Усі види мистецтва рівноцінні між собою, а їхнє розмаїття дає змогу пізнавати світ у всій його складності та багатогранності.

Усі види мистецтва рівноцінні між собою, а їхнє розмаїття дає змогу пізнавати світ у всій його складності та багатогранності.

Архітектура – мистецтво створення споруд

2.1. Загальні положення

Архітектура або зодчество – система споруд, що оформлюють просторове середовище для життя і діяльності людей. Це окремі будівлі та їх ансамблі, площі і проспекти, парки і стадіони, селища і цілі міста. Кожна споруда має своє призначення: для життя або праці, відпочинку чи навчання, торгівлі або транспорту тощо. Всі вони міцні, зручні і необхідні людям – це їхня обов’язкова властивість. Але є в цих спорудах інші важливі властивості – краса і здатність викликати у глядачів певні почуття і настрої. Саме ці якості й роблять архітектуру мистецтвом, і, як і будь-який вид мистецтва, архітектура тісно пов’язана з життям суспільства, його поглядами та ідеологією.

Проте архітектурою називають не тільки систему споруд, що організовують простір, але й саме мистецтво створювати будівлі і споруди за законами краси. А людей, які їх створюють, називають архітекторами (в перекладі з грецької “старший будівельник”).

Отже,

Д.Браманте. Каплиця-ротонда Темп’єтто А.Г.Ейфель. Башта паризької Всесвітньої Будинок, в якому жив Деонардо

у дворі монастиря Сан П’єтро ла Монтеріо виставки 1899 (Ейфелева вежа). 1887-1889. да Вінчі

В Римі. 1502.

“Міцність, користь, краса” – складові частини справжнього витвору архітектури. Архітектурна споруда тісно пов’язана з навколишнім світом, оточуючим середовищем. Часто саме воно стає визначальним для утворення форми споруди. Так, наприклад, у країнах з теплим і сухим кліматом будують будинки з плоскими дахами, які використовують як відкриті тераси.

У країнах, де часто йдуть дощі, наприклад, на півночі Європи, - дахи високі, загострені, що полегшує стік води, а в країнах з холодними зимами скати дахів пологі, і сніг, що скупчується на них, допомагає зберігати тепло в приміщенні.

Архітектура сама здатна змінювати середовище. Давньоруські архітектори вміли на диво “вписувати” свої витвори у навколишню природу. Так, маленька церковка могла додати звичайному пейзажу закінченість художнього твору.

 

2. Ландшафтна архітектура –це діяльність з формування гармонійного поєднання природного краєвиду з освоєними людиною територіями, поселеннями, архітектурними комплексами, інженерними спорудами. Це передовсім об’ємно-просторова організація території, об’єднання природних, будівельних та архітектурних компонентів в цілісну композицію, що несе певний художній образ. Для того, щоб середовище, в якому живе людина, було повноцінним, комфортним й естетичним, використовуються як природні матеріали (вода, рельєф, рослинність), так й архітектурні споруди при умові збереження природних та створення штучних пейзажів, проектування систем озеленення та рекреаційних зон.

Ландшафтна архітектурапов’язана також із створенням садово-паркового комплексу.

Європейські архітектори створювали у 17-18 ст. навколо палаців штучний пейзаж: рівні, чітко окреслені галявинки; дерева й чагарники, підстрижені у формі правильних геометричних фігур; алеї й канали, фонтани, альтанки.

Ідеальним втіленням ландшафтної архітектури став Версаль – палац французьких королів, в архітектурі якого було враховано навіть рух сонця. Перші його промені освітлювали королівську спальню, останні – Великий канал і головну алею парку.

За задумом творців, палацово-парковий комплекс повинний був втілювати прекрасний, довершений, створений художніми засобами архітектури світ, в центрі якого знаходився король.

 

Ж.А.Габріель. Площа Злагоди в Площа Злагоди. Париж. Сучасне фото.

Парижі. 1755-1783.

Витвір архітектури відображає погляди і смаки не стільки однієї конкретної людини – автора проекту, – скільки всієї історичної епохи. Так, прагнення до гармонії тіла й духу, що було характерним для культури Стародавньої Греції, відбилося у вигляді храмів. Урочистість і затвердження влади простежується в римських тріумфальних арках. Містичні поривання душі, яка спрямована до Бога, -- в готичних соборах. Творці храмів Відродження намагалися відповідно до уявлень свого часу передати мовою архітектури упорядкування Всесвіту.

