Тож і за геометричною формою, і за сакральним змістом і за асоціаціями християнський хрест являє собою енергетично негативний, руйнівний символ – символ смерті, символ, що спрямовує нас у наву.

Це сильний символ – грізна і смертельно небезпечна зброя, яку творці юдо-християнства примусили нас використовувати проти самих себе, що врешті й призвело до тих світових реалій, які маємо на сьогодні: занепаду арійської раси і панування чужинців на її теренах. На цьому можна було б і закінчити розгляд християнського хреста, але, на мій погляд, ця розвідка була б неповною, аби я не навів хоча б декілька прикладів його застосування як у дохристиянські часи, так і в наші дні, прикладів, що яскраво підтверджують мої висновки про сутність цього символу.

Ще з епохи раннього середньовіччя до нас дійшли легенди про вампірів, перевертнів та іншу нечисть – породження сил темряви потойбічного світу. Якщо вірити цим легендам, то логічно припустити, що згадані істоти виникли не лише у середні віки, а існували споконвіку, тож і люди споконвіку боролися з ними. Відомо, що одним з ефективних знарядь боротьби із цими потворами був християнський хрест. Яким же чином «символ вічного життя і спасіння людства» міг допомогти подолати монстрів, що прибували у наш світ із Нави? Особливо, якщо врахувати, що прадавні орії ще й гадки не мали ані про Христа, ані про його «спасіння людства», адже пам’ятаємо, що подібні хрести відомі ще з часів Трипільської цивілізації (я вже наводив фотографію хреста, знайденого В. Хвойкою). Та й дивно було б гадати, що сили темряви, які постали зі світу мерців, могло якимось чином відлякувати зображення мертвого бога: з точки зору здорового глузду це цілковитий абсурд. Але немає жодного сумніву, що наші пращури (виходячи з їх уявлень про світобудову, втілених у рівнобічному хресті) використовували видовжений у Наву хрест саме для боротьби із потойбічними злими духами та потворами.

Як же саме працювала ця «зброя»? Гадаю, що хрест спрямовували променем Нави на чудовисько, тримаючи правою рукою, відповідно промінь Прави був спрямований на людину. Таким чином, промінь Нави заганяв монстра «додому», у світ мерців, а промінь Прави давав людині захист Богів, тоді пряма Яви створювала роздільний бар’єр між людиною і потворою. Цілком можливо, що ця дія супроводжувалася відповідним закляттям, адже спершу було Слово. Звісно, це лише моє власне припущення, але його логіка абсолютно очевидна і ґрунтується на вищеозначеному сакральному змісті хреста. Спробую це підтвердити й іншими прикладами застосування цього символу.

Візьмемо такий відомий з давніх давен предмет як якір. Протягом тисячоліть він практично не змінив своєї форми – чи хто не знає про забобонність мореплавців?!

Треба сказати, що в давні часи люди були не такими самовпевненими, як зараз, тож покладалися не лише на свої власні сили, а в першу чергу – на волю і допомогу Богів. Тому й намагалися вкладати в предмети через відповідну форму і сакральний зміст.

Давайте у цьому контексті розглянемо форму якоря. Вона являє собою видовжений у промені Нави хрест, що виходить з півмісяця. Як стверджують дослідники релігійної символіки, півмісяць є символом потойбічного світу. Тому таке розташування ще раз підтверджує мою теорію про сакральне значення складових хреста: вертикальна пряма хреста, що символізує потойбічний світ виходить з півмісяця, що також уособлює потойбічний світ. Знов тавтологія символів, як і в критикованому мною означенні хреста як сонця в сонячному колі? Ні, панове, це не тавтологія, бо в даному випадку місяць уособлює не сам потойбічний світ, а джерело енергії, яке його живить. Спробую пояснити детальніше. У наших предків день асоціювався із сонячним світлом, а відтак із Правою. Відповідно ніч – темрява – Нава. Місяць – це нічне світило. Отже, сонце – джерело енергії, рушійна сила Прави, а місяць – Нави. Бачимо це й на малюнку: складова Нави хреста виходить з місяця, а складова Прави – із сонця. Тому, зображуючи видовжений у Наву хрест на півмісяці, наші предки таким чином підсилювали енергію Нави (на малюнку добре видно, що місяць у цьому символі значно більший за сонце). Навіщо це робилося у якорі? – Бо окрім усім відомої функції утримання на місці чи корабля, він виконував ще й сакральну функцію: утримував у Наві злих морських духів, не давав їм вилізти з морського дна, де вони мешкали, оскільки промінь Нави якірного хреста був спрямований саме на морське дно. Відповідно, промінь Прави спрямовано на корабель, а пряма Яви утворює захисний бар’єр між дном і кораблем. Бачимо цілковиту аналогію з попереднім випадком, де ми розглядали хрест як знаряддя боротьби проти «наземних» потойбічних потвор – вампірів, перевертнів тощо.

