І народ великий звитяжив по світу, і підкоривши роди інші,

І народ великий звитяжив по світу, і підкоривши роди інші,

І стягнувши сили, із каменя чудеса творячи, без коней возивши,

Богам корились ми – і нам корився світ.

У них початок наш, з ними йдемо до краю.

Як ні – грозою чорних бід

Нас божество зневажене скарає!

(Горацій)

Ім’я цієї ментальної зброї – християнська релігія, яку юдеї спромоглися нав’язати практично всім європейським народам. Так, саме завдяки цьому Троянському Коню, дуже вміло змайстрованому юдейськими рабинами, арійська раса наразі виглядає беззахисним дитям перед іншими народами, що сповідують або природні релігії, або ж так само штучно створені, як і християнська, інші семітські, але агресивні релігії – юдаїзм та іслам.

Для шанувальників Ісуса Христа одразу завважу, що ким би він не був насправді (хоча саме його існування не є доведеним історичним фактом, оскільки немає на це прямих доказів) – чи просто людиною, що мала свої особливі погляди на життя і на Бога, чи пророком, що дійсно проповідував Слово Господнє, чи сином Божим, посланим на Землю для навернення людей на шлях Істини, чи навіть одним із втілень Батька Ора (можливий і такий варіант!), – його, як історичну постать, а тим більше його вчення, жодним чином не можна ототожнювати з християнською ідеологією, прописаною у так званому «святому письмі», поставленому верховною кастою юдеїв на службу інтересам власної нації. І, щоб не бути голослівним, пропоную докладніше розглянути основний ідейний зміст та сам устрій християнства, а також пригадати дещо з історії його створення.

Найцікавішим (і найважливішим!), як на мене, є той факт, що Біблія (вже згадане християнське «святе письмо») складається з двох частин, які побудовані на засадах садомазохізму (хоча звісно ж, на той час такого поняття ще не існувало):

Одна частина (садизм) – Старий Завіт – агресивна, жорстока, людиноненависницька – для «богом обраних»;

Інша (мазохізм) – Новий Завіт – покора, терпіння, страждання – для «ґоїв», тобто бидла, яким є всі інші народи…

Коли я починаю пояснювати прибічникам християнства всю лицемірну і звірячу сутність цієї релігії, наводячи приклади з Біблії про вихід юдеїв з Єгипту, як геноцид місцевого населення, або ж про військові «подвиги» під проводом Ісуса Навина, коли юдеї винищували цілі народи, зрівнюючи з землею їхні міста причому це подається як богоугодна справа!), мені намагаються заперечити, мовляв це все у Старому Завіті, а от у Новому йдеться про любов!.. Хвилиночку, панове юдо-християни! Старий Завіт існує лише в християнській вірі і є невід’ємною частиною Біблії, а отже і невід’ємною частиною всього юдо-християнського світогляду (не просто християнського, а саме юдо-християнського, бо: по-перше, він створений юдеями, а по-друге, подає самих юдеїв у якості «богом обраної нації»). За Новим Завітом сам Ісус стверджує:

«Легше небо й земля проминеться, аніж одна риса з Закону загине» (Лк., 16: 17)

Пояснюючи термін «юдо-християнство», я завжди ставлю своїм співрозмовникам 3 запитання:

1. Хто придумав цю релігію?

2. Чийого Бога вона славить?

3. Кому належить влада в християнських країнах?

Гадаю, будь-яка здравомисляча людина дасть однозначну й однакову відповідь на всі 3 питання. Говорячи про владу, треба відзначити, що процесу її захоплення «синами народу Ізраїлевого» продовжують опиратися монархічні держави, в яких ще збереглася родова аристократія, що виконує властиву їй функцію національної еліти. Але і тут «справа» потроху посувається, тому все частіше в цих країнах лунають «певні голоси» за необхідність скасування монархій, як пережитку середньовіччя…

Та й навіть у Новому Завіті вистачає прикладів зверхності юдеїв над іншими народами. Потрібні докази? Будь ласка:

«І ось жінка одна, хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!»

А він їй не сказав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!»

Тож молив він Богів, аби роду згасання присікли. І Дажбог почув мольбу ту, і по мольбі дав йому вимолене, як було передречено таємно се: «Се Бог гряде межи нас і будемо народжувати, бо вже Ясна тче йому».

