ТОП 10:

Клініко-лабораторні критерії гельмінтозів, принципи проведення дегельмінтезації



Клініко-лабораторні критерії гельмінтозів, принципи проведення дегельмінтезації

 

Методи лабораторної діагностики гельмінтозів поділяються на дві групи: париитологічні й імунологічні.

Паразитологічні методи

Матеріал для дослідження: фекалії, сеча, дуоденний вміст, мокротиння, кров, шкіра, перианальний детрит, м'язова тканина. Гельмінтокроскопічні методи — методи дослідження фекалій — поділяють на макро- і мікроскопічні.

Макроскопічні методи засновані на виявленні осіб гельмінтів або їхніх фрагментів (члеників, сколексів). Вони використовуються як з діагностичною метою (ентеробіоз, теннідози), так і з метою контролю ефективності дегельмінтизації в процесі її проведення (наприклад, при тенідинозах, дифілоботріозі). Принцип дослідження полягає в тому, що гельмінти і їхні фрагменти добре видні на темному тлі фотографічної кювети (чорного кольору) або пофарбованої чорним лаком тарілці при перегляді розріджених водою фекалій.

Мікроскопічні методи засновані на виявленні яєць і личинок гельмінтів. У залежності від мети дослідження вони поділяються на якісні і кількісні.

Імунулогічні методи

Для діагностики гельмінтозів застосовуються серологічні й алергійні реакції, що можуть бути корисні в клінічній і епідеміологічній практиці тоді, коли інші методи гельмінтологічних досліджень виявляються неефективними. Використуються вони для діагностики гельмінтозів з тканинною локалізацією або міграційним циклом розвитку збуджувача

 

Враховуючи вищезазначене, лікування гельмінтозів слід проводити в З етапи:

1 етап – за 3–5 днів до призначення антигельмінтного препарату проводять курс лікування антигістамінними засобами й ентеросорбентами (силікатними, алюмосилікатними, органомінералами).

2 етап – Ворміл у 1-й день лікування застосовують 1/2 разової дози, на 2–5 день – у повній дозі. На фоні вживання препарату слід продовжувати лікування антигістамінними засобами й ентеросорбентами. В разі ентеробіозу в 1-й день призначають повну дозу препарату.

3 етап – протягом 5 днів після завершення лікування Вормілом продовжують застосування антигістамінних засобів і ентеросорбентів, до схеми лікування додають пробіотики, які призначають протягом 2-3 тижнів.

Перед призначенням Вормілу, в дні його вживання і наступного дня після лікування дітям призначають їжу, яка містить мало жирів, легко засвоюється, в рідкому й напіврідкому вигляді (супи, рідкі каші, протерте м’ясо й овочі, кисломолочні продукти).

Необхідно враховувати, що перед призначенням Вормілу, як і іншого антигельмінтного засобу, необхідно зробити ретельне вологе прибирання приміщення, вимити дитячі іграшки, перед сном і після нього прийняти душ, поміняти натільну білизну. У дні лікування й упродовж кількох днів після нього постільну білизну слід щодня прасувати гарячою праскою.

Запорукою ефективності дегельмінтизації є вживання Вормілу всіма членами сім’ї, які контактують із дитиною.

Необхідно пам’ятати, що терапія гельмінтозів повинна бути спрямована не лише на знищення збудника захворювання, а й на ліквідацію наслідків його життедіяльності в організмі дитини (ендотоксикоз, алергізація, анемія тощо), можливих проявів токсикозу, алергії в результаті масової загибелі гельмінтів на тлі застосування антигельмінтного засобу.

Одним із перспективних антигельмінтних засобів нині є синтетичний препарат Ворміл (альбендазол), основною складовою якого є похідне бензимідазолу. Відмінною рисою Вормілу є його широкий спектр дії, висока ефективність і низька токсичність. Він проявляє активність у всіх стадіях розвитку гельмінтів – яйця, цисти, личинки, дорослі форми.