Цікаво, що такий само знак, як зображено на малюнку, зустрічається в римських катакомбах, де переховувалися перші християни. Катакомби – це підземелля, а підземний світ однозначно асоціювався у тодішніх людей (та й у теперішніх також) із Навою, а відтак і з її мешканцями. Отже, зображення якоря слугувало оберегом проти сил темряви.

Але найцікавішим є використання видовженого хреста на півмісяці у наш час – на верхівках церковних куполів.

 

 

Та подивіться, куди ж спрямований промінь Нави хреста у цьому випадку? – Ясна річ, всередину церкви! Чи не тому у церквах панує пригнічена поховальна атмосфера? Звісно ж, цьому сприяє і сама обстановка, облаштована церковнослужителями, і численні зображення бога-мерця. Але далеко не останню роль відіграє і та енергія, яку випромінює складова Нави хреста з церковного купола.

Якщо ми вже заговорили про хрести, що «прикрашають» верхівки церков, давайте розглянемо ще отакий, доволі поширений символ:

 

 

Пригадаймо православний символ рівнобічного хреста у сонячному колі, який означає гармонію і довершеність створеного Богом Всесвіту і цілковиту підпорядкованість світобудови величному замислу Творця, вічність і безмежність, уособлювані колом, описаним навкруг хреста. Простота, точність і досконалість. На останньому ж малюнку ми бачимо абсолютну протилежність цьому символу: маленьке сонечко, що знаходиться у центрі величезного хреста, який уособлює панування Нави. Такий символ міг народитися лише у хворій, збоченій уяві юдо-християнських ідеологів, які у своїй жадобі світового панування тягнуть людство в безмежну прірву небуття.

Та відкинувши емоції зауважу, що, можливо, й тут творці християнства не вигадали нічого нового. Адже зображений символ утворює так званий кельтський хрест:

Не знаю, який зміст (якщо не брати до уваги «офіційні» тлумачення демагогів-теологів, що перебувають на службі в юдейської еліти) вкладали у нього давні кельти (до речі – один з арійських народів), але поза сумнівом, що цей символ є руйнівним.

Та повернімося до використання видовженого хреста у дохристиянські часи. Ось зображення давньосемітської богині родючості Астарти (Іштар), наведене у вже згаданій праці В. Мойсеєнка «Хрест із півмісяцем – вічнії символи»:

Це зображення автор відносить до кінця ІІ тис. до н.е. Подивіться уважно на жезл богині. Він являє собою хрест, дуже видовжений у вертикальній нижній частині. Подібний «інструмент» у руках богині родючості на перший погляд може видатись недоречним. Та це лише на перший погляд. Давайте пригадаємо, звідки беруть життєво необхідні поживні речовини рослини? Звісно ж, з добрив у ґрунті, які утворюються перегниванням вже вмерлих рослин. Отже, смерть породжує життя. Але найголовніше, що клітини, з яких складається жива природа та й власне самі деякі найпростіші організми, розмножуються поділом: одна клітина вмирає і з неї народжується 2 нові клітини. Знов-таки породжує життя, з Нави постає Ява. Як сказано у Велесовій Книзі: «Ява текуща, а творена в Праві. Нава бо є по тій: до тої є Нава і по тій є Нава…» (дошка 1). Тому ми й бачимо у правій руці богині родючості Астарти хрест, видовжений у Наву. А звідси випливає, що прадавні семіти були дуже добре обізнані зі справжнім сакральним змістом цього символу.

