препарати лейкоцитарного інтерферону застосовують місцево..

Специфічний противірусний імунітет. Здійснюється завдяки синтезу специфічних антитіл (гуморальний механізм) та специфічних імунокомпетентних клітин (клітинні механізми).

Антитіла нейтралізують віруси поза клітинами, але не впливають на репродукцію вірусів у клітинах. Слизові оболонки захищають секреторні імуноглобуліни класу А - sLgА.

Клітинний імунітет при вірусних інфекціях спрямований на клітини, в яких розмножується вірус. Під час репродукції вірусні антигени вбудовуються в зовнішню мембрану клітини, де розпізнаються імунокомпетентними клітинами. Таке розпізнавання можливе, лише якщо на поверхні клітини є антигени головного комплексу сумісності (НLА) - "подвійне розпізнавання". Деякі віруси мають механізм пригнічення антигенів НLА, ушкоджені ними клітини не розпізнаються імунною системою, що спостерігається при смертельних повільних вірусних інфекціях.

Надмірна реакція імунної системи на ушкоджені вірусом клітини може призвести до масової загибелі клітин, порушення функції органів і навіть до смертельних наслідків, наприклад при тяжких формах гепатиту В.

 

 

55. Вірусні вакцини Вакцини-препарати що отримані з мікробів продуктів їх життєдіяльності їх синтетичних або генно-інженерних аналогів які використовуються для активної імунізації людей та тварин з метою специфічної профілактики та терапії Класифікація за походженням: 1.корспускулярні (з цілих мікробних клітин): живі, вбиті. 2. вакцини з антигенних комплексів: хімічні. Субодиничні. 3. Анатоксини. 4. синтетичні. 5. генно-інженерні 6. антиідіотипічні Контроль: на стерильність на відсутність шкідливості на специфічну активність (імуногенність) на реактогенність (на лаб твар або добровольцях) на онкогенність Подвійний контроль (в спец інституті та на заводі)

Вірусні живі вакцини: віспяна (на основі вірусу віспи корів); корева (зі штаму Л-16 і штаму Едмонстон, отриманих А. А. Смородінцевим і М. П. Чумаковим); поліомієлітна (зі штамів А. Себіна типів 1, 2, 3); проти жовтої лихоманки (зі штаму 17D); грипозна (з лабораторних штамів, отриманих В. М. Ждановим і ін.); проти венесуельського енцефаломієліта коней (зі штаму 230, отриманого В. А. Андрєєв і А. А. Воробйов); паротитна (зі штамів, отриманих А. А. Смородінцевим і Н. С. Клячко).

Методи

Імунодефіцитні стани

Будь-який компонент імунної системи, специфічний чи неспецифічний, може бути відсутнім або мати певні вади. Імунодефіцитні стани відрізняються ступенем важкости, починаючи від незагрозливих і закінчуючи станами, які призводять до смерти. Існує багато генетично обумовлених станів, але імунодефіцитні стани, крім всього, можуть бути наслідком набутого захворювання. Яскравим прикладом тяжкої форми такого стану є синдром набутого імунодефіциту (СНІД), але він також є складовою частиною різних інфекційних захворювань, включаючи грип, інфекційну мононуклеозу та кір. Набутий імунодефіцит може також бути ятрогенним, наприклад, внаслідок лікування кортикостероїдами або іншими імуносупресивними лікарськими препаратами. Крім чутливости до інфекцій, імунодефіцит може супроводжуватися аномальними імунними реакціями, наприклад, алерґією або аутоімунним захворюванням. Засоби лікування розглядаються у розділі про імунотерапію.
Аномалії поліморфно-ядерної функції та дефіцити компонентів комплементу або антитіл призводять до розвитку чутливости до бактерійної інфекції. Недостатність ґуморальних і клітинних компонентів специфічної імунологічної системи може розвиватися окремо або разом. В інформаційному бльоці наведено можливі зони первинних розладів, що порушують діяльність імунної системи і супроводжуються відомими симптомами. Більш докладному вивченню імунодефіцитів сприятиме розвиток маркерів моногрупових антитіл для різноманітних субпопуляцій Т-клітин, для різних стадій зрілости В-клітин, а також для моноцитів.
Тяжкий синдром комбінованого імунодефіциту
Такий стан, що викликаний кількома різними генними порушеннями, аутосомними або зчепленими з Х-хромосомою, характеризується дефектами стовбурових клітин, що призводить до розвитку Т- та В-клітинного імунодефіциту і, таким чином, до порушення імунітету, що залежить від клітин, та синтези ґуморального антитіла. Порушення процесу формування стовбурових клітин протягом ранньої стадії розвитку — це додатковий симптом аґранулоцитози, незважаючи на нормальний розвиток і стан еритроцитів та тромбоцитів. Майже у половини дітей молодшого віку з аутосомною рецесивною формою тяжкого комбінованого імунодефіциту виявлено також й аденозин-дезаміназну недостатність, діягнозу якої можна встановити пренатально шляхом виявлення ферментативної недостатности амніотичних клітин. Хворі малі діти дуже чутливі навіть до вірусних інфекцій слабкої дії й можуть померти від звичайної вітряної віспи, кору, вірусу цитомегалії чи інших вірусних інфекцій. Якщо випадково зробити таким малюкам щеплення проти віспи, у них почне розвиватися вакцинальна хвороба, що призводить до смертельного кінця; так само вони можуть тяжко захворіти внаслідок проведення вакцинації БЦЖ.