Ворміл випускають у вигляді таблеток по 400 мг і в зручній для педіатричної практики формі – сиропі, 10 мл якого містять 400 мг препарату

 

 

ДІАГНОСТИКА

Для діагностики, оцінки ступеня тяжкості, а також ефективності проведеної терапії, необхідно використовувати напівкількісний метод – шкалу SСORAD (Scoring of Atopik Dermatitis), який передбачає бальну систему оцінки шести об’єктивних і суб’єктивних симптомів, які заносяться в оціночний аркуш. Кожний симптом оцінюється від 0 до 3 балів (0 – відсутність, 1 – легкий, 2 – середній, 3 - тяжкий). Оцінки виставляються у спеціальній таблиці, і на їх підставі розраховується загальний індекс SСORAD.

ПОЕТАПНЕ ЛІКУВАННЯ

1-й етап – елімінація причинних алергенів: індивідуальні гіпоалергенні дієти і бережні режими .

2-й етап – ліквідація загострення (у випадку вираженого загострення шкірного процесу з явищами еритродермії, екзематизації, лімфаденопатії, гіпертермії) проводиться протягом 3-7 днів, у окремих випадках – протягом 14 днів. Застосовуються атнигістамінні препарати першого и другого покоління. При вираженому свербінні, особливо вночі, перевага надається антигістамінним препаратам, що володіють седативною дією, комбінуючи прийом їх через рот і дом’язово.

-При неефективності антигістамінних препаратів та вираженій гостроті і поширеності процесу – системні глюкокортикостероїди: дексаметазон (дексон) або бетаметазон (целестон) 0,5-1 мг кг залежно від тяжкості і поширеності шкірного процесу, 5-7 діб, в окремих випадках – до 10 діб.

-При важкому перебігу – імуносупресивні препарати циклоспорин перорально, або такролімус – місцево у формі 0,03% мазі для короткотермінового або переміжного лікування АтД

3-й етап – базисна терапія: антигістамінні препарати призначаються курсами по 7-10 днів, а також з метою профілактики: 2-го покоління – цетеризін (зіртек) , лоратадін у вікових дозах 1 раз на добу, 3-го покоління – фексофенадін (телфаст) у вікових дозах 1 раз на добу (при наявності ринокон’юнктивіту).

Топічні ГКС різноманітного ступеню активності призначають у залежності від ступеня тяжкості АтД (елоком, целестодерм, локоїд, кутівейт, дермовейт та ін.)

4-й етап – після досягнення клінічної ремісії – проведення СІТ причинно-значущими алергенами прискореним методом, при необхідності – на тлі антигістамінних препаратів або кетотифену. СІТ необхідно проводити протягом не менше трьох – п’яти років.

КЛАСИФІКАЦІЯ

За формою:

- атопічна (екзогенна),

- інфекційно-алергічна

- змішана

2.2. За перебігом захворювання:

- інтермітуючий (епізодичний) перебіг;

- персистуючий (постійний) перебіг.

2.3.За ступенем важкості перебігу захворювання(оцінюєтьсяперед початком лікування):

· ступінь контрольованості захворювання. У цьому пункті виділяється три типи бронхіальної астми:

· контрольований (захворювання добре піддається лікуванню, внаслідок чого прояви астми знижуються або повністю припиняються, і рівень активності пацієнта не обмежується);

· частково контрольований (прояви захворювання зменшуються, рівень активності пацієнта підвищується в порівнянні з тим, яким він був до початку лікування);

· неконтрольований (симптоми та ознаки бронхіальної астми залишаються на тому ж рівні, що і до початку лікування).

I. Інтермітуюча астма (епізодична) - Денні напади менше 1 разу на тиждень, нічні - менше 2-х, коротка тривалість загострень.

II. Легка персистуюча астма - Денні напади більше 1 разу на тиждень, але менше 1 разу на день, нічні напади - 2 рази на місяць, симптоми бронхіальної астми є причиною порушень сну і гноблення рухової активності.

III. Персистируюча астма середнього ступеня тяжкості - Щоденні напади в денний час і нічні напади - не менше 2-х разів на тиждень, значне зниження рухової активності і порушення сну.

IV. Важка персистуюча астма - Регулярні і неодноразові денні напади, дуже часті нічні, симптоми бронхіальної астми обмежують рухову активність і серйозно порушують якість життя пацієнта.

 

контролюючі препарати):

1. Інгаляційні глюкокортикостероїди (ІГКС) є препаратами виборув

терапії дітей усіх вікових груп з персистуючою астмою будь-якого

ступеню важкості. Рекомендований режим призначення два рази на добу і

однократне дозування при повному контролі.