 

Та найяскравішим прикладом застосування «християнського» хреста у дохристиянські часи є зброя наших предків. Як я вже писав, розглядаючи якір, прадавні люди намагалися надати предметам форму відповідних сакральних знаків для захисту вищими силами та для підсилення їх функціональності. І перш за все, з огляду на її призначення, це мало стосуватися саме зброї. Бо саме у війнах, у боротьбі з ворогами якнайгостріше стояло питання життя і смерті, тому люди й потребували особливого захисту і допомоги Богів. Тому й не дивно, що арійські мечі мали форму видовженого донизу хреста:

 

 

Для порівняння наведу зображення мечів інших народів. Ось, наприклад, катана – меч японських самураїв:

 

 

А ось мечі з Близького Сходу:

 

Тут, звичайно, можна мені дорікнути, що я навів приклад середньовічної зброї. Але форма класичної європейської зброї виявляє спадковість впродовж тисячоліть. Ось який вигляд мав акінак – знаменитий скіфський меч:

 

Як бачимо, форма меча не зазнала принципових змін. Давайте розглянемо її з точки зору сакрального змісту. Будь-який меч складається з 3 частин: руків’я, ґарди і леза. В арійських мечах, що, як я вже казав, мають форму «християнського хреста, руків’я відповідає Праві, ґарда – Яві, а лезо – Наві. Лише погляньте, як лезо меча, призначене для завдання ворогові смертельного удару, узгоджується зі своїм сакральним змістом! Вбиваючи ворога такою зброєю, давні орії відправляли його душу в Наву. Ось де ідеальна відповідність форми і змісту!

Тримаючи правою рукою меч за руків’я – уособлення Прави в хресті, орійський воїн у такий спосіб отримував захист Богів: промінь Прави хреста (руків’я меча) був спрямований на самого воїна. Лезо меча – уособлення Нави – було спрямоване на ворога, програмуючи таким чином його смерть, а ґарда – уособлення Яви – виконувала функцію роздільного захисного бар’єру, що відокремлював воїна, який перебував у півплощині Прави, створеній руків’ям меча, від ворога, що перебував у півплощині Нави, створеній лезом. Як бачимо, схема абсолютно аналогічна вже розглянутим випадкам із якорем і хрестом проти вампірів і перевертнів.

Додамо до цього відому старовинну традицію встромляти меч у землю. Відтак лезо меча набирало силу з-під землі – з Нави, а руків’я, спрямоване у небо, в Праву, заряджалося сонячною енергією Прави, надаючи силу і захист Богів своєму господарю. Нава – до Нави, Права – до Прави.

Цікаво, що в деяких мечах, незважаючи на всю складність такої роботи (а меч, навіть найпростіший, взагалі у ті давні часи був надзвичайно дорогим задоволенням) руків’я – уособлення Прави – закінчувалося навершям у вигляді кола – знаку сонця (подібне ми вже спостерігали у якорі). Але якщо в якорі коло мало ще й практичне застосування – за нього чіплявся якірний ланцюг, то в мечі це коло виконувало винятково сакральну функцію, та вочевидь наші предки надавали цьому дуже великого значення, враховуючи щойно згадану складність виготовлення.

Ось як виглядали деякі сарматські мечі ІІІ – ІІ ст. до н.е.:

 

На завершення розмови про зброю мені залишається тільки нагадати незаперечний історичний факт: арійські воїни були непереможними, а Русь лишалася наймогутнішою військовою державою аж до її хрещення Володимиром Кривавим у 988 р. Гадаю, що не в останню чергу цьому сприяла сакральна сила орійської зброї.

 

А тепер давайте перейдемо до періоду християнства – від тих часів, коли наші предки використовували видовжений у Наві хрест на свій захист, до тих часів, коли нас «навчили» використовувати його на наше ж знищення.

І перше, що спадає на думку в цьому контексті – це могильні хрести на цвинтарях. Розглядаючи меч, якір та хрест проти «нечистої сили», я вже зазначав, що спрямований на ворога (будь то людина чи потойбічна потвора, чи злий дух) нижній видовжений промінь хреста відправляв його у Наву, або ж не давав йому звідти повернутися. Отже, таку саму функцію згідно зі своєю формою має виконувати і хрест, поставлений на могилі. Душа похованої під хрестом людини не може вирватись зі світу мерців, бо спрямована на неї складова Нави хреста надійно запечатує її в підземному царстві. А тепер порахуйте, скільки за 2000 років становлення та поширення християнства зачинено в Наві арійських душ, похованих за християнським обрядом. Панове, вдумайтесь – це ж наші предки, наші близькі родичі! Чи не тому з покоління в покоління слабішає орійський рід, що сотні мільйонів (якщо не більше!) душ його представників не можуть повернутися з небуття? Чи не є це однією з найвагоміших причин (на додаток до означених у попередньому розділі) виродження арійської раси?

Тут варто пригадати і вже наведений вислів «поставити на чомусь (на комусь) хрест» – це не просто щось чи когось забути або поховати – це забути або поховати навіки.

