Поняття про місцеву анестезію

Місцева анестезія – це локальна втрата чутливості тканин, яку створюють штучно за допомогою хімічних, фізичних або механічних факторів з метою знеболювання. Основними перевагами місцевої анестезії є її відносна безпека та доступність застосування. Розрізняють такі види місцевої анестезії:

1) поверхневу (термінальну) анестезію, яка може бути здійснена змащуванням слизових оболонок, зрошенням їх, охолодженням, інфільтрацією розчином анестетика за методом “повзучого інфільтрату”; футлярну анестезію за Вишневським;

2) провідникову (регіонарну) анестезію, при якій знеболювання здійснюють за рахунок блокади нервів. Варіантами провідникової анестезії є: блокада нервових стовбурів, сплетінь; внутрішньосудинне або внутрішньокісткове введення анестетика, новокаїнові блокади, а також уведення анестетика в спинномозковий канал або перидуральний простір.

При проведенні місцевої анестезії виділяють чотири періоди:

а) введення анестезуючої речовини;

б) дія її на рецептори та нервові стовбури;

в) повна анестезія, яка триває 1-1,5 год, причому цей період можна продовжити повторним введенням анестезуючої речовини;

г) відновлення чутливості.

Місцевоанестезуючі речовини

На сьогодні синтезовано більше 100 засобів, які мають місцевоанестезуючу дію. Серед них найчастіше використовують:

1. Новокаїн (Novocainum) – засіб, який має незначну токсичність і виражену знеболюючу дію; 0,25-0,5 % розчин використовують для інфільтративної анестезії та новокаїнових блокад (150-500 мл); 1-2 % розчин використовують для провідникової (регіонарної) анестезії; 2 % розчин – для епідуральної анестезії (15-20 мл); 5 % розчин – для спинномозкової анестезії (2-3 мл); 10-20 % розчин – для поверхневої (термінальної) анестезії зрошуванням, змащуванням (10 мл). Максимальна доза новокаїну в перерахунку на суху речовину становить 0,75 г (150 мл 0,5 % розчину).

В окремих випадках у хворих спостерігається підвищена чутливість до новокаїну у вигляді запаморочення голови, загальної слабості, інколи втрати свідомості, зниження артеріального тиску, кропивниці, судом.

2. Лідокаїн (Lidocainum) – більш ефективний засіб, ніж новокаїн, анестезія настає пізніше, але триває довше. Загальна кількість препарату не повинна перевищувати 0,25 % – 1000 мл, 0,5 % – 500 мл. Для провідникової анестезії застосовують 1-2 % (2% розчин до 50 мл); для епідуральної – 2 % (15-20 мл), для поверхневої (змазуванням, зрошенням) – 1, 2, 5 % розчин (5 % розчин – для поверхневої анестезії до 20 мл). Препарат протипоказаний при серцево-судинній недостатності, атріовентрикулярній блокаді, порушеннях функції нирок і печінки. Загальна доза не повинна перевищувати 300 мг.

3. Тримекаїн (Trimecain) – викликає глибоке, тривале знеболювання. Для інфільтративної поверхневої анестезії використовують такі концентрації: 0,125 % розчин – до 1500 мл; 0,25 % розчин – до 800 мл; 0,5 % розчин – до 400 мл. Для провідникової анестезії використовують 1 % розчин – до 100 мл; 2 % розчин – до 20 мл; для перидуральної анестезії – 1-2 % розчин (до 20-25 мл); для спинномозкової анестезії – 5 % розчин (2-3 мл). Препарат вводять обережно та фракційно. Для поверхневої анестезії використовують 2-5 % розчин.

4. Дикаїн (Dicainum) – за своєю активністю переважає новокаїн, тримекаїн, але є досить токсичним. Його використовують в основному для поверхневої анестезії (носоглотка, офтальмологія, ЛОР) у 0,25; 0,5; 1; 2 % розчині; для перидуральної анестезії – 0,25-0,3 % розчин (15-20 мл). Вища терапевтична доза дикаїну для перидуральної анестезії 0,075 г (25 мл 0,3% розчину), для анестезії верхніх дихальних шляхів – 0,09 г (3 мл 3 % розчину). Збільшення дози призводить до виникнення токсичних явищ. Останнім часом з’явилися нові місцевоанестезуючі речовини: артакаїн (ультракаїн), булівакаїн (маркаїн), бумекаїн, лідокатон та ін.

Поверхнева (термінальна) анестезія

Поверхневу (термінальну) анестезію змащуванням або зрошенням слизових оболонок найчастіше використовують в офтальмології, оториноларингології, урології й ендоскопічній практиці. Слизова оболонка носових ходів, порожнини рота, глотки, гортані, бронхів стає нечутливою через 4-8 хв після використання дикаїну, 10-20 % розчину новокаїну, 0,25-2 % розчин дикаїну. Однак цей метод анестезії не дозволяє точно дозувати кількість препарату, що поступає в організм, тому можливі отруєння.

Анестезія охолодженням

Анестезію охолодженням використовують, в основному для зняття болю при забоях м’яких тканин, спортивних травмах. Вона здійснюється за допомогою розпилювання на шкіру хлоретилу. Останній випускається в спеціальних ампулах із трубочками по 20-50 мл. Спочатку відламують кінчик трубочки і струмінь хлоретилу з відстані 30-40 см спрямовують на шкіру. Хлоретил швидко випаровується, різко охолоджує шкіру, завдяки чому виникає знеболювання. Після відновлення чутливості у хворого в ділянці анестезії можуть виникати неприємні відчуття.

Не можна використовувати хлоретил поблизу рота, носа, оскільки може настати загальний наркоз. Попадання хлоретилу в очі може викликати їх пошкодження.

Інфільтративна анестезія

В основі місцевої інфільтративної анестезії лежить просякання анестезуючим розчином тканин у ділянці оперативного втручання, дія на нервові закінчення. З цією метою найчастіше використовують 0,25 або 0,5 % розчин новокаїну. Методика цієї анестезії розроблена в 1923-1928 рр. О.В. Вишневським і названа ним методом “повзучого інфільтрату”: під тиском розчин новокаїну поширюється (“повзе”) по тканинах

Анестезія за О.В. Вишневським проводиться пошарово. Спочатку тонкою голкою інфільтрують шкіру до утворення “лимонної шкірочки”, по краю створеного інфільтрату проводять наступну ін’єкцію і так продовжують по всій лінії майбутнього розтину. Потім міняють голку на довшу й інфільтрують розчином новокаїну підшкірно-жирову клітковину. Після цього хірург за допомогою скальпеля розтинає шкіру та підшкірно-жирову клітковину. Виділивши апоневроз, хірург створює під ним тугий інфільтрат розчином новокаїну. Таким чином хірург здійснює гідравлічне препарування тканин – роз’єднує їх за допомогою точного введення розчину новокаїну в потрібні тканини. Подальша техніка анестезії має свої особливості та залежить від ділянки і характеру операції. У разі виконання операції на органах черевної порожнини проводять інфільтрацію очеревини, брижі, черевного сплетення та інших анатомічних утворень. Після неускладненої місцевої анестезії догляд за хворими не має специфічних особливостей і диктується лише характером захворювання і перенесеної операції.