83-84. Вакцини, класифікація. Корпускулярні. Вакцини – антигенні препарати, виготовлені із МіО їх антигенів, токсинів, використ для активної імунізації людей і тварин із профілактичною або лікувальн метою. За походженням: 1. із живих МіО –живі, ін активовані, 2. вакцини з АГ МіО –хімічні, ізбединічні, 3. анатоксини. За кількісним і якісним складом: 1. моно- ди- три-вакцини – з одного, двох трьох компонентів однакового походження (напр. вірусів), 2. асоційовані – із препаратів різного походження (напр. ін активованих вакцин і анатоксинів), 3. аутовакцини- із власних збудників, викор найчастіше для стимуляції імунітету і лікування (гоновак-при гонореї, стафілококова - при хронічних запаленнях).

Інактивовані корпускулярні вакцини – це препарати з МіО, що втратили патогенність, вірулентність і життєздатність, але зберегли антигенні і імуногенні властивості. Методи одержання: добір МіО із хорошими АГ властивостями, культивування, накопичення великої кількості, інактивація фізичними (температура 100°С, ультразвук, ультрафіолет, радіація) і хімічними чинниками (формалін, спирт, фенол, перекис водню). Достоїнства: немає контамінації, зручне зберігання, не діють на генетичний апарат. Недоліки: імунітет слабкий, нетривалий (1-2 роки); імунітет тільки загальний; вводять багато разів; мають баластові речовини. Приклад інактивованих вакцин: вакцини проти холери, черевного тифу, грипу.

Генно-інженерні вакцини – одержують при виділенні з патогенного МіО певних генів, які відповідають за патогенність. Ці гени з’єднують із векторами (бактеріофагами) і вбудовують у МіО, що не патогенний і здатний до швидкого і зручного розмноження. У результаті, МіО з новими генами виділяють визначені білки – АГ.

Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.

Антиідіотипові вакцини одержують шляхом послідовної імунізації різних видів організмів. При першій імунізації на АГ-детермінанти або епітопи або антитіла, їхні активні центри назив ідіотипами. При другій імунізації ідіотипи виконують роль АГ-детермінант. Проти них утв анти ідіотипи. Вони є білками і копією АГ-детермінант патогенних МіО. Їх використ як вакцини.

 

85. Хімічні вакцини. Асоційовані вакцини Хім.вакцини - окремі компоненти (найбільш активні антигени), які визначають її імуногенні властивості. Хім. вакцини.(ліпополісахариди): менінгококова (група А), пневмококова, коклюшна, проти гемофілюс інфлюенце, ТАБ, ТА, ТБ,Т. Одержують при виділенні АГ хім. методами. Це можуть бути АГ капсул, жгутиків капсомериабо або гемаглютиніни вірусів. Приклад, Vi –АГ (АГ-вірулентність, збудник черевного тифу, менінгоковий полісахаридний АГ. Гемаглютитин вірусу грипу) Переваги: вільні від баластових речовин, генетично безпечні, формується імунітет проти визначених АГ. Недоліки: швидко виводяться з організму, тому необхідні для застосування речовини – адюванти для підвищення ефекту дії антигену до вакцини, активують імунну систему. До них відносяться адсорбенти (гідроокис алюмінію, фосфату) або використовують спеціальний адювант. 1. Фрейда. Вони затримують АГ у місці введення, підсилюють цим імунну відповідь створюють "депо" вакцин, 2.складні і дорогі способи одержання.. Вакцины, содержащие антигены бактерий и анатоксины, называются ассоциированными. Для одночасної імунізації проти ряду інфекцій застосовують полівалентні, чи асоційовані, вакцини. Вони можуть включати як однорідні антигени (наприклад, анатоксини), так і антигени різної природи (корпускулярні і молекулярні, живі й убиті). Прикладом асоційованої вакцини першого типу може служити секста анатоксин проти правця, газової гангрени і ботулізму, другого типу. Акдс-вакцина, у яку входять правцевий, дифтерійний анатоксини і коклюшна корпускулярна вакцина. У живу полівалентну асоційовану поліомієлітну вакцину входять живі вакцинні штами вірусу поліомієліту І, ІІ, ІІІ типів.