Тут Бог Велес отроча несе йому. Грядемо їх назовемо до Богів наших і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку!» (Велесова книга, дошка 16-а)

Подібну оповідь подає і дослідник православної віри Валерій Войтович у книзі «Міфи та легенди давньої України»:

«Отець Ор мав двох дочок, та таких вродливих, наче богині з якогось іншого світу. За прадідівським звичаєм, вийшов він одного разу у широкий степ, глянув довкола, але не знайшов там мужів, гідних величі і слави майбутньої Оріани. Багато років стояв отець Ор з піднятими до неба руками і молив Бога:

- Дажбоже наш, ти - досконалий розум світу. Ти об'єднав дух з тілом. Ти дав можливість бачити щастя тілесне в щасті духовнім. Шляхи твої, даровані людині, воістину великі і святі. Заопікуйся, Дажбоже наш, щоби діти мої народили щастя своє і надію свою, щоб вічнів рід синів і доньок твоїх, в ім'я світлого дня, твого безсмертя. Слава тобі, всюдисущий і милосердний господи Дажбоже, і нині, і завжди слава!

І така була велика святість отця, що його молитву було почуто. Таїною любові і краси, безмежності і вічності зійшов Дажбог на землю і своїм чарівним золотосяйним святим духом запліднив дочок отця Ора. Сам Велес, бог достатку, погодився тоді прийняти пологи. Зраділи діви-рожаниці:

- Бог зійшов межи нас. І будуть після нас діти та внуки Дажбожі вічно, на благо і на славу могутнього Роду, в ім'я святого духа предків.

Тож чи може виникати якийсь сумнів, що головний символ будь-якої віри – символ, що уособлює цю віру, у будь-якій релігії, спрямованій на розвиток і вдосконалення суспільства відповідно до істинного замислу Божого, обов’язково має бути правильною фігурою?

А тепер нарешті перейдемо до розгляду символіки тих релігій, які стосуються безпосередньо арійських народів: православ’я, іудаїзму і християнства.

 

Почнемо з нашої рідної православної віри і її символу – сонця.

 

Споконвічно наші предки поклонялися сонцю, яке несе в наш світ тепло і світло, яке дає життя всьому живому на землі – і людям, і тваринам, і рослинам, і без якого саме життя є неможливим. Таким чином, сонце й уособлює саме життя, та перш за все, сонце є уособленням самого Бога-Творця. Тож чи варто казати, що православ’я є найприроднішою в світі релігією? Які асоціації викликає сонце, я щойно зазначив: тепло, світло, життя, Бог. Ще сонце асоціюється з добром, адже з давніх давен вважається, що світло – це добро, а темрява – зло. Також сонце – це мир, затишок, злагода. Які емоції пов’язані з сонцем? – радість, спокій, ніжність, лагідність.

Згадаємо вирази: «сонячна усмішка», «сонячний настрій», «світла душа», «світлий розум», «світла голова», «світла пам’ять», а також «теплі спогади», «теплі стосунки», «теплі враження», «тепле ставлення», «тепла атмосфера» тощо. Тут тепло і світло виступають як вияви сонця. Видатну в якійсь галузі людину називають «світоч», наприклад, світоч науки. Близьку людину лагідно називають «Сонечко», а красиву людину порівнюють з «Красним Сонечком». Слово «світ», на мою думку, також походить від сонячного світла, як створений сонцем.

Давайте візьмемо дитину, яка має ще дуже мало знань про світ і світобудову, але вже висловлює своє світосприйняття через свої малюнки. Що найчастіше зображують діти на своїх малюнках (звісно ж, перебуваючи у позитивному емоційному стані)? Звичайно ж, сонце! Причому, дуже часто саме сонце малюється у вигляді усміхненого обличчя.

Отже, сонце викликає лише світлі, теплі, сонячні – тобто лише позитивні, я б навіть сказав найпозитивніші емоції та асоціації.

А тепер розглянемо символічне зображення сонця. Звісно ж, це – коло.

 

 

Зазначу, що сама форма кола задається зовнішнім виглядом Сонця. Окрім того, що саме коло є не просто правильною фігурою, а взагалі найправильнішою, найдовершенішою, ним ще й визначається правильність всіх інших фігур – якщо фігура вписується в коло так, щоб всі її вершини лежали на самому колі, а все тіло фігури не виходило за його межі – значить, ця фігура правильна. Чи не є це найяскравішим свідченням верховенства символу кола (а отже і самого сонця) над усіма іншими? Коло виражає нескінченність, вічність, абсолют, духовність і завершеність, безмежність Всесвіту. У кола не можна побачити ні початку, ні кінця, ні напряму, ні орієнтування. Воно ідеальне.