Я не здивуюся, якщо колись з’ясується, що творці юдо-християнства і тут нічого нового не вигадали, а в такий спосіб (ставлячи хрест над могилою) прадавні орії після бою ховали своїх ворогів, щоб ті назавжди лишалися в Наві й не могли повернутися звідти до нашого світу. Також не здивуюся, якщо це вже відомо певним колам, але подібні таємниці дуже ретельно охороняються…

 

Далі пропоную розглянути ще декілька найбільш поширених серед християн різновидів хреста. Перш за все, це хрест із косою рискою на промені Нави:

 

Давайте поміркуємо, що може означати ця риска? Спадає на думку декілька варіантів:

1. Вона може означати відображення наведеного в епіграфі православного постулату, що «Нава є скинута». Можна було б погодитися з цією тезою, аби такі хрести були відомі у православній культурі, та й у цьому разі логічніше було б ставити риску на арійському рівнобічному хресті, бо скидати Наву і водночас подовжувати її складову в одному символі здається мені нелогічним. Якщо ж ця риска має вже християнське походження, то християнським ідеологам взагалі нема жодного сенсу підтверджувати якийсь православний постулат. Отже, цю версію я відкидаю одразу.

2. Ця риска, навпаки, не відкидає Наву, а відзначає її як головну складову символу.

3. Ця риска відокремлює Наву від інших світів, не даючи змоги людським душам, що в ній перебувають після фізичної смерті тіла, здійснювати природний кругообіг між цими світами.

Останні 2 версії виглядають цілком логічними і не суперечать одна одній. Тому, можливо, що істина полягає в їх поєднанні: з одного боку риска підсилює Наву, визначаючи її головною складовою світобудови, а з іншого – відтинає Наву від інших світів. В будь-якому разі риска на промені Нави не змінює сакрального змісту християнського хреста, а, навпаки, лише акцентує увагу на його смертоносному призначенні. Та й сама форма риски (спадаюча пряма) може означати лише спад, рух донизу, деградацію – такою і є сутність Нави.

Тепер розглянемо ще один розповсюджений хрест:

Як бачимо з малюнка, він являє собою рівнобічний хрест, під яким міститься ще один хрест, Т-подібний. Я вже зазначав, що саме на таких Т-подібних хрестах у Римській Імперії у часи Ісуса Христа розпинали злочинців. На такому ж хресті, згідно з твердженнями сучасних науковців, було розіп’ято і самого Ісуса. Що ж може означати такий символ? Цілком очевидно – відправлення душ страчених злочинців у Наву, оскільки Т-подібний хрест розташований у символі безпосередньо під складовою Нави арійського хреста.

З іншого боку, літера «Тав» була останньою літерою давньоарамейської абетки, відтак у юдеїв вона символізувала кінець світу. Треба зазначити, що сама літера мала не Т-подібну, а Х-подібну форму, але вважається що саме від неї походить грецька Т-подібна літера «Тау». Проте у юдеїв з кінцем світу асоціювався чомусь саме Т-подібний символ. Теза доволі сумнівна, але маємо враховувати всі можливі варіанти…

Тут посіпаки юдо-християнських ідеологів можуть мені заперечити, мовляв, у давніх єгиптян знак «Т» символізував життя. Але, по-перше, то ж у єгиптян, а не у творців юдо-християнства юдеїв. По-друге, символ життя у єгиптян дещо різнився від літери «Т»:

Знак сонця вгорі цього символу якраз і надає йому відповідного змісту, а у хресті, як бачимо, коло відсутнє.

По-третє, навіть якщо погодитися, що «Т» символізує життя, то що може означати життя під променем Нави? Лише смерть.

Ще один загальновідомий різновид хреста являє собою таке саме поєднання арійського хреста з літерою «Т», як і останній хрест, який ми щойно розглянули, але з доданням такої ж риски, як у попередньому хресті:

Що означає коса риска, ми вже розглянули, тож принципової різниці між цими символами я не бачу. Навіть якщо пристати на фантастичну гіпотезу, що «Т» згідно з віруваннями стародавніх єгиптян є символом життя, то риска відповідно до свого напрямку руху донизу означає спад і деградацію цього життя під променем Нави.

Якщо ж прийняти більш логічні і правдоподібні версії, що «Т» - або ж знаряддя страти, або ж знак кінця світу, то риска лише підсилює їх негативний сакральний зміст, як і на звичайному видовженому в Наві християнському хресті.