2. Системні глюкокортикостероїди – СГКС (препарати вибору –

преднізолон, метилпреднізолон) використовуються для усунення

середньоважких і важких приступів астми у мінімальних дозах 1-2 мг/кг

протягом 3-5 днів та для контролю найбільш важкої астми (V крок)

подовженим курсом (один раз на добу щоденно або через день). В

останньому випадку якомога раніше здійснюється відміна СГКС і перехід

на високі дози ІГКС, комбінацію останніх з бронхолітиками

пролонгованої дії.

3. Інгаляційні β2-агоністи тривалої дії (сальметерол, формотерол)

призначаються додатково в терапії часткової та неконтрольованої БА

(взамін подвоєння дози ІГКС). Використовуються тільки в комбінації з

ІГКС у дітей старше 4 - 5 років. Перевагу надають фіксованим

комбінаціям (фютиказон + сальметерол, або будесонід + формотерол).

Застосування фіксованих комбінацій є найбільш ефективною у досягненні

повного контролю за перебігом астми незалежно від важкості перебігу.

4. Антилейкотрієнові препарати (антагоністи рецепторів до цистеїніл-

лейкотрієну – монтелукаст) застосовуються в якості монотерапії як

альтернатива ІГКС у лікуванні легкої персистуючої БА та вірус

індукованої бронхіальної обструкції у дітей з інтермітуючої БА.

Додатково призначаються до ІГКС при відсутності належного контролю

при лікуванні ІГКС.

5. Метилксантини. Для контролю за астмою дітей старше 5 років (особливо

нічних симптомів, астми фізичного навантаження) застосовують

перорально метилксантини сповільненого вивільнення (тривалої дії) у

низьких дозах в якості додаткової терапії до ІГКС при недостатній їх

ефективності. Необхідним є проведення моніторингу рівня теофіліну у

плазмі крові при його застосуванні у дозі >10мг/кг/на добу.

6. Кромони (кислота кромогліциєва) можуть застосовуватись при легкій

персистуючій БА дітям з 2 років, однак їх ефективність менш за низькі

дози ІГКС.

7. Анти IgE антитіла (омалізумаб). Призначається в якості додаткової

контролюючої терапії дітям з 6 років при важкому перебігу атопічної БА,

яка неадекватно контролюється незважаючи на лікування відповідно V

кроку терапії.

А.3.2.2. Препарати невідкладної допомоги:β2-агоністи короткої дії

(сальбутамол, фенотерол) використовують за вимогою для лікування

інтермітуючої та гострих епізодів БА у дітей. В випадку недостатньої

ефективності β2-агоністів короткої дії при__

 

ЛІКУВАННЯ

1-й етап - стаціонар. Усім пацієнтам із гострою ревматичною лихоманкою показана госпіталізація із виконанням постільного режиму протягом перших 2-3 тижнів

 

- Етіотропна терапія здійснюється бензилпеніциліном у добовій дозі 1 500 000 - 4 000 000 ОД у дітей старшого віку і підлітків і 600 000- 1 000 000 ОД у дітей молодшого віку впродовж 10 - 14 діб із наступним переходом на використання дюрантних форм препаратів - біциліну-5 або бензатин бензилпеніциліну. Біцилін -5 призначається в дозах 1 500 000 ОД для підлітків і 400 000 - 600 000 ОД для дітей 1 раз на 2 тижні, а бензатин бензилпеніцилін 600 000 - 800 000 ОД дітям і 1 500 000 - 2 400 000 ОД підліткам внутрішньом'язово кожні 2 тижні. У випадках алергічних реакцій на препарати пеніциліну показано призначення макролідів.

- Патогенетичне лікування - нестероїдні протизапальні препарати (ацетилсаліцилова кислота, індометацин, діклофенак натрію, німесулід та ін.). При тяжкому кардиті - преднізолон 1-2 мг/кг/добу в 3 приймання 2-4 тижня з поступовою його отміною та послідуючим переходом на аспірін.

- При наявності симптомів недостатності кровообігу - відповідна терапія. При лікуванні хореї - спокій, тишина, за показаннями фенобарбітал, препарати брома, інші засоби за призначеням дитячого невролога.