Коло також (як безперервна замкнена фігура) символізує і циклічність природних процесів: зміна дня і ночі, зміна пор року, одвічний і довічний колообіг душ між світами Яви, Нави та Прави. Недаремно рік наші пращури називали «Коло Свароже». Говорячи про сонце, як початок всього сущого, пригадаємо, що цифра «нуль» - як початок, як точка відліку – має форму кола: 0. Це якраз ота асоціація, що виринає з підсвідомості і про яку вже йшлося вище. Цілковита маячня, що наші цифри походять з Індії – все було якраз навпаки: це наші предки орії принесли до Індії і віру, і культуру, і писемність і числа. Недарма ж санскрит – давньоіндійська «мова богів» походить саме від прадавньої української.

Підсумовуючи все сказане про сонце можна дати цілком однозначну відповідь на питання, що дало нашим пращурам, які сповідували «сонячну» православну віру, силу керувати світом і створювати нові могутні культури і цивілізації на просторі від Атлантичного до Тихого океану: це – сонце!

В цьому ж контексті доцільно згадати Японію, державним прапором якої є сонце, що сходить. Ця невеличка острівна країна, що на своїй землі практично не має навіть корисних копалин, займає чільне місце у світовій економіці, а її духовно сильний народ гідно несе крізь тисячоліття рідну віру і культуру, не дозволяючи чужинцям втручатися у свої справи. Юдо-християнська ракова пухлина в організмі людського суспільства, звісно ж, і туди пустила свої метастази, і близько 1% японців нині сповідує християнство, але навряд чи воно матиме там якісь серйозні перспективи.

Завершуючи тему православної символіки, зазначу, що сонце, окрім кола, має ще одне символьне вираження – восьмикутну зірку:

 

 

 

 

Цей символ є також цілком природнім і логічним,, якщо ми порівняємо його з малюнком, поданим на початку розгляду сонячної символіки. Отже – восьмикутна зірка – це сонце з вісьмома променями, і якщо ми подивимось на цю зірку здалеку, то абсолютно однозначно побачимо сонце.

Ця фігура геометрично являє собою 2 квадрати (правильні чотирикутники), зміщені на 45° відносно центру описаного навколо них кола. Вершини цієї зірки утворюють правильний восьмикутник – отже, це правильна, сонячна фігура.

 

Від віри православної перейдемо до іудаїзму і розглянемо його символ – гексаграму, тобто шестикутну зірку:

 

 

Самі юдеї називають її «зіркою Давида», але як би вони її не називали, історичним фактом є те, що цей символ поцуплено з орійської релігії, а точніше з похідних від неї ведійських. І на відміну від самої релігії, яку було створено штучно (ми вже про це говорили), її символіка є природною і лишилася у своєму первозданному вигляді.

На жаль, нічого не можу сказати про емоції та асоціації, які викликає цей символ, оскільки стараннями давньоюдейської еліти та її церковних посіпак він геть зник з нашої культури, тому можу говорити лише про його форму і зміст, а також про його складові.

Гексаграма являє собою 2 перехрещені правильні трикутники. Власне трикутник є найпростішою правильною фігурою, відтак одразу ж асоціюється з чимось первинним, фундаментальним. Одразу ж згадується наша Трисутність – 3 світи Нава, Ява та Права, що утворюють Дерево Життя, 3 складові часу: минуле, теперішнє і майбутнє, тривимірність простору. Трикутник конструктивно є найстійкішою фігурою; 3 точки визначають площину; 3 точки опори забезпечують стійке положення предмету. Отже, трикутник сам по собі символізує стійкість, фундаментальність, творчу основу.

А тепер перейдемо до змісту трикутників у гексаграмі. Кожен з них має своє значення: трикутник, спрямований вістрям вгору означає чоловіче начало; відповідно трикутник вістрям донизу – жіноче. При цьому центр обох трикутників міститься в одній точці. Таким чином, гексаграма, поєднуючи в одній точці чоловіче і жіноче начало, уособлює продовження роду. Це сильний, позитивний, життєстверджуючий знак.

З геометричної точки зору гексаграма складається з двох правильних трикутників, вершини яких утворюють правильний шестикутник, отже гексаграма є правильною, сонячною фігурою.

Вона, як і сонце, несе в наш світ тим, хто нею користується, а саме адептам іудаїзму, позитивну життєдайну енергію. Тому чи варто дивуватися великій духовній силі юдейської нації і її панівному становищу в сучасному світі?