В асоційовані вакцини включаються антигени в дозуваннях, що не створюють взаємної конкуренції, щоб імунітет формувався до усім вхідним у вакцину антигенам.

Основні відмінності прокаріотів і еукаріотів. Форми бактерій (L)

Ознаки	Прокаріоти	Еукаріоти
		рослини	тварини
Розміри клітин	Діаметр у середньому складає 0,5-5 мкм	Діаметр зазвичай складає до 40 мкм; об'єм клітини у 1000-10.000 більше, ніж у прокаріот
Форма	Одноклітинні	Одноклітинні і багатоклітинні
Генетичний матеріал	Кільцева ДНК знаходиться в цитоплазмі і нічим не захищена. Ядра немає, хромосом і ядерця також	Є оформлене ядро, в якому лінійні молекули ДНК зв'язані з білками і РНК і утворюють хромосоми. Всередині ядра знаходиться ядерце
Де відбувається синтез білка	В 70S-рибосомах. Ендоплазматичної сітки немає. (Синтез білка характеризується чутливістю до антибіотиків; наприклад, розвиток прокаріот гальмується стрептоміцином.)	У 80S-рибосомах (більш великих, порівняно з прокаріот, рибосомами). Рибосоми можуть бути прикріплені до ендоплазматичної сітки
Клітинні стінки	Жорсткі (містять полісахариди і амінокислоти). Основний компонент - муреїн. Деякі над клітинною стінкою мають слизову капсулу	Основний структурний полісахарид - целюлоза	Як такої клітинної стінки немає, але є поверхневий шар над плазматичною мембраною, який складається з білків, зв'язаних з вуглеводами і, частково, зі сполук ліпідів з вуглеводами і називається глікокалікс
Джгутики	Прості (мікротрубочки відсутні). Діаметр ≈ 20 нм	Складні з розташуванням мікротрубочок. Діаметр ≈200 нм
Органели	Мало. Жодна з них не має оболонки (подвійної мембрани). Внутрішні мембрани зустрічаються рідко, але якщо вони є, то на них проходять процеси дихання і фотосинтезу	Органел багато. Деякі оточені подвійною мембраною (ядро, мітохондрії, хлоропласти у рослинних клітинах). Велика кількість органел оточена однією мембраною (апарат Гольджі, лізосоми, ендоплазматична сітка...)
Ендоплазматична сітка	Відсутня	Є	Є
Клітинний центр	Немає	Є (у більшості)	Є
Мітохондрії	Відсутні	Є	Є
Комплекс Гольджі	Немає	Є	Є
Лізосоми	Немає	Є	Є
Пластиди	Відсутні	Є	Немає
Вакуолі	Немає (за винятком газових вакуолей у мешканців водойм або капілярів грунту)	Є	Немає
Поділ клітин	Амітоз (прямий поділ)	Мітоз (непрямий)	Мітоз (непрямий)
Дихання	Якщо є аеробне дихання, то цей процес відбувається в дихальних (цитоплазматичних) мембранах, а спеціальної органели для даного процесу немає	Аеробне дихання відбувається в мітохондріях
Фотосинтез	Хлоропласти відсутні. А якщо даний процес є, то він відбувається на фосинтетичних мембранах	Процес фотосинтезу відбувається в хлоропластах, які містять спеціальні мембрани, які зазвичай укладені в ламели або грани	-
Фіксація азоту	Деякі прокаріоти здатні до фіксації азоту	Не здатні до фіксації азоту

 

L-формы — бактерии, частично или полностью лишённые клеточной стенки, но сохранившие способность к развитию. Впервые обнаружены в 1894 году Н.Ф. Гамалеем. Буква L — первая буква названияЛистеровского института в Лондоне, где впервые Эмми Кляйнебергер-Нобель обратила внимание на развитие морфологически весьма необычных клеток в культуре бактерий Streptococcus momliforniis, выделенной из жидкости уха крысы. Позже были описаны L-формы у самых разных видов бактерий. Было показано, что L-формы возникают спонтанно или индуцировано - под воздействием агентов, блокирующих синтез клеточной стенки (антибиотиков пенициллинового ряда и циклосерина, ультрафиолетовых и рентгеновских лучей, аминокислоты глицина).

L-формы образуются в результате несбалансированного роста нормальных бактериальных клеток в длину и в толщину и поэтому полиморфны. В культурах L-форм обнаруживаются шаровидные, нитевидные или вовсе бесструктурные клетки размером от 0,2 до 50