Вторинна профілактика - попередження рецидивів і прогресування захворювання із формуванням нових пороків - здійснюється в умовах диспансерного нагляду шляхом регулярного введення пролонгованих пеніцилінів - біциліну-5 або бензатин бензилпеніциліну. Якщо у хворого є алергія на пеніциліни, вторинна профілактика здійснюється макролідами циклами по 10 днів кожного місяця. Дітям, що перенесли ревматизм без кардиту, вторинна профілактика проводиться до 18-річного віку, при наявності кардита - до 25 років та більше. При сформованій ваді серця - вторинна профілактика ревматизма проводиться пожиттєво.

Скарги

 


      • Болі в животі, в поперековій ділянці, над лоном
        Порушення сечовиділення (зменшення / збільшення добового виділення сечі, переважання сечовиділень у нічний час, збільшення сечовипускань протягом доби, нетримання і невтримання сечі, неприємні відчуття або болі при сечовипусканні)
        Спрага
        Зміни кольору і прозорості сечі
        Набряки
        Болі голови, швидка втомлюваність, слабість
        Погіршення зору
        Загальна слабкість, виснаження
        Диспептичні розлади (нудота, блювота, пронос)
        Гарячка
        Затримка фізичного розвитку у дітей від народження

Анамнез життя

При розпитуванні дитини (батьків) з імовірною патологією сечової системи слід звернути особливу увагу на наступне:
Вагітність: перебіг (загроза викидня), вживання медикаментів, умови проживання і праці, нефропатія вагітної, пієлонефрит під час вагітності
Розвиток дитини у всі періоди дитинства: динаміка фізичного та розумового розвитку на всіх етапах життя, перенесені захворювання з урахуванням особливостей перебігу, отримані травми
Алергологічний анамнез: прояви ексудативно-катарального діатезу, наявність алергічної реакції на продукти, медикаменти (для уточнення генезу нефропатії)
Сімейний анамнез: генеалогічний аналіз родоводу, спадкові нефропатії, метаболічні порушення, полікистоз нирок в родині
Соціальний анамнез: соціальний статус родини, умови проживання
Епідеміологічний анамнез: перенесені дитиною скарлатина, ангіни і ГРЗ (їх частота), динаміка реакції Манту, контакт з хворими на туберкульоз (ТБК)

§

· Расшифровка анализа мочи по Нечипоренко

§ Повышены лейкоциты (более 2000 в 1 мл)

§ Повышены эритроциты (более 1000 в 1 мл)

§ Цилиндры в моче - количество гиалиновых >20, или иные виды цилиндров в любом количестве

 

У здорової дитини протягом доби виділяється не більше 50 мг білку.

КЛАСИФІКАЦІЯ

Основою робочої клінічної класифікації.

Форма Активність ниркового процесу Стан ниркових функцій
Гострий ГН
  • з нефритичним синдромом
  • з нефротичним синдромом
  • з ізольованим сечовим синдромом
  • з нефротичним синдромом, гематурією та/чи гіпертензією
  1. Період початкових проявів
  2. Період зворотного розвитку
  3. Перехід в хронічний ГН
  • без порушення функції нирок
  • з порушенням функції нирок
  • гостра ниркова недостатність
Хронічний ГН*
  • нефротична форма
  • змішана форма
  • гематурична форма
  1. Період загострення
  2. Період часткової ремісії
  3. Період повної клініко-лабораторної ремісії
  • без порушення функції нирок
  • з порушенням функції нирок
  • хронічна ниркова недостатність
Підгострий (швидкопрогресуючий) ГН  
  • з порушенням функції нирок
  • хронічна ниркова недостатність

*клінічно виправдано виділення при хронічному ГН додаткового варіанта - ізольованого сечового синдрому

Гострий ГН - це гостре пошкодження нирок, що виникає після бактеріального, вірусного, паразитарного захворювання, з інших причин через певний проміжок часу (2-6 тижні) і має, звичай, циклічний перебіг (за міжнародними стандартами гострий ГН - це ГН, що виникає спорадично після стрептококової інфекції, підтвердженої висівом із зіва стрептокока, наявністю в сироватці стрептококових антигенів та антитіл, гіпокомплементемії). Тривалість гострого ГН обмежується 1 роком від початку захворювання, при давності процесу більше 3-х місяців говорять про тенденцію до затяжного перебігу, більше 6-ти місяців - про затяжний перебіг, більше 1 року - про перехід в хронічний ГН (іноді виділяють первинно-хронічний варіант, коли ГН виявляється випадково). Швидкопрогресуючий (злоякісний) ГН характеризується надвисокою активністю захворювання, що супроводжується прогресуючим падінням функції нирок, гіпертензією, анемією, розвитком термінальної уремії в строки до декількох місяців.