 

Перш ніж перейти безпосередньо до розгляду символу християнської віри, маємо спочатку з’ясувати його походження, аби правильно зрозуміти його форму, а відтак і обумовлений нею зміст. Адже саме з цим символом, виявляється, далеко не все так просто, як здається на перший погляд. Байка юдо-християнських ідеологів, нібито хрест символізує розп’яття Христа і означає спасіння, яке дав Ісус, прийнявши на себе всі гріхи людства і смерть на хресті, не має нічого спільного з правдою. І я маю декілька вагомих причин, щоб стверджувати це абсолютно впевнено:

1.
Ісуса було розіп’ято зовсім не на такому хресті, який нині є символом християнства. Сучасною історичною наукою доведено, що в ті часи у Римській Імперії злочинців страчували на Т-подібних хрестах:

 

На цьому малюнку змія уособлює Ісуса, і дослідники стверджують, що в перші віки поширення

християнства саме такий знак переважно використовувався на його означення. Даний символ, можливо, якнайбільше й відповідав християнській релігії, як такий що асоціювався з розіп’ятим Христом, але він не має жодного сакрального змісту.

2.
Цей символ не було «винайдено» творцями юдо-християнства, оскільки він відомий людству ще з давніх давен: саме такий хрест знайшов під час археологічних розкопок Трипільської цивілізації її першовідкривач В. Хвойка: Як видно з малюнка, цей хрест мав явно обрядове призначення, або ж використовувався як оберіг. Враховуючи те, що юдейська релігійна еліта дуже добре розумілася на сакральній символіці (про що свідчить, який символ вони обрали для своєї власної релігії), поява цього хреста у християнстві видається аж ніяк не випадковою.

3. Ця причина випливає як логічний наслідок перших двох. Тож з огляду на ці причини надзвичайно цікавим є історичний факт, що нинішній християнський символ було прийнято лише на Нікейському Соборі 325 р. – майже через 3 століття після страти Христа. До того ж часу жодних історичних відомостей про використання цього хреста у християнській релігії не існує. Постає цілком закономірне питання: чому ж було офіційно затверджено в якості релігійної символіки хрест, що фактично не мав доти ніякого відношення до християнства, і чим пояснюється щойно згадана трьохсотрічна затримка у часі? Відповідь також криється у перших двох причинах. Як я вже казав, Т-подібний хрест з обвитим навколо нього гадом не мав сакрального змісту, а отже, не виконував відведених йому творцями юдо-християнства функцій: не ніс потрібної енергії для підкріплення релігійної ідеології. Натомість, як бачимо, аналізуючи нинішні світові реалії, сучасний християнський хрест виконує ці функції ідеально. То чому ж, чудово орієнтуючись у сакральній символіці, юдейські рабини разом із самою релігією не впровадили і християнський хрест? По-перше, такий символ одразу ж викликав би здивування і недовіру, адже він ніяким чином не асоціювався ані з описаними у Біблії подіями, ані з так званим вченням Христа. А по-друге, на сакральній символіці розумілися не лише юдейські рабини, а тому треба було дати певний час, щоб «забути» справжнє значення цього символу – спершу треба було затвердити християнство, як панівну релігію, а тоді вже можна було вводити через «чорний хід» який завгодно потрібний символ. В іншому разі, з вищеозначених причин, християнство навряд чи було б прийняте.

І тут нам залишається знов-таки з повагою зняти капелюха перед мудрістю і далекоглядністю юдейської національної еліти, що невтомно, послідовно, цілеспрямовано і впевнено веде свій народ до перемоги в боротьбі за світове панування.

 

Неважко здогадатися, що християнський хрест походить від рівнобічного «арійського» хреста, а тому, щоб зрозуміти його зміст, спершу маємо розглянути хрест арійський як першооснову.

 

 

 

Цей символ є одним з найстаріших у світі, про що свідчать численні археологічні матеріали. Також існує й чимало досліджень його значення. Багато матеріалів, пов’язаних з рівнобічним хрестом у культурі наших пращурів подано у праці Валентина Мойсеєнка «Хрест із півмісяцем – вічнії символи».

На цьому малюнку зображено різновиди хреста, якими прикрашали мальовану кераміку трипільські майстрині приблизно 6 тисяч років тому.

А цей малюнок подає різновиди хреста, якими давні слав’яни прикрашали скроневі кільця.

Попри істотну різницю в часі бачимо у цих малюнках чимало спільного. Зокрема, кидається у вічі неодноразове зображення хреста у сонячному колі.

 

 

 

Тут одразу ж можна зробити «геометричні» висновки: оскільки хрест рівнобічний і має однакові кути між своїми променями, він вписується в коло, що видно й з малюнку. Вершини хреста утворюють правильний чотирикутник, отже арійський хрест є правильною, сонячною фігурою, що в свою чергу дає нам право говорити про позитивну енергію, яку несе в собі цей символ.