2.2. Мова архітектури

 

Творчий пошук найбільш цікавої архітектурної композиції архітектурного твору і обробка поверхні споруди, що створюється, складає сутність роботи архітектора. Проектуючи, архітектор шукає найкраще, найбільш гармонійне сполучення основних частин майбутнього архітектурного твору та його деталей. Проте вибір композиції не є довільним, оскільки зодчий повинен враховувати призначення споруди, її конструкцію, клімат місцевості, де ведеться будівництво, оточення майбутньої будівлі. Все це і визначає розміри та форму споруди, деталі її обробки, іншими словами – мову архітектури.

Функція будівлі або її призначення, характер процесів, що в ній відбуваються, визначає розміри і габарити внутрішнього простору, а відповідно й зовнішню форму споруди. Отже, функція незалежно від волі архітектора впливає на композицію споруди, задає їй характерного вигляду.

При роботі над художньої композицією будинків використовують різні художні прийоми й формотворні засоби. До них відноситься в першу чергу тектоніка.

Тектоніка – це художнє вираження структурних закономірностей, властиві конструкції будинку. Вони виявляються у взаємозв'язку й взаємній виразності несучих і несених частин (тобто в ''роботі'' конструкцій), у ритмічній будові форм, які роблять наочними статичні зусилля конструкцій. Крім того, тектоніка проявляється в пропорційному порядку, що підкреслює співвідношення несених і несучих частин. Тектоніка як вираження стійкості світу - це один з найбільш важливих образів, закладених у людині на рівні архетипу. Він базується на природному бажанні людини відчути впевненість у стабільності, непорушності світу, а отже, соціуму, будинку й т.д. Так, грецький ордер як неперевершений приклад поняття роботи конструкції, відбиває цей архетип повною мірою. Пропорціональне, об'ємно-просторове та пластичне вираження конструктивної форми складає особливість тектоніки (архітектоніки) будівель та споруд – одного із важливих засобів архітектурної композиції. Сам термін «тектоніка» в архітектурі має значення, що відображає певне художнє тлумачення конструктивної структури у вирішенні архітектурних задач.

Отже, головним акцентом у цьому ряду є архітектурна конструкція. Створюючи її,архітектор перетворює природний матеріал, вносить в нього певну організацію. При цьому він обов’язково враховує і фізичні властивості матеріалів: опір, міцність, а найголовніше – вагу. Так, важкі частини будівлі розташовуються знизу, легкі – вгорі. Фундамент повинен мати більшу міцність, ніж покрівля, опори – бути більш масивними, ніж перекриття. Конструкції оточують внутрішній простір будівлі, забезпечуючи споруді міцність і довговічність. В різні періоди історії застосовувались різні будівельні матеріали, а отже й різні конструкції. А нові конструкції мали вплив на архітектурні форми. Наприклад, в Стародавньому Єгипті основним будівельним матеріалом був камінь, і зодчі застосовували лише один тип конструкції – стійково-балковий. Щоби перекрити великий простір важкими кам’яними балками, під них було потрібно ставити велику кількість опор на відстані всього 3-4 метри одна від одної. Приміщення виходило тісним, схожим на кам’яний ліс.

 

Гіпостильна зала в Карнакському храмі. 16-13 ст. до н.е. Єгипет.

Стійково-балкову конструкцію застосовували архітектори Старо-давньої Греції, розробивши цілу сис-тему ордерів. Пізніше стали вико-ристовувати опалубку – тимчасову конструкцію, яка слугувала для бетонної суміші й арматури та монтувалась безпосередньо на місці будівництва. Архітектори Старо-давнього Риму завдяки винайденню бетону і застосуванню арочних, склепінчастих і купольних конструкцій, значно збільшили відстань між опорами. Наприклад, бетонний купол, що перекриває зал Пантеону, досягає в діаметрі 40 метрів, а товщина його біля 1 метра. Для порівняння можна навести сучасні висячі (вантові) конструкції з штучних матеріалів, що дозволяють отримати вільний простір прольотом до 200 метрів при товщині покриття всього 12-15 сантиметрів.

В основі конструкції закладено принцип тектоніки – гармонійного поєднання різних частин споруди, що створює враження стійкості, закінченості, природності споруди. Порушення принципу тектоніки дає так званий атектонічний ефект.

Він може використовуватись в архітектурі як художній прийом. Наприклад, в готичних соборах стіни будівлі замінюються вітражами – живописним зображеннями, викладеними з кольорового скла, яке вставляється в отвори вікон. Споруди здаються невагомими, немовби не мають ніякої іншої опори, крім світла, що ллється крізь скло.