 

Коли в попередньому розділі я говорив про атмосферу, що панує в церквах, і про те, що люди там роблять – хрестяться, я обіцяв повернутися до цього моменту і розглянути дане дійство детально. Отже, люди моляться, накреслюючи в повітрі перед собою знак хреста, ще й виголошуючи при цьому сакральну фразу «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа». Та роблять це вони не лише у церкві – для будь-якого віруючого християнина це вже стало буденною звичкою…

Вже знаючи, що являють собою складові хреста, ми тепер можемо з’ясувати, що насправді робить людина, накладаючи на себе так зване «хресне знамення». Але спершу давайте розберемось, що являють собою частини хреста з точки зору тіла людини.

Почнемо з Яви. Горизонтальна складова хреста відповідає лінії пліч, отже самі плечі – це краї хреста, що уособлюють минуле і майбутнє Яви. В хресті, як ми вже визначили за часовою прямою, лівий кінець символізує минуле, а правий – майбутнє. Так само має бути і на тілі людини. Переконаємось, що це дійсно так. Плече – це початок людської руки, її основа, тож у даному разі плече уособлює руку. «Ява … творена в Праві», творена руками людини. Людина працює зазвичай правою рукою – творить майбутнє для наступних поколінь. Тому рука і називається правою, що творить те, що закладено в Праві. Таким чином, права рука і праве плече відповідають майбутньому.

Перш ніж виникає якесь творіння рук, в голові народжується задум. Звідти ж, з голови, до рук надходить команда – що і як робити. Ява творена у Праві. Отже, так само, як руки (плечі) людини символізують Яву, голова (чоло) символізує Праву.

Тоді, методом виключення, виходить, що живіт – остання точка хреста на тілі людини – символізує Наву. Цікаво, що сам по собі живіт означає життя: згадаймо старовинний вислів «не шкодуючи живота свого», тобто не шкодуючи життя. Таким чином, ставлячи точку Нави хреста на своєму животі, людина програмує себе на смерть. Взагалі, з давніх давен існує забобон, що не можна на собі, на своєму тілі показувати щось погане, бо в такий спосіб людина накликає на себе лихо. А тут ще й такий потужний сакральний символ, як хрест! Відтак, хрестячись, людина накликає на себе не просто якесь лихо, а саму смерть.

Але це лише один бік цього дійства. Розглянемо послідовність накладання на людину знаку хреста:

 

 

Зверху донизу, а тоді справа наліво: отже, від Прави до Нави, від майбутнього до минулого. Це напрям на деградацію, а не на розвиток, причому в обох світах – і матеріальному, і потойбічному. Отакий цікавий обряд вигадали для нас «богом обрані» сини народу Ізраїлевого!

Але це ще не все. Давайте розглянемо сакральну фразу «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа», що нерідко супроводжує так зване хресне знамення. Що мається на увазі під Отцем, Сином і Святим Духом всім добре відомо, справжнє ж значення цих імен і самої фрази ми з’ясуємо трохи згодом. Зараз же подивимось на їх відповідність точкам хреста. Отже, в ім’я:

Отця

Святого Духа

 

 

 

Сина

Бог-Отець відповідає верхній точці хреста, тобто Праві – все логічно і зрозуміло. Бог-Син Ісус Христос відповідає нижній вершині, тобто Наві – також все вірно, бо де ж іще бути розіп’ятому мертвому богу, як не у світі мерців? Дещо незрозуміла ситуація складається із Святим Духом: на яку саме точку Яви припадає виголошення його імені – на минуле чи на майбутнє? Коли ми розглядали орійський хрест, то з’ясували, що духовний і матеріальний світ перетинаються лише в точці, теперішньому моменту часу, але ця точка у хресному знаменні відсутня. Таким чином, Святий Дух випадає із знаку хреста, який накладається на людину. Що можуть сказати з цього приводу юдо-християнські пустомелі? Хіба що Святий Дух охоплює всю Яву. Звучить це, може, й красиво, але абсолютно не відповідає дійсності, бо у світобудові – довершеному і гармонійному творінні Бога – все знаходиться на своєму визначеному місці, а місце Святого Духа – у Праві. Так, Святий Дух охоплює всі світи, в тому числі і Яву, але при цьому сам перебуває у Праві і за своєю сутністю може уособлювати лише Праву, тож зазначену тезу можна трактувати лише як звичайнісіньку підміну понять і суцільну демагогію.