Які асоціації викликає рівнобічний хрест?

Перш за все – це математичний знак «плюс» (+), отже – щось додатне, позитивне, спрямоване на збільшення. До речі, знак множення – це той самий рівнобічний хрест, повернутий на 45° відносно свого центру (×).

Далі – медичний хрест: символ допомоги, лікування, покращення здоров’я.

Коли ми голосуємо на виборах, навпроти прізвища кандидата чи політичної партії, яку ми підтримуємо, ми зазвичай ставимо хрестик (рівнобічний!). Такий само хрестик ми ставимо в анкеті або тесті навпроти відповідей, які вважаємо правильними.

Коли ми доводимо до логічного завершення якусь справу, ми також відзначаємо це хрестиком (знов-таки рівнобічним!) або ж у якомусь переліку, або ж у власній уяві, як щось повністю виконане, а отже – довершене. Тут же на противагу наведу всім відомий вислів: «Поставити на чомусь (або на комусь) хрест». Так ми говоримо про якусь справу, річ або людину, не гідну уваги, про яку не варто й згадувати, а навпаки варто відправити у забуття, тобто, образно кажучи – в Наву. Таким чином, значення цього виразу абсолютно протилежне. Але який хрест ми при цьому уявляємо? Цілком однозначно – християнський, та про це поговоримо трохи згодом…

Неважко помітити, що всі наведені приклади являють собою саме ті асоціації, про які вже йшлося на початку цього розділу – ті, що криються в нашій підсвідомості і за слушної нагоди виринають назовні у різних проявах еволюції людини.

Узгодивши форму арійського хреста з асоціаціями, які він викликає, маємо ще з’ясувати сакральний зміст цього символу.

Повертаючись до праці В. Мойсеєнка «Хрест із півмісяцем – вічнії символи» відзначу, що він, як і переважна більшість інших дослідників, трактує хрест як символ сонця, аргументуючи це тим, що найчастіше хрест зображується в обрамленні кола. Подібна логіка міркувань викликає в мене бурхливий протест. По-перше, власне коло символізує сонце, тому якщо ще й хрест означити як символ сонця, то на малюнку, що зображує хрест у колі, вийде сонце у сонці, а це – явна нісенітниця. По-друге, ми вже говорили про простоту сакральних символів і про те, що самі символи повинні чітко і однозначно асоціюватися з тим, що вони відображають. Хрест аж ніяк не асоціюється із сонцем, тим більше, що абсолютно природні та логічні символи сонця ми вже розглянули – це коло і восьмикутна зірка.

Я в жодному разі не збираюся критикувати дуже цікаву та інформативну працю пана Мойсеєнка, але вважаю, що у визначенні сакрального змісту хреста автор дійшов хибних висновків. Найприкрішим наслідком цієї помилки стало те, що арійський і християнський хрест не розрізняються, а подаються як різновиди одного знаку (але ж навіть з елементарних вищенаведених асоціацій випливає, що це зовсім різні символи і мають вони ледь не діаметрально протилежний зміст!). Швидше за все, така помилка сталася через те, що колись якесь авторитетне джерело висунуло гіпотезу, що хрест є символом сонця, і всі інші дослідники почали її повторювати вслід за ним вже як прописну істину, не вдаючись до ретельного аналізу. Подібна недбалість у підході до вивчення серйозних фундаментальних питань є категорично неприпустимою. На жаль, у сучасній науці нерідко головним критерієм істинності гіпотез і теорій виступає не їх обґрунтованість та аргументація, а персона автора (точніше, його авторитет).

Та повернемось до арійського хреста. Наші предки, прадавні орії, багато чого в устрої світу та окремих його елементів уявляли у вигляді хреста або ж пов’язаного з ним розподілу на 4 частини. Це 4 сторони світу (північ, південь, захід, схід), 4 пори року (весна, літо, осінь, зима), 4 пори доби (ранок, день, вечір, ніч), 4 визначні положення сонця (літнє та зимове сонцестояння, весняне та осіннє рівнодення), 4 фази місяця (новий місяць, зростання, повний місяць, спадання), небесна сфера також розділялася на 4 частини, 4 стихії (вогонь, земля, повітря, вода). Але мало бути ще щось більш глобальне, первинне, що асоціативно сформувало таке уявлення про світобудову. На мою думку, таким поняттям є саме Дерево Життя, яке й уособлюється арійським хрестом. Чому саме ним? Та тому що цей хрест рівнобічний, тож він символізує збалансованість і гармонію Всесвіту, довершеність світобудови відповідно до замислу Творця. Сам же Бог-Творець уособлюється сонцем, відтак цілком природно хрест зображується у сонячному колі, як досконалий світ, створений Богом. Абсолютно логічним є й подання Дерева Життя у вигляді хреста з точки зору форми: нижня вертикальна частина – коріння дерева (Нава), середня горизонтальна – стовбур з гіллям (Ява) і верхня вертикальна – крона (Права).