Клінічно розрізняють

  • ізольований сечовий синдром - сечовий синдром (протеїнурія, гематурія, циліндрурія) без екстраренальних проявів (може відмічатися при гострому ГН чи бути виходом іншого клінічного синдрому при хронічному ГН),
  • нефритичний синдром - екстраренальні прояви (набряки та/чи гіпертензія) та сечовий синдром у поєднанні з нормальною чи мінімально зміненою протеїнограмою у вигляді гіпергамаглобулінемії (варіант гострого ГН),
  • гематурична форма - сечовий синдром з переважанням гематурії (варіант хронічного ГН, може маскувати хворобу Берже, спадковий нефрит, захворювання тубулоінтерстиційної тканини й судин нирок, дизметаболічні нефропатії, тощо),
  • нефротичний синдром (при гострому ГН) чи форма (при хронічному ГН) Нефротичний синдром (НС) –клініко-лабораторний симтомокомплекс, що характеризується протеїнурією більше 1 г/м2 на добу (3,5-4 г/добу), гіпопротеїнемією з гіпоальбумінемією менше 25 г/л, гіпер-альфа-2-глобулінемією, гіперліпопротеїнемією, ліпідурією, набряками.
  • , змішана

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

3.1. Клінічні критерії:

· макрогематурія чи гемоглобінурія

· артеріальна гіпертензія

· набряки

3.2. Параклінічні критерії:

· гіпергамаглобулінемія

· екскреція білку >0,2-1,0 г/доба

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1. В умовах стаціонару, ліжковий режим 2-4-6 тижнів, рівномірне зігрівання тіла.

2. Дієта №7а

3. Медикаментозна терапія:

· антибіотикотерапія (пеніцилін, оксацилін, ампіокс,);

· глюкокортикостероїди (преднізолон);

· цитостатики (азатіоприн, циклофосфамід, лейкеран);

· прямі антикоагулянти (гепарин, сулодексид);

· антиагреганти (курантил, трентал);

· нестероїдні протизапальні (вольтарен – ортофен);

· амінохінолінові препарати (делагіл);

· симптоматична терапія.

o Сечогінні препарати

Застосовуються петльові, тиазидні, калійзберігаючі діуретики (при відсутності азотемії та гіперкаліемії), осмодіуретики.

При значному набряковому синдромі перевага надається інфузійній терапії зі швидкістю 20-25 крапель на хвилину, в кінці довенно вводиться лазикс. Застосовуються розчини полюглюкіна, реосорбілакту, реополіглюкіна, реоглюмана (10-15 мл/кг), декстрану (10-40 мл/кг), іноді - 10-20-50% розчин альбуміну 0,5-1 мг/кг.

При тривалих набряках звичай призначаються петльові діуретики в преривчатому режимі (через 1-3 дні).

Гіпотензивні препарати

Препаратами вибору є інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи ангіотензивних рецепторів (АРА) II, ділтиазем, блокатори бета-рецепторів, діуретики, їх комбінації. У випадку загрози еклампсії дом`язово вводять допамін, лазікс, при еклампсії - прямі вазоділятатори довенно чи допамін, бета-блокатори, внутрішньо - нітрати

· Гіполіпідемічна терапія.

Поряд з гіпохолестериновою дієтою, збагаченою поліненасиченими жирними кислотами класу омега-3 (морська риба) і омега-6 (олія), при ГН (в тому числі без гіпер- та дисліпідемії) використовують фібрати, статіни (флювастатін, ловастатін), іонообмінні смоли, пробукол, нікотінову кислоту. Препарати призначаються тривало (6 і більше місяців).

· Плазмаферез.

При гормонорезистентних та гормононегативних варіантах НС, швидкопрогресуючому ГН застосовується щоденно 3 дні підряд чи 3 рази через день, в подальшому можливо продовження сеансів 1 раз на тиждень.