Та як би там не було зі Святим Духом, найголовніше у досліджуваній сакральній фразі ми вже побачили – це місцеположення Бога-Сина. Чому це найголовніше? Та тому, що християнська релігія являє собою поклоніння саме Богу-Сину Ісусу Христу. Тож, накладаючи на себе знак хреста і виголошуючи при цьому: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа», людина засвідчує, що поклоняється мертвому богу, а відтак і самій смерті.

Зауважу, що не всі християни хрестяться справа наліво: у деяких конфесіях заведено навпаки – хреститися зліва направо, тобто напрям у Яві нормальний – від минулого до майбутнього, отже занепад у фізичному світі таким хресним знаком не обумовлюється. Чи не тому східноєвропейські народи, що сповідують ортодоксальну християнську віру (грецького обряду) перебувають на нижчому щабелі суспільного розвитку? Сюди, до речі, відноситься і наша рідна Україна.

Втім, у духовній сфері абсолютно всі християни усіх конфесій і сект одностайно запрограмовують себе на деградацію і смерть, хрестячись згори донизу, від Прави до Нави, а це, погодьтеся, – найголовніше!

Існує й ще одна істотна відмінність у накладанні знаку хреста представниками різних конфесій. Найбільш «правильно» це роблять наші християни, які накладають на себе хрест трьома стуленими докупи пальцями правої руки – вказівним, великим і середнім, – що символізує Святу Трійцю. Таким чином вони підсилюють дію цього знаку, який відтак ще надійніше програмує нас на занепад і смерть. 3 пальці, якими накладається хрест, утворюють трикутник, спрямований вістрям догори. Ясна річ, верхня вершина цього трикутника уособлює Праву, тобто у християнській «святій трійці» – Отця, відповідно 2 інші – Сина і Святого Духа.

 

Отець

 

 

Син Святий Дух

 

Навряд чи з точки зору християнських догматів можна переконливо пояснити розташування на одній горизонтальній прямій Сина і Святого Духа під вершиною Прави. Так само навряд чи можна пояснити, який палець що символізує і чому саме він? Тут юдо-християнські теологи можуть вдатися лише до свого стандартного засобу: демагогічних, малозрозумілих плутаних міркувань. А от з точки зору православ’я все це має абсолютно логічне і однозначне трактування…

Та пропоную поки що зосередити свою увагу на іншому. Сподіваюся, ви самі помітили разючу невідповідність: хресний знак твориться трьома пальцями (в деяких конфесіях навіть двома), при цьому у супроводжуючій сакральній фразі виголошується 3 імені (Отця, Сина і Святого Духа), але сам знак має 4 точки. Це наштовхує на думку, що юдо-християнські ідеологи і тут нічого не вигадали, а, як завжди, поцупили це дійство, так само, як завжди, переставивши все з ніг на голову. Поцупили у православної віри і сам знак хреста, і Святу Трійцю, і творення хреста трьома пальцями, перекрутивши зміст підміною понять і зміною послідовності дій і приховавши істинне значення цього покруча від своєї пастви. Адже четверта точка уособлює Наву, і її в жодному разі не можна ставити на тілі людини, щоб не заподіяти їй лиха!

Тепер давайте поглянемо, як, на мою думку, накладали подібний хрест наші православні предки, і що означали його складові. Спершу пропоную розібратися зі Святою Трійцею, бо тут, гадаю, що навіть ідеологи православ’я припускаються помилки, трактуючи її аналогічно християнській: Отець – це Бог-Отець, а Син – це Бог-Син. Ще раз повторю вже наведену цитату з Велесової Книги: «Якщо ж трапиться якийсь будень, що рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то виграний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Боги – єдине і множествене і хай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали Богів многих», отже наші Боги являють єдине нероздільне всеохоплююче ціле в багатьох проявах та уособленнях, відтак у православній божественній ієрархії не може бути ні Бога-Отця, ні Бога-Сина – є єдиний Бог-Творець. Я знаю, що у Велесовій Книзі пишеться про русів «як синів отця нашого Перуна і Дажбога онуків» (дошка 23), але це, швидше, образний вислів і з нього не слідує, що Дажбог є батьком Перуна. З іншого боку, наряду з поклонінням кумирам і нероздільно з ним у наших пращурів існував культ поклоніння Роду, про що я вже писав вище. Шанування предків і життя в ім’я наступних поколінь було невід’ємною частиною духовного світу прадавніх оріїв. Тому я переконаний, що Отець і Син у Святій Трійці уособлювали рід – його минуле і майбутнє у Яві, а Святий Дух уособлював Праву – єдиного всесутнього Бога. Відтак вираз «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа» набував значення «В ім’я Роду і його Творця».