Давайте ж детальніше розглянемо арійський хрест із цих позицій. Та перш ніж розпочати, пропоную уважно перечитати епіграф до цього розділу, який демонструє розуміння конструкції Всесвіту у православ’ї.

Нава – це нижній, підземний світ, світ мертвих, відповідно і зображений він променем, спрямованим від центру донизу. Нава – скинута.

Права – це небо, світ Богів. Права – істинна, отже вона знаходиться вгорі, як у прямому, так і в переносному розумінні. Відтак і у хресті вона подана як промінь, що йде від центра вгору.

Світ Яви – це світ живих, це наше з вами фізичне існування, перебування між світами Нави та Прави людської душі в її тілесній оболонці. Ява дана. У світі Яви ми змінюємося в часі від минулого до майбутнього. Саме так Ява і відображується у хресті: лівий горизонтальний промінь символізує минуле, правий – майбутнє. Так, саме правий, бо наше майбутнє твориться у Праві. Отже, Ява – це часова пряма, точнісінько така, якою ми зараз повсякденно користуємось для відображення часу:

минуле 0 майбутнє t

 

Оскільки ліва частина Яви – минуле, а права – майбутнє, то точка перетину Яви з прямою, що символізує потойбічний світ (Наву та Праву) являє собою теперішній час. На часовій прямій – це лише маленька точка, коротка швидкоплинна мить, що відділяє минуле від майбутнього. Хіба ж не так воно і є насправді?

Отже, арійський хрест утворюється перетином двох перпендикулярних прямих, які уособлюють фізичний і нематеріальний світи. Відрізки цих прямих однакові за довжиною, що символізує рівновагу, збалансованість та гармонію цих світів.

Вони перетинаються в точці, що в Яві означає теперішній час, а в потойбічному світі є межею, яка розділяє Наву і Праву. Ця точка водночас належить обом прямим, що свідчить про те, що людина живе не лише тілесним, а й духовним життям., і її існування тісно і взаємозалежно пов’язане з усіма світами та їх складовими. Дійсно, наше майбутнє (як вже зазначалося) формується у Праві, але залежить і від нашого минулого і від стану нашої душі – від тих гріхів і спокус, що тягнуть душу донизу – в Наву. Нематеріальний світ перетинає Яву лише в один конкретний теперішній момент, окремий для кожної людини, але саме з таких моментів і складається людське життя, тож кожної теперішньої миті людина опиняється в центрі хреста і описаного навколо нього кола, бо дане коло – це сонце, це уособлення вічної і безмежної сутності Бога-Творця, отже й саме є вічним і безмежним. А тому, з огляду на цю безмежність, ми завжди в кожен теперішній момент часу перебуваємо в центрі цього кола, уособлюючи центр Всесвіту, в якому ми живемо одночасно тілесним і духовним життям.

Пряма, що символізує сакральний світ перетинає часову пряму, якою представлена Ява, під прямим кутом, отже кожна її точка проектується на цю часову пряму в одну й ту саму точку – теперішню мить. Отже, час у сакральному світі не є змінною величиною, тобто сакральний світ існує поза часом.

Ототожнюючи сонце з Богом-Творцем, логічно припустити, що світ Прави являє собою якусь сонячну субстанцію, щось на кшталт сонячної енергії, сонячного сяйва. Це сяйво в свою чергу утворюється сонячним промінням – поширюваним від сонця світлом. Тоді все, що існує в Праві, рухається у цьому світлі, разом з ним, як зі своїм носієм (так само як у Яві наші тіла рухаються разом із Землею, обертаючись навколо її осі і навколо Сонця; але ми не помічаємо цього руху, оскільки все навколишнє здійснює такий само рух і помічаємо лише зміну положення інших тіл та предметів відносно цього руху Землі, розглядаючи цей рух, як нерухому систему відліку). Звідси випливає, що всі об’єкти сакрального світу рухаються зі швидкістю світла: v=c. У спеціальній теорії відносності проміжок часу між двома подіями залежить від системи відліку, тобто є відносним. Якщо для спостерігача в непорушній системі відліку дві події відбулися в одній точці простору через проміжок часу t₀, то для спостерігача, який рухається зі швидкістю v відносно нерухомої системи відліку, ці події відбудуться через час

t₀ , де c - швидкість світла у вакуумі. Отже, при v=c маємо: t₀×0=0,тобто зміна часу дорівнює 0. Висновок: у Праві час не є змінною величиною, вона існує поза часом, що й вимагалося довести. Виходячи з хреста, як символу світобудови, про це знали й наші пращури, щоправда ще не будучи знайомими з теорією вельмишановного пана Альберта Ейнштейна.