 

 

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

Критерії Нью-Йоркської асоціації кардіологів:

  • наявність доказів клінічного або лабораторного інфікування;
  • номотопні зміни ритму (тахі-, брадикардія);
  • ослаблення І тону;
  • порушення ритму та ритм галопу;
  • патологічні зміни ЕКГ (порушення п-сів реполяризації та ритму);
  • підвищення рівня ЛДГ 1 / ЛДГ 2 понад 1;
  • клінічно та інструментально доведена кардіомегалія;
  • застійна серцева недостатність.

Для постановки діагнозу необхідні 3 із наведених ознак.

 

Клінічні:

Діагноз ВРОЖДЕНОГО МІОКАРДИТА є переконливим, якщо симптоми серцевої патології виявляються внутрішньоутробно або в пологовому будинку, вірогідним – якщо вони виникають в перші місяці життя дитини без попереднього інтеркурентного захворювання.

- патологія акушерського анамнезу матері,

- затримка фізичного розвитку дітей,

- часті повторні пневмонії у дітей після народження,

- серцевий горб, розширення меж відносної серцевої тупості,

- можливо ослаблення тонів серце (необов’язково),

- ознаки серцевої недостатності, переважно лівошлуночкової.

Параклінічні:

- рентгенологічно: збільшення кардіоторакального співвідношення,

- ЕКГ: ознаки гіпертрофії міокарда лівого шлуночка і лівого передсердя, порушення ритму, подовженя QТ та процесів реполярізації,

- ЕхоКГ: ділатація порожнини лівого шлуночка і гіпертрофія його стінок, зниження показників скоротливої здатності міокарда.

 

Діагноз НАБУТОГО МІОКАРДИТА у дітей розглядаються у випадках, коли ураження міокарда виникають на терені або після інфекційного захворювання (частіше вірусного) і мають в подальшому самостійний перебіг.

Клінічні:

- зв’язок розвитку міокардиту з перенесеною напередодні гострою вірусною інфекцією,

- млявість, слабкість при смоктанні грудей, щвидка стомлюваність під час годування та грання,

- кашель, блювота, дисфункція кишок на фоні видужання від вірусної інфекції,

- блідість шкіри, ціаноз носо-губного трикутника,

- тахікардія,

- зміщення меж відносної серцевої тупості,

- послаблення І тону,

- можливий систолічний шум над верхівкою серця,

- ознаки лівошлуночкової або тотальної недостатності кровообігу.

Параклінічні:

- рентгенологічно: збільшення кардіоторакального співвідношення,

- прискорення ШОЕ, нейтрофільний лейкоцитоз, підвищення рівня сіалових кислот, серомукоїда, С-реактивного білка,

- ЕКГ: зниження вольтажу комплексів QRS в перші 2-3 тижні захворювання, в подальшому – порушення процесів реполярізації, перевантаження лівого шлуночка, можливо - атріовентрикулярна блокада, порушення ритму;

- ЕхоКГ: ділатація порожнини лівого шлуночка, рідше лівого передсердя і правого шлуночка, зниження показників насосної та скоротливої функції міокарда.

Клінічні варіанти:- малосимптомний (скарги не виражені, але реєструються чіткі інструментальні зміни);

  • псевдокоронарний (больовий);
  • декомпенсаційний (з порушенням кровообігу);
  • аритмічний;
  • псевдоклапанний (ознаки дисфункції клапанів);
  • тромбоемболічний;
  • змішаний.

ЛІКУВАННЯ

Госпіталізація.

- Ліжковий режим в гострому періоді, тривалість його обумовлюється тяжкістю кардиту: при середньотяжких формах – від 3 до 5 тижнів, при тяжких – 8 тижнів і більше.

- Повноцінна дієта. В гострому періоді необхідно виключити харчові продукти, які викликають збудження серцево-судинної системи: каву, кріпкий чай, жарені блюда, хрін, часник та ін. Збагачення дієти калієм (ізюм, курага, горіхи, банани, печена картопля, гречана крупа, ін.). Обмеження хлоріду натрія та рідини при серцевій недостатності.

- Етіотропне лікування - противірусні та антибактеріальні препарати.

- Нестероїдні протизапальні засоби.

- При тяжкому гострому міокардиті, при хронічному міокардиті з ознаками серцевої недостатності та міокардитах алергійного походження -преднізолон внутрішньо 0,8-1,5 мг/кг на добу.

- При затяжному перебігу міокардита, рецидивах хронічного міокардита призначаються делагіл або плаквеніл.