Прослідкуємо, як виглядає знак Трійці на тілі людини. Намалюємо умовну схему, що зображує 3 покоління – нинішнє, попереднє і наступне, – розташовані в ряд згідно часовій прямій обличчям від глядача:

 

Попереднє покоління Нинішнє покоління Наступне покоління

 

Як бачимо з малюнка, попереднє покоління передає правою рукою своє надбання нинішньому поколінню. Нинішнє покоління отримує його лівою рукою, творить щось своє правою рукою (про це ми вже говорили – Ява творена в Праві) і цією ж рукою передає спадок від попереднього покоління і створене ним самим у ліву руку наступному поколінню. Отже, в лівій руці знаходиться отримане від попереднього покоління, а в правій – передаване наступному. Недарма з давніх давен існує повір’я, що ліва рука – беруча, а права – даюча. Таким чином, ліве плече уособлює минуле (Отця), а праве – майбутнє (Сина). Про те, що голова (чоло) уособлює Праву – Святого Духа, – вже йшлося вище. Тож згідно із сакральною фразою «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа» отримуємо правильну послідовність накладення на себе знаку Трійці (а не хреста!):

 

 

Нава є скинута і жодним чином не може бути відображена на тілі живої людини. Отже, зліва направо і вгору – від минулого до майбутнього і до Прави – це напрямок розвитку, фізичного і духовного піднесення. Це шлях Істини. Відтак цілком зрозумілою і обґрунтованою виглядає фраза «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа» при накладенні на тіло людини знаку Трійці:

Святого Духа

 

 

В ім’я: Отця Сина

 

На мій погляд, додаткові пояснення тут не потрібні…

Нам лишається розглянути значення складених докупи трьох пальців, якими накладається знак Трійці – справжньої Трійці. Ми вже говорили, що він утворює трикутник: вказівний палець вгорі, середній – ліва нижня вершина, великий – права нижня.

Святий Дух

 

 

Отець Син

 

З точки зору Трійці і світобудови все зрозуміло: Святий Дух вгорі – у Праві, Отець і Син – на горизонтальній прямій Яви: ліворуч – минуле (Отець), праворуч – майбутнє (Син). Вказівний палець правої руки – як вказуючий перст Божий. Цілком логічно, що він уособлює Праву, отже Святого Духа. Середній палець – найбільший на руці, отже він уособлю найстаршого в роді – Отця, відповідно великий палець – найменший, уособлює наймолодше покоління – Сина.

Все чітко, зрозуміло, логічно і однозначно. Абсолютна відповідність між накладеним на людину знаком Трійці, виголошуваною при цьому сакральною фразою і накладанням даного знаку трьома пальцями, які теж символізують Святу Трійцю. А також послідовність дійства, спрямована на розвиток і піднесення.

А тепер прошу порівняти справжній знак Святої Трійці з вищерозглянутою християнською потворою – так званим «хресним знаменням», витвором хворобливої уяви авторів юдо-християнства. Коментарі тут, здається, зайві…

Цікаво, що з’ясувавши символьне значення трьох пальців правої руки вказівного, великого та середнього, – ми можемо зробити висновки про зміст і походження деяких відомих жестів. Наприклад, отакий дуже поширений серед арійських народів жест:

 

Великий палець, що уособлює майбутнє, спрямований вгору – в Праву, отже «Все гаразд!».

Ще один приклад – наша рідна дуля, так звана «комбінація з трьох пальців» - тих самих, що утворюють знак Святої Трійці.

 

Великий палець (символ майбутнього), спрямований на того, кому адресовано цей жест, затиснутий між вказівним і середнім (Правою і минулим Яви), спрямованими на себе. Таким чином, людина, що робить цей жест, забирає собі і творене в Праві, і спадок попередніх поколінь, лишаючи своєму опоненту порожнє майбутнє, ніби кажучи: «Від мене ти не отримаєш нічого»…

 

Відтак, остаточно розібравшись із християнською символікою, можемо зробити лише один-єдиний висновок: це символ смерті, який випромінює негативну, руйнівну, смертоносну енергію. Тож як би не силкувалися ідеологи юдо-християнства переконати нас, що християнський видовжений хрест символізує і веде нас до вічного життя, насправді він веде нас хіба що до вічного «життя» у Наві – царстві мертвих. Поєднавши розглянуту в попередньому розділі юдо-християнську мораль, її реалізацію через церкви і так звані «богослужіння» із символом християнства, що уособлює смерть, мусимо констатувати очевидний факт: християнство – це релігія смерті.