Ті самі закони, мабуть, діють і в Наві, оскільки розташована вона з Правою на одній прямій і являє по суті її протилежність, тож лише носій енергії там має інше космічне походження. Можливо, Нава – це щось на зразок Чорної Діри, хоча наші пращури вважали джерелом енергії Нави місяць.

Цікавим прикладом асоціації рівнобічного хреста як символу світобудови у проявах еволюції людства може слугувати усім відома прямокутна система координат.

 

Дійсно, її можна розглядати як світобудову для положення якоїсь фігури чи точки на площині, або ж для якоїсь функції, залежної від певного аргументу. Нерідко в якості аргументу функції виступає час, який, як і у арійському хресті, зображується горизонтальною віссю від минулого до майбутнього.

Я вважаю, що абсолютно невипадково, що прямокутну систему координат винайшов не індіанець, не негр, не семіт і не москвин, а представник арійської раси видатний вчений Рене Декарт, бо таке уявлення про устрій світу зберігається у підсвідомості та генетичній пам’яті арійського роду (про це я вже говорив і подібні приклади вже неодноразово наводив і ще неодноразово наводитиму в цій праці).

Як бачимо, з дуже простого за формою символу – рівнобічного хреста – ми отримали ми отримали чимало відомостей про світобудову. Тож цілком очевидно, яку важливу роль відігравав цей знак у житті і віруваннях наших предків – прадавніх оріїв.

З визначення хреста, як одного з найважливіших, базових символів у православ’ї, що формував основні засади світогляду оріїв та їх уявлення про будову Всесвіту, витікає дуже істотний наслідок. Ми вже говорили про необхідність відповідності фундаментальних символів критерію правильності фігури: вона має вписуватись у коло на ознаку свого сонячного, божественного походження – лише в цьому разі такий символ може нести у наш світ життєдайну і позитивну енергію сонця.

Але також він мусить відповідати і критеріям рівноваги, балансу і світової гармонії, які уособлюються рівнобічним хрестом. Таким чином, сакральні символи повинні демонструвати рівновагу і гармонію як у фізичному, так і в духовному світах, а отже, бути симетричними відносно і горизонтальної, і вертикальної складових хреста, центр якого знаходиться у центрі описаного навколо нього кола, а відтак і в центрі вписаної у це коло фігури розглядуваного символу.

Цьому критерію відповідають 6-кутна та 8-кутна зірки і, звісно ж, саме коло. А от, наприклад, трикутник цьому критерію не відповідає. Дійсно, він є правильною сонячною фігурою, яка несе до нашого світу позитивну життєдайну енергію, про що свідчить і його симетричність відносно сакральної осі хреста. Я маю на увазі трикутники, що символізують чоловіче та жіноче начало. Але кожен з них не симетричний відносно осі Яви, а тому не дає ні гармонії, ні рівноваги. Справді, якщо взяти до уваги їх сакральне значення, саме по собі ані чоловіче, ані жіноче начало не можуть бути ані гармонійними, ані врівноваженими і збалансованими, вони утворюють гармонію і рівновагу лише поєднуючись між собою у гексаграмі.

Так само правильною, але не гармонійною фігурою є і згадана вже пентаграма.

Мушу зауважити, що я не перший, хто визначив хрест, як символ світобудови, а його промені – як уособлення Нави, Яви та Прави. Коли ця праця була вже остаточно сформована в моїй голові і залишалося тільки викласти свої думки на папері, я натрапив на статтю Ю. Берестникова «Библия, славяно-арийский крест и древо жизни - Для каббалистов», в якій автор розглядає хрест у прив’язці до організму людини, але всі складові хреста так само, як і в моїй теорії, відповідають Наві, Яві та Праві. Концепція статті зовсім інша, та цікавим є той факт, що виходячи із зовсім різних передумов, ми дійшли однакових висновків про сакральне значення хреста. Щоправда, там розглядається християнський хрест, що не дивно з огляду на ідейний зміст статті, в якій автор намагається притягти за вуха істинність юдо-християнської релігії, силкуючись узгодити її з православними традиціями (хоча цілком можливо, що я невірно зрозумів замисел автора – в такому разі щиро прошу вибачення!).