- Засоби кардіотрофічної терапії (панангін, L-карнітіна хлорід, мілдронат, кардонат, фосфаден, АТФ-лонг, ін.).

- При серцевій недостатності – серцеві глікозиди (дігоксин), діуретики (фуросемід, ін.), інгібітори АПФ (каптоприл).

 

Клініко-лабораторні критерії гельмінтозів, принципи проведення дегельмінтезації

 

Методи лабораторної діагностики гельмінтозів поділяються на дві групи: париитологічні й імунологічні.

Паразитологічні методи

Матеріал для дослідження: фекалії, сеча, дуоденний вміст, мокротиння, кров, шкіра, перианальний детрит, м'язова тканина. Гельмінтокроскопічні методи — методи дослідження фекалій — поділяють на макро- і мікроскопічні.

Макроскопічні методи засновані на виявленні осіб гельмінтів або їхніх фрагментів (члеників, сколексів). Вони використовуються як з діагностичною метою (ентеробіоз, теннідози), так і з метою контролю ефективності дегельмінтизації в процесі її проведення (наприклад, при тенідинозах, дифілоботріозі). Принцип дослідження полягає в тому, що гельмінти і їхні фрагменти добре видні на темному тлі фотографічної кювети (чорного кольору) або пофарбованої чорним лаком тарілці при перегляді розріджених водою фекалій.

Мікроскопічні методи засновані на виявленні яєць і личинок гельмінтів. У залежності від мети дослідження вони поділяються на якісні і кількісні.

Імунулогічні методи

Для діагностики гельмінтозів застосовуються серологічні й алергійні реакції, що можуть бути корисні в клінічній і епідеміологічній практиці тоді, коли інші методи гельмінтологічних досліджень виявляються неефективними. Використуються вони для діагностики гельмінтозів з тканинною локалізацією або міграційним циклом розвитку збуджувача

 

Враховуючи вищезазначене, лікування гельмінтозів слід проводити в З етапи:

1 етап – за 3–5 днів до призначення антигельмінтного препарату проводять курс лікування антигістамінними засобами й ентеросорбентами (силікатними, алюмосилікатними, органомінералами).

2 етап – Ворміл у 1-й день лікування застосовують 1/2 разової дози, на 2–5 день – у повній дозі. На фоні вживання препарату слід продовжувати лікування антигістамінними засобами й ентеросорбентами. В разі ентеробіозу в 1-й день призначають повну дозу препарату.

3 етап – протягом 5 днів після завершення лікування Вормілом продовжують застосування антигістамінних засобів і ентеросорбентів, до схеми лікування додають пробіотики, які призначають протягом 2-3 тижнів.

Перед призначенням Вормілу, в дні його вживання і наступного дня після лікування дітям призначають їжу, яка містить мало жирів, легко засвоюється, в рідкому й напіврідкому вигляді (супи, рідкі каші, протерте м’ясо й овочі, кисломолочні продукти).

Необхідно враховувати, що перед призначенням Вормілу, як і іншого антигельмінтного засобу, необхідно зробити ретельне вологе прибирання приміщення, вимити дитячі іграшки, перед сном і після нього прийняти душ, поміняти натільну білизну. У дні лікування й упродовж кількох днів після нього постільну білизну слід щодня прасувати гарячою праскою.

Запорукою ефективності дегельмінтизації є вживання Вормілу всіма членами сім’ї, які контактують із дитиною.

Необхідно пам’ятати, що терапія гельмінтозів повинна бути спрямована не лише на знищення збудника захворювання, а й на ліквідацію наслідків його життедіяльності в організмі дитини (ендотоксикоз, алергізація, анемія тощо), можливих проявів токсикозу, алергії в результаті масової загибелі гельмінтів на тлі застосування антигельмінтного засобу.

Одним із перспективних антигельмінтних засобів нині є синтетичний препарат Ворміл (альбендазол), основною складовою якого є похідне бензимідазолу. Відмінною рисою Вормілу є його широкий спектр дії, висока ефективність і низька токсичність. Він проявляє активність у всіх стадіях розвитку гельмінтів – яйця, цисти, личинки, дорослі форми.

Ворміл випускають у вигляді таблеток по 400 мг і в зручній для педіатричної практики формі – сиропі, 10 мл якого містять 400 мг препарату

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.24.192 (0.031 с.)