Що ж очікує людину, яка сповідує таку віру? Лише довічна прірва царства мерців. І що ж робити такій людині, запрограмованій на смерть? Тільки насолоджуватись будь-якими втіхами короткочасного швидкоплинного життя у Яві в очікуванні неминучої вічної темряви підземного світу. До чого це призводить? Лише до роз’єднаності людей, їх замкненості у вузькому колі власних матеріальних інтересів, духовної і моральної деградації, розпусти, зростання злочинності, жадоби грошей і влади, корупції на всіх рівнях державного організму, про що вже йшлося вище. Все це властиве людині, яка щодня бачить перед собою хрест – символ смерті, постійне нагадування про бездонну глиб і вічний морок Нави, який на неї чекає. Наші пращури в дохристиянські часи використовували видовжений хрест як оберіг і як зброю проти ворогів і потойбічних сил. Але з приходом християнства його творці спрямували цю грізну зброю на нас, обумовивши тим самим поступове послаблення і занепад орійського роду. Вибачте, що знову повторююсь, але християнський хрест і є тим пістолетом, яким нас навчили забивати цвяхи, «забувши» попередити, що це смертельно небезпечна зброя, і ми з дня у день продовжуємо «забивати цвяхи», послідовно і цілеспрямовано знищуючи самих себе.

Тож не дивно, що з могутньої раси творців ми перетворилися на стадо овець – слухняних виконавців чужої волі, що нині нащадки славетних величних оріїв скніють у злиднях і почуваються вигоями на рідній святій землі Оріани! Звісно ж, не на всіх християнська віра діє так нищівно, але ми говоримо про загальні тенденції, а не про окремі випадки. І ті декілька відсотків, чий дух християнство так і не змогло зломити, свідчать лише про те, що арійські гени в них виявилися сильнішими за облудну християнську мораль, посилену символом смерті.

Завершуючи огляд релігійної символіки, я хочу попросити шановних читачів витратити ще декілька хвилин свого дорогоцінного часу і повернутися на початок цього розділу. Будь ласка, уважно перечитайте усі подані загальні теоретичні викладки, які я навів перед розглядом конкретних символів, бо, можливо, спершу вони здалися не зовсім важливими і зрозумілими. Але тепер, у контексті з’ясування змісту кожного сакрального символу в окремості і їх порівняння одного з одним, ці теоретичні положення розставлять все по своїх місцях. Відтак гранично чітко вимальовується картина, що відображує справжній, реальний зміст усіх розглянутих релігій.

 

Післямова

Ставлячи крапку в цьому дослідженні, я щиро сподіваюся, що на ньому не буде поставлено хрест. Втім, я цілком усвідомлюю, що консерватизм та інертність мислення, властиві людській природі, завадять переважній більшості читачів позитивно сприйняти як розумом, так і душею, викладений у цій статті матеріал. Адже левова частка будь-якої спільноти (десь відсотків 90) неспроможна, незважаючи навіть на неспростовні аргументи, погодитися з тим, що радикально суперечить нормам і догмам, безперервно нав’язуваним суспільству щонайменше впродовж тисячоліття. Таких людей неможливо переконати і з вищеозначених причин, і через їх власну нездатність мислити аналітично та об’єктивно оцінювати реалії сьогодення.

Та все ж я вірю, що знайдуться ті, хто уважно погляне на арійський хрест і скаже: «Згідно із задумом Творця я – людина, я – центр Всесвіту, а не негідний грішник, не раб божий і не бидло», і тоді розпочнеться процес відродження арійського роду. Та цей процес вже триває, і його не зупинити!

Ми також маємо пам’ятати, що саме ми, українці, нащадки славетних аріїв, скіфів, антів, русів, є колискою світової цивілізації, а тому саме на нас лежить відповідальність за те, що сьогодні відбувається у світі, і саме нам належить виправляти свої власні помилки.

Іноді дехто мені каже: «Поверніться в реальність – ви живете у християнському світі!». Панове, реальність має властивість змінюватись, що неодноразово яскраво засвідчувала світова історія. Тож давайте створювати реальність, яка влаштовує нас, українців, а не наших ворогів!

Слава Дажбогу!

Слава Україні!

Слава нації!