На завершення розмови про арійський хрест хочу висловити наступну думку: якщо я помиляюсь у своєму тлумаченні його сакрального змісту, то скажіть, будь ласка, чому ж таке фундаментальне поняття як світобудова ніяк не відображене у православній символіці? Чому ж досі ніхто всерйоз не замислювався над таким важливим питанням?..

 

Тепер, усвідомивши, що рівнобічний хрест є символом світобудови і уособлює світову гармонію і рівновагу, можемо нарешті перейти до розгляду хреста християнського:

 

Як бачимо з малюнка, геометрично він являє собою хрест, видовжений донизу. Лівий, правий і верхній відрізки однакові, а нижній істотно довший за них. Отже, на відміну від усіх досі розглянутих нами символів, цей хрест є неправильною і несиметричною відносно горизонтальної осі фігурою, тобто він не відповідає ані критерію правильності, ані критерію рівноваги і гармонії. Не будучи сонячною фігурою, християнський хрест не може нести в наш світ позитивну енергію сонця. Тоді що ж він несе? Який його сакральний зміст?

Я вже говорив, розглядаючи арійський хрест, що точка перетину ліній хреста уособлює людину, як центр Всесвіту – головний результат замислу і творення Божого. На людині в кожен теперішній момент часу сходяться всі складові світобудови – промені хреста: Нави, Прави, минулого та майбутнього Яви. Відтак, якщо ми візьмемо християнський хрест,найбільша енергія і сила перетікає до людини з Нави, оскільки саме промінь, що символізує Наву, є в цьому хресті найдовшим. Таким чином, над людиною, що використовує цей сакральний знак, тяжіє Нава, тобто смерть. Отже, християнський хрест – це символ смерті, який несе в наш світ негативну, руйнівну енергію. Це підтверджують і емоції та асоціації, що викликає цей символ (про це вже йшлося на початку розділу): смирення, покора, пригніченість, страждання, смерть – все те, що асоціюється у нас і з самою Навою.

Отця

Святого Духа

 

 

 

Сина

Бог-Отець відповідає верхній точці хреста, тобто Праві – все логічно і зрозуміло. Бог-Син Ісус Христос відповідає нижній вершині, тобто Наві – також все вірно, бо де ж іще бути розіп’ятому мертвому богу, як не у світі мерців? Дещо незрозуміла ситуація складається із Святим Духом: на яку саме точку Яви припадає виголошення його імені – на минуле чи на майбутнє? Коли ми розглядали орійський хрест, то з’ясували, що духовний і матеріальний світ перетинаються лише в точці, теперішньому моменту часу, але ця точка у хресному знаменні відсутня. Таким чином, Святий Дух випадає із знаку хреста, який накладається на людину. Що можуть сказати з цього приводу юдо-християнські пустомелі? Хіба що Святий Дух охоплює всю Яву. Звучить це, може, й красиво, але абсолютно не відповідає дійсності, бо у світобудові – довершеному і гармонійному творінні Бога – все знаходиться на своєму визначеному місці, а місце Святого Духа – у Праві. Так, Святий Дух охоплює всі світи, в тому числі і Яву, але при цьому сам перебуває у Праві і за своєю сутністю може уособлювати лише Праву, тож зазначену тезу можна трактувати лише як звичайнісіньку підміну понять і суцільну демагогію.

Та як би там не було зі Святим Духом, найголовніше у досліджуваній сакральній фразі ми вже побачили – це місцеположення Бога-Сина. Чому це найголовніше? Та тому, що християнська релігія являє собою поклоніння саме Богу-Сину Ісусу Христу. Тож, накладаючи на себе знак хреста і виголошуючи при цьому: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа», людина засвідчує, що поклоняється мертвому богу, а відтак і самій смерті.

Зауважу, що не всі християни хрестяться справа наліво: у деяких конфесіях заведено навпаки – хреститися зліва направо, тобто напрям у Яві нормальний – від минулого до майбутнього, отже занепад у фізичному світі таким хресним знаком не обумовлюється. Чи не тому східноєвропейські народи, що сповідують ортодоксальну християнську віру (грецького обряду) перебувають на нижчому щабелі суспільного розвитку? Сюди, до речі, відноситься і наша рідна Україна.

Втім, у духовн