Архітектура, чи зодчество (від грець. architekton – будівельник), мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей.

Архітектура виникла внаслідок суспільної потреби. У початковий період історії людства різні трудові та побутові процеси проходили безпосередньо в природному середовищі, тобто під відкритим небом. З часом людина навчилась створювати так зване архітектурне середовище, яке було обмежено не тільки стінами та дахом, але й мало потрібну форму. Створюючи штучне середовище як матеріальне оточення людської діяльності, людина домагалася того, аби воно задовольняло як матеріальні так і духовні потреби суспільства.

Твори архітектури – це і гігантські піраміди, і величні храми, і суворі фортеці, і витончені палаци, і скромні альтанки, і будинки, в яких ми живемо, навчаємось, працюємо, і багато інших споруд.

Водночас зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак. Знаменитий архітектор Вітрувій говорив, що “Архітектура – це мистецтво будувати красиво, міцно та корисно”.

Архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві архітектури виділяють три основні види:

 

 

 

1. Об’ємна – це архітектура об’ємних споруд, яка за призначенням може бути житлова, промислова, громадська, культова, господарська. В таких спорудах є всі елементи архітектури, характерні для різних стилів різних епох.

· Житлові будинки, дачні споруди, котеджі - це архітектура багатотисячних житлових комплексів та індивідуальних особняків.

· Виробничі будівлі промислових підприємств, що називаються часто промисловими будівлями - фабрики,заводи - призначені для організації процесу виготовлення тієї або іншої промислової продукції.

· Громадські будівлі – школи, магазини, лікарні, музеї, театри, кінотеатри, банки, вокзали призначені для масового перебування людей.

· Культові споруди – церкви, костьоли, мечеті, каплиці, святилища, – споруди, призначені для проведення обрядів, якими церква освячує прилучення людини до віри, відкриває шлях довічному існуванню душі в потойбічному світі. Для цих цілей будують великі будинки, здатні вмістити велику кількість людей, а своєю архітектурною виразністю створити душевний стан тим, хто молиться.

 

Д.Браманте. Каплиця-ротонда Темп’єтто А.Г.Ейфель. Башта паризької Всесвітньої Будинок, в якому жив Деонардо

у дворі монастиря Сан П’єтро ла Монтеріо виставки 1899 (Ейфелева вежа). 1887-1889. да Вінчі

В Римі. 1502.

“Міцність, користь, краса” – складові частини справжнього витвору архітектури. Архітектурна споруда тісно пов’язана з навколишнім світом, оточуючим середовищем. Часто саме воно стає визначальним для утворення форми споруди. Так, наприклад, у країнах з теплим і сухим кліматом будують будинки з плоскими дахами, які використовують як відкриті тераси.

У країнах, де часто йдуть дощі, наприклад, на півночі Європи, - дахи високі, загострені, що полегшує стік води, а в країнах з холодними зимами скати дахів пологі, і сніг, що скупчується на них, допомагає зберігати тепло в приміщенні.

Архітектура сама здатна змінювати середовище. Давньоруські архітектори вміли на диво “вписувати” свої витвори у навколишню природу. Так, маленька церковка могла додати звичайному пейзажу закінченість художнього твору.

 

2. Ландшафтна архітектура –це діяльність з формування гармонійного поєднання природного краєвиду з освоєними людиною територіями, поселеннями, архітектурними комплексами, інженерними спорудами. Це передовсім об’ємно-просторова організація території, об’єднання природних, будівельних та архітектурних компонентів в цілісну композицію, що несе певний художній образ. Для того, щоб середовище, в якому живе людина, було повноцінним, комфортним й естетичним, використовуються як природні матеріали (вода, рельєф, рослинність), так й архітектурні споруди при умові збереження природних та створення штучних пейзажів, проектування систем озеленення та рекреаційних зон.

Ландшафтна архітектурапов’язана також із створенням садово-паркового комплексу.

Європейські архітектори створювали у 17-18 ст. навколо палаців штучний пейзаж: рівні, чітко окреслені галявинки; дерева й чагарники, підстрижені у формі правильних геометричних фігур; алеї й канали, фонтани, альтанки.

Ідеальним втіленням ландшафтної архітектури став Версаль – палац французьких королів, в архітектурі якого було враховано навіть рух сонця. Перші його промені освітлювали королівську спальню, останні – Великий канал і головну алею парку.

За задумом творців, палацово-парковий комплекс повинний був втілювати прекрасний, довершений, створений художніми засобами архітектури світ, в центрі якого знаходився король.