 

Собор, Велика Британія.

Іноді архітектори для створення особливого художнього ефекту вдаються до застосування декору. Зазвичай це слово розуміють як “прикраса”. Але “декорум” в перекладі з латинської означає “належний”. Саме відповідати конструкції, підкреслювати її будову й повинні декоративні деталі.

Рекомендовані джерела

1. Аполлон: Изобразительное и декоративное искусство. Архитектура. – М.: ЭЛЛИС ЛАК,

1997*.

2. Аркин Д.Е. Образы архитектуры и образы скульптуры. – М.: Искусство, 1990.

3. Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2000. – 271

с., іл.

4. Ничкало С.А. Мистецтвознавство. – К.: Либідь, 1999.

5. Естетика. – К.: Вища школа, 1997.

6. Татаркевич В. Історія шести понять: мистецтво, прекрасне, форма, творчість,

відтворництво, естетичне переживання. / Пер. з пол.. В.Корнієнка. – К.: Юніверс, 2001. –

368 с.

7. Архітектура — Вікіпедія uk.wikipedia.org/wiki/Архітектура‎

8. [PPT] Архітектура як від мистецтва - zhu.edu.ua

www.zhu.edu.ua/mk_school/mod/.../view.php?...‎

9. Архітектурні конструкції – Дрьомова Л. В. www.vuzlib.org/...Архітектурні_конструкції...‎

10. Види мистецтва та основні художньо-стильові напрямки - Основи... pidruchniki.ws › Культурологія‎.

 

 

Словник

Архітектоніка (від грець. architektonike – будівельне мистецтво), тектоніка, художнє вираження структурних закономірностей, притаманних конструкції будівлі, композиції круглої скульптури, об’ємних творів декоративного мистецтва. Архітектоніка виявляється у взаємозв’язку і розташуванні несених і частин, які несуть навантаження, розподілу мас, в ритмічному ладі форм, у пропорціях, а також до деякої міри – в кольоровому ладі твору. В більш широкому значенні архітектоніка –композиційна побудова будь-якого твору мистецтва, що обумовлює співвідношення його головних і другорядних елементів.

Вітраж – (франц. vitrage, від vitre – віконне скло) – твір монументально-декоративного мистецтва, здебільшого з шматочків кольорового скла або з іншого прозорого матеріалу, змонтованих в єдине ціле; кольорове скло у вікнах, дверях, ширмах.

Муральний - від укр. мур – кам’яна, цегляна огорожа або стіна, звідси походять терміни: мурування, муральний живопис (розпис на стіні), муроль (зодчий, архітектор).

Палеоліт - (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам’яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту є різні думки (від 3 млн до 100—150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (12 000 — 10 000 років до н.е.).

Рекреація - це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розташовані поза їх постійним помешканням; одне з понять - розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил та етикету способом очищення, відновлення та будування природного середовища (річки, парку, лісу, ландшафтного феномену, заповідника).

Симультанність -(фр. simultané одночасний, лат. simul в один і той же час). Нині ми говоримо про одночасні події, маючі на увазі ті, що проходять переважно в один час (тепер або в минулому). В усіх древніх культурах це "або" – межі, що поділяли минуле, теперішнє і майбутнє, - в певних ситуаціях, наприклад, в ритуалі чи в міфі-як-ритуалі, щезали. Одночасність розумілась як один час. Майбутнє, сучасне й минуле поєднувались в одному часі-просторі - сучасному. Уявлення про симультанність ця поведінка багато в чому і визначала, оскільки вся поведінка людини була ритуалізована.

Стиль (лат. stilus, stylus від грець. stylos – гостра паличка для письма), стійка єдність образної системи, виражальних засобів, що характеризує художню своєрідність тих чи інших сукупностей явищ мистецтва, чи то велика художня епоха, окремий художній напрям чи манера окремого художника. У мистецтвознавстві особливо виділяються історичні стилі – етапи розвитку мистецтва, коли напрацьовується цілісна система, що охоплює різні види художньої культури, які володіють формальною і змістовною єдністю, і створює єдиний образно-пластичний стрій у творах архітектури, скульптури, живопису, декоративного мистецтва (романський стиль, готика, Відродження, бароко, класицизм та ін.).

Тектоніка -структура споруди, зумовлена характером матеріалу і конструктивною системою.

Усі види мистецтва рівноцінні між собою, а їхнє розмаїття дає змогу пізнавати світ у всій його складності та багатогранності.